Художньо-технологічні особливості гуцульського меблярства першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художньо-технологічні особливості гуцульського меблярства першої половини ХХ століття

здобувач вищої освіти за спеціальністю 023 "Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація" ОC "Магістр" Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, Україна

Художнє різьблення Гуцульщини - один із унікальних видів українського народного мистецтва від давнини до сьогодення. У середині ХХ ст. художня обробка дерева (різні види різьблення, довбання) була одним із найпопулярніших видів творчості на тлі широкого його застосування в побуті та предметному навколишньому середовищі, що зумовлено не тільки доступністю й дешевизною цього матеріалу, але і його особливою художньою виразністю. Особливо високого рівня досягла різьба по дереву в усіх традиційних осередках Гуцульщини кінця ХХ - початку ХХІ століття [1]. різьблення мистецтво довбання

Поруч із різьбою побутових виробів високого рівня розвитку на Гуцульщині досягло художнє меблярство, збереглося небагато пам'яток художньої різьби на предметах інтер'єрного призначення.

Українські дерев'яні народні меблі ХІХ - початку ХХ ст. різноманітні за своїми формами. На базі скрині з плоским віком виникли скрині-столи. Вони такої ж будови, що й скрині з двосхилим віком, тільки вищі та накриті довгою, товстою плитою-стільницею, не прикріпленою до коробки. Із плином часу, для вжиткової вигоди, глибина коробки зменшилася, стіл набув видовженої форми, а стояки-ніжки в основі скріплювались підніжками.

У 30-х роках ХХ ст. меблярство стрімко розвивалося. Масово створювалися підприємства з виробництва меблів, які мали відповідати новим естетичним поглядам і запитам. 1939 року Спілка архітекторів УРСР навіть оголосила республіканський конкурс за виготовлення меблів для житлового інтер'єру. Однак цей процес, очевидно, почався значно раніше. Ще на початку 1920-х років відбувалися спроби забезпечити ідейну та естетичну основу розвитку меблевої галузі. Слід зауважити, що певний вільніший, аніж у 1930-х роках, характер теоретичних розмірковувань на цю тему зумовлений послабленням контролю над розвитком мистецтва й художнього виробництва, значною мірою викликаний новою економічною і політичною ситуацією.

У 1930-1950-х роках українська художня обробка дерева залишалася на високому мистецькому й технологічному рівнях, хоча умови розвитку були складні, позначені наростаючим тоталітарним ідеологічним впливом, політичними репресіями, роками воєнного лихоліття. Утім, саме в цей період формувалося нове покоління українських митців-різьбярів, продовжували працювати й майстри старшої генерації, завдяки чому розвивалися традиції й осередки художнього різьблення.

Роки війни завдали відчутної руйнації меблевій промисловості України, передусім на українських землях, що входили до складу СРСР. Після приєднання 1939 року західноукраїнських земель до УРСР місцеві деревообробні майстерні, можливо, дещо в меншій кількості, але продовжували функціонувати. Певна частина з них працювала й під час німецької окупації. Наприклад, приватна майстерня Ф. Когута і В. Гуза "Гуцульська різьба" продовжувала виготовляти різьблені меблі, які експортувала в Німеччину та інші європейські країни.

Доля західноукраїнських митців художнього дерева склалася по-різному. Тих, хто відверто виступав проти радянської влади, було піддано політичним репресіям, ув'язнено або й фізично знищено. Дехто з місцевих різьбярів після німецьких таборів мігрував до Західної Європи або за океан - до США та Канади, де продовжував займатися художнім різьбленням.

Після війни розпочалося активне відновлення зруйнованої меблевої промисловості в центральних, східних і південних регіонах України. Майже всі артілі та приватні майстерні були організовані в підприємства нового типу, завдання яких полягало в масовому виробництві меблів для споживачів.

Так, на Гуцульщині 1948 року було створено артілі "30-річчя Радянської України" в селах Річка та Брустури. Для цих осередків характерні вироби сувенірного типу - декоративні тарелі, шкатулки, письмове приладдя, ручки, часто перенасичені декором, контрастом кольорів тощо. Активний виставковий рух знайшов продовження в повоєнних роках на західноукраїнських теренах. Гуцульських, бойківських і лемківських майстрів активно запрошували до участі в численних республіканських і всесоюзних виставках.

Художнє різьблення і меблярство в Україні за короткий період, упродовж 1930-1950-х років, зазнали відчутніших змін. Значна частина з них була зумовлена суспільно-політичними колізіями, штучним ідеологічним втручанням у розвиток професійного й народного мистецтва. Українська художня обробка дерева відійшла від традиційного ручного (цілком доречно сказати "рукотворного") виробництва до напівмеханізованих процесів на підприємствах художньої промисловості. Такий відхід від глибинних традицій не міг не позначитися певними втратами художньої виразності, характерних для українських різьбярів варіантності й оригінальності різьбленої декорації сакральних, побутових, сувенірних та інших виробів з дерева. Однак навіть у таких умовах передвоєнного й повоєнного десятиліть у царині українського художнього різьблення і меблярства продовжували зберігатися й розвиватися в певні роки в центральних, на західних та східних українських теренах ті найміцніші національні традиції різьбярського мистецтва, утілені в багатьох творах, композиціях і образах, що знайшли своє продовження у наш час.

Іл. 1. Дерев'яний стіл. Автор: Василь Девдюк. Перша пол. ХХ ст.

Трансляція глибоких традицій народного меблярства виразно прослідковується у творах інтер'єрного призначення відомого косівського різьбяра Василя Девдюка, який відкрив 1920 року (працювала до 1939 року) приватну трирічну Косівську школу-майстерню.

Вишуканістю форми та декору, міцністю конструкції вирізняється дерев'яний стіл, авторства В. Девдюка. На два широкі профільовані стояки кріпиться чотирикутна конструкція, у якій рухомою є шухляда. Зверху її накриває видовжена стільниця. Особливо вдало автор застосовує декор: півциркульні виступи декоровані восьмипелюстковими ружами, що підсилює акценти профільованих виступів контурів стояків. На площині коробки, під стільницею, майстер застосовує при декоруванні чотирираменний хрест по обидва боки від шухляди, на завершеннях площини ритмічно вписано стрічки засічених трикутників (іл. 1).

У сучасному вирішенні інтер'єрів громадських будівель дуже часто нівелюється аспект збереження національного стилю, використання етноособливостей того чи іншого реґіону України. Сьогодні актуальною є проблема збереження національної унікальності, культури, народних традицій у дерев'яній архітектурі. Класичні взірці меблярства Гуцульщини мають слугувати фундаментом для сучасних майстрів дизайну художніх меблів, створення на їх основі високовартісних предметів інтер'єрного призначення з глибокою регіональною приналежністю.

Список використаних джерел

1. [1] Історія декоративного мистецтва України (2016). [голов. ред. Г. Скрипник] НАН України, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. (Т. 5). 546 с.

Размещено на Allbest.ru