Методичні засади викладання В.Ю. Нікітіна в "contemporary dance" як одного з напрямів сучасної хореографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичні засади викладання В.Ю. Нікітіна в «contemporary dance» як одного з напрямів сучасної хореографії

Огір Аніта Сергіївна, магістрантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Розглянуто розвиток сучасних напрямів хореографії від самого початку до сьогодення. Наведено характерні особливості особистого внеску кожного з хореографів-новаторів цього стилю. Основний акцент поставлено на важливий внесок у розвиток «сопїетроrary dance» у Європі В. Ю. Нікітіним. Крім того, проаналізовано його авторський підхід до викладання сучасних напрямів танцю.

Ключові слова: хореографія, танець, сопїетрогагу dance, методика, постмодерн, В. Ю. Нікітін.

МЕТОДИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРЕПОДАВАНИЯ В.Ю. НИКИТИНА В «CONTEMPORARY DANCE» КАК ОДНОГО ИЗ НАПРАВЛЕНИЙ СОВРЕМЕННОЙ ХОРЕОГРАФИИ

Рассмотрен процесс развития современных направлений хореографии от истоков до современности. Приведены характерные особенности личного вклада каждого из хореографов-новаторов этого стиля. Основной акцент поставленя на развитии «сontemporary dance» в Европе В.Ю. Никитиным. Кроме того, проанализирован его авторский подход к преподаванию современных направлений танца.

Ключевые слова: хореография, танец, сontemporary dance, методика, постмодерн, В. Ю. Никитин.

Як відомо, танці, як й інші види мистецтва, зазнають постійних змін. Зараз на зміну гавоту та сарабанді прийшли сучасні стилі танцю. Але як і все нове, вони базувались на минулому досвіді.

Отже, простежимо розвиток такого напряму сучасного танцю, як сопіешporary dance від заснування до сьогодення, яке представляє хореограф В. Ю. Нікітін, розглянемо авторський підхід цього танцівника, викладача, автора методик у популяризації цього напрямку танцю.

Зміни у світовій культурі сформували нову систему координат «постмодерн». У 1970-ті роки характерні особливості постмодерна знайшли своє втілення в новому танцювальному напряму «сопіешрогагу dance», який на той час справив велике враження на В. Нікітіна.

Contemporary dance являє собою танцювальний напрям у сучасній хореографії, який поєднує всі пластичні прийоми, накопичені людством (класичний, народний, естрадний танець, пантоміма, йога, тай -чи), а також досвід живопису, музики, театру.

Ідеї інтелектуального підходу постмодерністського танцю розвивалися такими відомими хореографами, як Даг Варон, Триша Браун, Мерс Каннінгхем, Стив Пекстон та інші. Кожен з них у процесі експериментів сформував свій власний авторський унікальний стиль.

«Батьком хореографічного авангарду» вважається Мерс Каннінгхем, який сформував авторську систему, в основі якої лежить «метод випадковості». Головна риса його творчості полягала в пріоритеті імпровізації й відмови від ділення на солістів і кордебалет: усі танцівники на сцені були рівні. Більш того, вони були вільні у виборі рухів у момент виконання на сцені перед глядачем [1, 86].

В. Ю. Нікітін високо оцінив мистецтво Каннінгхема: «Головне досягнення М. Каннінгхема у відкритті нової техніки танцю і нового способу бачити танець» [2, 109]. Його творчість стала початком у створенні нових форм, техніки і методики сучасного танцю. Засновник контактної імпровізації Стив Пекстон і піонер перфоменсу Івон Райн були послідовниками Каннінгхема.

За останні роки сопїешрогагу dance став високотехнічним визнаним мистецтвом, у якому ключову роль відіграють методики, які навчають координувати тіло і свідомість..

Ідеї Каннінгхема втілювала хореограф-провокатор Піна Бауш (19402009), яка сформувала новий метод створення танцю на межі хореографії й театру. П. Бауш цікавилася людською особистістю, її унікальними почуттями любов, насилля, сум, самотність, страх, агресія, народження і смерть. Вона не з'єднувала театральні засоби, а розділяла їх на першоелементи (окремі слова і фрази, звук, фактуру акторів, світло, аксесуари, міміку), щоб знову з'єднати їх у ході композиції.

Нікітін вважає, що, на відміну від інших танцювальних напрямів, сопіешрогагу dance не має чіткої сюжетної лінії в історії свого розвитку. Навпаки, свобода й індивідуальний характер неперервного творчого пошуку призвело до зіткнення і паралельного розвитку різних принципів і підходів.

На відміну від США і країн Європи, розвитку с ontemporary dance в СРСР заважала «залізна завіса», яка перекривалп інформаційний доступ із-за кордону. Приїзд Айседори Дункан, яка познайомила СРСР із своїм «вільним танцем», спровокував появу яскравих послідовників її школи, такіх як Елла Рабенек, Микола Позняков, Стефаніда Руднєва та Людмила Алексєєва, які заклали перший камінь у розвитку сучасного танцю в республіках СРСР, зокрема Україні.

Пермський хореограф Євгеній Панфілов привніс ноту агресії та епатажу в ontemporary dance. Він роздягненим виходив на сцену та одягав танцівників у дамські спідниці, вигадував варіації на традиційні літературні сюжети та ств орив перший сучасний балет.

Нікітін не зовсім поділяв, але вважав цікавим явищем появу хореографів, які не мали професійного відношення до танців. Наприклад «Кінетичний театр» створив Олександр Пепеляєв випускник хімічного факультету, а «Клас експресивної пластики» завдячує появою медику Геннадію Абрамову. Ці автори адаптували метод, який давно існував на Заході: хореограф не стільки ставить рухи, скільки провокує особисті реакції танцівників.

В. Ю. Нікітін проаналізував творчість усіх попередників і створив посібник, в якому узагальнив цей досвід. Слід зазначити, що це був один із перших і кращих посібників такого рівня у східній Європі. Багато уваги хореограф і автор посібника приділяє відмінностям технік с ontemporary dance, а саме зміні напружених, натягнутих м'язів і різкого розслаблення, роботі з диханням, різким зупинкам, падінням і підйомам, балансуванню, виразності й легкості рухів.

До системи базових методів роботи з тілом і рухами у с ontemporary dance відносяться:

- тісний взаємозв'язок між диханням і рухами;

- окрема робота суглобів і м'язів;

- використання інерції рухів;

- практичне дослідження і засвоєння сили гравітації, центра тяжіння та ваги тіла;

- вивчення взаємозв'язку простору і часу;

- природна правильна побудова тіла (методи Александера, Фельденкрайза, Бартенієфф, ідеокинезис [1, 86].

В. Ю. Нікітін виокремлює близько десяти основних технік с ontemporary dance на даному етапі: техніка «аутентичного руху», техніка У. Форсайта, техніка контактної імпровізації, техніка Хоукінса та інші.

Принципи навчання засновуються на систематизації накопичених знань і закономірностях побудови ефективного процесу навчання, у результаті якого в студента-хореографа формується чітка картина методики виконання з системою закономірностей і понять.

- повного розуміння своїх дій і вчинків;

- регулювання і контролювання процесу дихання в поєднанні з рухами;

- відстеження своїх емоцій;

- контролювання свого стану;

- уважне ставлення до себе і до ситуації в танцювальній залі.

- свингування;

- кола;

- неперервності;

- образної мотивації;

- контрасту [3, 177].

Таким чином, ontemporary dance це напрям постмодернового танцю, який постійно еволюціонує, включає у себе все найцікавіше з інших стилів. В основі творчого методу лежить багатогранність і універсальність. Цей танець можна виконувати в будь-якому акустичному середовищі (різні напрями музики, природні звуки, тиша), комбінувати з іншими танцювальними техніками та формами. Сучасний танець працює з природною структурою тіла і є безпечним для початківців, а для професійних танцівників він дозволяє відкривати нові грані творчості й можливість розвитку філософії руху в комплексі зі знаннями щодо можливостей людського тіла.

1. Никитин, В. Ю. Мастерство хореографа в современном танце : учеб. пособие. Москва : Рос. ун-т театр. Искусства. Москва : ГИТИС, 2011. С. 86.

2. Никитин, В. Ю. Мастерство хореографа в современном танце : учеб. пособие. Москва : Рос. ун-т театр. Искусства. Москва : ГИТИС, 2011. С. 109.

3. Никитин, В. Ю. Мастерство хореографа в современном танце : учеб. пособие. Москва : Рос. ун-т театр. Искусства. Москва : ГИТИС, 2011. С. 177.

Размещено на Allbest.ru