Музична індустрія: до проблеми дефініції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музична індустрія: до проблеми дефініції

Серова Олена Юріївна, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музичного продакшну Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

В українському науковому та публіцистичному просторі в останні десятиліття активно застосовується дефініція «музична індустрія». Розберемось в історії появи цього поняття. Власне, саме слово «індустрія» почали використовувати у 80-х роках ХІХ ст. в першу чергу в якості синоніму слів «промисловість», «виробництво». Але вже в 1 середині минулого століття, зокрема у працях представників «Франкфуртської школи» Т. Адорно і М. Горкгаймера, його стали вживати в контексті культури. У їхній книзі «Діалектика просвітництва» (1947) окрема глава «Індустрія культури: просвітництво як масовий обман» присвячена розгляду місця та ролі засобів масової інформації в тогочасній культурі. Саме в ній автори вводять поняття «індустрія культури» (від англ. cultural industry, що іноді перекладається українською мовою і як «культурна індустрія»), визначаючи нову якість культурних форм, що виникає в умовах розвитку індустрії розваг та споживання у XX столітті. Цей висновок був безпосередньо з прогресом капіталізму, за умов якого, на думку авторів, закони ринку стають визначальними всім сфер суспільства, включаючи культуру. Матеріали культури тим самим, за думкою авторів, набувають форми товару, створеного для продажу та отримання прибутку [1].

В працях філософів «Франкфуртської школи» термін «індустрія» вживався по відношенню до культури взагалі. Уживання цього терміну по відношенню до музики з'явилось дещо пізніше. В умовах постіндустріального суспільства споживання, музична індустрія перетворюється на культурну індустрію, і поряд з виконанням ідеологічних, освітніх, культурних функцій вона стає механізмом ринкових відносин, що стимулює музичне споживання та економічне зростання. Проте пізніше, у 1980-х роках, з'явились наукові праці, в яких розкривалася концепція індустріалізації музичної культури. На думку англійського науковця С. Фріта, індустріалізація це зовсім не те, що відбувається з музикою, а те, як вона створюється [2].

Картина сучасного музичного життя не була б повною без розуміння механізмів соціального функціонування музики, виробництва та її споживання. Із середини 50-х років XX ст. майже всі явища і процеси, які існують у музичному житті суспільства, перебувають під впливом діяльності інститутів комерційної промисловості. В умовах постіндустріального суспільства масова культура пропонує всім іншим типам культур (в тому числі і народній, і елітарній), певний тип регуляції. Це регулювання здійснюється через відчуження продукту творчої діяльності та включення його до активного обігу культурних цінностей лише через апарат масової культури -- музичну індустрію, оскільки в очах мільйонів будь-який артефакт стає цінністю, якщо він є продуктом масового споживання. Масова культура забезпечує також масове включення до системи споживання і цим функціонування масового музичного виробництва, зокрема, і музичної промисловості, загалом. В певному сенсі музична індустрія, в основі якої лежить сучасна масова музична культура, є найскладнішим соціокультурним феноменом.

Оскільки музична індустрія є не що інше, як виробництво творів масового музичного мистецтва, в основі якого лежать музична творчість (талант), вміння створення та розповсюдження творів музичного мистецтва з метою отримання доходу та розваги масової аудиторії, то у разі виробництва іманентної цінності ми можемо розуміти музичну промисловість як художнє поле, як поле культурного виробництва.

Однак витоки індустрії музичного виробництва, як і музичного шоу-бізнесу взагалі, криються дещо далі вглибину століть, ніж була продана перша музична платівка. Функціонування сучасної музичної промисловості формувалося століттями. Її коріння можна знайти у перших комерційних видовищних заходах стародавньої Греції та Риму. Музична індустрія починалася як індустрія видавців, які наймали композиторів і поетів для створення вокальних композицій, які могли бути виконані на концертах, в оперних театрах і музичних залах, і ноти яких могли бути продані приватним особам, щоб музикувати вдома. В ХІХ ст. ми її бачимо у творчій діяльності видатного скрипаля і композитора Ніколо Паганіні, якого вважають родоначальником концертної-розважальної індустрії, та імпресаріо Гаетано Беллоні, який працював з піаністом та композитором Ференцом Лістом. На думку Н. Лебрехта, саме Беллоні був ініціатором так званої «листоманії» і заклав основу технології «розкрутки зірок», створив ту «матрицю» збудження масової істерії, яка пізніше була застосована та вдосконалена в американській музичній індустрії [3].

Кінець ХІХ ст. дав дуже багато напрямів, що послужили становленню сучасної музичної індустрії. Серед них особливого значення набули звукозапис та винахід радіомовлення. Завдяки цим винаходам відбулося прискорення процесів передачі музичних текстів, які є важливими для популяризації музики, музичної освіти та формування музичної культури суспільства. Зазначимо, що масове радіомовлення розпочиналося саме з музичних передач. Завдяки принципово новим технологіям музика знайшла для себе ідеальний канал поширення, а радіо, в свою чергу, широко використовувало виражальні можливості музики, силу її емоційного впливу на слухача.

А винахід фонографа започаткував індустрію грамзапису. Завдяки масовому виробництву записів, що дає можливість кожному купити музику для слухання (споживання), музика стала поступово перетворюватися на індустрію у прямому сенсі слова, а грамофонні платівки стали її продуктом. Роль нотних видавців (які тримали музичну індустрію в своїх руках у попередні століття) переросла в адміністрування авторських прав композиторів та авторів слів та збирання роялті від продажу записів та інших видів ліцензування музики. Звукозаписна індустрія зрештою замінила видавців нот як найбільшу силу в галузі. Після запровадження комерційного радіо у 1920-х роках річний прибуток від запису музики одночасно знизився, так як радіо пропонувало більш кращу якість звуку та надавало можливість слухати живі концерти. Щоб уникнути банкрутства, провідні звукозаписні лейбли почали зливатись, і великі радіомережі придбали свої перші звукозаписні підрозділи. Записана музика стала основою більшості радіопрограм, цим вони отримали роль основного каналу просування музики.

Такі винаходи, як радіо та кінематограф, дозволили перейти на наступний рівень інженерних розробок - телебачення. Ротація музичних відеокліпів стала ще одним інструментом у просуванні музики та популяризації артистів. На початку 1980-х років музичне телебачення «вбило» радіо.

А сьогодні вже інтернет-платформа YouTube «вбила» музичне телебачення. Інтернет дав можливість передавати цифрові музичні файли у непоганій якості. Новий формат для розповсюдження та відтворення цифрової музики уможливив несанкціоноване масове поширення музики і майже призвів до краху багатьох музичних виробництв. Інтернет вплинув і традиційні способи купівлі пісень. Цифрове завантаження музики дозволяє купувати як альбом, так і окремий трек. Музичні магазини трансформувалися у стримінгові платформи, надаючи користувачам необмежений доступ до музичної бібліотеки за фіксовану щомісячну плату. Це дещо стабілізувало стан у музичній промисловості, що опинилась у безладному стані з початком цифрової революції. Інтернет та цифрові технології змінили як саме музичне мистецтво, так і споживання музики.

Отже, узагальнюючи зазначені аспекти й факти, музичну індустрію можна визначити як діяльність, в основі якої лежить творчий початок, вміння створення та розповсюдження музичного продукту (музичних фонограм, альбомів, синглів, саундтреків, виступів виконавців, концертів, спектаклів та ін.), а також задоволення потреб у розвагах масової аудиторії.

музична індустрія культурний цифровий

Література

1. Adorno T., Horkheimer V. The Culture Industry: Enlightenment as Mass Deception, in The Dialectics of Enlightenment. New York: Heder and Heder, 1972. 388 p.

2. Frith S. Sound Effects: Youth, Leisure and the Politics of Rock' n' Roll. London, Constable, 1983. 294 p.

3. Lebrecht N. When The Music Stops: Managers, Maestros and the Corporate Murder of Classical Music. London: Simon & Schuster, 1996. 448 p.

Размещено на Allbest.ru