Зміна стереотипів у візуальній інтерпретації батьківства у 1960-1970-х рр. (на прикладі творчості українських художників)

аспірантка

З огляду на зростаючу зацікавленість науковців до репрезентації гендерних ролей як у сучасних українських медіа, так і в комунікаційному просторі минулих часів, можна говорити про позитивну динаміку гендерних досліджень при аналізі української візуальної культури. Проте в дослідженнях, як правило, переважає тематика конструювання жіночого та меншою мірою чоловічого простору. У зв'язку із цим доцільним є розгляд репрезентації тендерної ролі, пов'язаної з батьківством, що останні роки зазнала суттєвої трансформації.

Науковий інтерес до осмислення гендерних ролей зумовлений міжнародним контекстом та європейським спрямування державної політики в бік більш демократичного суспільства, запровадженням національних програм як на державному рівні (що, зокрема, охоплюють широке коло питань, пов'язаних з гендерно-зумовленим насильством чи питаннями толерантності та рівності), так і міжнародної підтримки таких організацій, як, наприклад, представництво «HeforShe, глобальний рух ООН». Організація забезпечує медійну підтримку та присутність зазначеної тематики в інформаційному просторі та активно підтримує залученість чоловіків до батьківства, висвітлюючи проблеми обох статей у розподілі гендерних ролей у суспільстві.

У зв'язку із наведеним вище, все частіше постає тема батьківства як одного з визначальних факторів, що зумовлює наявний розподіл у гендерних ролях чоловіків і жінок, зокрема період поступового відокремлення ідеологічного трактування образу матері / батька в офіційній пропаганді від неофіційної репрезентації на прикладі творчості художників 1950-- 1970-х рр.

Досліджуючи досвід нашої країни минулого століття за часів панування на офіційному рівні комуністичної ідеології, де конструюванню жіночого образу приділяли особливу увагу, показовим вважаємо факт появи поза офіційним спрямуванням, починаючи з 1960-х рр., більш широкого уявлення про ролі жінок та чоловіків щодо батьківства.

Такий аспект, як материнство, принаймні в неофіційному мистецтві, поступово виходить на перший план у творчості художників, при цьому батько не є відстороненим суб'єктом у відносинах з дитиною. На наш погляд, надмірне акцентування на офіційному рівні у 1950-- 1960-х рр., зокрема із застосуванням пропаганди засобами образотворчого мистецтва, важливості суспільної праці, висвітлення широких можливостей делегувати роль вихователя державі (з розповсюдженням дитячих садочків) та нівелювання ролі батька призвело до необхідності артикулювати в суспільстві проблему рівноправного долучення до батьківства обох батьків. У 1965 році було проголошено широку програму із забезпечення населення садками і яслами, посиленої уваги до материнства, це сприяло закріпленню на державному рівні пріоритетності за жінкою материнських обов'язків. І лише, починаючи з 1980-х років, у пресі почали транслювати важливість залучення обох батьків до виховання.

Якщо ми поглянемо на повоєнні твори українських художників, пов'язані із зображенням дітей, то це переважно відсторонені зображення двох постатей (зокрема внаслідок об'єктивних чинників - наслідків війни). Твори ж 1960-1970-х років демонструють нам більш широку палітру почуттів - близькість та ніжність з боку батька до своїх дітей, що в офіційному мистецтві, як правило, не віталось. Робота 1969 року на воєнну тематику В. Баринової - Кулеби [1] репрезентує образ батька, сповнений ліричного настрою в обіймах своїх малолітніх дітей.

Набір гендерних ролей за часів радянської ідеології змінювався залежно від бачення ідеологів комуністичного суспільства. Як у повоєнні часи, так і в період відлиги образ жінки експлуатували, як правило, висуваючи наперед то функцію трудівниці, то матері (у сенсі продовження роду), то поєднуючи обидві ролі. Так, плакати 1960-х років містять переважно репрезентації жінки як активної працівниці одночасно за повної відсутності «зображень приватного сімейного простору» [2].

Прикладом репрезентації матері поза офіційною ідеологією «радянської матері» є робота «Портрет майбутньої матері» 1973 року З. Лерман, у якій художниця уникає стереотипізації та фіксує психологічний, фізичний стан майбутньої матері. Але, як бачимо, вагітна жінка все ще самотня, якщо порівнювати загальноприйнятий тренд у сучасному образному творенні поширеного фотографічного фіксування стану вагітної, як переживання спільного досвіду - на зображенні вже будуть двоє - мати й батько. Палітру переживань матері, відмінних від «офіційно схвалених», художниця відображає в полотні «Тривога» (1969), а офорт «Материнство» (1963) демонструє втому, розпач жінки і розширює розуміння багатогранності такого досвіду [3]. Представниця шістдесятництва А. Горська репрезентує своє бачення матері у власному портреті із сином 1960 року, чий зосереджений, стурбований вигляд також не демонструє безтурботності й щастя, а фіксує більш глибокий зв'язок вже порівняно дорослого хлопчика, якого матір бере, ніби захищаючи, на руки. Як зазначає Ю. Тищенко, у тогочасній пресі «велика зайнятість батьків на виробництві не дозволяла їм належним чином слідкувати за своїми дітьми» і водночас «проголошувалась підтримка фізичного та емоційного аскетизму між дітьми та дорослими». [4, 180]. Із цього боку розглянуті роботи поза офіційною ідеологією виглядають щирими та нонконформістськими, із загальноприйнятою доктриною ролі матері.

Своєю камерністю привертають увагу зображення батька, що нагадують сучасні популярні репрезентації в соцмережі чоловіків, що залучені до піклування про дітей з народження. Так, глибоко духовна робота З. Лерман «Батьківство» (1965) вражає своєю щирістю та звернення до цієї тематики художника М. Вайнштейна у роботі 1972 року, де він міцно притискає сина, наголошує на «чоловічому» переживанні ролі батька, що не відрізняється за емоційним забарвленням. Зазначене свідчить, що в досліджуваний період ми спостерігаємо зростаючу зацікавленість мистців до світу людських почуттів, зокрема переживання досвіду батьківства.

Отже, дослідження трансформації стереотипів, пов'язаних з батьківством, показало, що, починаючи з 1960-х років, уявлення про гендерні ролі матері та чоловіка починають змінюватись, принаймні на мікрорівні, що знайшло своє відображення в неофіційній творчості художників. Ідеологічно заангажовані ролі матері та нівелювання значення батька, залишається прерогативою офіційного мистецтва, тоді як поза ідеологією ми знаходимо у творчості митців фіксацію зрушень розуміння батьківства як одну з необхідних основ духовного життя людини, незалежно від її статі.

Література

1. Історія українського мистецтва у 5 т. Т. 5: Мистецтво ХХ століття / НАН України; голов. ред. Г. Скрипник, наук. ред. Т. Кара-Васильєва. Київ, 2007. 1048 с., кол., тон. іл.

2. Донець О. М. Тендерні аспекти візуалізації жінки в українському радянському плакаті 19401980 рр. (на основі зібрання українського друкованого плаката ХХ ст. відділу образотворчих мистецтв інституту книгознавства НБУВ). Рукописна та книжкова спадщина України. 2017. Вип. 21. С. 194-201.

3. Архів неофіційного мистецтва. URL: http://archive-uu.com/ua/profiles/lerman zoya/catalog/ estampi_lerman/picture/materinstvo_09L (дата звернення: 04.05.2023).

4. Тищенко Ю. А. Журнал радянська жінка як джерело до вивчення державної політики в сфері охорони дитинства в УСРС 1965-1985. Молодий вчений. 2016. № 36(9). С. 176-82.

Размещено на Allbest.ru