Вплив регіональних особливостей народного танцю на формування хореографічного мистецтва України сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru

Вплив регіональних особливостей народного танцю на формування хореографічного мистецтва України сьогодення

Стратуленко Олександра Віталіївна, магістрантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ, Україна)

Стратуленко Александра Витальевна

(Украина)

ВЛИЯНИЕ РЕГИОНАЛЬНЫХ ОСОБЕННОСТЕЙ НАРОДНОГО ТАНЦА НА ФОРМИРОВАНИЕ ТАНЦЕВАЛЬНОЙ КУЛЬТУРЫ УКРАИНЫ НАШЕГО ВРЕМЕНИ

Аннотация

Определено значение сохранения украинских танцевальных традиций. Очерчены регионы Украины по историко-этнографическим особенностям. Определены факторы, которые способствовали формированию региональных особенностей народного танца. На примере танцевальной культуры западных областей Украины показана связь с хореографическими творениями нашего времени.

Ключевые слова: Карпаты, первоисточники танца, этнографическое районирование, региональные особенности, фольклор, культурно-бытовые особенности, гуцулы.

Stratulenko Oleksandra

(Ukraine)

INFLUENCE OF REGIONAL CHARACTERISTICS OF FOLK DANCE ON THE FORMATION OF THE DANCE CULTURE OF UKRAINE OF OUR TIME

Annotation

The article defines the importance of preserving Ukrainian dance traditions. Outlined the regions of Ukraine for their ethnographic features. Definitely factors that contributed to the formation of regional characteristics of folk dance. On the example of the dance culture of the western regions of Ukraine, the connection with the choreographic and creations of our time is shown.

Keywords: Carpathians, primary sources of dance, ethnographic regionalization, regional features, folklore, culture and everyday features, hutsuls.

Анотація

Висвітлено значення збереження українських танцювальних традицій. Окреслено регіони України за історико-етнографічними особливостями. Виявлено чинники, що сприяли формуванню регіональних особливостей народного танцю. На прикладі танцювальної культури західних областей України виявлено зв'язок із хореографічними полотнами нашого часу.

Ключові слова: Карпати, першоджерела танцю, етнографічне районування, регіональні особливості, фольклор, культурно-побутові особливості, гуцули.

український танцювальний традиція

На сьогоднішній день особливо актуальними є дослідження, пов'язані з вивченням національних культурних традицій українського народу і всіх його атрибутів, які ідентифікують нас як велику цивілізовану спільноту на геополітичній карті світу, свідчать про нашу багатовікову історію та різножанрову, унікально неповторну народну творчість. Не є винятком і українська хореографічна культура, багата, яскрава і різноманітна, як і сама Україна [2, 6].

Український народний танець самобутнє явище культури та мистецтва, яке відображає тисячолітній духовний шлях розвитку народу, його традиції та історичний досвід [7,17]. На думку Клари Балог, найбільший у світі митець народ. Своє мистецтво він творить протягом тисячоліть. Воно живе до тих пір, доки живе народ [1,4].

Протягом багатьох століть український народ створив величезну кількість танців, які є справжнім культурним надбанням. Першоджерелами танцю були різноманітні рухи, жести, що пов'язувалися з трудовими процесами, спостереженнями людини за природою, враженнями від навколишнього світу. На формування танцювальної культури неабиякий вплив мали умови життя народу.

Започаткована в язичницьку добу, коли танці й хороводи були безпосередньо вплетені в канву повсякденної побутової діяльності, українська народна хореографічна культура, незважаючи на тривалі соціальні, ідеологічні утиски та чужоземні впливи, не лише спромоглася зберегти свою самобутність, але й розвинулася якісно, збагативши свою лексику, жанрову розмаїтість та художню палітру [2,10] .

Лексика українського народного танцю досить лаконічна та напружена. Яскраво виражений національний колорит дає можливість глядачеві без спеці альної підготовки визначити, надбанням якого регіону чи народу є той чи інший танець. Саме тут і постає питання: «Як сформувалися регіональні особливості народного танцю та який вплив на українське танцювальне хореографічне мистецтво сьогодення вони мали?».

Етнографічне районування це поділ території на локальні культурно побутові групи населення, які мають спільні риси мовного, звичаєвого, госп одарського характеру, зумовлені природним середовищем й історичним розвитком кожної групи, а також етнокультурними взаємозв'язками із сусідніми народами [5].

За історико-етнографічними характеристиками українські народні танці поділяються на 3 основні регіони: Центрально-Східний, Північний і Західний.

До першого регіону належать Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Слобожанщина, Сумщина, північні регіони Донецької області, Дніпропетровщина, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, Одеська області. До другого регіону належать північні регіони Київської, Сумської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської областей. До третього райони Гуцульщини, Закарпаття, Рухівській район, Львівська область і Лемківщина [3].

За регіональними особливостями народного танцю більш детально тер иторію України поділяють на такі регіони: Центральна Україна, Слобожанина, Полісся, Поділля, Волинь, Гуцульщина, Закарпаття, Буковина, Північне Причорномор'я, Бессарабія.

У межах одного етносу можна побачити осередки, кожний з яких має своєрідний побут і культуру. Спільність і однорідність їх локальних особливостей стали основою для визначення окремих етнографічних груп і регіонів. Як складники єдиного цілого, вони мають спільну територію, мову та звичаєву структуру, але водночас створюють розмаїття української культури.

Розвиток культури кожного етносу і формування її особливостей пов'язані з природним середовищем та способом господарських занять населення. Кліматичні, біологічні та географічні фактори, сусідство з іншими націями, елементи яких перехрещувались, сплітались і переміщувались, історичні події, що протягом тривалого часу відбувались в Україні, впливали на духовний світ людини, характер, темперамент народу. Бойки, гуцули, лемки, поліщуки, степовики етнографічні групи України [9, 245].

Найбільше рис культури, побуту, мови і виразних слідів давніх племінних прикмет зберегли західні території України Прикарпаття, Карпати та Закарпаття, які з повним правом можна вважати заповідником української етнографії.

Так історично склалося, що, перебуваючи у складі різних держав, українці зберегли свою етнокультуру, хоча і не уникли деяких взаємовпливів із культурами словаків, угорців та поляків. Ще до 40 -х років ХХ ст. тут зберігались залишки ручного землеробства (у Закарпатті підсічно-вогневого землеробства), а в деяких місцевостях обробіток землі за допомогою рискаля і сапи (на Івано-Франківщині). Тому численні танцювальні рухи даного регіону певною мірою трансформовані із запозиченням із різних видів трудової діяльності людини. Це рухи ковалів, шевців, косарів, лісорубів тощо. На Закарпатті та Прикарпатті для чоловічих танців характерні різноманітні рухи з топірцями [4].

Культурно-побутові особливості населення Закарпаття позначені деяким впливом сусідніх народів так звана волоська сорочка з чотирикутним вирізом нагадує молдавську (не слід плутати волохи молдовани і валахи румуни). Типовим для закарпатців є народний верхній одяг з ворсу гуня, який має плащеподібну форму і поширений також серед угорців. Зберіглося і кілька видів короткого чоловічого і жіночого верхнього одягу: уйош, сірак, кожух (губа) без рукавів. Дівчата носили гірляндочки з квітів (косиці) над вухами традиційна прикраса. Набедреним одягом жінок є лише фартух (плат), який закриває сорочку тільки спереду. У поселеннях бойків жіночі сердаки без рукавів такі ж, як і в лемків та болгар. Жіноча сорочка складається з двох частин: верхня дуже коротка, відокремлена від нижньої подолки. Чоловічий сердак довший від гуцульського, з вусами, більше схожий на свиту [4].

Чоловічий танець Закарпаття насичений присядками, повзунцями, розтяжками, закладками, револьтатами, оригінальними млинцями, підсічками, високими тинками, стрибками, розніжками, яструбами кабріолями, щупаками, віртуозними па, повітряними турами, турами -дублями тощо. У названих групах танцювальних рухів немає жодного жіночого. Суто жіночими танцювальними рухами є рухи зі стрічками, з вінком, решетом, а також вишивальниць, ткаль, льонарок тощо. Дрібушечки, доріжки, упадання, низькі тинки, оберти на місці загалом виконуються жінками.

Незважаючи на певну структурну єдність окремих танцювальних рухів, навіть у близьких хореографічних культурах, виконання деяких па, на перший погляд спільних, має свої відмінності. Це стосується здебільшого манери вик онання, положення рук і тулуба. Зазначимо, що, наприклад, гуцульська присядка виконується без винесення ноги вперед, гуцульські дрібушечки відмінні від дрібушечок центральних регіонів України.

Походження назви гуцулів досі викликає дискусії серед учених. Найпоширеніші гіпотези від молдавського гуц, гоц, що означає «розбійник». У XVII-XVIII ст. серед гуцулів було чимало опришків повстанців, народних месників. На думку Дмитра Зеленіна, це слово позначало партизанів, тобто «благородних розбійників». Мовознавці пов'язують цю назву з дієсловом «кочувати» через форми кочул, гочул, що не зовсім переконливо. Немає також достатніх аргументів на підтвердження гіпотез про походження цієї назви від назви тюр кського племені уци, або давньоруського племені уличі. Отже, назва досі лишається не зовсім зрозумілою. Самі гуцули не називають себе цим словом, яке, можливо, в давнину було для їхніх предків образливим [4].

Володимир Шухевич писав: «Усім укладом свого життя, своїми нравами і звичаями гуцули відрізняються від своїх співвітчизників, що живуть у Карпатах і далі на захід. Зокрема, гуцульський костюм являє собою особливе й видатне явище; більш за все він відзначається великою кількістю металічних прикрас, що дуже красиво виділяються на темно-червоному фоні їхнього одягу»[4].

Оригінальність культури гуцулів стала причиною гіпотез про походження їх від кавказців, котрі змішалися з українцями (Федір Вовк), або фракійців. Володимир Січинський знаходить у гуцульській архітектурі чимало спільних рис із культурою давніх етрусків. Живучи в горах, гуцули не забули землеробства, тим більше, що в жнива вони спускалися в долини на заробітки. Землеробська термінологія гуцулів уся слов'янського походження, тоді як термінологія тваринництва має багато слів волоського (молдавського) походження: бербениця діжка; бриндзя, будз назви сирів; деякі назви рослин і тварин [4].

Особливі й гуцульські штани: холоші вишиваються із зворотного боку яскравою вовною, а потім вивертаються вишивкою наверх. Сорочка носиться поверх штанів. Онучі та шкарпетки (капчурі) вишиваються по краях. Жінки н осили доколінниці ногавиці з білого сукна (у холодну пору року). Доколінниці стародавніші від жіночих штанів. Гуцулки також носили головні перемітки убруси. Безрукавний одяг називався гугля, гуня, манта, чуга [4].

Гуцульський танець самобутнє явище української народної культури. Гуцульські танці були переважно парно-масовими, хоча збереглися свідчення про жіночі хороводи та чоловічі танці ігрового характеру. Серед чоловічих танців виділяли аркан і березунку (походила із с. Березів Косівського р -ну). Про останню згадували: «Збиралися мужики, за руки бралися. Їх там десь п'ять, шість, вісім, і таким колом танцювали. I присідали. То був такий хлопецький танець, мужский». Аркан мав певний порядок танцювальних фігур, що їх оголошував (вигукував) ведучий. Незважаючи на чоловічий характер танцю, у п оодиноких випадках в аркані брали участь і жінки, які мали гарну фізичну силу й витримку [6].

Серед парно-масових танців найбільшого розповсюдження набула гуцулка. Окрім гуцулки, танцювала молодь голубку, решето, півторак. Слід зауважити, що сучасна голубка перетворилася на танець -гру й набула нових танцювальних рухів. Цілком можливо, що ці ігрові моменти прийшли в народну культуру з маскультури. У традиційній святковій культурі схожі розважальні форми завжди мали обмежене побутування (післявесільні звичаї), а до участі в них допускалися лише одружені гості.

Поява таких танцювальних новоутворень, з одного боку, свідчить про поступовий занепад старовинних гуцульських хореографічних традицій, а з іншого про можливість трансформування. Проте варто зазначити, що в танцювальній культурі гуцулів вагоме місце належить саме народним традиціям.

Хореографічні твори в наш час і досі відображають різноманітне і багатогранне життя верств українського суспільства в різні історичні періоди. Найкращим прикладом виступають хореографічні постановки з репертуару Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського, які назавжди залишаться в скарбниці української народної творчості.

Хореографічна сюїта «Карпати» (постановка М. Вантуха) є одним з найкращих прикладів сплетення танцювальної культури кількох регіонів України в одне ціле. Саме в цьому полотні ми бачимо на виконавцях яскраве, неповторне вбрання, притаманне регіонам Гуцульщини, Буковини і Закарпаття та спостерігаємо за виконанням танцювальних технічних рухів, які є візитівкою зах ідних територій нашої країни.

Розглянувши більш детально регіональні особливості народних танців західних регіонів, можна з впевненістю сказати, що більша частина багатого українського фольклору в окремих регіонах нашої країни бережно перенесен о крізь століття. Але через труднощі, пов'язані з деякими історичними періодами, багато цінної хореографічної спадщини було втрачено. Тому, як вже було зазначено, у наш час є актуальними дослідження, пов'язані з вивченням націо нальних культурних традицій українського народу і всіх його атрибутів задля процвітання української танцювальної культури.

Література

Античное наследие в культуре Возрождения. Москва : Наука, 1986. 232 с.

Бойко О.С. Б772 Художній образ в українському народно-сценічному танці : монографія. Київ : Ліра-К, 2016. 204 с.

Дві групи рухів української хореографічної культури. URL: https://osvita.ua/vnz /reports/culture/10594/ (дата доступу: 19.09.20).

Етнографічне районування України. URL: https://ru.osvita.ua/vnz/reports/history /4095/ (дата доступу: 21.09.20).

Етнографічне районування. URL: https://uk.wikipedia.org/ (дата доступу: 20.09.20).

З історії танцювальної культури Гуцульщини: друга половина ХХ початок ХХІ століття. URL: https://nte.etnolog.org.ua/uploads/2014/1/publications /117.pdf (дата доступу: 20.09.20).

Трансформація української народної хореографії та її концептуалізація в театрі танцю Павла Вірського. URL: https://nakkkim.edu.ua/images/Special-Science-Council/MaterialyDysertaciy/2017-Lytvynenko/disser-Lytvynenko.pdf (дата доступу: 21.09.20).

Український танець: жанри та види. URL: https://ru.osvita.ua/vnz/reports

/culture/10589/ (дата доступу: 19.09.20).

Формування регіональних танців українського Полісся та взаємовплив національних культур сусідніх держав. URL: http://old.kultart.lnu.edu.ua/Visnyk_Cult-

Arts/2012_11/28.pdf (дата доступу: 19.09.20).

Размещено на Allbest.ru