Квінтесенція зовнішньої техніки актора як пластична виразність образу рольового матеріалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету культури і мистецтв

Квінтесенція зовнішньої техніки актора як пластична виразність образу рольового матеріалу

Лисичкін-Маслов Андрій Олегович,

асистент кафедри режисури та акторської майстерності

Акторська професія у всіх театральних установах світу не має чітко визначених посадових інструкцій, бо професійні обов'язки художньо-творчої діяльності актора як головної одиниці сценічного мистецтва й до сьогодні не визначають і не визначать певні критерії, догму, парадигму єдиної системи і методу, що дозволили б за визнаним кліше створювати той чи інший образ дійової особи ролі, оскільки виконавська майстерність виключає ступінь, ранг, рівень визначення артистизму. Такий підхід до фахової діяльності актора - виключної форми - трактування характеру та показу персонажа, його формотворення було б вельми одіозним і не цікавим глядацькій аудиторії. Але є винятки у творчій майстерності актора. Зокрема, в історії акторського мистецтва амплуа виконавця передбачало певну зовнішню техніку пластичної виразності у втіленні образу дійових осіб ролі. Це передусім стосується персонажів італійського театру commedia dell'arte. «Поняття «амплуа» не потрібно плутати з поняттям «тип». Амплуа - це спосіб існування актора в ролі, а тип (типаж) - це персонаж, певна дійова особа, <...> нічого спільного немає між зовнішньою характерністю образу та амплуа. Зовнішня характерність має стосунок до запропонованих обставин дієвості ролі: ментальність, вік, фізичні недоліки, соціальний статус. Це те саме, що провести паралель між амплуа, іміджем та епатажем, що стало модним у сучасному театральному світі. Одне пов'язує ці форми - штамп зовнішньої поведінки і внутрішнього самопочуття» [2, 152].

Домінантою акторської майстерності є два основні стрижні виконавства - зовнішня техніка та внутрішня техніка, які мають певний набір творчого інструментарію і працюють на єдиний результат - створення художнього образу партитури ролі. «Творча діяльність театрального виконавця містить дві основні складові акторської техніки: внутрішню - психологічну, прийомом якої є відповідне ставлення до конкретного об'єкта, і зовнішню - фізичну, прийом якої передбачає фізичну лінію органічної поведінки на сцені. Внутрішня техніка актора складається з таких елементів: уваги як об'єму, концентрації, розподілу накопиченої інформації, уяви як творчої фантазії і віри в запропоновані обставини, дії як органічності, продуктивності, послідовності та логічності сценічної правди, а також емоційної пам'яті, сприйняття та оцінки мислення і почуття. <...> Зовнішня акторська техніка передбачає такі елементи фізичної дії: голос, звук, дихання, дикція як складові словесної дії сценічного мовлення; координація рухів та почуття ритму й часу; виразна пластика, міміка та жест, пам'ять фізичних дій і відчуттів» [1, 288-289].

Квінтесенція зовнішньої техніки актора як пластична культура виконавства є різнобарвною палітрою творчих завдань та вмінь, які потребують відповідних компетенцій театрального виконавця, а саме: володіння елементами сценічного руху, пластично виправданою жестикуляцією, тілесною естетикою пози та статури, роботою з реквізитом, мистецтвом трюку, танцю, манерою виконання рольового матеріалу відповідно до історичної епохи, національної приналежності, вікової категорії. «Історія сценічного мистецтва у своїй майстерні виконавства містить різні манери акторської гри: актор-типаж - відмова й заміна дійової особи художньої форми на особу, виправдану особистим трактуванням образу персонажа; перевтілення - домінанта творчої уяви актора на концептуальне виконання всіх ознак персоніфікації образу, акцентуючи творчий процес на зовнішньому вигляді; очуження - домінанта асоціативної уяви на виконання ілюзорності емоційних ознак певної дійової особи; маска - зовнішня предметна гіперболізація характерних рис формування рольового матеріалу. Отже, створення виконавцем художнього образу за допомогою манер акторської гри: типізації, очуження, маскування, перевтілення - являє собою театр як синтетичний вид мистецтва» [4, 214].

Також важливим творчим завданням зовнішньої пластичної культури виконання є правильне розуміння функцій та особливостей жанрового плану вистави. Наприклад, жанр комедії потребує віртуозної техніки зовнішньої виразності, оскільки головною особливістю жанрових ознак комедії є безпосереднє створення комедійного ефекту, який би викликав у глядача відповідну сміхову реакцію. Тут доречно згадати кінострічки початку розвитку кінематографу - німе зображення кінопродукту, де комедія була побудована на суцільних трюкових моментах сюжетної лінії низки подій. Наведемо, як приклад, віртуозну техніку американського актора Чарльза С. Чапліна, який з неймовірною легкістю демонстрував виразну комічну зовнішню техніку та майстерність пластики й трюку, шалений темпоритм, що робило знаковим його артистизм.

Виконання трюку комедійного характеру класифікують за такими принципами: несподівана зміна сценічної дії контрастного характеру; трансформація дійового образу ролі в інший рольовий матеріал; фантастично-гротескова метафоричність художнього образу ігрового матеріалу; контрастно-неочікуване використання чудернацького реквізиту; ексцентричний показ фізичних недоліків персонажа та моментальний фокус їх позбавлення. Загалом виконання актором низки комедійно виправданих трюкових елементів техніки зовнішньої виразності персонажа вимагають від фахівця постійного акторського тренінгу для досконалого володіння необхідними компетентностями майстра сценічного мистецтва. «Артист повинен вміти володіти трюком з легкістю та професійною вправністю. Трюк повинен позначати неймовірне як природне. У цьому й полягає основний закон для артиста естради - професійне володіння трюками. Саме оригінальний трюк допоможе розкрити індивідуальність артиста. Якщо артист оригінальних жанрів має хист до бездоганного виконання трюку в номері, то він буде вагомою знахідкою для режисерів естрадного дійства. Щоб забезпечити високий рівень виконавської майстерності артиста оригінального жанру, потрібно детально розробити технологію виконання трюкових елементів» [3, 220]. художній актор сценічний квінтесенція

Тілесна виразність актора завжди залишається головною складовою в процесі пластичної виразності майстра сценічного дійства. Квінтесенцією сценічної пластики є здатність, готовність та необхідність, що передбачають зовнішню тілесну складову творчої дії в просторі й часі театральної форми. Здібність містить природні дані фахівця акторської справи: його зовнішність - культуру тіла; ознаки органічної динаміки тіла, властивість ритміки й музичності. Готовність до реалізації операцій сценічного руху-дії в пластичній виразності образу пов'язана безпосередньо із засвоєнням усіх складових акторського тренінгу - компетентностей зовнішньої техніки актора. Потреба як третя складова пластичної виразності актора народжується з перших двох як результативний факт професійної підготовки актора. Вона матиме успішний рівень у виконанні рольового матеріалу образу тільки тоді, коли її комплексно застосовує актор у поєднанні з внутрішньою технікою, створюючи необхідну ефективну психофізичну дію.

Література

1. Гусакова Н. М., Штефюк В. Д. Техніка актора як фундаментальний орієнтир пізнання та удосконалення природи професійної діяльності. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2020. № 2. С. 286-290.

2. Донченко Н. П. Історичний ракурс функціонування системи амплуа у процесі створення актором образу ролі. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2022. № 4. С. 150-156.

3. Мельник М. М. Технології використання трюку як ефективного прийому високого професіоналізму артиста естради. Мистецтвознавчі записки : зб. наук. пр. 2018. Вип. 33. С. 216-222.

4. Татаренко М. Г. Художньо-творча дієвість манер акторської гри у процесі виконання ролі. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2022. № 1. С. 213218.

Размещено на Allbest.ru