Культурні детермінанти творчості актриси Ади Роговцевої

Размещено на http://allbest.ru

НАКККіМ

Костін Роман Олександрович аспірант

Науковий керівник: Дячук В. П., доцент НАКККІМ

м. Київ

Там, де натхнення, і образи, І квіти, й оплески, і сум,

Там все окремо і одразу -Визнання натовпу і глум...

Стоїть окремо світ куліс, Світ сцени - зоряна завіса!

Де небо щастя й море сліз. Я звідала це, я - актриса.

А. Роговцева

Моральний авторитет у сучасному українському суспільстві - це почесний титул надають особам, які мають певний вік, високу освіту, широке знання, багато досвіду, практичну мудрість, приклад життя. Особлива прикмета таких людей - їх слово приймають, бо вважають дуже правдивим і справедливим. Може, власне це змушує інших прислуховуватися до того, що вони кажуть.

Поняття «морального авторитету» дуже виправдане, бо суспільство потребує осіб, слово яких можна і треба майже беззастережно приймати. Такий почесний титул може для декого стати великою спокусою: його прагне здобути не одна особа. Це вже така людська слабість та бажання слави. Дехто навіть готовий купити його за велику ціну. Даремно, бо людина стає моральним авторитетом не з власної ініціативи - ніхто не може приписати собі такий титул, - але на підставі думки інших людей.

Її називають найвідомішою, найпопулярнішою, неперевершеною і легендарною. Ада Миколаївна Роговцева присвятила театральній сцені та кіно все своє життя. Завдяки таланту, працелюбності, високим моральним якостям вона стала улюбленицею мільйонів людей.

Ада Роговцева народилася в місті Глухові тоді ще Чернігівської області. Закінчила Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого. За 35 років на столичній сцені в театрі ім. Лесі Українки зіграла більш як 60 ролей. Знялась у восьми десятках фільмів і телефільмів. Звання «Народна артистка СРСР» отримала в 40 років. Лауреат Шевченківської премії. Видала автобіографічні книжки та збірки поезій. З 2014-го займається волонтерською діяльністю. Герой України. Які ж культурологічні детермінанти творчості Ади Миколаївни? (детермінанта - від лат. determinans (determinantis) - той, що визначає причина виникнення явища). Мистецтво виховує, дає можливість пізнати світ через його образний вислів за допомогою звуків та кольорів, а слідом за цим і створити свій образ світу. Мистецтво, яке побудоване за законами добра і краси, очищає, просвітлює, відкриває нові горизонти. Саме звернення до нього стає імпульсом до співтворчості, причиною зародження бажання створити щось своє, неповторне, щоб особистість розквітала, стала унікальною. Кожен митець - це цілісний світ - це колір, світло, тінь, перспектива, музика, через які його бачить художник. На що був би схожий світ, якби на земній кулі, наприклад, виник лише один тип цивілізації і один тип живопису? Мистецтво віддає перевагу різноманіттю як з історичної, так і з національної точки зору.

Але дуже небезпечним є зворотній бік мистецтва, про інше мистецтво, яке може морально розбещувати людину, привести до дегуманізації особистості. Причина тут криється в цивільній, ідеологічній і моральній позиції автора художнього твору. Підмінюючи справжнє мистецтво красивою формою, що не несе ніякого сенсу взагалі, створюючи зразки мистецтва, які отупляють і відводять думки в небуття, деякі «творці» створюють товар, призначений тільки для масового споживання. Навмисно або навпаки вони знищують можливість людини наблизитися до розуміння навколишньої дійсності, природи, суспільства та й самої себе теж. Таке мистецтво нерідко виконує тільки функцію сумнівної розваги.

Дуже показовим є інтерв'ю Ади Роговцевої одному із видань яке поставило її запитання про людську гідність:

- Те, що робили з українцями під час Євромайдану, не можна пробачати. Ми, актори, - люди такої професії, які весь час терплять насилля над собою: нам дають вчити чужий текст, нас фарбують, гримують, нас муштрують режисери. Але ж більшість людей до такого не звикли. Якщо змушувати людину робити щось проти її волі, це закінчиться конфліктом. Таке людське єство. Такими нас створив Господь, пустивши по нашому хребту гідність. Не хочемо, не будемо - і все! Хоча я - людина, яка усім все вибачає. Навіть Добкіну, який після мого виступу на Майдані сказав про мене: «Артистка хорошая, но с душком». Сказав, а мені пройшло повз вуха. На жаль, більшість людей не вміють так пробачати. У ході Революції гідності кожен переосмислив життя, життєві цінності. З давніх-давен мистецтво використовувалося як для освіти, так і для відволікання, розваги. На жаль, є чимало наших сучасників, особливо саме серед молоді, які віддають перевагу вульгарній літературі, дивляться жорстокі фільми, слухають музику, яка руйнує психіку. Таке «псевдомистецтво» пропагує насильство, розбещеність і інші соціальні пороки. Поступово чимала частина підростаючого покоління стає обмеженою, байдужою, вульгарними споживачами, жорстокими і сліпими до себе та інших. Переважна більшість людей втратила колишню активність і весь свій вільний час вважає за краще проводити в пасивному спогляданні телепередач або у мережі Інтернет. Саме це і породило нове покоління майстрів легкої наживи.

Чи не небезпечне таке мистецтво для суспільства? Природно, що в такій атмосфері досить важко пропагувати загальнолюдські цінності, коли сучасні реалії диктують молодим людям абсолютно іншу модель поведінки, цілеспрямовано і послідовно негативно впливаючи на свідомість, що формується.

Нині, коли триває страшна цивілізаційна війна росії проти Українського народу, наші моральні авторитети не показово в пропагандистських блогах «воюють”, а щоденною кропіткою волонтерською працею збирають, координують, донатять, підіймають бойовий дух дівчат і хлопців в зоні бойових дій і в госпіталях.

Отже, мистецтво, в першу чергу, повинно відображати реальне життя людей, а не вселяти, що все добре. Не варто закривати очі, а навпаки - потрібно звертати увагу на реальний стан справ і змінювати ситуацію на краще. Хотілося б, щоб сучасні «творці прекрасного і вічного» спрямували свої зусилля на те, щоб відкривати очі людині, щоб вона озирнулася навколо, щоб її серце забилося, щоб всі навколо відчули існуючу несправедливість і всі разом почали шукати рішення існуючих проблем. Завжди треба пам'ятати, якщо людина буде володіти сильними якостями такими, як: чесність, гідність, краса і гармонійність внутрішнього світу, гуманізм, позитивне світосприйняття, свобода мислення, цілеспрямованість, відповідальність, бажання самовідданість, то і суспільство, в якому ця особистість живе, буде рухатися прогресивним шляхом розвитку. Саме мистецтво висвітлює шлях тим, хто іде вперед, до світла.

На щастя, у нашій країні є чимало справжніх патріотів, мистецтво яких виховує саме ті позитивні якості, про які йшлося вище. Саме вони і є прикладом для наслідування. З самого початку творчого життя Ада стала однією з провідних актрис театру. Так вийшло, що в театрі вона була наймолодшою з жіночого складу трупи, і режисери, незважаючи на відсутність в неї сценічного досвіду, ставили акторку на головні ролі дівчат - її ровесниць. У Ади, з огляду на вік, не було конкуренції, а з дорученими ролями вона справлялася надзвичайно успішно.

Тож театральна кар'єра А. Роговцевої складалася дуже вдало: майже щороку відбувалися дві-три прем'єри, в яких вона виконувала головні ролі. Партнерами молодої актриси були уславлені корифеї сцени: Ю. Лавров, В. Халатов, О. Таршин, Є. Опалова та знаменитий актор М. Романов. Спілкування з досвідченими майстрами дало А. Роговцевій розуміння того, що театр - це одночасно і гра, від якої отримуєш радість, і праця, котра вимагає надзвичайної зосередженості, знань, відкритості й доброти. В той час життя Ади вирувало. Попри те, що перші радощі творчості та сімейного життя було затьмарено складним захворюванням чоловіка, її молодість, сила кохання, висока життєва мета допомогли вистояти й продовжити рух уперед. За перші роки роботи в театрі вона зіграла низку ролей: Машенька («Машенька» О. Афіногенова, 1959), Жаніна («Кумедна пригода» К. Гольдоні, 1960), Віра («Останні» М. Горького, 1960), Ірина («Перед вечерею» В. Розова, 1962), медсестра («Палата» С. Альошина, 1962), Альона («Поворот ключа» М. Кундери, 1963), Наташа («На дні» М. Горького, 1963), Валя («Київський зошит» В. Собка, 1963), Женя («Йду на грозу» за Д. Граніним, 1963), Майка («Платон Кречет» О. Корнійчука, 1964), Наташа («104 сторінки про кохання» Е. Радзінського, 1964). Майже кожна роль приносила Аді неймовірну радість і успіх, а часом - заздрощі з боку деяких колег по сцені. Особливо після того, як їй, 23-річній актрисі, було присвоєно звання заслуженої артистки УРСР. Сама Ада була переконана в тому, що це звання потрібно відпрацьовувати на повну силу, і намагалася, не шкодуючи сил, грати ролі так, щоб їй ніхто не міг дорікнути. Працювати А. Роговцевій доводилося надзвичайно багато.

Задля того щоб матеріально підтримувати сім'ю, окрім щоденної роботи в театрі, Ада додатково працювала на радіо, була зайнята в дубляжі фільмів, брала участь у концертах по лінії «Бюро пропаганди кіномистецтва» й товариства «Знання». А ще виховувала маленького сина Костю. У таких складних умовах формувався сильний характер молодої жінки. Водночас вона зростала як актриса. Зміцнівши професійно, А. Роговцева успішно підкорювала театральний олімп.

У другій половині 1960-х рр. у творчому доробку актриси з'явилося багато нових ролей, завдяки яким вона стала надзвичайно популярною серед шанувальників театру: Таня («Хто за? Хто проти?» П. Загребельного, 1965), Варюха («Піднята цілина» за М. Шолоховим, 1966), Ірина («Сьогодні і щодня» В. Драгунського, 1966), Ліка Мізинова («Насмішкувате моє щастя» Л. Малюгіна, 1966), Даша («Ходіння по муках» за О. Толстим, 1966), Гелена («Варшавська мелодія» Л. Зоріна, 1967), Лізетта («Шлюб за конкурсом» К. Гольдоні, 1967), Мухіна («Справедливість - моє ремесло» Л. Жуховицького, 1969). Серед усіх цих ролей найуспішнішою можна вважати роль Гелени у «Варшавській мелодії». У репертуарі Театру ім. Лесі Українки ця легендарна вистава з'явилася наприкінці 1967 р. і не сходила зі сцени 20 років. А. Роговцева була єдиною виконавицею ролі Гелени і виходила з нею на сцену 670 разів. У п'єсі Л. Зоріна розгортаються драматичні події життя двох закоханих - польської співачки Гелени та радянського студента Віктора, в минулому фронтовика. Дія відбувається в 1947 р., коли в СРСР діяв сталінський закон про заборону шлюбів з іноземцями. Тож кохання героїв п'єси опинилося під забороною. Вистава мала тріумфальний успіх, і не тільки завдяки своїй актуальності. Головною складовою успіху спектаклю була чудова гра А. Роговцевої та її прекрасний вокал. Роль Гелени, яка є втіленням кращих жіночих рис, стала візитів- кою актриси. Одночасно з визнанням у театрі А. Роговцева набувала популярності і в кіно. Справжньою кінозіркою актриса стала після виходу фільму «Салют, Маріє!» (1970), в якому виконала головну роль Марії Ткачової. У цій роботі актриса створила образ жінки, який розвивався і розкривався в динаміці, в русі її долі - від юності до зрілості, від слабкості до сили, від недосвідченості до мудрості. А. Роговцева зуміла відтворити, а вірніше, прожити на екрані ціле Липень 17 життя непересічної жінки, чия життєстійкість викликала захоплення. Значною роботою в кіно стала участь актриси у фільмі «Приборкання вогню» (1972) про головного конструктора космічних кораблів Башкирцева, прототипом якого був С. Корольов.

Ада Миколаївна на тонких душевних нюансах створила глибоко драматичний людяний образ дружини головного героя Наташі. Та, мабуть, найбільшу популярність актрисі принесла роль Анни Кафтанової в епічному телесеріалі «Вічний поклик» (1973-1983), за яку А. Роговцеву полюбили в усіх куточках Радянського Союзу. Загалом актриса зіграла у понад 100 фільмів, але саме ці три ролі стали визначальними в її кінематографічній долі. Після кожної кінороботи актриса незмінно поверталася на сцену рідного театру, де в щоденній роботі відточувалася її акторська майстерність. У ті роки вона створила нові цікаві образи: Варя («Розгром» О. Фадєєва, 1970), Клава («Хтось мусить» Д. Граніна, 1970), Долорес («Кам'яний господар» Лесі Українки, 1971), Лариса («Безприданниця» О. Островського, 1973), Наталі Гончарова («Останні дні» М. Булгакова, 1974), Валя («Російські люди» К. Симонова, 1975), Тамара («Вечірнє світло» О. Арбузова, 1975), Саша («Іванов» А. Чехова, 1976), Сесі- лія («Як важливо бути серйозним» О. Уайльда, 1976), матінка Кураж («Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта, 1979) та ін. У 1981 р. А. Роговцева стала лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за втілення образів Раневської («Вишневий сад» А. Чехова), Лесі Українки («Сподіватись» Ю. Щербака), Надії («Хазяйка» М. Гараєвої) на сцені Театру ім. Лесі Українки. Загалом у рідному театрі актриса зіграла понад 50 ролей, у т. ч. втілила п'ять образів у концертній постановці «Пер Ґюнта» Г. Ібсена (1983). Довгі роки Ада Миколаївна залишалася примою й окрасою театру, коли глядачі йшли саме «на Роговцеву». Однак із часом у трупі склалася неприйнятна для актриси атмосфера. Особливо після виходу вистави «П'ять пудів кохання» за чеховською «Чайкою» у постановці Е. Митницького, в якій вона виконала роль Аркадіної. Спектакль було поставлено незвично й талановито, але він став приводом для відвертого цькування режисера та виконавиці головної ролі. В 1994 р. А. Роговцева була змушена піти з театру, який дав їй крила, став рідним та улюбленим, якому було віддано 36 років життя.

Водночас в актриси розпочався абсолютно новий етап творчого шляху. Перед нею відкрилися нові світи. Після багатьох років праці в академічному театрі А. Роговцева опинилася в атмосфері студійності та експерименту. Брала участь у багатьох антрепризних виставах, зокрема у спектаклях Київської академічної театральної майстерні «Сузір'я», як-от: «Не боюсь сірого вовка» Е. Олбі (1995), «Будьте як вдома» Ж.-М. Шевре (2009), «Схоже на щастя» П. Пальма- да і К. Дютюрона (2014), працювала в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі, де зіграла в кількох виставах: «Обдурена» за Т. Манном (1997), «Рожевий міст» Р. Дж. Воллера (2009), «Вася має подзвонити» К. Рубіної (2010). А. Роговцева також грала у виставах інших камерних театрів. Крім того, багато гастролювала з концертними програмами. Протягом творчої кар'єри Аді Миколаївні пощастило працювати із багатьма режисерами в театрі та кіно. Надзвичайно цікавим досвідом для актриси була робота з Р. Віктюком. Ще в Театрі ім. Лесі Українки, працюючи над спектаклем «Священні чудовиська» Ж. Кокто (1987), в актриси й режисера виник чудовий творчий тандем. Виконавши роль Естер, А. Роговцева подолала нову сходинку у власному творчому зростанні. Ця театральна робота поставила акторку поза рамки звичних уявлень про її акторський діапазон. Наступною роботою мисткині у спектаклі Р. Віктюка стала роль Паоли у п'єсі Т. Реттігана «Дама без камелій» (1992). Ці вистави та ролі у виконанні А. Роговцевої переформатували традиційні репертуарні закони Театру ім. Лесі Українки, змінили до нього ставлення нового покоління глядачів. Спеціально для Ади Миколаївни Р. Віктюк у 1997 р. поставив бенефісний спектакль «Бульвар Сан-Сет» Ч. Брекетта, Б. Уайлдера, М. Маршмана. Творча співпраця двох митців продовжилась на поч. 2000-х рр., коли Ада Миколаївна працювала в Театрі Романа Віктюка в Москві. З особливим почуттям А. Роговцева ставиться до режисера Катерини Степанкової. Її дочка - актриса, яка також здобула фах режисера і нині активно утверджується в цій професії. Вона запросила Аду Миколаївну зіграти в кількох своїх спектаклях. У п'єсі Ж.-М. Шевре «Будьте як вдома» А. Роговцева виконала роль Марівон Дюпре. А за роль Клод у спектаклі «Схоже на щастя» в 2015 р. отримала премію «Київська пектораль» в номінації «Краща жіноча роль». Із донькою Катериною Аді Миколаївні пощастило зіграти в театральній фантазії «Варшавська мелодія-2» (продовження п'єси Л. Зоріна написав і поставив режисер І. Афанасьєв).

Героїня А. Роговцевої, розповідаючи драматичну історію свого кохання, ніби дивиться фільм про себе молоду у виконанні К. Степанкової. Цей спектакль став прикладом справжнього психологічного театру. Щира акторська гра, внутрішня душевна переконливість підкорили глядацькі серця. Вистава, яку було показано в багатьох містах України, а в 2003 р. - і в США, завжди проходила з аншлагами. Нині Ада Миколаївна залишається професійно затребуваною. Її радо запрошують до участі в театральних антрепризах, у кіно і телепроектах. Прекрасна актриса, вона, окрім фахової майстерності, має особливий шарм, жіночу привабливість, володіє неперевершеною сценічною магією. Навіть маленька роль у її виконанні сприяє успіхові вистави або фільму. Серед картин, знятих з участю Ади Миколаївни в новому сторіччі, - «Зимовий роман», «За два кілометри від Нового року» (обидві - 2004), «Утьосов. Пісня довжиною життя», «Дев'ять життів Нестора Махна» (обидві - 2006), «Єрмолови», «Тарас Бульба» (обидві - 2008), «Вогні притону» (2011), «Квіт папороті» (2014), «Червона королева» (2015) та ін. Мисткиня завжди щедро ділилася своїми знаннями, багатим досвідом, професійною майстерністю із творчою молоддю. З 1980-го по 1989 р. вона викладала в Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка- Карого. Її учнями були відомі нині актори О. Богданович, П. Панчук, О. Ступка, О. Паламаренко, В. Зозуля та ін. Як професор Київського національного університету культури і мистецтв А. Роговцева в 1990-і рр. підготувала й випустила курс дикторів та ведучих.

Разом з Р. Віктюком проводила майстер-класи. У цієї надзвичайної жінки є ще один талант - літературний. Вона видала дві невеличкі поетичні збірочки - «Мамині молитви» та «Целую голос твой». Усі вміщені в них поезії - це тепла, якась загадково-принадна лірика, сплав розважливості, мудрості, великої любові до дітей, до отчого краю. «Мамині молитви» - невеликий сімейний альбом, до якого включено й вірші її дітей - Катерини та Костянтина Степанкових. З-під пера А. Роговцевої вийшли і дві книги спогадів - «Мій Костя» та «Свідоцтво про життя». Обидві було написано в найтрагічніші періоди життя Ади Миколаївни. Після смерті Костя Петровича Степанкова в 2004 р. жінка перебувала у стані розпачу й безпорадності, не знала, як жити далі, і тоді дочка майже примусила її написати книжку про батька. Працюючи над спогадами, Ада Миколаївна ніби знову прожила своє життя та знайшла в собі сили подолати біль. Але в 2012 р. знову сталося непоправне лихо: через невиліковну хворобу помер її син Костя. Пережити це горе було неможливо, світ для матері згас. І знову робота над книгою допомогла їй відродитися. У спогадах «Свідоцтво про життя» Ада Миколаївна щиро й проникливо розповіла про власне життя, сім'ю, людей, які її оточували та допомогли стати актрисою. Герой України, народна артистка України, А. Роговцева - не лише визначна актриса, а й людина з чіткою громадянською позицією. Для багатьох співвітчизників вона була і є моральним авторитетом у ключові моменти сучасної історії.

Разом з народом Ада Миколаївна була під час Помаранчевої революції, бо відчувала, що громадянське суспільство пробуджується і ніби знімає із себе іржу. Приходила на Майдан, де збиралися люди з усіх куточків України, приносила їм необхідні речі, підтримувала своїм мудрим і полум'яним словом. Під час Революції Гідності знову була разом з усіма на Майдані.

А коли розпочалася російська війна проти України, рішуче відмовилася від роботи в Росії. А. Роговцева активно допомагає бійцям АТО, виступає з концертами, організувала збір коштів для військових, зібрала гроші на лікування поранених. За все це у вересні 2015 р. в Росії, де вона мала безліч друзів, завжди була бажаною та улюбленою багатьма поколіннями глядачів, проти неї було порушено кримінальну справу.

За плечима уславленої актриси довгий життєвий шлях. Її дорога в мистецтві розпочалася понад 60 років тому і триває досі. Ада Миколаївна, за її ж словами, досягла віку мудрості, але, як і раніше, для неї є жаданою робота в театрі, кіно, на телебаченні та на радіо. З радістю вона бере участь у творчих зустрічах із глядачами і разом з нею ціла плеяда молодих акторів, режисерів і навіть я, як продюсер Роман Костін, автор цих тез, чим дуже пишаюся. Цій зосередженій та мудрій, іронічній та всерозуміючій жінці є про що розповісти людям, вона вміє сказати про найважливіші речі просто, але з такою переконливістю, яка не забувається.

Література

1. Ада Роговцева: «Найкраще - людська гідність. Те, що робили з українцями під час Євро- майдану, не можна пробачити» : розмова з відомою укр. актрисою театру і кіно про Україну і Росію, про людську гідність і злочини проти людства, про життя і смерть, про молитву і віру / А. Роговцева ; розмовляла Галина Гузьо // Високий Замок. - 2014. - 10- 16 квіт. (№ 53). - С. 11

2. Твори, інтерв'ю, бесіди А. Роговцевої Мій Костя / А. Роговцева. - Київ : Альтерпрес, 2006. 284 с. : іл. - ISBN 966-542-291-X. Мамині молитви: сімейний поетичний альбом / А. Роговцева, К. Степанков, К. Степанкова. - Суми : Мрія-1, 1996. - 76 с.

3. Свідоцтво про життя / А. Роговцева. - Чернівці: Меридіан Черновіц, 2022. 336 с. Кожна вистава - іспит : [інтерв'ю] / А. Роговцева ; бесіду вела Л. Приходько // Укр. театр. - 1980. № 3. - С. 13-14.

Размещено на Allbest.ru