Синтез мистецтв: розширення простору хореографічної виразності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра хореографії

Синтез мистецтв: розширення простору хореографічної виразності

Шумілова В.В., доцент

Анотація

Ключові слова: синтез мистецтв, ансамбль танцю, Павло Вірський, український народно-сценічний танець, хореографічне мистецтво.

Аннотация

Шумилова В.В. (Украина) Синтез искусств: расширение пространства хореографической выразительности

Ключевые слова: синтез искусств, ансамбль танца, Павел Вирский, украинский народно-сценический танец, хореографическое искусство.

Annotation

ShumilovaV. (Ukraine) Synthesis of arts: expanding the space of choreographic expression

Keywords: synthesis of arts, dance ensemble, P. Virsky, Ukrainian folk stage dance, choreographic art.

У сучасній світовій культурі все більше помітна тенденція в синтезі різних видів духовної діяльності людини, зокрема різних видів мистецтва (від грец. Synthesis поєднання, складання в єдине ціле). Філософія та культурологія єдині в твердженні, що XXI століття, прагнучи до гуманітарного ренесансу, має повернутися до органічного художнього синтезу [3].

Загалом синтез мистецтв категорія естетики, якою визначають цілеспрямоване поєднання видів мистецтв, що забезпечує єдність художнього явища і його багатосторонній естетичний вплив на людину. Форми синтезу різноманітні. Серед них виокремлюють такі, як: супідрядність (поєднання видів мистецтв, при якому домінує один із них); симбіоз (рівноправне сполучення видів мистецтв, у результаті чого формується його новий вид); зняття (взаємодія видів мистецтв, при якій один вид виступає основою іншого, хоча прямо не бере участі у створенні художнього твору); концентрація (процес синтезу, при якому один вид мистецтва вбирає в себе інший); трансляційне сполучення (у цьому випадку один вид мистецтва постає засобом передачі художнього творення іншого виду) [4]. ансамбль вірський український фольклор класичний хореографія

Спостерігаємо певну закономірність у тому, що проблема синтезу мистецтв загострювалася в перехідні епохи, на перехресті епох (середньовіччя Відродження; романтизм кінець XVIII перша половина XIX; модерн кінець XIX початок XX; сучасний етап межа XX та XXI століть якісно нові, не вивчені та не осмислені технології мистецтва). Синтез мистецтв бере свої витоки в глибокій давнині (первісний синкретизм), органічно лунає в культурі античності та стає особливим творчим знаменням у культурі Нового часу.

Проблема синтезу мистецтв має як прикладний, так і світоглядний характер. Саме це явище вперше обміркували в працях філософи: І. Кант, Г. Гегель, Ф. Шлегель, Ф. Шеллінг, Новаліс, Л. Тік, В. Ваккенродер, М. Бердяєв, П. Флоренський, О. Лосєв та ін. Воно все більше привертає увагу художників, письменників, учених-літературознавців, дослідників культури.

Практично в усі епохи активізації синтезу мистецтв філософи відводили йому важливу роль у справі вдосконалення світу. Цей аспект не втрачає значущості й сьогодні. Більш того, ця проблема загострюється, набуває нової напруги. У зв'язку з необхідністю гуманізації виникає й потреба в новому духовному синтезі, що протистоїть тенденції роз'єднання [3].

У теорії мистецтвознавства синтез мистецтв це органічна єдність, взаємозв'язок різних видів мистецтв у межах цілісного художнього твору чи ансамблю із відносно самостійних творів. Справжній синтез і досягається тоді, коли елементи різних мистецтв гармонійно узгоджені спільністю ідейного змісту. Ц е також створює передумови для стилістичного поєднання [3].

Говорячи про синтез мистецтв, не можемо оминути увагою творчість професійних танцювальних колективів, зокрема Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського. Розквіт українського народно-сценічного танцю безпосередньо пов'язаний з багатогранною творчою діяльністю видатного українського балетмейстера, організатора й керівника ансамблю танцю України Павла Павловича Вірського.

П. Вірський фактично перевернув всю історію і розвиток народної хореографії, органічно поєднав елементи українського фольклору з класичною пластикою, підняв національну творчість на рівень високого професіоналізму. Створені ним програми відрізнялися характерною поетичною узагальненістю образів, у них були гумор, сатира, героїка, лірика («Повзунець», «Запорожці», «Рукодільниці», «Гуцулка» тощо).

Хореограф першим використав у танці елементи кіно принцип зміни крупних, середніх і загальних планів, стоп -кадри та багато іншого («Про що верба плаче», «Ми пам'ятаємо» й ін.). Зовсім іншою пластикою в танцях окреслено характер: кожен номер нібито міні-вистава. Геніальний балетмейстер додав у народний український танець театралізацію («Подоляночка», вертепний номер «Ой, під вишнею» тощо). Митець дає нам не окремі танці, а сюжетні хореографічні картини зразок єдності танцю, міміки, музики й кольору.

Проаналізуємо композицію «Запорожці» П. Вірського як один із найяскравіших прикладів утілення драматургічного підходу та застосування театральних принципів побудови твору. Глибоко вивчивши матеріали художника І. Рєпіна, твори М. Гоголя, Т. Шевченка, праці етнографічних експедицій історика Д. Яворницького, П. Вірський створив лібрето «Запорожців». В основу цієї хореографічної картини лягла козацька приповідка, яку записав дослідник Запорізької Січі Д. Яворницький: «Гей, да козакові без ратища, що дівчині без намиста!» Така важлива функція ратища (списа) в козацькому озброєнні й спонукала митця створити цю танцювальну картину. У ній також використано колективний речитатив: згадана вище приповідка та ще «Тулумбасе, швидше грай, за козаком поспішай». Це дуже вдалий акомпанемент доповнення до музики, яка місцями обмежується до поодиноких і потужних ударів у барабан. Цей танець сповнений міці, вправності, виняткової динаміки й потужного ритму. У ньому все «горить», починаючи від кольорів (художник Анатолій Петрицький) і, здається, до кожної жилочки в тілі кожного танцюриста [2, 3].

Важливою для П. Вірського завжди була світлова партитура (у «Запорожцях» характер танцю підсилено світловим рішенням від червоних тонів і мерехтіння заграви до яскравого освітлення сонячного дня під час розваг, різні ступені освітленості окремих ділянок сцени і виконавців тощо).

Музика композитора Я. Лапинського є рівноправною з хореографією. Вона перетворюється з акомпанементу настроїв на потужний засіб окреслення характерів, дій виконавців. Музично-хореографічний синтез, що розгортається в часі, несе в собі важливу функцію драматичного навантаження.

У рецензії Джона Мартіна, що з'явилася в газеті «Нью-Йорк Таймс» 25 квітня 1962 року, зазначалось, що «просто подиву гідним є ... танець зі списами “Запорожці”, від якого у вас на голові встає волосся» [1, 125].

Також високу оцінку хореографічній картині дає Б. Бойчук: «Найсильніше вражає “Козацький танок зі списами” (танки й ігри Війська Запорозького Богдана Хмельницького), який починається мужніми і могутньо вражаючими хореографічними креаціями, що поступово починають і кульмінуються неймовірно віртуозним технічно фіналом» [1, 123].

У цьому номері яскраво проявляється значення сценічних засобів у створенні цілісного образу танцю (світлове рішення, ритмічний супровід). У процесі художньої інтерпретації чітко прослідковується прагнення до збереження естетичної та моральної сутності основ, першоджерел, разом із тим до виявлення, укрупнення прийомів. «Запорожці» один із найяскравіших прикладів у творчості П. Вірського, де створення авторського сценічного танцю базується на художньому синтезі, який взаємозбагачує види мистецтв, а їхнє творіння переводиться з одного художнього ряду в інший.

У хореографічній картині кожне з мистецтв потенційно міститься в суміжному, а мова мистецтв постає як єдина стихія загального мислення балетмейстера. Зведення воєдино хореографії, музики, живопису, літератури, сценографії, виконавського мистецтва акторів стало матеріалом для монолітної дії, що слідувала логіці постановника.

Література

1. Бойчук Б. Балет Вірського в Нью-Йорку. Сучасність. Мюнхен. 1962. №6 (18). С.121-124.

2. Волиняк П. Вони з України, але й ми не з Японії... Нові дні. - Nowi Dni: універ. ілюстр. місячник. Toronto (Canada), 1962. Ч. 149. С. 3.

3. Івасюк К. Трансформація феномену «синтез мистецтв» в ході історичного розвитку.

4. Морфологія мистецтва. Синтез як особливість сучасного мистецтва.