Культурно-історична спадкоємність родини Капністів та їх нащадків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-історична спадкоємність родини Капністів та їх нащадків

Горенко Лариса Іванівна, кандидат мистецтвознавства, доктор філософії, заступник завідувача навчально- методичного відділу МЗВО «Київська академія мистецтв», старший науковий співробітник, відмінник освіти України, член правління Національної спілки композиторів України

Серед представників Українського просвітництва кінця XVIII - середини XIX ст. особливе місце належить родині Капністів. Серед представників цього роду особливо виділяється Василь Васильович Капніст (1758-1823) - відомий письменник, державний і культурно-громадський діяч. Імовірно, автор трактату «Історія Русів» і мав авторитет серед патріотично налаштованих українців XIX ст.: боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло та жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, хабарництво тощо. Народився в Обухівці на Полтавщині: його мати, Софія Андріївна, походила з роду Дунін-Борковських. У 1783 році після відставки з військової служби повернувся в Україну: був директором училищ Полтавської губернії, посідав виборні посади очільника дворянства Миргородського полку (ще з 1782 р.), Київської губернії (1785-1887), генерального судді Полтавської губернії (з 1802 р.) та полтавського предводителя дворянства (з 1820 р.), перебуваючи на яких відстоював інтереси українського народу.

Концепція оновлення суспільних відносин В. Капніста була споріднена з представниками національної інтелектуальної еліти України-Гетьманщини та їх нащадками, випускниками Києво-Могилянської академії, серед яких були літератори, перекладачі, публіцисти: М. Мотоніс, В. Рубан, Г. Полетика, Я. Козельський та багато ін. Свій суспільний ідеал просвітники формували на основі ідей свободи, рівності та власності [6, 42-429]. Була висунута концепція розумного егоїзму або доброчесності, філософське підґрунтя якої розробив Я. Козельський у своєму творі «Філософські речення». Вищим законом державного управління вважали загальну вигоду. У своїх творах просвітителі важливу роль надавали суспільному прогресу [1, 59-62; 2, 6-9].

Так, С. Десницький сформулював ідею, що основу суспільного прогресу становить вкладене в людину від природи «повсякчасне прагнення до вищого стану», а здібності й сили в людині зосереджуються на єдиній меті - прагнення досконалості. До українських просвітників зараховують і Петра Дмитровича Лодія (17641829) - першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 році при Львівському університеті Studium Ruthenum. Він був професором логіки, метафізики і моральної філософії Львівського університету (1787-1802), згодом професором Краківського університету (18021803), а також Петербурзького педагогічного інституту (1804-1819) та університету (18191829). Відомим є його переклад українською мовою твору Хр. Баумейстера «Моральна філософія». У філософії професор П. Лодій відстоював ідеї матеріалістичного сенсуалізму, підкреслюючи необхідність єдності емпіричного й раціонального в пізнанні. Він одним з перших виступив з матеріалістичною критикою ідеалізму І. Канта. Основна його філософська праця - «Логічні настанови» (СПб, 1815) [1, 60-62; 2, 4-8].

Славнозвісний осередок просвітництва в Україні середини XVIII - першої половини XIX ст. перебував у с. Великі Обухівці на Миргородщині, де був родовий маєток Капністів. Збудував садибу в середині XVIII ст. миргородський полковник Василь Петрович Капніст. Як відомо, В. Капніст (р. н. невід. - 1757) - походив з роду венеційського дворянина, грек за національністю. Вступив на службу до російського війська 1711 року під час Прутського походу Петра I. Був миргородським полковником (1737-1750), бригадиром російської армії. Загинув під час Семилітньої війни (1756-1763). З нагоди 200-річчя від дня народження письменника В. Капніста на місці будинку Капністів у 1958 році було встановлено гранітну стелу, відкрито меморіальну дошку на фасаді Будинку культури. На території садибного парку збереглися могили батька Василя Петровича та сина Василя Васильовича Капністів [4, 456; 7, 315]. Саме тут, у с. Великі Обухівці на Миргородщині, народився його син - Капніст Василь Васильович (1757/58-1823).

Залишивши службу в Петербурзі, оселився в родинному маєтку у Великій Обухівці. Сюди приїздили Г. Державін (липень 1813 р.), М. Гоголь (неодноразово), М. Гнєдич та ін. На початку 20-х років XIX ст. тут збиралися майбутні декабристи С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, М. Лунін, О. Поджіо, П. Пестель. У сім'ї Капністів виховувався декабрист Микола Іванович Лорер (1795/97-1873), а саме в Трубайцях у брата письменника В. В. Капніста - П. В. Капніста. М. Лорер був членом Північного та Південного товариств декабристів. Починаючи з березня 1824 р., він служив разом з П. Пестелем у Вятському піхотному полку, був однодумцем керівника Південного товариства. В Обухівці діяв домашній театр. Серед п'єс ставили комедію «Ябеда» В. В. Капніста. Ролі в ній виконували, зокрема, і батьки М. Гоголя. С. Скалон з роду Капністів, дочка відомого автора «Ябеди», у своїх мемуарах 1812-1813 років згадує, що в маєтках батька її в с. Обухівці та в дядька - Миколи Васильовича Капніста в с. Манжелеї на Полтавщині під час родинних свят грала музика, але вона не зазначає, колектив був свій чи найнятий [3, 356]. Манжелія (Маджала, Манджалія, Манджелія) - назву вважають тюркського походження. Розташоване на правому березі р. Псла. З 1628 року - власність князів Вишневецьких. З 15 червня 1743 року - у володінні В. П. Капніста, який був миргородським полковником (1737-1750). Після загибелі останнього (1757) у Пруссії землями володів його син - письменник В. В. Капніст, зокрема с. Манжелія та с. Велика Обухівка. З XVIII ст. в Манжелії були також володіння Остроградських. У 1841 році тут споруджена нова дерев'яна на мурованому фундаменті Преображенська церква, при якій існувала бібліотека та жіноча церковнопарафіяльна школа. Як писала С. Скалон у своїх спогадах, у Н. В. Капніста в Менжелеї 1812 року «оканчивался балъ всегда матрадурой и малороссійскимь танцемъ горлицей» [3, 356-357; 6, 428-429]. Водночас Д. Щербаківський додає, що ці двоє Капністів (усього їх було четверо братів), з яких один був генеральним суддею Полтавщини, а раніш маршалком Миргородським, а другий - відомий багатій, звичайно, могли мати власні оркестри [8, 149; 8, 209].

На початку XIX ст. діяльність Василя Васильовича Капніста відбувалася в Полтаві, де в 1805 році був споруджений будинок Капніста в стилі класицизму. У 1782 році В. В. Капніста обрали предводителем дворянства Миргородського повіту (з 1785 р. - у складі Київського намісництва). Служив у поштовому та театральному відомствах, був директором народних училищ Полтавської губернії, опрацював статут Полтавського «громадського дворянства училища» (гімназії). З 1802 року - генеральний суддя Полтавської губернії. В. В. Капніст відомий як письменник, перекладач. Перший його твір - «Ода» (1775) з приводу укладання миру з Туреччиною. Багато творів написано на основі українських джерел. В «Оді на рабство» (1783, опуб. 1806) виступив проти закріпачення українського селянства. У 1806 році видав збірник «Лирические сочинения». Найвідомішою є його комедія у віршах «Ябеда», де було викрито царські бюрократію і суд. У ліричних поезіях оспівував природу України й духовні надбання народу («Обуховка», «В пам'ять береста»). Добре володів українською мовою. На честь відкриття Монумента Слави в Полтаві написав вірш, який виконував хор. Залишив переспів вірша Г. Сковороди «Ой ти, птичко желтобоко» («Чижик»). Один з перших переклав російською мовою «Слово о полку Ігоревім». Будинок В. В. Капніста в Полтаві був дерев'яний, одноповерховий, прямокутний у плані, а головний фасад оздоблений чотириколонним портиком доричного ордера, до центрального входу ведуть сходи. Після російсько-турецької війни (1877-1878) будинок місто подарувало героєві боїв на Шипці - генералу Ф. Радецькому. Тепер у Будинку В. В. Капніста розташований Полтавський музей І. П. Котляревського.

Рідний брат письменника П. В. Капніст жив у с. Трубайці, де був вихований майбутній декабрист М. Лорер і бували його соратники. С. Трубайці розташоване на лівому березі р. Хорол. Воно засноване козаками в другій половині XVII ст. У 50-х роках XVIII ст. відноситься до Хорольської сотні Миргородського полку. У 1743 році імператриця Єлизавета Петрівна віддала Трубайці у власність В. П. Капністові - полковнику, бригадиру російської армії. Потомки Капністів володіли селом до 1917 року.

Нащадки письменника В. В. Капніста продовжили традиції щодо збереження та поширення зразків національної української культури й освіти в Україні Зокрема, на Козельщині мали свій маєток граф В. І. Капніст (один з нащадків В. В. Капніста) та його дружина С. М. Капніст (дочка математика М. В. Остроградського). М-ко Козельщина було засноване в першій чверті XVIII ст. У 1718 році полтавський полковник І. Черняк видав універсал на наказне сотництво в Кобеляцькій сотні полтавському полковнику П. С. Козельському, який і заснував на землях поселення (назва походить від його прізвища). До 1764 року включно Козельщина входила до складу цієї сотні. З 1765 року віднесена до Кобеляцької роти Дніпровського пікінерського полку Катерининської провінції Новоросійської губернії, а з 1775 до 1783 року - до Новосанжарського повіту тієї самої губернії, пізніше - Олексопольського повіту, потім - Полтавського повіту Катеринославського намісництва, з 1796 року - до Малоросійської губернії.

Нащадки роду Капністів у ХХ ст. були відомими в Україні. Так, Капніст Марія (Маріетта) Ростиславівна (1913-1993) - українська акторка театру і кіно, заслужена артистка УРСР, донька графа, праонука українського поета, драматурга і громадсько-політичного діяча Василя Капніста [5, 286]. Актриса зіграла в понад 120 художніх фільмах і створила галерею характерних образів у кіно - графинь, аристократок, монахинь. До 100-річчя від її народження Укрпошта ввела в обіг поштову марку (16 травня 2014 р.). На будинку №27/5 по вулиці Василя Липківського до 100-ліття від дня народження Марії Капніст урочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену акторці. Також їй присвячено документальні фільми «Марія Капніст. Три свята» (1989), «Горда сльоза» (2009). А 15 листопада 2018 року депутати Київської міської ради перейменували вулицю Желябова на вулицю Марії Капніст.

Література

капніст просвітництво національна українська культура

1. Горенко Л. І. Нова парадигма культурної політики в Україні наприкінці XVIII - першої половини XIX ст. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. пр. Вип. XXIII. Київ : Міленіум, 2009. С. 59-65.

2. Горенко Л. І. Національна еліта України кінця XVIII - першої половини XIX ст. як об'єкт культурологічних досліджень. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: зб. наук. пр. : у 2-х т. Вип. 15. Рівне : РДГУ, 2009. Т. 2. С. 3-9.

3. Воспоминания С. В. Скалон. Исторический Вестник. 1891. Май. С. 356-357.

4. Дорошко М. С. Капніст Василь Васильович. Українська Дипломатична енциклопедія : у 2-х т. / редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. 760 с.

5. Капніст Марія Ростиславівна.Мистецтво України : біографічний довідник: упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. 700 с. С. 286.

6. Кашуба М. Просвітництво. Довідник з історії України : у 3 т. Київ : Генеза, 1995. С. 428-429.

7. Круглашов А. Капніст Василь. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ : Парламентське видавництво, 2011. 808 с.

8. Щербаківський Д. Оркестри, хори і капели на Україні за панщини. Музика. 1924. № 7-9. С. 149; № 10-12. С. 209.

Размещено на Allbest.ru