Вплив української міфології на розвиток хореографічного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ НА РОЗВИТОК ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Бевзенко Валерія Валеріївна, магістрантка

Анотація

танець обрядовість міфологія народний

Український народний танець почав формуватися в період язичництва. Міфи слов'ян стали підґрунтям для створення народної обрядовості. Танець був важливою частиною обряду. Свято Івана Купала одне з найяскравіших прикладів відображення міфічних уявлень слов'ян. Особливе значення мав обряд зустрічі весни і її покровительки. Міфологічні уявлення прадавніх українців не тільки впливали на розвиток хореографічного мистецтва, а й знайшли своє відображення сьогодні.

Ключові слова: міфологія, хореографія, язичництво, міфотворчість, міфічні істоти, ритуальний танець, обрядове свято, хоровод.

Аннотация

Бевзенко Валерия Валериевна (Украина)

ВЛИЯНИЕ УКРАИНСКОЙ МИФОЛОГИИ НА РАЗВИТИЕ СОВРЕМЕННОГО ХОРЕОГРАФИЧЕСКОГО ИСКУССТВА

Украинский народный танец начал формироваться в период язычества. Мифы славян стали основой для создания народной обрядности. Танец был важной частью обряда. Праздник Ивана Купала один из самых ярких примеров отображения мифических представлений славян. Особое значение имел обряд встречи весны и ее покровительницы. Мифологические представления древних украинцев не только влияли на развитие хореографического искусства, но и нашли свое отражение сегодня.

Ключевые слова: мифология, хореография, мифотворчество, язычество, мифические существа, ритуальный танец, обрядовый праздник, хоровод.

Annotation

Bevzenko Valeria (Ukraine)

THE INFLUENCE OF UKRAINIAN MYTHOLOGY ON THE DEVELOPMENT OF MODERN CHOREOGRAPHIC ART

Ukrainian folk dance began to form during the period of paganism. The myths and gods of the Slavs became the basis for the creation of a structure of folk ritual. The rites were accompanied by dance worship. Dance was an important part of the rital ceremony. The holiday of Ivan Kupala became one of the most striking examples of the reflection of the mythological representations of the Slavs. Ofparticular importance was the rite of spring meeting and its patron saint. Mythological ideas of ancient Ukrainians not only influenced the development of choreographic art, but also reflected today.

Keywords: mythology, choreography, myth-making paganism, mythical creatures, ritual dance, ceremonies holy, roundabout dance.

Виклад основного матеріалу

Українські народні танці є невід'ємною частиною світової хореографії, запальні й ліричні, нестримні й повільні, вони полонили весь світ. У них яскраво виявлено характер, високу й самобутню культуру нашого народу. Ми протягом століть.

з глибокою вдячністю згадуємо хореографів, діячів культури, які зберегли для нащадків неоціненні скарби народної культури, його естетичні взірці, створені

Український народний танець сягає своїм корінням у глибоку давнину. Вагомий вплив на формування та розвиток народного мистецтва зробила українська міфологія. Саме вона стала основою народної обрядовості та традицій. Етнографи вважають, що первісні езотеричні культи й магічні обряди дохристиянських часів були втіленням світоглядної системи наших предків: ритуальні й тотемічні танці, які відзначалися біфункціональністю та синкретичністю. У процесі розвитку обрядовості та формування образної виразності різних видів первісної культури відбувався перехід танцю із категорії ритуального, тобто релігійного, до фольклорного, від прямого наслідування до умовності та образності у відтворенні закладеного змісту [4].

Неможливо зрозуміти сутність і зміст обрядовості, не знаючи певних першопонять і міфологічного коріння наших предків -язичників. Тож перше, з чим потрібно ознайомитись, це поняття міфотворчість. «Міфотворчість це одне з найважливіших явищ історії культури людства. У первісному суспільстві вона являла собою основний спосіб світорозуміння. Це найбільш рання форма світосприймання та світовідчуття, первісна форма духовної культури. Не слід розглядати міфологію як суму помилкових поглядів язичників це величезний пласт розвитку культури, через який пройшло все людство і який панував над його духовним життям протягом десятків тисяч років» [5]. Наступним важливим аспектом є особливість української міфології, для якої характерним є пантеїзм (від гр. pan усе, і theos Бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнювали з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння багатьом богам називають політеїзмом, тобто багатобожжям (від гр. polis багато і Teos Бог, дослівно означає «храм усім богам»). В українській релігійній міфології існує своєрідна ієрархія богів: на чолі всього світу стоїть найстарший Бог, який керує всім життям Всесвіту, йому підпорядковуються нижчі за рангом боги, які порядкують різними сферами природи й людським життям. Форма релігії, у якій є багато богів на чолі з одним верховним Богом, називається генотеїзмом (від гр. henos рід, походження і Teos Бог) [3]. Для слов'ян був характерним сильний зв'язок між міфологією та релігією. Вважали, що християнська релігія має статус «вищої», отже, вона не міфологічна, а історична. Язичницьку ж релігію вважали «нижчою», тому вона міфологічна, а значить, «казкова». Таке уявлення породило й хибне ставлення до міфу як до чогось нижчого порівняно з релігією[10, 5].

Тема ототожнювання та наслідування була дуже близькою для наших предків. Вони прислухались до всіх змін природи, до явищ і надавали їм божественних або магічних якостей. Міф слугував первісній людині поясненням історії походження свого роду, фратрії, племені від відповідного тотему. Крім того, він виходив із загальної структури з метою створення абсолютного об'єкта, що виглядає як сукупність подій. На думку К. Леві-Стросса, міф виступав одночасно «і як система абстрактних відносин, і як об'єкт естетичного споглядання» [11, 134]. Саме тому, щоб знайти зв'язок із богами, слов'яни поклонялись їм: створювали ідоли, визначали священні місця, приносили жертви, влаштовували святкування на їхню честь, які супроводжували співами й танцями. Особливості танців полягали в тому, що вони несли таємничість, магію та підпорядкування законам природи. Такі танці називали священними. Валентин Островський говорить: «О першій порі танці були не що інше, як магічні церемонії, за допомогою яких люди намагалися вплинути на події та явища природи» [7, 26].

Також особливим фактором було розселення наших предків: «Як колись давньоруські слов'яни селилися понад річками, перш усього починали селитися там, де було більше води. Ось через що західні частини краю заселилися густіше й раніше, ніж східні, бо на сході було менше річок. Усі найважніші й найстаріші міста й слободи осажувалися на річках» [1, 17]. Залежність від річкових систем впливала й на формування традиційного фольклору, вагомою частиною якого був народний танець. Виникали складні обрядові комплекси, пов'язані із вшануванням води, головним елементом яких здебільшого був танець. Функції води та її природні властивості відображались у формах композиційної структури обрядових хороводів, на кшталт використання «ключових» і зигзагоподібних перебудов, що нагадували річкові системи [9, 73]. З водою та водоймами пов'язано багато міфів, міфічних істот. Одними із головних є Дана, Водяник і Русалки. Тож Дана богиня води; вічно юна, чарівна Діва і водночас дружина Вогню, що породила на світ Любов, Землю та різні речі на ній [2]; Дана втілення жіночого першопочатку життя. Слово дана уже в скіфо-сарматський період перестало бути ім'ям Богині, а стало позначати просто річку. Таке саме значення має й слово дон («вода», «річка»); Донець, Дністер, Дніпро або Дунай назви річок, оспіваних у багатьох слов'янських пісня. Водяник злий дух, утілення водної стихії як негативного й небезпечного явища; уявлявся як старий довгобородий дід, який панує над русалками, і якщо людина необережно втручається до його царства, Водяник може дуже зашкодити, навіть утопити, перевернути човен тощо. Русалки водяні богині, душі вони не мають, а тільки серце; наші русалки близькі до грецьких богинь природи німф, хранительок давньої мудрості, які володіють таємницями життя і смерті, вони лікують, передрікають майбутнє, прилучають людину до таємних сил природи, мають певні еротичні риси: оголеність, принадну зовнішність все це притаманне і нашим русалкам, які можуть залоскотати парубка на березі річки, заманити його у вир чи безодню [3]. Основним святом, що максимально розкриває роль цього божества та створінь, є Івана Купала. Дохристиянське свято пояснювали тим, що для наших предків слово купала мало дуже багато значень, але зазвичай його використовували як загальну назву для очисних ритуалів та обрядів, які проводили у відкритих водоймах. Обрядове народне зібрання під час найвищого сонцестояння і було присвячене сонячним богам Ярилові, Дажбогу, Сварогу. А головними обрядовими дійствами були масові купання (ритуальне очищення), стрибки через вогнище й залицяння молоді [6]. Дійство проходило біля води, обирали дерево Марену, яке прикрашали та в подальшому спалювали. Вірили, що вогонь, доповнений силою води, очищав тіло й душу, дарував міцне здоров'я. Обов'язково водили хороводи навколо вогнища, що були важливою частиною дійства. Купатись було заборонено, адже Водяник і русалки найбільше наближались до берегів та імітували живих людей, щоб затягнути їх до водойми. За повір'ями, не можна було й спати, адже злі духи виходить зі своїх «темних» місць, тому учасники танцювали та святкували всю ніч біля вогню.

Першими обрядовими діями для слов'ян, які супроводжувались масовими танками та хороводами, вважають ті, які пов'язані із приходом весни. Усі діяння були для приваблення прихильності богині Лади. Лада слов'янська богиня любові і краси, велика богиня весни. Свято Лади наставало тоді, коли починав танути сніг, і тривало воно до початку весняних робіт [2]. Шлях богині Лади з вирію до рідної землі символізує старовинний український так званий кривий танок, що мав накликати весну. На галявині забивали кілки, поміж якими молодь водила хоровод, виписуючи різні фігури та криві лінії [5]. Цей обряд був одним із найважливіших для наших предків, тому що прихід весни віщував надію та початок нового робітничого сезону, тому задля завоювання прихильності богині проводили всілякі святкування. Також близьким весняним божеством була дочка Лади, Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця Леля. Лелями називали дівчат, які народилися навесні. Орієнтовно свято на її честь проводили 22 квітня, дівчата здійснювали обряд «Лельник» водили хороводи, заквітчувались вінками, співали веснянки, гаївки [3].

На цьому етапі досліджень українських народних танців ми можемо впевнено сказати, що найдавнішим видом народного танцювального мистецтва, який мав ритуальні витоки, є хоровод. М. Грушевський писав: «Багато рухів, тісне об'єднання словесної музикальної дії з пантомімікою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло у весняних іграх і хороводах, надає їм сильно архаїчного характеру, таїть у собі дійсно багато старовинного, такого, що вводить нас у початки словесної творчості» [8, 12]. Хороводи являють собою синкретичний вид народної творчості, де злиті поезія, музика, хореографія. Хороводи переважно виконують не під музику, а під власний спів. Про це говорить З. Сизоненко і як доказ наводить слова із пісні «Нащо мені ті музики, як у мене є язики. Поспіваю, поскачу і нікому не плачу» [12, 23]. Хороводи супроводжують кроком, гарними фігурними малюнками та ритмічними рухами, повільними, але мистецько досконалими.

За темами хороводи можна поділити на три групи: до першої належать хороводи, у яких відображені трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.); до другої хороводи, де відбито родиннопобутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-гілочки», «Пташка» тощо); до третьої хороводи, у яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівують рідну природу («Кривий танець», «А вже весна», «Марена» й ін.). Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривають пісні. Сьогодні хороводи втратили своє обрядове значення.

Танець був особливою частиною дійових елементів свят і втілював етичні й естетичні вподобання та норми, був особливим засобом передачі інформації від покоління до покоління, ніс глибокий духовний зміст, зберігав у собі досвід і мудрість поколінь, відображав світосприйняття певної етнічної групи. Тож у танках і хороводах, які присвячували ритуалам або традиціям, люди розбуджували бадьору енергію, життєрадісний настрій, прагнучи передати їх навколишній природі, розбуркати своїми імітаційними рухами й діями її сили до нового життя, вплинути на неї в бажаному напрямі.

Міфологія українського народу багата й особлива, відголоски її можемо помітити сьогодні, зокрема, на особливостях хороводів календарної обрядовості. Багато історій і переказів пройшли крізь час, щоб донести нам досвід попередніх поколінь. Часто балетмейстери надихаються ними та відображають у своїх творах. Ці танцювальні постановки міцно входять до репертуару професійних і самодіяльних виконавських колективів і завжди актуальні.

Література

1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. Харків: Основа, 1990. 256 с.

2. Боги і Богині слов'янської міфології. Supermif.com: веб-сайт. URL: http://supermif.com/ slovjane/bog_slav.html (дати звернення: 25.04.2020).

3. Духовна культура українців. Evolv.ho.ua: веб-сайт. URL: http://evolv.ho.ua/Ukraine_ Histoiy_and_Culture/Ukraine_Kultura/Lozko/2.1%20duhovna_kultura_ukrayintsiv.html\ (дата звернення: 25.04.2020).

4. Івана Купала: незвичайна історія виникнення свята та головні обряди. Learning.^: веб-сайт. URL: http://learning.ua/blog/201907/ivana-kupala-nezvychaina-istoriia-vynyknennia-sviata-taholovni-obriady/ (дата звернення: 25.04.2020).

5. Кононенко О. Українська міфологія. Фольклор, казки, звичаї і обряди. Litres, 2019. 159 с.

6. Крищенко С. Залишки міфологічних уявлень в українських обрядових піснях Південного Прибужжя. URL: http://bazar.nikolaev.ua/content/%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D 0%B8% D1%88%D0%BA%D0%B8-BA%D0%B8%D1%85-%D0%BF% (дата звернення: 25.04.2020).

7. Леви-Стросс К. Первобытное мышление / пер., вступ. ст. и прим. А. Островского. Москва: Республика, 1994. 384 с.

8. Нариси до історії українського народного танцю / уклад. В. І. Купленник. Київ, 1997. 63 с.

9. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Київ, 1992. 87 c.

10. Пісклова І. С. Культ води у танцювальному фольклорі слобожан. Проблеми розвитку сучасного хореографічного мистецтва та шляхи їх вирішення: матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф., 5-6 груд. 2013 р. / Луган. держ. ін-т культури і мистецтв. Луганськ, 2013. С. 76-78.

11. Сизоненко З. Н. Віночок. Київ, 1962. 83 с.

12. Смолій В. А. Енциклопедія історії України / Інститут історії України. Київ: Наукова думка. URL: http://www.history.org.ua/?termin=1.11 (дата звернення: 25.04.2020).

Размещено на Allbest.ru