Мистецькі практики українського театру в дореволюційний період та у викликах сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru

Мистецькі практики українського театру в дореволюційний період та у викликах сьогодення

Соколенко Наталія

аспірантка Київського національного університету культури і мистецтв

Науковий керівник: Трач Ю. В., доктор культурології, професор КНУКіМ

Становлення та розвиток дореволюційного українського театру безпосередньо пов'язаний із суспільно-політичною ситуацією кінця ХІХ - початку ХХ століть. У контексті аналізу цих процесів актуального значення набуває дослідження та збереження мистецьких практик тогочасного українського театру. Однією з передумов осмислення й аналізу здобутків театральної спадщини з метою збереження та розвитку національних культурних традицій є дослідження процесу становлення та розвитку українського театру кінця ХІХ - початку ХХ століть. Необхідно зазначити, що дореволюційний період розвитку українського театру відбувався під впливом політики реформ у 18601870 роках: скасування кріпосного права, судова реформа, освітня реформа, земська та міська реформи. Відбувалися та посилювалися репресії українського народу, зокрема української культури. Про це свідчить відомий Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р., що стали великою стримуючою силою розповсюдження та становлення українського театру. П. Рулін розділив становище українського театру кінця XIX століття на два періоди: «1) театр «дилетантський» - кріпацький, аматорський, та той професійний, в якому були українські вистави більш-менш поодинокими винятками; 2) театр професійний з 1881 року, коли дозволено було вистави українською мовою» [6, 220, 221]. Усвідомлення становища українського народу, що багато років було під імперіалістичним російським ярмом, призвело до формування національно-визвольного руху. Як зазначає М. Гринишина, «суспільне життя в імперській частині України останньої третини ХІХ ст. розвивається за принципами, подібними до великоруських, - це швидке зростання у тогочасному соціумі масової частки інтелігенції та пожвавлення політичного життя. Лібералізація освіти сприяла активному поповненню рядів українського студентства та інтелігенції» [4, 97]. Попри цілеспрямоване втілення політики «зросійщення», під ідеологічним впливом українського національно-визвольного руху організовуються нові театральні колективи, формується загально-театральний процес, що призвів до створення перших україномовних театральних труп, таких, як трупа Г. Ашкаренка, М. Кропивницького, М. Садовсь- кого та М. Старицького, які, попри всі суспільно-політичні процеси, продовжували формувати український театр. Постановки цих труп суттєво вплинули на українського глядача, бо ґрунтувались на фольклорно-етнографічних кодах українського етносу і виявляли цілком конкретні соціально-побутові проблеми українського народу. Вони мали шалений попит у Києві, Житомирі, Одесі, Єлисаветграді та багатьох інших українських містах. Вплив тогочасного українського театру, як зазначав історик О. Субтельний, «... виходив за художні рамки, оскільки в душі багатьох українців іскра національної гордості й самосвідомості часто спалахувала саме під час перегляду п'єси, що талановито виконувалась рідною мовою» [5, 270]. Д. Антонович відзначав, що «дореволюційна сторінка формування українського театру була надзвичайно різнобарвною. По підрахунку деяких артистичних бюро кількість театральних українських труп доходила до 74» [1, 9]. На українських сценах почали з'являтись постановки Івана Котляревського «Наталка Полтавка», Григорія Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Щира любов», Д. Дмитренка «Кум-мірошник», О. Стороженка «Гаркуша», М. Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе у неволю», «Невольник», В. Александрова «За Немань іду», «Не ходи, Грицю, на вечорниці» та інші.

Соціально-політичні наслідки Першої світової війни спричинили новий етап художнього надбання театрів. Цей період характеризується значним зростанням попиту на театральне мистецтво. Як зазначають дослідники, це можна пояснити появою нових театрів мініатюр. Заклопотаних глядачів найбільше влаштовували театральні вистави, що тривали не більше 75 хв. Така глядацька політика підходила і театрам, адже їх безпосередній заробіток залежав від кількості зіграних вистав [1, 9]. Відтак організація театральної діяльності була адаптована відповідно до суспільно-політичних змін, що помітно відобразилось на художньо-естетичному рівні вистав. Порівняно з довоєнним періодом вони мали нижчій рівень художньої цінності за рахунок зменшення репетиційних годин та змін у творчих колективах. Військовий стан, загальна мобілізація не обійшла стороною і театри. Значну частину артистів, музикантів та інших митців призвали на військову службу. Також проблемою функціонування театрів була реквізиція приміщень на військові потреби [1, 9]. «У підсумку, усі ці причини призвели до того, що протягом вересня 1914 р. - вересня 1915 р. театр припинив функціонування в 140 місцевостях Російської імперії» [2, 41].

Аналізуючи діяльність дореволюційного театру та діяльності театру під час Першої світової війни, чітко прослідковується паралель із сучасним українським театром в період повномасштабного вторгнення рф 24 лютого 2022 року. Г. Веселовська зазначає: «Вже наприкінці лютого переважна більшість театрів України, загальна кількість яких за приблизними підрахунками сягає 150, національних, обласних, муніципальних і приватних, перетворилися на волонтерські центри й шелтери. Просторами не для показу вистав, а місцем концентрації болю та пошуків знеболювального для перестрашених війною цивільних стали мало не всі львівські театри: Леся Курбаса, ім. Лесі Українки, ім. Марії Заньковецької, Перший театр для дітей і юнацтва, Харківський театр ляльок ім. В. Афанасьєва, Рівненський український музично-драматичний театр, малесенький Київський ProEnglish, театр у прифронтовому Миколаєві тощо» [3]. Починаючи з 24 лютого 2022 року театр почав адаптуватись до нових реалій - виступи в бомбосховищах замість підмостків, вистави, що починаються вдень і закінчуються до 17.00 через комендантську годину, перерви серед вистави через повітряну тривогу. Разом із тим, український театр почав активно боротись з проросійською пропагандою, створюючи нові актуальні вистави, документальні спектаклі, такі, як: «Коти-біженці» Л. Тимошенко та М. Смілянець у режисурі К. Богданової Миколаївського академічного художнього драматичного театру; «Я норм» Н. Захоженко у режисурі О. Дмитрієвої в Харківському державному академічному театрі ляльок ім. В. Афанасьєва; Львівський академічний обласний театр ляльок на сцені в укритті презентував своєрідний стендап від А. Бондаренка «Шмата», а в Луцькому «ГаРмИдЕрі» поставлено його ж «Синдром уцілілого»; «Я, війна і пластикова граната» за текстами Н. Захоженко у Київському академічному театрі на Печерську; «Всупереч», де харківська драматургиня Ю. Ран поєднала уривки з п'єс «Садити яблуні» Гарець, «Руський Воєнний» Білиця, «Я норм» Захоженко у Дніпровському академічному театрі драми та комедії; документальна «Маріупольська драма» (режисер Є. Тищук) та «Обличчя кольору війни» О. Гнатюка, які зіграли частина акторів з Маріуполя; документальний спектакль «Лишатися (не) можна...» режисер Є. Резніченка з артистами Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, що вирвалися з окупації; «Тиловий Що?Денник» (режисер Р. Худяшов) Чернігівського обласного молодіжного театру; «Цап-Ка-Цап» І. Малоліти поставив режисер А. Білоус в Київському національному Молодому театрі, замінивши стандартні прорадянські казочки. Українська театральна спільнота довела актуалізацію свого існування у викликах повномасштабного вторгнення [3].

Висновок

український театр мистецький практика

Аналіз розвитку українського театру в дореволюційний та сучасний періоди у викликах повномасштабного вторгнення рф свідчить, що український сучасний театр знаходиться у процесі переосмислення та апробації нових форм театрального мистецтва, які відображають загальнонаціональні зміни у суспільстві в соціальній та культурній сферах.

Література

Антонович Д. Український театр Конспективний історичний Нарис. Прага - Берлін. 1923. 14 с.

Безуглий А., Герасимов Т. Вплив Першої світової війни на театральне життя міст Правобережної України (1914-1916 рр.). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2017. №4. С. 38-43.

Веселовська Г. Український театр у часі війни. Український тиждень.

16 листопада 2022. URL: https://tyzhden.ua/ukrainskyj-teatr-u-chasi-vijny/ (дата звернення 13.11.2022).

Гринишина М. Театральна культура рубежу ХІХ-ХХ століть:

Реалізм. Дискурс. Київ : Фенікс, 2013. 344 с.

Субтельний О. Україна :Історія. Київ : Либідь, 1993. 715 с.

Рулін П. Студії з історії українського театру (1917-1924). URL:

https://shron1.chtyvo.org.Ua/Rulin_Petro//Studii_z_istorii_ukrainskoho_teatru_1917-1924.pdf (дата звернення 15.12.2022).

Размещено на Allbest.ru