Бальний танець та екранне мистецтво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Бальний танець та екранне мистецтво

Дібрівна Валерія Русланівна,

здобувачка

Бальний танець - це не просто танець, це ціле мистецтво, наука та спорт. Це життя в постійному русі. Також це колосальне тренування для всіх м'язів тіла, правильне та здорове кардіологічне навантаження. Бальний танець - вид парного танцю, що має народні джерела, який виконують у спеціальних приміщеннях (у театрі, кіно, на телебаченні й ін.).

Із введенням сучасного поняття «танцювальний спорт» термін «бальні танці» став зводитися до досить вузького поняття «спортивний бальний танець». Спортивний бальний танець - танцювальний вид спорту, що поєднує два стилі спортивних танців: інтернаціональний стандартний і інтернаціональний латиноамериканський стилі, виконання яких проходить в умовах конкурсних змагань. До європейської програми входять: повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот і квікстеп (швидкий фокстрот). До латиноамериканської: самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль і джайв. У спортивних бальних танцях введена система класів, що відображає рівень підготовки танцюристів, і система вікових категорій, що розподіляє танцюристів за віковими групами.

Значну групу джерел становлять хореографічні матеріали конкурсних виступів, занять у гуртках та ансамблях бального танцю, масових заходів, зафіксованих шляхом кіно- та відеозапису. Ґрунтовним джерелом інформації були універсальні та спеціальні довідникові видання (енциклопедії, словники тощо). В енциклопедія «Балет» вказано, що бальний танець виник в Італії у XV столітті, але різні наукові джерела визначають його появу у ХІІ, ХІІІ, XIV ст. [1, 503-504].

Найбільшої світової популярності у XIX ст. набув танець вальс, що належить до найбільш виразних танцювальних форм. Улюблений танець і в наш час вальс приваблює своїми природними плавними рухами. Найближчі попередники вальсу, що свідчать про його народне походження, - австрійський народний танець лендлер, польський куяв'як та чеський фуріант. Велику роль у доповненні вальсу в XIX ст. відіграли композитори, які писали музику до цього танцю. Чудові вальси писали І. Лайнер, Йоганн Штраус старший і особливо його син - Йоганн Штраус молодший, якому належить близько 450 вальсів.

У XX ст. в Америці і Європі швидко поширюються такі бальні танці, як фокстрот, танго та ін. Фокстрот виник у 1912 р. в США. Спочатку фокстрот був досить темпераментним танцем, що включає стрибки й махи ногами. Після Першої світової війни він значно видозмінився: змінився ритм, з'явилися гладкі «прогулюючі» кроки. Сучасне танго, типові рухи якого - повільний спокійний крок з невеличкими зупинками, походить від старовинного іспанського народного танцю. Безперечно, рухи фокстроту, чарльстону, танго дещо спрощені порівняно з багатьма іншими бальними танцями. бальний танець конкурсний ансамбль

Мамбо дало основу двом танцям - кубинській румбі, що виникла з простого мамбо, та ча-ча-ча, що виник з потрійного мамбо. Група латиноамериканських танців: румба, самба, ча-ча-ча, пасодобль - дістали міжнародне визнання і поширені в багатьох країнах світу.

Взагалі ХХ століття стало шаленим прискоренням для всіх процесів, що спричинило становлення і розвиток нових танцювальних ритмів і течій - ритмічного виховання, вільного танцю, танцю модерн, джаз-танцю. Дельсарт створив теорію виразного жесту і вважав, що будь -яка людська емоція отримує адекватне значення в русі.

Побутовий танець відображав процеси формування культури суспільства. Прагнення до поглинання танців, удосконалення виконавчої майстерності, художнього самовираження зумовило появу нових форм танцю, які поступово переходили зі сфери масової культури до сфери художньої творчості.

У цьому репертуарі конкурсний бальний танець поступово віддаляється від хореографії та долучається до спортивної сфери.

Разом з конкурсним, спортивним напрямом бальний танець став основою і для самостійного жанру хореографічного мистецтва як у парній, так і в ансамблевій формі, де успішно розвивається, не кажучи про давні традиції використання бального танцю різними видами сценічної хореографії (естрадною, балетним театром, музично-драматичним тощо).

Кіно як синтетичне мистецтво спирається на традиції літератури, театру, живопису, музики. Однак кіно може взяти на себе певні сторони того чи іншого мистецтва і надати їм нових якостей.

Кінематограф певною мірою володіє силою безпосереднього впливу зоровим образом. Його вільний рух у часі може сповна використовувати і розвивати форми ритму, встановлені музикою та поезією. Він може зображати всю складність світу, робити зрозумілими глибокі зв'язки між явищами, легко переносячись у простір і повертаючись у часі. Він однаково чітко бачить і деталь, і загальне.

Здавалося б, екранні мистецтва - кіно, телебачення, далекі від танцю, але вони також взаємодіють з ним. Це використання тих чи інших складників кіно й телебачення в художньому оформленні балетної вистави, це й екранізації балетів класичної спадщини та сьогодення, а також створення телебале- тів і кінофільмів, що створені за законами хореографії та екранних мистецтв.

Перші спроби зафіксувати танець на кіноплівці були здійснені ще до появи кінематографу. Так, у 1894 році Томас-Алва Едісон (винахідник фонографа) зняв на кінетоскопі фільм «Танець змії», а в 1899 -му Жорж Мельєс (механік, художник, фокусник, актор, письменник) зафіксував фрагмент балету «Попелюшка».

Наступним етапом співпраці танцювального й кіномистецтва став мюзикл. Це синтетичний жанр, у якому специфічними засобами кіномистецтва втілений драматичний сюжет, що базується на відносно рівних засадах співіснування драматичної дії, співу, танцю. Кожний із цих компонентів є важливим структурним елементом. Органічно синтезуючи ці елементи, мюзикл змушує переміщати розвиток дії властивими їм способами, утворюючи сцени безперервного розвитку дії, висловлюючи наскрізну думку, що динамічно розвивається. Це так звана «комплексна» драматургія. Функція хореографії - подавати власний коментар подіям, характерам героїв, наголошувати кульмінації, за допомогою яскравих асоціацій надавати більшої об'ємності образам твору. Мюзикли - це завжди видовищно і захоплююче.

Одним із жанрових фільмів бальної хореографії є фільм -мюзикл «Тримай ритм», режисер Ліз Фрідлендер. У центрі сюжету незвичайна історія, яку режисер запозичив із життя. Танцюрист П'єр Дюлейн, якого грає чарівний Антоніо Бандерас, вирішує влаштуватися вчителем танців. Він починає вести заняття з танців для підлітків, навчаючи їх класичних танців, правда, учні були не так натхненні цим видом танцю, їх більше цікавили вуличні стилі танцю і, зокрема, хіп-хоп, тому між ними під час занять починають часто виникати конфліктні ситуації. Тож П'єр наважиться зрозуміти красу хіп -хопу і розділить перевагу цього стилю танцю зі своїми учнями, поглянувши на все іншим ідейним поглядом. Разом вони створять абсолютно новий, властивий тільки для них вид танцю і візьмуть участь у щорічному змаганні з бальних танців серед юніорів. Танці для наших героїв стануть чимось більшим, ніж приємне проведення часу: вони подарують їм сенс і віру у власні сили.

Головні герої фільму демонструють жанр бальної хореографії, а саме танго - танець пристрасті, гармонії та взаємодії чоловіка й жінки.

Танго з'являється в сценах таких фільмів:

«Плуг, який зламав рівнини» (1936); «Чотири вершники Апокаліпсису» (1921) з Рудольфом Валентином та Беатріс Домінез. Сцена танго в цьому фільмі спричинила вибух популярності цього танцю серед широких мас в США;

«Останнє танго в Парижі» (1972). У ролях - Марлон Брандо та Марія Шнайдер, режисер - Бернардо Бертолуччі;

«Запах жінки» (1992). Аль Пачіно в ролі сліпого полковника танцює танго з Габріель Анвер, «Мулен Руж» (2001) з Еваном МакГрегором;

Mad Hot Ballroom (2005) - документальний фільм.

У стилях танго немає чіткого розмежування, тому що всі вони еволюціонували, запозичували й переходили від одного до іншого. Кожен із цих тан- го-настроїв може створити прекрасний за виразністю, унікальний танець. Унікальний не лише за втіленням почуття в музику, за висловом музики в русі і не лише за серією виконаних елементів тієї чи іншої складності та майстерністю їх виконання, а саме за настроєм. Адже енергетика цього настрою і буде передана глядачам [2].

Як бачимо, діалог танцю та екранних мистецтв (кіно, телебачення), їх взаємодія і взаємозбагачення - це характерна тенденція сьогодення.

Література

1. Балет: енциклопедія.

2. Екранізації літературної класики - мюзикл.

Размещено на Allbest.ru