Творча ретроспектива народного ансамблю танцю "Зорецвіт" (м. Кременчук)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра хореографії

Національна хореографічна спілка України

Міжнародна рада танців CID UNESCO

Творча ретроспектива народного ансамблю танцю «Зорецвіт» (м. Кременчук)

Шалапа С.В., доцент, майстер спорту

м. Київ, Україна

Анотація

Багатогранне мистецтво хореографії України представлене багатьма ансамблями народного танцю, які плекають творчі здобутки пращурів. Народний ансамбль танцю «Зорецвіт», заснований у 1981 році В.С. Білошкурським у м. Кременчук, упродовж наступних п'яти років демонстрував високий виконавчій рівень народного танцю не тільки на Батьківщині, але і за її межами. Про досягнення ансамблю «Зорецвіт» свідчать анонси на шпальтах вітчизняних і закордонних газет.

Ключові слова: народний ансамбль танцю, мистецтво хореографії, керівник ансамблю, хореограф, шпальта газет.

Аннотация

Шалапа С.В. Творческая ретроспектива народного ансамбля танца «Зорецвит» г. Кременчуг

Многогранное искусство хореографии Украины представлено многими ансамблями народного танца, которые берегут творческие достижения предков. Народный ансамбль танца «Зорецвит», который был основан Белошкурским В.С. в 1981 году, город Кременчуг, в течение следующих пяти лет демонстрировал высокий исполнительский уровень народного танца не только на родине, но и за ее пределами. О достижениях ансамбля «Зорецвит» свидетельствуют анонсы на страницах отечественных и зарубежных газет.

Ключевые слова: народный ансамбль танца, искусство хореографии, руководитель ансамбля, хореограф, газетная полоса.

Annotation

Shalapa S. Creative retrospective of the folk-dance ensemble «Zorezvit» the city of Kremenchug

The multifaceted art of choreography of Ukraine is represented by many folk-dance ensembles that cherish the creative achievements of their ancestors. The folk-dance ensemble «Zoretsvit», which was founded by Beloshkursky V.S. in 1981, the city of Kremenchug, over the next five years showed a high performing level of folk-dance, not only at home, but also abroad. Announcements on the pages of domestic and foreign newspapers testify to the achievements of the Zoretsvit ensemble.

Keywords: folk dance ensemble, art of choreography, ensemble leader, choreographer, newspaper page.

Народний ансамбль танцю «Зорецвіт» був заснований Білошкурським Володимиром Степановичем у 1981 році при палаці культури ПО «Дормашина», м. Кременчук, і до 1986 року був його художнім керівником [1, 102-107].

На той час доля склалася так, що Володимира Білошкурського як балетмейстера танцювальної групи Народного ансамблю пісні і танцю «Славутич» Кременчуцького міського палацу культури відряджають до Іспанії на XVI Міжнародний фестиваль народного танцю, де колектив стає лауреатом (1983).

Про п'ятирічні досягнення Народного ансамблю «Зорецвіт» якнайкраще свідчать статті в газетах того часу. Так, 9 грудня 1984 року польська журналістка Ядвіга Слипинська в газеті «Glos Pomorza» («Голос Помор'я», Кошалін) у статті «Tanczy «Zorecwit» («Танцює «Зорецвіт») зазначала: «Коли відчуваємо вашу щирість, чуємо бурхливі оплески, то ми не танцюємо, а летимо над сценою, як на крилах», - говорить Володимир Білошкурський, художній керівник ансамблю «Зо- рецвіт».

Коли дивишся танцювальну програму ансамблю, то навіть не віриться, що ця група в кількості тридцяти чоловік працювала разом ледве три роки. Весь ансамбль складається із 40 виконавців. При ансамблі існує підготовча група, і найкращі з неї увійдуть до основного складу ансамблю танцю «Зорецвіт». Це резерв, як пояснює керівник ансамблю, який завоював серця Кошалінського воєводства.

Володимир Білошкурський, хореограф за освітою, реалізує з колективом молодих жителів м. Кременчук свою ідею: щоб мовою танцю можна було зобразити все. Як, наприклад, танцюристи із «Зорецвіту» виражають свій протест проти війни в хореографічній композиції «Вічно живі». «У Кошаліні велика сцена дозволила нам включити цю композицію в програму концерту», - говорить Володимир Білошкурський. Кожен танець «Зорецвіту» зустрічають бурхливими оваціями і вирушають зі сцени танцюристи під супровід тривалих оплесків. Танцівники «Зорецвіту» гнучкі, казково рухливі, немов кружляють над сценою. Є в цьому стихія, але стиснута міцними лещатами дисципліни. Учасники колективу репетирують чотири рази на тиждень по три години. У репертуарі є народні танці, жартівливі сценки, але всі вони мають під собою основу - вправи класичного танцю. Лише таким чином можна сформувати характерну поставу танцюриста, його досконалий рух і красивий жест. Молоді робітники заводу дорожніх машин у Кременчуці присвячують заняттям у колективі весь свій вільний час, адже розуміють - тривалі й наполегливі репетиції задля результату...

«Маю ще сказати, що багато уваги й часу займає в нас робота над акторською майстерністю, адже ми користуємось мовою танцю», - доповнює Володимир Білошкурський. І виражають свою молодість і радість, танцюють граючи, нібито все це не вимагає жодних зусиль для підтримки неймовірного темпу. Кожна жартівлива сценка виконана з таким підйомом, що глядачі сповнюються неймовірною радістю.

Симпатії викликають до себе всі артисти, але все ж таки виділяються провідні солісти ансамблю народного танцю «Зорецвіт»: Василь Удовенко, Марина Селіна і Юрій Швець. Коли у фіналі святкового концерту «Зорецвіту» разом із «Балтіком» співали пісню про Кошалін і Полтаву, хотілося крикнути: приїжджайте до нас, танцюйте, з радістю проведемо з вами вечір!» [1, 109].

У статті «Зорецвіт!» у Польщі» («Кременчуцький машинобудівник», №45 від 16.11.1984) подано таку інформацію: «40 років тому на стародавню землю Польщі Радянська Армія принесла визволення. Визволення від фашистських варварів. І відтоді міцна дружба пов'язала два наші народи. Разом вони долали труднощі, допомагаючи один одному в скрутний час. І сьогодні існує тісне співробітництво в різних галузях економіки, науки, культури. Ось і нещодавно, напередодні річниці Великого Жовтня, заводський ансамбль народного танцю «Зорецвіт» відвідав з концертами Кошалінське воєводство Польської Народної Республіки.

Із самого початку подорожі, від залізничного вокзалу у Варшаві і до радянського кордону біля Бреста, самодіяльних радянських акторів оточували душевне тепло й гостинність поляків. Така турбота дуже допомагала кременчужанам, адже концертна програма була надзвичайно насиченою та вимагала від них повної віддачі.

Але найвідповідальнішим був, звичайно, перший концерт. Усього тут було вдосталь: і хвилювання, і напруженості, - як приймуть? Та вибух аплодисментів після першого ж номера засвідчив про те, що полонили гості своєю відкритою посмішкою, щирістю, динамічністю виконання національних танців. Наче давніх друзів, прийняли кошалінці нашу делегацію. До пізнього вечора не вщухали оплески в Палаці культури. Відтоді щодня одна зі статей у польських газетах була присвячена успішним виступам ансамблю «Зорецвіт». Деякі фрагменти з концертів були навіть записані на відеоплівку та показані по польському телебаченню.

Шість напружених днів провели в Польщі наші посланці. Репетиції, концерти разом із самодіяльними польськими ансамблями «Балтика» й «Альгі» в містах і селищах Кошалінського воєводства, потім - оплески та подарунки вдячних людей. Вісім концертів, хоч планували шість, дали вони. Понад чотири тисячі глядачів побувало на цьому святі пісні й танцю.

Кожний з учасників ансамблю в ці дні віддав усі свої сили, щоб донести мистецтво українського танцю, народну творчість до польського глядача. Тож важко будь-кого виділити. Та все ж хотілося б відзначити художнього керівника колективу В.С. Білошкурського, солістів ансамблю танцю В.О. Удовенка, І.М. Маліка, Ю.І. Швеця, Т.Є. Василенко, М.О. Сєліну, Т.А. Мельникову... [1, 110-111].

Корисними були творчі виступи «Зорецвіту» і для аматорів, і для польських трудівників. Українські люди повезли додому пам'ять про щирість зустрічі та вдячність за теплий прийом на польській землі. А поляки, як відзначив у листі перший секретар Кошалінського воєводського комітету ПОРП Євген Якубаник, «мали ще одну чудову можливість ознайомитися з мистецтвом, яке щедро подарував ансамбль з Кременчука».

22 грудня 1984 року, розглянувши пропозиції організаційного комітету про чергове присудження обласної комсомольської премії імені Петра Артеменка за 1983-1984 роки, бюро обкому ЛКСМУ постановило присудити премію та вручити значки й дипломи: у галузі концертно-виконавської діяльності Народному самодіяльному ансамблю народного танцю «Зорецвіт» Палацу культури виробничого об'єднання «Дормашина» з Кременчука (керівник В.С. Білошкурський) - за пропаганду та високе художнє виконання українських народних танців («Зоря Полтавщини», №293).

А міська газета «Кременчуцька зоря» (№156 від 29.12.1984) у статті «Зоряний цвіт танцю» висвітлює таке: «Під час перебування «Зорецвіту» в Польській Народній Республіці хтось із кошалінських журналістів дуже влучно назвав ансамбль театром танцю. Мабуть, це найправильніша характеристика творчого почерку колективу. Кожен їх танець - це своєрідний завершений твір, такий як «Переможці», лірична кадриль «На містку», «Гопак» та ін. народний хореографія зорецвіт кременчуг білошкурський

Усього ж у репертуарі ансамблю - одинадцять танців. У роботі - три. Один із них присвячений темі війни, другий базуватиметься на місцевому фольклорному матеріалі, а третій... Володимир Степанович не розкрив нам цієї таємниці. Сюрприз? Ні. Але краще раз побачити, ніж сто разів почути».

Кореспондент газети «Кременчуцька зоря» (№156 від 29.12.1984) Л. Обревко в статті «Зоряний цвіт танцю» писав: «Уявіть собі, як яскравий промінь прожектора вихоплює з темряви сцени зображення меморіалу «Вічно живим». Зал вибухає оплесками. А коли убілений сивиною ветеран з маленькою онукою покладають до підніжжя живого пам'ятника квіти, єдині почуття охоплюють присутніх - біль і гнів. Ні! Ніколи не бути війні!

Ідея створення танцювальної композиції «Вічно живі» в художнього керівника ансамблю «Зорецвіт» Палацу культури виробничого об'єднання «Дормашина» В.С. Білошкурського виникла давно. Але задум одержав реальні обриси напередодні святкування 40-річчя визволення міста від фашистських загарбників. Використавши ідею скульптурної композиції, він створив танець емоцій, хвилюючий, сповнений патріотизму й публіцистичності».

Але не тільки кременчужани віддають належне «Зорецвіту». Йому аплодували делегати обласної партійної конференції, учасники Всесоюзного фестивалю «Золота осінь» у Лохвиці, на батьківщині І. Дунаєвського, миргородці, жителі Кошалінського воєводства ПНР, глядачі телетурніру «Сонячні кларнети».

Цей перелік гастрольних подорожей міг бути й довшим, але ж ансамблю тільки-но виповнюється три роки. Отже, нові подорожі попереду. І вони будуть, як і успіх, який до таких колективів приходить раз і назавжди. Бо творчим пошуком тут охоплені всі: і керівник, і балетмейстер В. Удовенко, і кожен з учасників.

- Я вважаю за необхідне, - говорить В.С. Білошкурський, - виховувати вдумливих танцюристів. Тому залучаю їх до створення танцю, проведення репетицій тощо. Адже завдання самодіяльних колективів полягає в тому, щоб сприяти вихованню всебічно розвинених молодих людей.

Своє життєве кредо Володимир Степанович успішно реалізовує. Кожен тут має якесь доручення: один відповідає за сувеніри, інший веде літопис. Разом вони відвідують концерти, проводять вільний час на базі відпочинку підприємства. І там не ледарюють: то дають на замовлення концерт, то допомагають косити траву, то роблять дрібний ремонт.

Тут, у колективі, відбувається становлення характеру молодих людей, проходить і своєрідна профорієнтація. Адже за роки роботи В.С. Білошкурський, безмежно закоханий у танець, залучив до своєї справи близько 20 чоловік. Один із них, В. Семеха, нещодавно закінчив хореографічну студію імені Вірського при Державному ансамблю танцю УРСР. Він теж продовжить справу керівника, нестиме неповторне мистецтво танцю людям» [1, 112-114].

2 квітня 1985 року в газеті «Комсомолець Полтавщини» в статті «Яскраві барви «Зорецвіту» відзначали: «У програмі концертів учасників художньої самодіяльності Палацу культури виробничого об'єднання «Шлях-машина» стали постійними виступи комсомольського-молодіжного колективу - ансамблю танцю «Зорецвіт».

У його творчому доробку - чотирнадцять танців. Улюбленими для глядачів стали «Жартівливі сопілкарі», український «Гопак», хореографічні композиції «Вічно живим» і «Переможці».

Три роки тому в Палац культури виробничого об'єднання «Дормашина» прийшли двоє друзів - Володимир Білошкурський і Василь Удовенко. Перший - випускник Дніпропетровського театрального училища, другий - Київського інституту культури імені О. Корнійчука . «Зорецвіт» - їхнє творіння. Володимир став художнім керівником, Василь - балетмейстером ансамблю. У його складі сьогодні сорок учасників - робітники заводу «Дормашина», учні професійно-технічних училищ і шкіл наддніпрянського міста.

За успіхи в пропаганді та розвитку народного хореографічно - танцювального мистецтва керівники ансамблю «Зорецвіт» Володимир Білош- курський і Василь Удовенко нещодавно нагороджені нагрудними Знаками ВЦРПС «За досягнення в самодіяльному мистецтві».

Під егідою «Dni Kultury Poltawskeiej» в Польщі «Зорецвіт» запрошено до Кошаліна, про що свідчить газета «Glos Pomorza» (№99 від 29.04.1985) у статті «Zorecwit» w Koszalinie» (№100, від 30.04-1.05.1985) «W kolorach Teczy, w barwach przyjaZni». І знову шалений успіх, овації та палкий прийом польських глядачів [1, 114-115].

А стаття в газеті «Кременчуцька зоря» (№115 від 21.09.1985) присвячена становленню Володимира Степановича як художнього керівника: «У житті часто трапляється так, що покликання не відразу знаходить людину. Так було й із Володимиром Білошкурським. Він ніколи не виношував мрію стати танцюристом чи, тим більше, керівником колективу художньої самодіяльності. Ось малював він добре, сподіваючись, що з часом обов'язково стане художником. А спочатку було профтехучилище №7, де Володимир набував професії слюсаря-ремонтника. Саме тоді помітила чорнявого, верткого хлопчину тодішній керівник ансамблю танцю «Світанок» М.Т. Муравйова й запросила до Палацу культури автозаводу.

Після армії Володимир прийшов у Дніпропетровське театральне училище. Думав про малювання, а склав успішно іспит на хореографічне відділення. І відтоді вже зрозумів: ось те, чому варто присвятити все життя. Спочатку хотілося танцювати самому. І це прагнення молодого артиста зрозуміло. Тим більше, для цього все було: і зовнішність, і фізичні дані. Тож невипадкові роки роботи в хорі імені Г. Верьовки, інших професіональних колективах. Вони стали неоціненною школою професійної майстерності. Збагачувалися професійні звання, відточувалася техніка, прийшов досвід. Відтоді відчув, що в уяві стали народжуватись власні танцювальні композиції. Ткалися вони іноді й уночі, ніби мереживо, хвилювали.

Зрозумів Володимир: потрібен власний колектив, щоб утілив усю його фантазію в реальність. Танцювальний ансамбль «Зорецвіт» зразу ж заявив про себе як перспективний творчий колектив, фундатором якого й став Володимир Білошкурський.

Він дуже прискіпливо поставився до підбору учасників ансамблю. Розумів, що від того, як заявить себе колектив із перших днів свого існування, залежатиме його подальше майбутнє - не поволі набирати силу й темп, а виступити ударним акордом. Для здійснення задуму потрібні були наполеглива щоденна робота, виснажливий тренаж, створення образу танцю, костюмів, музики.

І результати не забарилися. За чотири роки свого існування «Зорецвіт» здобув стільки відзнак, що вистачило б на десятиріччя: звання «Народний», лауреата обласної комсомольської премії імені П. Артеменка, лауреата фестивалю народної творчості на честь 40-річчя Великої Перемоги, Диплом Державного академічного ордена Дружби народів ансамблю народного танцю СРСР за пропаганду хореографічного мистецтва.

І сьогодні жодний концерт у місті не обходиться без «Зорецвіту», який неодноразово виступав у Полтаві, Києві, за кордоном.

Танці ансамблю схожі на мініатюрні танцювальні вистави-композиції: «Вічно живі», «Переможці», «На містку» та ін. Цього нелегко досягти, бо колектив самодіяльний, склад його рухомий: одні вступають до вищих навчальних закладів, інші йдуть в армію. Але тут, у «Зорецвіті», відбувається не тільки їх залучення до світу мистецтва танцю, а й становлення особистості. У цьому чимала заслуга художнього керівника В.С. Білошкурського. Його доброту й чуйність, вимогливість, працездатність і невгамовність, його уроки людяності й порядності назавжди запам'ятають і Олександр Хуторний, і Марина Селіна, й Ірина Нежива, і Геннадій Голованов, і багато інших його вихованців. Чимало з них пішли шляхом учителя. А вчитель і сам вирішив збагатитися новими знаннями й вступив до Ленінградської вищої школи профспілкового активу» [1, 114-121].

25 травня 1985 року газета «Кременчуцька зоря» (№63) надрукувала статтю «Ще один народний»: «Чотири роки минуло відтоді, як уперше зібралися аматори танцю в Палаці культури виробничого об'єднання «Дормашина», щоб створити колектив, який зараз відомий далеко за межами міста й області.

Увесь цей час тривала напружена робота й творчий пошук : визначення репертуару, створення неповторного обличчя, шліфування майстерності й концертна діяльність. Завдяки цьому «Зорецвіт» зразу вийшов у число найкращих і вже на рівних конкурував з такими маститими народними колективами, як «Світанок» (КрАЗ), «Славутич» (Палац культури імені Г.І. Петровського) та ін.

Зростанню майстерності сприяли виступи в телетурнірі, поїздки за кордон, участь у гала-концертах на честь визначних подій. Велика творча діяльність колективу не залишилася непоміченою. Ансамблю танцю «Зорецвіт» присуджено звання «Народний самодіяльний колектив». З цього приводу в Палаці культури виробничого об'єднання «Дормашина» нещодавно відбулися урочистості, на які прибули директор міжспілкового Будинку самодіяльної творчості Л.С. Бойко, секретар Крюківського райкому партії В.М. Данілейко, секретар міськкому комсомолу Г.Я. Пугасій, заступник секретаря парткому об'єднання Н.Ю. Бакуменко, художній керівник Палацу культури імені Г.І. Петровського К.В. Чорнобель, численні шанувальники мистецтва аматорів.

Грамотами, дипломами й листами-подяками була відзначена робота всього колективу, а також художнього керівника ансамблю В.С. Білошкурського, балетмейстера В.О. Удовенка, ряду найактивніших учасників. Директор палацу Є.І. Гриневич вручила аматорам цінні подарунки. Товариші по мистецтву з Палаців автозаводу імені 60-річчя Жовтня, клубу імені Котлова тепло привітали «Зорецвіт» з присвоєнням йому високого звання «Народний», побажали нових творчих здобутків.

Отже, лави колективів, які носять звання «Народний», поповнилися. Віриться, що «Зорецвіт» гідно продовжуватиме кращі традиції народної творчості міста. Свідченням цьому став і великий концерт, котрий завершив урочистості» [1, 122].

Із завзятістю Володимир постійно відшліфовував свою професійну майстерність. Керуючи хореографічним колективом, виходив на сцену з вихованцями, відвідував семінари та курси, підвищуючи кваліфікацію. Постійно в русі, танцюючи, викладаючи, мріючи та прагнучи вдосконалення.

У виданні «Володимир Білошкурський. Життєвий і творчий шлях» Мирослав Михайлович Вантух пише: «Сьогодні Володимир Степанович працює доцентом кафедри хореографії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Як балетмейстер В. Білошкурський має цікавий, гідний доробок постановчих робіт, що прикрашають репертуар професійних і аматорських колективів. Як педагог він виплекав цілу плеяду вихованців, які працюють у провідних колективах України та за її межами» [2, 9].

Література

1. Білошкурський В.С., Шалапа С.В., Перепелкін В.В. Танцювальне мереживо Полтавського краю: збірник хореографічних матеріалів. Київ: НАКККіМ, 2014. 268 с.

2. Шалапа С.В. Володимир Білошкурський. Життєвий і творчий шлях. Київ: Видавець Олег Філюк, 2019. 246 с.

Размещено на Allbest.Ru