Кінофраншиза як феномен проектної творчості продюсера і режисера

Размещено на http://allbest.ru

Кінофраншиза як феномен проектної творчості продюсера і режисера

Погребняк Галина Петрівна (Galyna Pogrebnyiak), доктор мистецтвознавства, доцент, професор кафедри режисури та акторської майстерності імені Лариси Хоролець Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Doctor of Arts, Associate Professor, Professor of Directing and Acting named after Larisa Khorolets National Academy of Management of Culture and Arts) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine); Предаченко Оксана Олегівна (Oksana Predachenko), студентка кафедри кінознавства, Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого Student of the Department of Film Studies, Kyiv National University Karpenko-Kary Theater, Film and Television, м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Проблема успіху виробництва кінофраншизи тісно пов'язана з одним із стійких міфів щодо діяльності кінопродюсера, відповідно до якого про запити, потреби, смаки й уподобання глядацької аудиторії він може дізнатись за допомогою спеціальних досліджень. Можливо, й так, проте як свідчать реалії світового фільмовиробництва й дистриб'юції кінопродукції, основою успіху будь-якого кінопроєкту є інтуїція продюсера, всередині котрого має жити уявний глядач, котрому обов'язково повинно бути цікаво те, що планується до майбутнього виробництва й прокату. Однак, слід уточнити, що продюсерська інтуїція постійно вимагає своєрідного підживлення, що й базується на моніторингу глядацької статистики й рейтингів тих чи тих успішних фільмових проєктів. Такі продюсерські дослідження мають бути надзвичайно ретельними, зокрема, щодо реакції публіки на з'яву певних жанрів, вікових, гендерних, територіально-мовних, художньо-естетичних, морально-етичних, історико-культурних, політичних, соціальних спрямувань кінопроєкту. Згодом, як свідчить багаторічна практика фільмотворчості, напрацьовується своєрідний виробничий інстинкт і продюсер внутрішньо усвідомлює звідки виникає високий рейтинг проєктів, хоч, погодьмось від поразок не застрахований жоден кіновиробник, що, благо, задіяний у так званому пакетному бізнесі, котрий, зазвичай, гарантує 20-30 відсотків успіху.

У контексті сказаного, вкажемо, що поняття «кінофраншиза» як низка композиційно самостійних кінофільмів, що тісно пов'язані єдністю замислу, сюжету й спільними героями, з'явилось у культурному обігу ще в ранні роки розвитку кінематографа: Фантомас, Доктор Мабузе, Мумія були тими персонажами, котрі забезпечували комерційний і творчий успіх цілій низці фільмів і їх творцям. Цікаво, що офіційних назв кінофраншизи, зазвичай, не мають, тому їх називають за іменами головних героїв, наприклад, бондіана, поттеріана, бетманіана тощо. Нині чи не кожна кінокомпанія чи то студія плекають надію про те, щоби кінострічки, які вони продукують, згодом перетворилися на франшизу, адже не секрет, що саме за допомогою франшизи фільми та екранізації відомих літературних творів можуть існувати десятиліттями, а ще слугувати ідеями для запуску комп'ютерних ігор. Так, приміром японська кінокартина Ісіро Хонда «Годзілло, король монстрів» - екранізація одноїменного роману Грегорі Кіза, вперше з'явилась у світовому кінопрокаті ще у 1954 році й започаткувала популярну донині кінофраншизу. При цьому останню версію американського фантастичного бойовика режисера Майкла Догерті «Годзілло 2: Король монстрів» можна було побачити у кінотеатрах у 2019. Таким чином, кінофраншиза «Годзілло» існує близько 70 років. Ще однією чи не найвідомішою в світі кінофраншизою, що має тяглість 60 років, стала кіноісторія агента 007 - Джеймса Бонда - персонажа, створеного письменником Яном Флемінгом. Нагадаємо, що перший фільм «Доктор Ноу» з Шоном Коннері в головній ролі у режисурі Теренса Янга з'явився у світовому прокаті в 1962 році.

Відомо, що чи не найвагоміший внесок в розвиток кінематографічного явища франшизи належить Джорджу Лукасу та Стівену Спілбергу. Так С. Спілберг у тісній співпраці з продюсерами Джорджом Лукасом, Девідом Брауном, Річардом Зануком, Робертом Уоттсом, Френком Маршаллом, Кетлін Кеннеді, Саймонон Емануелем став режисером і водночас продюсером чи не найприбутковіших у світі кіно блокбастерів «Щелепи» (екранізації однойменного твору Пітера Бенчлі) та медіафраншизи (тобто лінійки такої медіапродукції як, літературні твори, фільми, телепередачі, комп'ютерні ігри тощо, пов'язаної персонажами, антуражем і відповідною торговою маркою, що складається з оригінального твору та його похідних) «Індіана Джонс», базованої на пригодах вигаданого археолога Доктора Генрі «Індіани» Джонса-молодшого. Саме касові збори цих стрічок підказали студіям- мейджорам механізм заробляння коштів, котрий пізніше більш ретельно буде відпрацьовано продюсерами на стрічках «П'ятниця 13-го» та «Гелловін» [12]. Своєю чергою режисер і водночас продюсер Джордж Лукас показав кіносвітові, скільки можна заробити з реалізації мерчу - скорочене від «merchandise», тобто товару (адже, нагадаємо, що популярному фільму передували фігурки героїв) на прикладі кінофільму «Зоряні війни» [13].

Зауважимо, що продюсери кінопроектів лишень зрідка одразу планують фільмування повної кіносаги, адже передбачити однозначний успіх у глядачів практично неможливо, проте як виняток, можуть слугувати роботи режисера і продюсера Пітера Джексона - трилогія «Кілець» та «Гобіт». Прикметно, що навіть повна екранізація (7 фільмів) усіх романів про Гаррі Поттера залежала виключно від успіху перших стрічок, що заклали потужні підвалини для плідної подальшої роботи кінематографістів. Тож, часто-густо, похвалитись кількома серіями, одразу закладеними у фільмовий бюджет, можуть наразі лише ті продюсери, що вдаються до екранізації. Відзначимо, що коли уважно придивитись до фільмів - лідерів світового прокату, що поступово починають, сказати б, обростати так званими сиквелами (від «sequel», тобто той, що продовжує сюжет іншого відомого кінотвору), приквелами (від «prequel» як продовження кіноісторії навпаки, що використовуючи популярність та ідеї існуючого первісного твору, не є його прямим продовженням, а розповідає передісторію подій з героями), то варто відзначити, що такі кінопроекти мають переважно розважальний характер, створені в пригодницькому жанрі й виступають своєрідними атракціонами.

Такою кінофраншизою і водночас своєрідним кіноатракціоном є унікальна за своєю світовою популярністю серія «Пірати карибського моря» кінокомпанії «Walt Disney Pictures», адже шість кінокартин названої серії набули ознак унікальної самобутності, тоді як рекламний фільм став окремішнім продуктом.

Уточнимо, що кінокомпанія «Walt Disney Pictures» продукувала ігрове кіно з 1950 року, започаткувавши такий різновид своєї діяльності зі стрічки «Острів скарбів». У світовому прокаті, вся франшиза загалом, зібрала 1 451 780 833 млн доларів США (посівши досить високі місця у топ-100 світового рейтингу найкасовіших фільмів) і за цим показником стала однією з найуспішніших серій фільмів. Тоді як найбільшу комерційну вигоду приніс 2006 другий фільм кінофраншизи «Пірати карибського моря: Скриня мерця», зібравши у прокаті 1 066 179 725 доларів США при бюджеті 225 млн доларів. В українському прокаті з 2012 року найкасовішою виявилась кінофраншиза «Пірати Карибського моря: На дивних берегах». Стрічка зібрала у дистриб'юційній мережі понад 5,2 млн доларів США (посівши 2-ме місце в українському рейтингу найприбутковіших іноземних кінопроектів, поступившись лише картині «Аватар» Джеймса Камерона, касові збори якої сягнули понад 8 млн доларів США) і стала найбільш прибутковою кінопродукцією 2011 року [8]. Однак, зауважимо, що приголомшливі цифри прибутків, це не лише історія збагачення кінокомпанії « Walt Disney Pictures» і продюсерсько- режисерського успіху, а й історія неабиякої глядацької прихильності до якісного кінематографічного продукту, котрий вже тривалий час залишається в полі незгасаючого інтересу публіки.

Нагадаємо, що сценарій до першого фільму (як і наступних чотирьох) з пригодницької серії «Пірати Карибського моря», в котрому авторами химерно виписано й відображено чудернацький світ, наповнений майже лавкрафтіанськими чудовиськами, було створено у творчому тандемі драматургів Теда Еліота й Тері Росіо. Вкажемо, що дебютом названих авторів став фільм «Маленькі чудовиська» Річарда Алана Грінберга (1989 р.), що хоч і не окупив себе в мережі прокату (зібравши менше восьмисот тисяч проти 6 мільйонів бюджету), однак задав вектор подальшого розвитку сценаристів та допоміг зарекомендувати себе в середовищі вибагливої кіногромадськості. Маючи значний творчий доробок в дитячому кінематографі Т. Еліот і Т. Росіо не випадково залучаються до роботи над одним з найулюбленіших дитячих анімаційних серіалів 1990-х кінокомпанії «Walt Disney Pictures» - «Аладін» Алана Заслова за мотивами однойменної казки. Налагодивши творчі контакти з продюсерами вказаної компанії-мейджора, що займала лідируючу позицію на доволі жорстокому кінематографічному ринку, майстри неодноразово співпрацюватимуть з ними. Так 1994 р. митцями було адаптовано до екрану роман Р. Гайнлайна «Ляльководи», що постав у режисурі С. Орма. А 1998 на екрані з'являться одразу кілька стрічок за участі Т. Еліота і Т. Росіо: «Мураха Антц» Е. Дарнела, Т. Джонсона, «Солдатики» Дж. Данте, «Годзило» Р. Еммеріха та «Маска Зорро» М. Кемпбела. В 2000 р. створені за сценаріями названих майстрів в прокаті майже одночасно опиняться, нажаль, непомічена широким загалом анімаційна стрічка «Дорога на Ельдорадо» (режисерів Бібо Бержерона, Вілла Фінна, Дона Пола) й культовий оскароносний «Шрек» (режисерів Ендрю Адамсона та Вікі Дженсона), спродуковані кінокомпанією «DreamWorks Animation». Показово, що саме фантастичність «Ляльководів», динамічний екшн «Маски Зорро», жах «Годзили», доброта «Мурахи Антц» та постмодерний гумор «Шрека» стали неодмінними супутниками сценаристів в роботі над майбутніми ще тоді «Піратами Карибського моря». При цьому нагадаємо, що своєрідною генеральною репетицією кінофраншизи «Пірати Карибського моря» стала адаптація роману «Острова скарбів» Р. Л. Стівенсона, що вийшла у прокат під назвою «Планета Скарбів» (2002 р.) у режисурі Р. Клементса та Дж. Максера й виявилась найбільш недооціненою анімаційною стрічкою компанії «Walt Disney Pictures».

Цікаво, що ідея майбутньої кінофраншизи «Пірати Карибського моря» народилась у американських продюсерів під впливом атракціону в Disneyland Park ще в середині 1990-х, однак кінокомпанії не поспішали вкладати кошти у даний кінопроєкт. Натомість позначений високим рівнем майстерності сценарій Т. Еліота і Т. Росіо одразу зацікавив представників кінокомпанії Disney і був залучений в кіновиробничий процес [9].

Відомо, що генеральний продюсер кінокомпанії Джеррі Брукгаймер, прочитавши сценарій, зажадав, щоб назва звучала саме «Пірати Карибського моря: Прокляття чорної перлини», адже саме двокрапка - «:» - і те, що стоїть після неї, за умови успішності проєкту, дає продюсерові полігон для маневрів в царині сиквелів. Показовим є той факт, що і досвід, і, головне - інтуїція не підвели продюсера. Д. Брукгаймер згодом охоче продюсуватиме фільми, зняті за сценаріями Т. Еліота і Т. Росіо, зокрема: дві частини «Скарбів нації» Дж. Туртелтауба (2004 та 2007 рр.), «Дежавю» Тонні Скота (2006 р.), «Самотній рейнджер» Гора Вербінські (2013 р.).

Нагадаємо, що прийшовши у «велике» кіно з виробництва реклами ще у 1970-х, Д. Брукгаймер як продюсер здобував свою репутацію, спродукувавши стрічки, розраховані на смаки невибагливих глядачів, як то: «Американський жиголо» (1980 р.) та «Люди-коти» (1982 р.) Пола Шредера. Справжній успіх прийшов до продюсера разом з «Поліцейським з Беверлі-Гіллз» (1984 р.) у режисурі М. Бреста, компанії «Paramount Pictures». Прикметно, що віднайшовши свою стежку в продюсерській діяльності, Д. Брукгаймер, зазвичай, брався за кінопроєкт з високою мірою режисерської напруги і вміло піднімав рівень глядацької уваги та значних касових зборів. Під його орудою кіносвіт побачив чимало культових фільмів: «Кращий стрілець» (1986 р.) та «Дні грому» (1990 р.) Тоні Скота, «Погані хлопці» (1995 р.), «Викрасти за 60 секунд» (2000 р.) Доменіка Сени, «Перл-Харбор» (2001 р.) Майкла Бея. Показово, що попри роботу над так званим гіпермаскулінним кіно, сам Д. Брукгаймер надає перевагу перегляду інтелектуальних авторських стрічок, як то: «400 ударів» Ф. Трюффо (1959 р.), «Хрещений батько» (1972 р.) Ф. Ф. Копполи, «Французький зв'язковий» В. Фрідкіна (1971 р.), «Добрий Уілл Хантінг» Ґаса Ван Сента (1997 р.) тощо.

Продюсер щиро вірив і ретельно слідував власним настановам, що кожному професіоналові слід завжди якісно виконувати свої обов'язки перед конкретною авдиторією. В одному з інтерв'ю кореспонденту «Los Angeles Times» кіновиробник зазначав, що продюсування чимось схоже на «транспортний бізнес», адже доводиться перевозити авдиторію з одного місця до іншого». При цьому саме продюсерові належить об'єднати всі етапи й елементи фільмотворення, приймаючи разом з режисером остаточне рішення щодо художньо-естетичної компоненти кінопроекту [4]. При цьому переважна більшість фільмів, спродюсованих Д. Брукгаймом вирізняються надзвичайною «динамікою, видовищністю, напругою та тріумфалізмом і є втіленням такої собі entertainment (розваги)» [4].

Завершивши роботу над першим фільмом «Піратського» сету Джеррі Брукгаймер встановив, власний рекорд і був відзначений, як перший продюсер в історії Голлівуду, який зняв два найбільш прибуткових фільми за один уїк-енд «Погані хлопці 2» Майкла Бея та спін-офф тематичного парку Діснея «Пірати» Гора Вербінські [3].

Позаяк на кіновиробництві кінцевий продукт - це плід колективної праці, що вимагає чіткого взаєморозуміння всередині команди, тому режисером-постановником було не випадково обрано митця, котрий би міг спілкуватись універсальною мовою зі сценаристами, продюсерами, з усією командою вцілому. На момент старту кінопроєкту Гор Вербінські мав не надто велику і водночас неоднозначну фільмографію, що починалась від короткометражного «Ритуалу» (1996 р.), буфонадного «Мишачого полювання» (1997 р.) до римейку японського фільму жахів «Дзвінок» (2002 р.). Важливим було те, що Г. Вербінські, маючи музичну освіту й неабиякий виконавський досвід у рок-гуртах, виявився креативним режисером музичних кліпів і водночас фантастичним продуцентом рекламних фільмів. Нагадаємо, що по закінченню кіношколи в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, майбутній відомий митець 1987 отримав свою першу роботу як читач сценаріїв у комерційній продюсерській компанії «Limelight». Після того, як режисер Жюльєн Темпл переглянув деякі з робіт Г. Вербінскі, з ним було укладено контракт продюсерською компанією «Nitrate Films», а потому з «Palomar Pictures», де режисер спродукував численні музичні кліпи для таких відомих гуртів, як: «Vicious Rumors», «Bad Religion», «NOFX», «24-7 Spyz», «Monster Magnet», «The Crystal Method» інших. Цікавими виявились і рекламні ролики брендів «Nike», «Coca-Cola», «Canon», «Skittles» та «United Airlines». Тоді як чи не найвідоміший рекламний ролик Гор Вербінські створив для торгової марки пива «Budweiser», де жабам, доручив «вимовляти»-квакати назву бренду. За свої творчі надбання у продукуванні реклами Гор Вербінськи отримав чотири відзнаки одного із найстаріших і найпрестижніших міжнародних фестивалів реклами «Clio Awards» та Срібного лева Каннського МКФ реклами - Cannes Advertising Silver Lion [2]. Це вкотре доводило для продюсерів той факт, що вміння режисера працювати в рекламній індустрії демонструє і його здатність створювати привабливий продукт, як для замовника, так і для споживача.

То ж продюсери не помилились з вибором режисера-постановника, запросивши до постановки «Піратів Карибського моря» саме Гора Вербінські, адже авдиторія палко відгукнулась на реверсивну історію піратства, де герої не стільки здобувають скарби, скільки старанно позбуваються проклятого, давно награбованого. Цікаво, що для суспільства 2000-х поняття «піратство» не було архаїзмом, а цілком реальною загрозою, якій піддавались торгові судна поблизу прибережних вод Сомалі. Весь світ спостерігав в новинах історії захоплень та визволення заручників ще з кінця 1980-х років, коли подібний промисел став шляхом виходу із злидній для частини громадян знедоленої країни. Тож кілька поколінь одеських дітей щиро вірили, що їхні батьки, затримуючись в черговому рейсі, напевне просто розважаються разом з капітаном Джеком Горобцем десь на Тортузі.

Варто зауважити, що вказаний вище образ, втілений Джоні Деппом, виявився надзвичайно живучим, більше того, що для багатьох глядачів ймовірно актор так і залишиться в образі пірата, тоді як сам Джек Горобець відокремився і зажив власним життям. Він не лише став символом приморських пляжів разом з кукурудзою, медовою пахлавою та грайливою мавпочкою для фото, а й перетворився на героя, котрого хочуть бачити дітки в лікарнях не рідше за Людину-Павука. Проте слід зазначити, що такою любов'ю персонаж користувався не тільки в дітей, а й в їхніх матусь... Адже якось Депп отримав відзнаку «найсексуальнішого актора» світу [7].

На нашу думку, задля того, щоби дослідити феномен створення образу капітана Джека Горобця, слід поринути в акторське минуле Джоні Деппа. Нагадаємо, що актор належав до генерації юних, бунтівних та вродливих зірок 1990-х, досить поглянути лишень на фото преси з колишніх вечірок на честь вручення чергових премій, відзнак на фестивалях, оглядах тощо. Відразу впадає в око ціла плеяда так званих «солодких хлопчиків», серед яких був і Леонардо Дікапріо, через котрого тріпотіли сердечка школярок після контраверсійної стрічки «Щоденники баскетболіста» (Скотта Калверта), і Бред Піт, з не менш екзальтованою роллю в фільмі «Темний бік сонця» (Божидара Николича), і Метт Деймонд, що полюбився публіці зі стрічки «Шкільні зв'язки» (Роберта Манделя). Проте Джоні Депп виокремлювався з поміж інших «солодких хлопчиків» з фатальними ролями, старанно намагаючись позбутись цього своєрідного виконавського тавра.

Джон Крістофер (Джонні) Депп ІІ був тим «складним» підлітком, що передовсім мріяв про музичну кар'єру, а тому свої перші кроки в кіно серйозно не сприймав. Для Деппа, на відміну від публіки, епізодичні ролі в культовому багатосерійному «Кошмарі на вулиці В'язів» у режисурі Семюеля Байєра, популярних телесеріалах «Джамп-стріт 21» та «Готель» були лиш випадковими творчими спалахами в житті. Переломною стала для виконавця скандальна стрічка «Плаксій» (1990 р.) Джона Вотерса. Надміру сексуалізований образ юного тоді Деппа викликає двозначні відчуття, як власне і леопардові лосини в шафі модниці - або це повний несмак, або це зумисний, продуманий кітч. Проте фільм «Едвард Руки- ножиці» Тіма Бертона, того ж року, показав юному акторові нові займаві горизонти кінематографа, зокрема, авторського. Саме їх спільні проєкти підказали Д. Деппові широку амплітуду його перевтілень, а повна творча свобода і ексцентричність, що вирувала в майстерні Т. Бертона, лише спонукала до експериментів. Протягом 1990-х актор мало не фонтанував різноманітними ролями в іменитих режисерів, як то: «Що турбує Гілберта Грейпа» Лассе Хальстрьома (1993 р.), «Арізонська мрія» Еміра Кустуріци (1993 р.), «Мрець» (1995 р.) Джима Джармуша, «Донні Браско» (1997 р.) Майка Ньюела, «Страх та ненависть Лас-Вегасу» (1998) Террі Гіліама, «Девята брама» (1999 р.) Романа Поланські. Про Джонні Деппа говорили вже не як про виконавця ролей «солодких хлопчиків», а як про потужного актора з розмаїтою палітрою виразних засобів, хоча в темних залах кінотеатрів продовжували чутись дівочі зітхання. Тому логічно, що панянки привівши своїх діток на сеанс «Піратів» не кидали зусиль розгледіти в капітані Чорної Перлини того звабливого «Плаксія». А от для самого актора образ капітана Джека Горобця мав інше забарвлення, скоріш іронії над самим собою.

Слід вказати, що Д. Деппові ідея стрічки «Пірати Карибського моря» припала до душі ще на стадії її розробки, і в ролі (на яку претендували кілька акторів - Джим Керрі, Крістофер Вокен ін.), сказати б, головного пірата він уявляв лише себе. При цьому виконавець вбачав спорідненість поведінки піратства минулого з поведінкою рок-зірок сучасності. Списавши образ Джека Горобця зі свого кумира і приятеля Кітта Річардса та, здобривши його хиткою ходою моряка, на акторському кастингу він представив своє прочитання образу персонажу. Прикметно, що кінокомпанія Disney спершу була не готова до подібної ексцентрики, проте режисер Гор Вербінські й головний продюсер Джеррі Брукхаймер підтримали задум Деппа. Тож актор так відчайдушно вкладався в свого персонажа, що деякі елементи гардероба, продуманого разом з художницею Пенні Роуз, виявились його особистими речами. Однак варто додати, що на знімальному майданчику був відповідний спеціаліст, який мав слідкувати за тим, щоби імпровізація Деппа не виходила далеко за межі як сценарію, так і режисерського задуму. Проте такі побоювання виявились марними, адже відгук публіки змусив в наступних фільмах збільшити кількість екранного часу Джека Горобця та навіть додати ще більше самоіронії, як приміром у сцені третього фільму «Пірати Карибського моря: На дивних берегах», де капітан Джек, знаходиться в компанії сотень двійників, породжених власною уявою.

Показово, що у кінофраншизі «Пірати Карибського моря» не тільки образ симпатичного пірата-шахрая Джека Горобця підкупив глядацьку авдиторію. Не меншої популярності набув Вілл Тернер, у виконанні Орландо Блума, що робив, мовити би, правильні вчинки та відстоював не менш правильні, сповнені добра і справедливості ідеї. Більше того, публіка була у захваті від того, як потужно й сміливо порушувала Діснеївський канон дочка губернатора Уезербі Суонна і кохана Вілла - Елізабет Суонн (у виконанні Кіри Найтлі).

Відмітимо, що на початку 2000-х рр. в американському кінематографі стався, сказати б, сплеск, лагідної емансипації, в той час, як героїні минулого століття були мужніми - Майор Ріплі чи Сара Коннор, Клариса Старлінг чи солдат Джейн, в нинішньому столітті кіногероїням пропонується не відмовлятись від власної сексуальності чи жіночності задля того, щоби складати конкуренцію чоловікам, ба навіть бути кращим за них (яскравим прикладом є стрічка «Блондинка в законі» (2001 р.) Роберта Лукетіча). Саме тому Елізабет Суонн у виконанні Кіри Найтлі вже не «дама, що опинилась в біді», а сама вирушає в мандрівку, задля порятунку свого «принца» і стає повноцінним учасником чоловічих ігор [11]. Показово, що у трьох частинах кінофраншизи - «Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини», «Пірати Карибського моря: Скриня мерця» та «Пірати Карибського моря: На краю світу» - персонаж К. Найтлі розвивається, будуючи, цілком правдиву, жіночу піратську кар'єру [6] та проходячи складні випробування совісті, тоді як її коханий продовжує рух, заданим, ще в першому фільмові, вектором. В цілому сюжетні арки простого й чесного юнака Вілла Тернера та красуні Елізабет Суонн закриваються ще в першій стрічці, але її успіх штовхає всіх персонажів на пошуки нових пригод.

Варто вказати, що зйомки всієї кінофраншизи «Пірати Карибського моря» обернулись пригодою не тільки для персонажів, а й для всіх учасників знімального колективу. Через певну виробничу неможливість забронювати знімальний павільйон зі штучним морем, в якому колись відбувались зйомки воєнної мелодрами «Перл-Гарбор» Майкла Бея та фільму-катастрофи «Титанік» Джейса Камерона, кінематографістам довелось вирушити на натуру, котра вже частково втрачала свої позиції перед комп'ютерною графікою [1]. Але, що цікаво, що саме це рішення забезпечило фільмові органічну натуралістичність, котра була із захопленням зустрінута мільйонами глядачів. Безлюдні острови в лазурному морі з цнотливо-чистими пляжами на кілька годин залюднювались гелікоптерами, фільмувались з усіх можливих ракурсів і ставали часточкою цілої картинки, в яку переносився глядач в темноті залів кінотеатрів. Так синє море стало окремим персонажем у кінофраншизі «Пірати Карибського моря», як і Новозеландські зелені луки у «Володарі перснів» Пітера Джексона. Звісно, що не обійшлось і без павільйонів, адже довелось домальовувати за допомогою CGI бурхливу стихію в сценах шторму, але це було зроблено настільки якісно технологічно, що роботу майстрів вважали кілька років кращим мальованим морем, з часів целофанових морів Федеріко Філіні. Робота фахівців графічних візуальних ефектів у кінофраншизі «Пірати Карибського моря» варта окремого обговорення, так само як і художників бутафорів, адже завдяки їх кропіткій праці широка глядацька аудиторія вибухнула цікавістю до такої собі піратської романтики й атрибутики.

Крім того, у вказаній кінофраншизі спрацював маркетинговий хід, а саме кіномерчиндайзинг, колись вдало залучений режисером і продюсером Джорджем Лукасом у «Зоряних війнах». Адже після виходу першої стрічки кінофраншизи «Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини», різноманітні фігурки персонажів, футболки, трикутні капелюхи, шаблі та піастри зникали з полиць магазинів блискавично: так фільм породжував попит на мерчиндайзинг (як використання образу кіно- або мультперсонажу під час продажу або розповсюдження товару), а мерчиндайзинг породжував попит на сиквели, тоді як сиквели знову спричиняли попит на мерчинданзинг - такий собі своєрідний гігантський маркетинговий змій, що сам себе поїдає.

Кінофраншиза «Пірати Карибського моря», мов Цар Медас, конвертувала у золото і кіномузику, створену Гансом Ціммером. Звісно, композиторів у роботі над циклом фільмів про пірітав було кілька і кожен з них відповідав за свій обсяг музичного тексту, але саме Ціммеру належить авторство знаменитого музичного супроводу «Pirates of The Caribbean», котрий подумки лунає у кожного глядача при згадці про капітана Джека Горобця. Повертаючись до тези про роботу над кінофраншизою «злагодженого колективу» з'ясовуємо, що більшість членів знімальної групи плідно співпрацювали і в інших кінопроєктах, як от: композитор Г. Ціммер і продюсер Д. Брукгаймер ( «Багряний приплив», «Дні грому» Тоні Скота, «Скеля»,«Перл Харбор» Майкла Бея). Своєю чергою Гор Вербінські і оператор-постановник Даріуш Вольський разом створювали музичні кліпи для Девіда Бові, Елтона Джона, Ніла Янга, Стінга та гурту «Aerosmith», а також фільмували стрічку «Мексиканець» (2001 р.) з Бредом Пітом, Джулією Робертс та Джеймсом Гондольфіні в головних ролях [5]. Своєю чергою наголосимо, що Д. Вольський у вишуканій і водночас комфортній для ока манері ведення глядача лабіринтами візуальної оповіді вирізняється надзвичайною увагою до деталей в кадрі, винахідливістю в роботі зі світлом, пошуками кольорового рішення та прискіпливим поводженням з оптичними ефектами, що могли помітити шанувальники його творчості, приміром, в останній стрічці «Дім Гучі» у режисурі Рідлі Скота, фільмованій 2021 року.

Так, приміром, саме завдяки блискучій операторській роботі, вражаюче виглядає вже початковий кадр першого фільму кінофраншизи «Пірати Карибського моря: Прокляття Чорної перлини», в котрому з густого туману виринає корабель-красень, далі у зумі з'являється субтильне дівча, що жваво виспівує піратську пісеньку. Зміна кадру і глядач вже знаходиться за спиною дівчинки на кораблі, камера наближається, простягається чоловіча рука, торкаючись дитячого плеча - та, своєю чергою, перелякано озирається. Зміна кадру і ми бачимо героїню та її супутника, котрий просить помовчати, адже там «піратів, як солі в морі», тож не слід накликати лиха. Отож за хвилину екранного часу глядач отримує інформацію про час та місце дії, атмосферу та головну небезпеку, а крім того, стикається з упередженнями про «жінку на кораблі» і усвідомлює, хто буде долати ці упередження.

Цікаво, що однією з причин звернення продюсерів кінофраншизи «Пірати Карибського моря» до сильних жіночих персонажів є доволі непевне чи то навіть скандальне минуле самого Діснеївського атракціону. Нагадаємо, що наприкінці 1990-х, вже 30-літній проєкт почергово піддавався нападкам як борців за історичну справедливість, так і активістів пацифістських рухів. То ж, зважаючи на обставини, 1997 року керівництво Каліфорнійського філіалу Disneyland Park було змушене закрити атракціон для реконструкції, через звинувачення, зокрема й, в сексизмі: адже частина атракціону-постановки зображувала механічних піратів, що переслідують механічних, спокусливих жінок. Виникало питання - для чого саме? Варіантів трактування їх поведінки, як виявилось, було не багато. То ж було внесено певні зміни в експозицію, котрі також піддавались критиці, тому довелось терміново рятувати імідж прибуткового продюсерського проекту [10]. Таким чином, ідея створення фільму, а згодом і кінофраншизи стала знахідкою й фактично врятувала атракціон, а кіноіндустрія продемонструвала блискучий зразок кризового менеджменту.

У підсумку вкажемо, що кінофраншиза «Пірати Карибського моря» за роки свого існування набула ознак феномену надуспішної проектної режисерсько-продюсерсьої творчості, подолавши такі упередження як: відсутність попиту на кінопродукцію про піратів у цільової аудиторії; неможливість створити рекламний фільм атракціону комерційно успішним; поєднати прибутки і художню якість аудіовізуального продукту. Виявилось, що за відсутності запиту глядацької аудиторії - продюсерам треба його вміти сміливо створити, для зйомок рекламного продукту слід залучати високодосвідчених фахівців, що знаються на рекламі, а для художньо-естетичної якості потрібно велетенське бажання, відповідальність і кропітка робота злагодженого творчого колективу Можливо тому, перша трилогія франшизи стала класикою сімейного фільму, бо ж кінематографісти творили на кількох рівнях: стрічка кінокомпанії «Walt Disney Pictures» мала захопити фантазії дитини й розбудити дитинство у дорослих глядачів, що згодом обов'язково приведуть юних глядачів у найбільш видовищний в світі атракціон - кіно. кінематографічний мистецтво франшиза спілберг

Використані джерела

1. Відкрите море / The New Yorker. URL : http://www.newyorker.com/magazine/2QQ3/Q7/28/high-seas (дата звернення 06.07.2022).

2. Гор Вербінські в рекламі. URL : https://varietv.com/1994/film/news/ad-world-s-hottest-prod-n-pros-12Q438/ (дата звернення 16.07.2022).

3. Джері Брукгаймер і Дісней. URL: https://varietv.com/1994/film /news/ad-world-s-hottest-prod-n-pros-120438/ (дата звернення 17.07.2022).

4. Зірка з Алеї слави Джері Брукгаймер створює фільм на рекламних стежках. URL : https://variety.com/2013/film/news/ierry-bruckheimer-receives-star-on-the-walk-of-fame-1200500928/ (дата звернення 06.08.2022).

5. Даріуш Вольський. URL : http:// www. cinematographers. nl/PaginasDoPh/wolski.htm (дата звернення 26.07.2022).

6. Історія піратів в «Піратах». URL : https:// www.nytimes. com/2003/07/06/movies/film-pirate-movies-weren-t-alwavs-shipwrecks.html? searchResultPosition=24 (дата звернення 25.07.2022).

7. Кіноколо «Найсексуальніший з живих»: веб-сайт URL : https:// www.kinokolo.ua/news/854/ (дата звернення 20.07.2022).

8. Касові збори франшизи «Пірати Карибського моря»: веб-сайт. URL : https://www.boxofficemoio.com/franchise /fr3494350597/?ref =bo frs table 16 (дата звернення 28.07.2022).

9. Офіційний сайт фільму Пірати карибського моря.URL: https://pirates.disney.com/ (дата звернення 28.08.2022).

10. Сексизм на піратському атракціоні: веб-сайт URL: https:// www.nvtimes.com/1997/01/12/weekinreview/the-pirates-of-penance. html? searchResultPosition=15 дата звернення 06.08.2022).

11. Чому «Піратам Карибськго моря» непотрібні були сиквели. URL: https://www.denofgeek.com/movies/pirates-of-the-caribbean-did-not-need-sequels/ (дата звернення 16.08.2022).

12. Як «Щелепи» змінили сучасний блокбастер. URL : https:// www. indiewire .com/2017/06/iaws-modern-blockbuster-steven- Spielberg 1201844390 /amp/ (дата звернення 29.08.2022).

13. Як «Зоряні війни» змінили Голлівуд. URL : https://www.vox.com/platform/amp/2015/12/15/10119474/how-star-warschanged-hollvwood (дата звернення 25.08.2022).

Размещено на Allbest.ru