Особливості співпраці режисера й актора в роботі над роллю

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра режисури та акторської майстерності імені народної артистки України Лариси Хоролець

Особливості співпраці режисера й актора в роботі над роллю

Гирич В., народний артист України

Попри той факт, що сучасний театр мистецтвознавці характеризують «поєднанням технологій, соціальної критики та катарсису повсякденності» і є театром «взаємодії та активного втручання в реалії життя, осмислення фактів і формування перспектив», театром, «який співзвучний з ритмом сучасного суспільства» [1], робота режисера з актором в процесі створення спектаклю чи не найнагальніші у творчій практиці будь-якого театру. Адже й сьогодні, як і багато десятиліть до того, режисерові необхідно розбудити в акторі творчий процес, його органічну природу для постійної, повноцінної, самостійної творчості. Режисер повинен вміти «тлумачити» роль, бути спроможним показати виконавцеві, «як грати», розкрити акторові нюанси ролі, скерувати його до творення художнього образу. Тож важливими в режисерських практиках є постійна підтримка творчого процесу в акторові, контролювання його «незгасання» і спрямування до певної мистецької мети відповідно до загального ідейно-художнього задуму вистави.

Слід зазначити, що сучасний постановник повинен тонко відчути індивідуальність актора в процесі роботи, безупинно стежити за тим, як актор втілює задуми автора і режисера, і в одночас бачити, куди актора кличе його власна фантазія і бажання і до яких меж можна наполягати на тому чи іншому завданні. При цьому режисер працює не з одним актором, а із цілим колективом, тому наступне найважливіше завдання - постійно узгоджувати результати творчості всіх акторів, причому так, щоб у результаті з'явився гармонійно цілісний ідейно-художній твір театрального мистецтва, адже «театр є універсальною мовою спілкування людини з буттям» [2]. Всі ці непрості завдання режисер вирішує в процесі виконання своєї головної функції - творчої організації сценічної дії.

Вкажемо, що в основі будь-якої дії завжди лежить той чи інший конфлікт, який викликає зіткнення, боротьбу, взаємодію між персонажами п'єси. Виявити конфлікти через взаємодію акторів, які перебувають на сцені, і покликаний режисер. Звідси виникає ще одна функція режисера - бути організатором усієї вистави. Але здійснити цю функцію переконливо - так, щоб актори на сцені працювали правдиво, органічно, а глядач би вірив в істинність їхніх дій, нам здається, неможливо методом наказу, командування або ж тиску. Режисер повинен захопити актора своїми завданнями, надихнути його на їх виконання, розбурхати його уяву, розбудити творчу фантазію, ненав'язливо «заманити» до самовідданої творчості.

При цьому вкажемо, що основне завдання творчості полягає в розкритті сутності зображуваних явищ життя, виявленні прихованих пружин цих явищ, їх внутрішніх закономірностей. Тому глибоке знання життя є основою будь-якої художньої творчості. Без знання проблем дійсності творити досить складно. Це рівною мірою стосується творчості режисера й актора. Якщо, приміром, допустити, що режисер володіє відповідним запасом знань, життєвих спостережень, думок і суджень про відображувану на сцені дійсність, а виконавець полишений такого багажу, то він буде змушений механічно підкорятися волі режисера, однак «сучасний театр повинен постійно долати певні виклики: виклики творчі, соціальні, світоглядні» [3]. Тоді як вплив режисера на актора буде одностороннім, а творча взаємодія відбуватиметься через певні зусилля.

Уявімо зворотну картину: актор добре знає життя, а режисер молодий, недосвідчений. Що відбувається в цьому випадку? Актор має можливість творити і своєю творчістю впливати на режисера, однак тісної взаємодії може й не відбутись, тоді як режисер втрачає свою керівну роль і змушений безпорадно плентатися за роботою акторського колективу. Отже, обидва варіанти - і той, де режисер деспотично пригнічує творчу особистість актора, і той, де він внаслідок незнання життя втрачає свою керівну роль, - однаково негативно позначаються на виставі.

Докорінно іншою є співпраця, коли режисер і актор добре знають і розуміють ті явища життя, які автор п'єси обрав предметом творчого відображення. Тоді між ними з'являються органічні творчі взаємини, виникає взаємодія або співтворчість. Уявімо собі, що режисер дає акторові певну вказівку щодо того чи іншого моменту ролі - жесту, фрази, інтонації. Актор, сприйнявши вказівку, осмислює її, внутрішньо перетравлює на основі свого власного знання життя. В результаті режисерська вказівка і власне знання актора взаємодіють та утворюють унікальний творчий «сплав». Виконавець не механічно і бездумно відтворить те, що зажадав від нього режисер, а творчо. При цьому, виконуючи завдання постановника, актор одночасно проявить і самого себе, свою власну творчу особистість. Прикметно, що режисер, поділившись своєю думкою з актором, отримає її, так би мовити, у зворотному порядку, вже збагаченою та яскравою. Саме тому режисер повинен уміти пробуджувати творчу волю та ініціативу актора, виховувати в актор а бажання до пізнання, спостережливість, прагнення до творчої самостійності. задум режисер актор роль театральний твір

Розбудити і направити творчу ініціативу актора в потрібне русло - одне з найважливіших завдань режисера. Потрібний напрям визначається ідейним задумом всієї вистави. Цьому задуму повинно бути підпорядковане ідейне тлумачення кожної окремої ролі. На наше переконання, необхідно, щоб актор йшов шляхом, вказаному режисером вільно, не відчуваючи над собою ніякого насильства. Режисер повинен оберігати творчу свободу виконавця, бо свобода - необхідна умова і важлива ознака творчого самопочуття актора.

На наше переконання, чи не «найшкідливіший» спосіб режисерської роботи - вимога від актора негайної «видачі» певного почуття у відповідній формі, тобто вимога негайного результату. Актор, за всього бажання, не може цього виконати без насильства над власною природою. Допомогти акторові здійснити цю підготовку - таким є завдання режисера. А полягає ця підготовка в тому, щоб підказати акторові не почуття і не форму його вираження, а ту дію, яка призведе актора до потрібного почуття і зможе викликати потрібну постановникові реакцію.

У підсумку зазначимо, що режисер для реалізації постановницьких задумів повинен володіти знаннями акторського матеріалу, гострим творчим оком, чуйністю та проникливістю. При цьому якщо режисер цінує і любить актора, якщо він не терпить на сцені нічого механічного, то він працює з виконавцем доти, поки акторське виконання не стане органічним, внутрішньо доконаним та художньо правдивим.

Література

1. Бурнашов І. Сучасні виміри українського театру.

2. Гайшенець А. Український театр у пошуках сенсу: зради і перемоги останніх 10 років.

3. Головненко А. Мистецтво дозвілля.

Размещено на Allbest.Ru