Акторсько-режисерська діяльність Олексія Кужельного

Режисура безпосередньо пов'язана з постійним вирішенням різноманітних психологічних питань. Це проблеми розробки реалістичних екранних характерів в ігровому кіно, психологічна взаємодія з героями документальних зйомок. Величезне значення мають психологічні проблеми в творчому колективі знімальної групи, які постійно виникають під час різноманітних зіткнень поглядів на творчий процес. І, нарешті, діяльність режисера - це постійні психологічні контакти з великим колом людей, задіяних в організації виробництва екранного твору, в тому числі багатьох керівників та сторонніх осіб, від яких можуть залежати певні організаційні моменти створення фільмів і телепрограм або вистав. Переважна більшість цих психологічних контактів відбуваються в ситуаціях, коли режисер не нав'язує свою волю, а змушений зрозуміти, відчути логіку мислення і дій інших людей, підібрати до них своєрідні індивідуальні «ключі», зробити своїми однодумцями. Коли говоримо про фахове, професійне виховання актора, слід акцентувати, що жоден майстер, педагог, як і театральна школа загалом, не можуть надати конкретного рецепту творчості, щоб навчити грати[1].

Основа навчального процесу - створення необхідних умов шляхом усунення внутрішніх і зовнішніх перешкод, які, як правило, виникають на шляху початківця (студента) до органічної творчості. Навчитися творити (грати) лише завдяки технічним прийомам неможливо. Але це все ж можливо і треба створити сприятливі умови для розкриття потенціалу закладеного таланту [3].

Відомо, що єдиним інструментом актора є його психофізика. Отже, цей «інструмент» має бути здатним сприймати творчі імпульси, тобто народжувати, відтворювати логічні дії, а для цього треба професійно удосконалювати внутрішню (психічну) і зовнішню (фізичну) складові. Ось чому в акторській освіті є надважливими поняття «внутрішня техніка» і «зовнішня техніка» [3].

Внутрішня техніка актора - це вміння створювати необхідні психічні умови для органічного народження дії. Зовнішня техніка - це техніка мовлення, постановка голосу, ритміка, пластика і т.д. - ряд навичок і вмінь, які є зовнішньою технікою. Поняття «зовнішня» і «внутрішня» техніка мають взаємодіяти. Лише за таких умов актор володітиме надважливою складовою професії - чуттям і відчуттям сценічної правди і форми [1].

Режисура - це мистецтво створення цілісного театрального твору, яке будь-який драматичний матеріал сприймає як імпульс до самостійної сценічної творчості. Тож, режисура - мистецтво авторське. У процесі режисерської творчості створюється новий твір нового мистецтва - театральна вистава. Зрозуміло, що відбувається це у союзі, співавторстві та співтворчості з мистецтвом драми, актора, художника, музиканта. Тому, режисура - це ще й зв'язок: зв'язок акторів на сцені, п'єси з акторами, сценічного матеріалу з реальним життям. І зв'язок цей завжди насичений інформацією не тільки про те, що міститься у тексті п'єси, а й про сучасне життя театру, про публіку, про реальну дійсність світу за лаштунками театру [3]. професійний режисерський ангажемент сузір'я кужельний

Відомо, що до мистецтва режисури відносяться всі явища життя, як і до інших мистецтв загалом. Але, на відміну від багатьох інших, мистецтво режисури зайняте не справжнім життям безпосередньо, а твором іншого мистецтва - драматургії. Тому режисура виступає як художня критика драматичного твору. Але функції режисури не зводяться до вузького розуміння художньої критики драматичного твору, її потрібно розглядати як мистецтво тлумачення будь-якого художнього твору, а режисуру - як самостійне мистецтво режисера та майстра своєї справи. «Режисер - це не тільки той, хто вміє розібратися в п'єсі, порадити акторам, як її грати, хто вміє розмістити їх на сцені в декораціях, які йому спорудив художник. Режисер - це той, хто вміє спостерігати життя і має максимальну кількість знань у всіх галузях, крім своїх професійно-театральних. Іноді ці знання є результатом його роботи над будь-якою темою, але краще набути їх про запас. Спостереження можна також набути спеціально до п'єси, до образу, а можна привчити себе спостерігати життя і до пори, до часу складати спостереження на полички підсвідомості. Потім вони дуже стануть у пригоді режисерові[3, с. 28]».

Вимоги до режисерської діяльності, його професіоналізації виросли настільки, що тільки постійне підвищення теоретичного рівня, практичної кваліфікації, самоосвіта, розширення світогляду може забезпечити відповідність цим вимогам[3].

Стрімко розвивається час, стрімко розвивається і художня творчість, різко ущільнився потік життєвої, наукової, художньої інформації, виникає потреба у нових, адекватних часу, прийомах роботи, новітнього технологічного оснащення режисерської діяльності. Сучасний глядач все активніше цікавиться не тільки життям дійових осіб на сцені, а й технологією самої режисерської професії. Все частіше глядачу розкриваються технологічні та технічні таємниці сценічного майданчика, театрального світла, прийоми акторської гри та режисерської діяльності. Але це потребує чіткого виконання та дотримання законів режисерської творчості - ідейної спрямованості, почуття правди і віри в художній вимисел. Те, що раніше досягалося досвідом і майстерністю видатних режисерів, пред'явлено молодим. Артист на сьогодні є «співрежисером»[3].

Режисер разом з артистом все активніше занурюються у творчий процес створення театралізованого дійства, виходять за межі рольового матеріалу. При цьому напрацьовується єдина художня думка[3].

Головною ідеєю театру «Сузір'я» є мета відродження забутої ангажементної системи. Саме слово ангажемент, має на увазі запрошення артистів на роботу за договором на певний термін. Тобто, актори мають збиратися разом не тому, що вони прийшли просто служити театру, а для того, щоб всім разом створювати щось спільне, величне. Ця ідея передбачала собою об'єднання безлічі акторських шкіл і стилів різних театрів. Кожного разу перед початком вистави Олексій Павлович особисто проводить екскурсію, розповідає про історію будівлі та життя закладу, специфіку його роботи. О.П. Кужельний будує репертуар театру таким чином, що провідною тематикою є вистави за творами українських класиків та сучасних українських драматургів. Поставлені ним вистави за творами Г. Сковороди, Л. Українки, О. Олеся, Т. Шевченка демонструють традиції українського театру, їх спадковість тим самим осучаснюючи їх, висвітлюючи на новий лад. Як режисер-постановник масових дійств, О. Кужельний проводив акції, присвячені відкриттю пам'ятних дошок митцям, життя і творчість яких пов'язана з Києвом: О. Вертинському, М. Волошину, Б. Пастернаку, К. Малевичу; церемонії відкриття Андріївської церкви та Золотих воріт після реставрації. Протягом останніх років О.П. Кужельний активно веде свою діяльність на сторінках різноманітних видань з інтерв'ю і статтями, в яких він аналізує та розкриває явища світового театрального мистецтва і пропагує сучасне бачення творчості.

Свій персональний режисерський стиль О. Кужельний називає алогічним реалізмом. За його словами, театр цікавий тоді, коли те, що вважається цілком логічним, подається як щось алогічне, неприродне. Олексій Павлович Кужельний дуже зацікавлений в діяльності київської театральної спільноти і веде активну участь у відстоюванні інтересів театрів.