"Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників" - десята виставка 2022 року в межах проєкту всеукраїнського бієнале мистецтва історичного жанру

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» - десята виставка 2022 року в межах проєкту всеукраїнського бієнале мистецьтва історичного жанру

Полтавець-Гуйда Оксана, член Національної спілки художників України, заслужений художник України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України

Правдива фіксація і глибоке знання власної історії необхідне кожній нації для її подальшого розвитку, для самовизначення в розмаїтій сім'ї інших народів. Над цим постійно працюють науковці розвинених країн, цьому сприяє зібраний попередніми поколіннями багатий матеріал літописів, легенд, балад, дум, пісень тощо. Професійні літератори пишуть історичні повісті, романи, створюють поетичні збірки. Піклування про збереження історичної пам'яті і її популяризація у світі - один з показових чинників визначення ступеня розвитку країни. Поряд з епістолярними жанрами велику роль відіграють твори візуальних мистецтв - скульптурні монументи, ілюстровані видання і станкові графічні твори, твори декоративно-прикладного мистецтва, а також історичні кінокартини, оперні, балетні, драматичні вистави тощо. Особливе місце належить станковому історичному живопису як такому, що здатен створювати знаковий уставлений образ визначних історичних подій або постатей, який є зрозумілим усім народам без перекладачів і складних пояснень. Звичайними замовленнями монархів і можновладців попередніх епох були великі картини історичної тематики, які вони розміщували у власних збірках або дарували правителям інших країн і які зараз становлять гордість історичних розділів видатних музеїв світу: мадридського «Прадо», амстердамського «Рейксмюсеум», паризького «Лувру», лондонської «Тейт».

Більше трьох століть бездержавності позбавили нашу націю змоги повноцінно опікуватись власною історією і культурою, і на сьогодні історичні розділи образотворчих музеїв нашої країни порівняно з європейськими країнами перебувають на початку свого розвитку. Загалом відставання в мистецькому історичному жанрі гостро відчувала творча інтелігенція України в усі часи перебування в Російській імперії, і вже із середини ХІХ століття були зроблені спроби вирівняти ситуацію: з'явилися потужні літературні твори І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Л. Українки, опера «Тарас Бульба» М. Лисенка, багато художників українського походження писали дипломні роботи.

Рис. 1. Полтавець В. В. «Довбуш», 1989 р., 125х140, п/о

Петербурзької академії мистецтв на українську тематику, особливо це стосувалося випускників майстерні нашого видатного земляка І. Рєпіна, який сам задав тон своїми знаменитими «Козаки пишуть лист турецькому султану», - О. Мурашко, Ф. Красицький, П. Чирко. Провідним у цьому процесі виступає історичний жанр. Саме йому присвячували свою творчість відомі майстри живопису тої епохи - О. Сластіон, М. Пимоненко, С. Васильківський, І. Їжакевич. До них доєдналися українці, представники західної школи І. Іванець, Ю. Брандт, Ю Коссак, А. Манастирський. Цей процес продовжили художники і в першій половині ХХ століття: М. Івасюк, Г. Крушевський, І. Шульга, І. Шульга, С. Чуприненко, П. Холодний, М. Самокиш. За часів радянської доби історичний жанр у живописі був дозволений лише у вузьких цензурованих межах, зокрема на тему «дружби» російського і українського народу після Переяславської ради 1654 року, перемог у громадянській і Другій світовій війні.

Рис. 2. Кущ А. В. «Святослав у бою», 2003 р., бронза, 60х49х20

З настанням незалежності України відбувалися важливі засадничі процеси у формуванні молодої держави, але багато питань розвитку культури опинилося на узбіччі. І знову творча інтелігенція задля виховання і укріплення нації гостро відчула потребу заповнювати візуальні білі плями нашої багатої та яскравої історії, самотужки, без підтримки держави, започатковувати важливі мистецькі проєкти, зокрема в образотворчому мистецтві, втілюючи постаті наших історичних героїв і зображуючи визначні події. історичний жанр виставка бієнале

У 2004 році Національна спілка художників України започаткувала всеукраїнський проєкт виставок мистецтва історичного жанру. Його ініціатором і незмінним організатором був і залишається сьогодні відомий художник-монументаліст, автор багатьох інших відомих кураторських проєктів, випускник Київського державного художнього інституту (нині НАОМА), майстерні Т. Яблонської - Олександр Мельник. Соратником і помічником у втіленні проєкту є також випускник цього самого художнього закладу, майстерні М. Стороженка - Олесь Соловей, секретаріат та Дирекція виставок НСХУ.

У 2005 році на IV з'їзді Національної спілки художників України було ухвалено проводити таку виставку кожні два роки, бієнале отримало назву «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». В самій назві підкреслена глибина історії нашої нації. Кожна виставка має основну тему, присвячену визначним історичним подіям або річницям народження видатних українців. Деякі виставки були позачерговими - вихор сучасних подій захоплював митців. Так, бієнале присвячувались Т. Шевченкові, голодомору, Революції Гідності, початку війни в Україні 2014 року, отриманню Україною Томосу тощо. У 2022 році присвятою є 300-та річниця з дня народження Григорія Сковороди. Але широта назви бієнале закликає художників висловлюватись на будь-яку історичну тему, що їх хвилює і приваблює, а також гостро відгукуватись на зміни і знакові явища сучасного навколишнього життя. Експозиції розгортаються у виставкових залах Центрального будинку художника НСХУ в Києві.

Рис. 3. Литовченко Н.І. Гобелен «Павло Полуботок. Із серії «Гетьмани України», 2009 р., 120х100, вовна, ткацтво

Видання здійснюють за участі українських і закордонних меценатів, а також за внески учасників виставок. Важко переоцінити важливість і значення цього проєкту. Адже він не тільки збагачує мистецтво України вагомими творами, підвищує самосвідомість нації, сприяє розвитку історичної науки і мистецтвознавства, але й дає повноцінний зріз розвитку сучасного мистецтва історичної тематики загалом, показує проблеми і дає відповіді на багато актуальних питань.

Проекту вже 18 років. Цього року, попри воєнне лихоліття, має відбутися 10-та виставка. Загалом у виставках брали участь художники різних поколінь з усієї України, експонувалися також деякі ретроспективні твори. Бієнале засвідчило наявність і подальший розвиток двох основних класичних мистецьких шкіл нашої держави - київської і харківської, також набирає сили одеська школа. Інші міста також представлені окремими талановитими творами. Декоративне мистецтво традиційно сильне у Львові, Закарпатті, Києві.

Старші покоління були представлені на бієнале роботами художників київської школи: М. Стороженко, В. Забашти, В. Гуріна, В. Токарєва, В. Баринової-Кулеби, В. Прядки і О. Володимирової, випускника харківської школи О. Ворони, випускника Петербурзької академії Ф. Гуменюка, а також випускників майстерні батального живопису Харківського художнього інституту під керівництвом наступника М. Самокиша М. Дерегуса - В. Полтавця, В. Кравченка, С. Рєпіна, які зберегли вірність обраному замолоду жанру історичної картини на все життя. Регулярно виставлялися відомі майстри середнього покоління: В. Гонтаров, О. Івахненко, О. Мельник, Л. Сотник, К. Могилевський, М. Данченко, М. Гуйда, О. Соловей, В. Копайгоренко, Н. Литовченко, В. Євтушевський, В. Ковтун, О. Полтавець-Гуйда. Цікаві твори надають молоді художники. Велику роль у залученні молоді до цього проєкту відіграють п'ять мистецьких академій України - НАОМА, академія ім. Михайла Бойчука, Харківська, Львівська, Закарпатська академії. Завдяки зусиллям колективів цих закладів у мистецьку спільноту вливаються нові покоління оригінальних художників-професіоналів. Помітну частину експозиції традиційно становлять дипломні роботи випускників цих академій, що засвідчує високий рівень національної академічної школи і спадкоємність традицій попередніх поколінь.

На початку проєкту значну увагу художники приділяли висвітленню вагомих історичних тем для особливої акцентуації задля відновлення історичної справедливості, спотвореної північним сусідом: «Рік 33» С. Турбаби, «Махновія» М. Шевченка, «Клятва Мазепи на вірність Україні» О. Полтавець-Гуйди, «Дума про кобзарів» О. Сердюка, «Михайло Бойчук. Розстріляне Відродження» Г. Саєнко, «Театр Леся Курбаса» Т. Іванової, «Василь Макух. 5 листопада 1968 року», «Олекса Гірник. 22 січня 1978 року» О. Мельника - портрети двох патріотів-українців, які здійснили акти публічного самоспалення на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації; «Попередження.

Микита Галаган. 1648» Л. Стебловської і Е. Ревенка - відкриття реального героя, що пожертвував власним життям, заманивши польські війська в засідку, підготовлену Богданом Хмельницьким. Велику цікавість викликають у глядачів виставки скульптурні твори майстрів, які найбільш плідно виставляються впродовж цих років: В. Чепелик, А. Кущ, В. Шолудько, О. Зобенко, В. Білик, Ю. Павлов. У декоративно-прикладному мистецтві оригінальні твори представляли: О. Бородай, Г. Севрук, П. Мороз, Н. Литовченко, А. Анорічева-Єрьомка, А. Буйгашева.

Обмеження обсягу нашого дослідження не дає змогу назвати набагато ширше коло успішних учасників виставок, де поряд із відомими майстрами виставляються і набирають творчого досвіду молоді художники. Попри тематичне розкриття обраної теми, художники активно шукають нові методи висловлювання, оригінальні композиційні та пластичні рішення, незвичні використання матеріалів у творах декоративно-прикладного мистецтва. Бієнале жанру історичного мистецтва - один із найважливіших і найцікавіших заходів Національної спілки художників України за останні роки. Виставки відрізняються масштабом робіт, якістю виконання, приваблюють і хвилюють численних відвідувачів, слугують студентству прикладом вагомих задумів.

Рис. 4. Кушнір М.Ф. «Сховатися од долі не судилось. Пам'яті Василя Стуса», 2009 р., 90х70, п/о

Проєкт є унікальним і для сучасного європейського мистецтва. На жаль, він здійснюється без належної державної залученості й підтримки, завдяки лише ентузіазму його організаторів та учасників. Наводимо цитату О. Мельника з каталогу виставки 2010 року: «Дякуємо за великий труд без надії на його оплату, за талант, за любов до історії, до України. Спасибі всім, хто доклав свою працю - і творчу, і фізичну, не пошкодував коштів, аби ця виставка відбулась». Але , попри труднощі і перешкоди, велика справа триває: створені художниками майстерні і цікаві твори продовжують доповнювати історичний розділ мистецтва України, набувають популярності в друкованих виданнях і рано чи пізно посядуть своє гідне місце в музейних і приватних збірках нашої держави.

Література

1. Белічко Ю.В. Станковий живопис. Побутовий та історичний жанри. Історія українського мистецтва : у 6 т. Т.4. Кн. 2: Мистецтво другої половини XIX-XX століття. Київ: Гол. ред. Укр. рад. енцикл., 1970. С. 32-155.

2. З української старовини: альбом / упор. Ю.О. Іванченко. Київ: Мистецтво, 1991. 308 с.

3. Протокол засідань IV з'їзду Національної спілки художників України від 14 травня 2005 року.

Размещено на Allbest.ru