Українська парадигма мистецтва авангарду в художній творчості

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Українська парадигма мистецтва авангарду в художній творчості

Лимар Г., аспірантка

Український вчений Володимир Личковах проводить порівняльний аналіз українського та польського авангарду в спільноєвропейській парадигмі. Проведене ним дослідження естетосфери авангардизму в її теоретичних та художньо-образних вимірах підкреслює висновок Дмитра Горбачова про національну особливість українського авангарду [4]. Взаємовідношення українського та польського авангарду в образотворчому мистецтві розкривається через категорії трансгресії, антистилю, ексцентризму в художніх мовах безпредметного мистецтва. Національні особливості українського авангарду, як і польського, Володимир Личковах вбачає у вітаїзмі та енергоінформаційній естетиці сакрального «святовідношення». Семіотика авангардистської образності показується знаково-символічним дискурсом художньої мови Львівсько-Варшавської філософської школи [5].

Українська дослідниця авангарду Олена Щокіна аналізує теорію українського авангарду і розглядає погляди основоположників цієї мистецької течії на людину. Вона доходить висновку про те, що авангард - це мистецтво про людину, про її сутність, що перегукується з Ніцше з його «надлюдиною». На її думку, мислення авангардистів найяскравіше виразилися у визначенні саме категорії людини та розуміння гуманізму. «Людина - божевільна (дикун, варвар, тварина) і людина - раціональна (абсолютна, досконала); людина-Бог і людина-Ніщо, людина-пророк і месія; людина оновленої вільної художньої свідомості і консерватор - такі найбільш яскраві, характерні і суперечливі уявлення про суть людини, особу, індивідуальність розглянуті філософією мистецтва авангарду» - вважає Олена Щокіна. Людина в теоретизуванні авангардистів - це образ збірний, центральне смислоутворююче визначення філософії авангарду [6].

Володимир Личковах розглядає художню мову безпредметного мистецтва через категорію трансгресії, тобто відмови від традиційних цінностей і пошуку нових. Авангард, по суті, відображає цей перехід до новоутворених цінностей. Суголосна цьому і Олена Щокіна, яка вживає категорію «деструкція» для характеристики сутності авангарду [7]. Деструкція, як і трансгресія, є характерною рисою переломних історичних та мистецьких подій. Поняття «деструкція» в теоретизуванні авангарду є руйнуванням традиційних консервативних уявлень про соціальні ролі людини. Авангард як продукт деструкції і трансгресивних змін ілюструє цей перехідний період в історії людства. Деструкція розглядається авангардистами як необхідний крок до безмежної свободи особистості.

Евристика українського авангарду аналізується Оленою Щокіною на основі теоретичних праць таких його основоположників, як В. Кандинський, К. Малевич, О. Архипенко, які розглядали проблему співвідношення раціональності та ірраціональності в творчості крізь призму таких категорій як інтуїція та іронія. На переконання О. Щокіної, авангардисти проголошують перевагу інтуїції над практичним розумом, оскільки для розумових і раціональних дій важливий аналіз реальності, а для творчості людські емоції та переживання, внутрішні стани [8]. Продовжуючи антропний підхід до виявлення теоретичної сутності авангарду, О. Щокіна аналізує філософію абсолютного у філософському «запитуванні» О. Богомазова, ідеалізмі В. Кандинського, «вчуванні» М. Гершенфельда [9].

Досліджує базові принципи естетики авангарду у футуризмі Анна Біла [10]. У своїй монографії вона розвиває ґрунтовний дискурс футуризму, студіює історичну та світоглядну генезу та етапи становлення, основні засади і напрями розвитку. Своїм дослідженням авторка стверджує, що футуризм увиразнює естетику авангарду та відповідає духовним запитам своєї історичної доби , представляючи радикально нову ідеологію. Мистецтво постає на один рівень із наукою, технікою і життєвим простором, а митець власним художнім проектом втручається у цей простір.

У другій частині монографії Анна Біла ставить питання про розуміння українського в футуризмі. Це важливе питання у контексті терміну український авангард. Автор критикує дослідників російського футуризму за те, що вони не бачать питомо українські витоки цього потужного інтернаціонального явища. Відповідно до цієї логічної конструкції, можемо припустити, що дослідниця вбачає в інтернаціональній суті футуризму російську складову. Проте, на нашу думку, Анна Біла не виділяє в загальному інтернаціональному русі українську складову, все ж виокремлюючи у ньому «українську колиску футуризму».

Аналіз творчості українських художників М. Бойчука, П. Кузнецова, Г. Нарбута, О. Екстер, К. Малевича, М. Андрієнко-Нечитайла, Д. Бурлюка дав змогу О. Тарасенко дослідити проблему національного в авангардному живописі [11]. До проблеми творчості авангардистів зверталися О. Нога, розглядаючи малярство українського авангарду 1905-1918 років у контексті європейського [12], І. Кодлубай, Т. Девдюк, Б. Савицький, Я. Бобош [13], В. Габелко [14]. У 1995 році Б. Лобановський підготував статтю «Авангардизм» для першого тому енциклопедії «Мистецтво України», узагальнивши досвід українських митців у цьому напрямі, вказавши що витоками його були давня і народна культура [15].

Академік О. Федорук розглядає український авангард, як складову частину цілісного європейського художнього явища, вказуючи, що «формація українського авангарду, як і авангарду усіх європейських народів, становить нероздільне ціле, позначене певними національними відмінами й особливостями» [16, 10]. Він охарактеризував процеси і творчість художників у період становлення українського авангарду і запропонував власну періодизацію українського авангарду, в якій виділив етап пізнього періоду модерну і сецесії (1908-1914) і етап спричинений революційними подіями 1917 року, домінантою якого були утопічні сподівання на зміни в галузі мистецтва і культури [16, 11].

З цим погоджується М. Писанко характеризуючи цей другий етап, як злам художньої парадигми і перехід до діалогу з міфологією етнічної свідомості та образотворчості [17]. Проблема національної культури в модерні та авангарді розглядалася М. Станкевичем, який виявив у стилістиці та формотворенні ознаки, інспіровані народним мистецтвом [18], Л. Савицькою, яка дійшла висновку про те, що діалог з фольклором визначав розвиток українського мистецтва і впливав на становлення нової художньої свідомості [19]. В. Сидоренко розглядає авангард як національну художню практику, що апелює до власних джерел і сенсів, а його еволюційний поступ був частиною загальнокультурного процесу [20, 22]. Питання національних та європейських тенденцій у мистецтві модерну, модернізму, авангарду поставало в наукових розвідках і статтях українських вчених, зокрема Т. Кара-Васильєвої [21], І. Диченка [22], Т. Ємельянової [23], Н. Канішиної [24], О. Кашуби-Вольвач [25], Т. Павлової [26], О. Петрової [27], Г. Скляренко [28], В. Сусак [29] та ін.

Загалом вчені відзначили, що національний та європейський контекст виступає у цілісності та є умовою формування теоретичних засад мистецтва і творчості митців. Українські галеристи також внесли свій вклад у дискурс українського авангарду. Зокрема, у 2019 році Центр сучасного мистецтва М17 організував у Києві міжнародний форум «Нова генерація: художник і його покоління». Цей форум став своєрідним зібранням вчених, які студіювали авангард з погляду його українського контенту. Власне, і сам форум був присвячений утвердженню поняття «український авангард» як концептуального мистецтвознавчого підходу до його вивчення. Дискусійні панелі та круглі столи, перформанси, лекції та презентації і прем'єра фільму про Казимира Малевича доповнилися виставкою «Авангард: у пошуках четвертого виміру». естетосфера український польський художній авангард

На думку організаторів, комплексний розгляд виникнення та поширення авангарду повинен був довести тезу про українську складову авангарду на рівні з іншими - «створення нового національного бренду, що зветься “український авангард”» [30]. До слова, на форумі мали виступи й першопрохідці тези про український авангард Дмитро Горбачов та Жан Клод Маркаде. У цьому контексті висловлюється Поліна Ліміна, яка вбачає українську окремішність авангарду в тому, що українські митці за територіальним походженням, виїжджали в інші країни задля знайомства із футуризмом, кубізмом, абстракціонізмом та іншими мистецькими течіями. По поверненні - практикували у цих стилях. Окремо український авангард збагатився тим, що до знакових митців приїздили митці з інших країн і привносили свій власний вклад у розвиток «місцевого» авангарду, переймали його досвід [31].

Література

1. Маркаде В. Селянська тематика в творчості Казимира Севериновича Малевича (1878-1935). Сучасність. 1979. №2. С. 65-76.

2. Nakov A. Bezprzedmiotowy pokoj. Sztuka abstrakcyjna i konkretna. Rosja i Polska. [B. m.]. Sztuka, 1997. 417 s

3. Богомазов О. Каталог творів / вступ. ст. Едуард Димшиць. Київ : Гарант, 1991. 48 с.

4. Личковах В.А. Естетика українського та польського авангарду: монографія. Київ: НАКККІМ, 2021. 288 с.

5. Личковах В.А. Семіотика українського та польського авангарду (на прикладі творчості О. Богомазова і художників «Краківської групи»). Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Культурологія. 2016. Вип. 23. С. 129-135.;

6. Личковах В.А. Семіотика українського та польського авангарду в світлі ідей Львівсько-Варшавської філософської школи. Філософсько-естетичний контекст зародження українського і польського авангарду (стаття перша). Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2018. №1. С. 30-36.;

7. Личковах В.А. Семіотика українського та польського авангарду в світлі ідей Львівсько-Варшавської філософської школи (Семіотичні паралелі художньої образності українського та польського авангарду (стаття друга)). Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2018. №2. С. 2531.;

8. Личковах В.А. Семіотика українського та польського авангарду в світлі ідей Львівсько-Варшавської філософської школи. К. Малевич - В. Стшемінський і Г. Стажевський: пошуки суперматичної та конструктивістської мови авангардиського мистецтва (стаття третя). Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2018. №3. С. 48-53.;

9. Личковах В.А. Семіотика українського та польського авангарду в світлі ідей Львівсько-Варшавської філософської школи. О. Богомазов - художники «Краківської групи»: від кубізму і футуризму до експресивно -ліричної абстракції (стаття четверта). Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2018. №4. С. 36-42.

10. Щокіна О.П. Гуманізм та уявлення про «людину» у філософських трактуваннях мистецтва авангарду. ВісникХДАДМ. №2, 2020. С. 85-93.

11. Щокіна О.П. Філософсько-культурологічне обгрунтування деструкції в текстах митців українського аван гарду. Наукові записки НаУКМА. Історія і теорія культури. №3. 2020. С. 78-83.

12. Щокіна О.П. Інтуїція та іронія як засоби пізнання в теоріях адептів мистецтва українського авангарду початку XX століття. Докса. №2 (33). 2020. С. 134-142.

13. Щокіна О.П. Людина в просторі міста та пошук абсолютного в текстах митців авангарду: філософське «за питування» О. Богомазова, ідеалізм В. Кандинського, «вчування» М. Гершенфельда. Докса. №2(32). 2019. С. 258-268.

14. Біла А. Футуризм: наукове видання. Київ: Темпора, 2010. 248 с.

15. Тарасенко О.А. Проблема национального стиля в живописи модерна и авангарда (творчество украинских и русских художников конца XIX - начала XX вв.): Автореф... д-ра искусствоведения: 17.00.05 - изобразительное искусство / Южноукраинский гос. педагогический ун-т им. К.Д. Ушинского. Л., 1996. 47 с.

16. Нога О. Малярство українського авангарду 1905-1918 роки. Львів: Українські технології, 1999-2000. 240 с.

17. Три всесвітньо невідомі постаті українського авангарду: Євген Сагайдачний, Михайло Гаврилко, Наталія Да видова / Авт-упоряд. О. Нога, І. Кодлубай, Т. Девдюк, Б. Савицький, Я. Бобош. Львів: Логос, 1994. 188 с.

18. Габелко В. Національний авангард 20-30-х років. Музика: науково-популярний журнал з питань музичної культури. 1997. №6. С. 20-22.

19. Лобановський Б. Авангардизм. Мистецтво України. Київ, 1995. Т.1. С. 9.

20. Федорук О. Український авангард. Перетин знаку. Вибрані мистецтвознавчі статті: У 3 кн. / Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. Кн. 1. Історія та теорія мистецтва. Постаті. Народна творчість. Київ: Вид. дім А+С, 2006. С. 9-68.

21. Писанко М. Рух, простір і час в образотворчому мистецтві. Київ: Вища шк., 1995. 63 с.

22. Станкевич М. Проблема етномистецької традиції в модерні й авангарді. Автентичність мистецтва - Authenticity of Art: Питання теорії пластичних мистецтв: Вибрані праці. Львів: Спілка критиків та істориків мистецтва, 2004. С. 91-100.

23. Савицька Л. Мистецтво України в контексті художнього життя межі століть. 1890-1910-ті роки: Автореферат дис. на здобуття наук. ступ. д-ра мист-ва. Київ, 2006. 36 с.

24. Сидоренко В.Д. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ-ХХІ століть / Ін-т проблем сучасн. мист-ва АМУ. Київ: ВХ [студіо], 2008. 187 с.

25. Кара-Васильєва Т. В. Стиль модерн в Україні. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2021. 216 с.

26. Диченко І. Панегірик Великої Утопії чи український авангардний живопис очима колекціонера. Малевич плюс : каталог. Київ, 1994. С. 5-9.

27. Емельянова Т. Абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття (естетико- мистецтвознавчий аналіз): Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.08. Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Київ, 2002. 14 с.

28. Канішина Н. Художньо-естетичні засади українського авангардного мистецтва першої третини ХХ ст.: Автореф. дис. на здобуття. ступ. канд. філософ. наук. Київ, 1999. 20 с.

29. Кашуба-Вольвач О. Олександр Богомазов: Автопортрет. Київ: Родовід, 2012. 108 с.

30. Павлова Т. Авангард в образотворчому мистецтві Харкова ХХ століття: дис... д-ра мистецтвознавства: 17.00.05 / Павлова Тетяна Володимирівна. Львів, 2018. 645 с., іл.

31. Петрова О. Від авангарду до полістилізму та мистецтва «гіпертексту» (з мистецького досвіду України 30-90 років). Наукові записки. Національний університету «Києво-могилянська академія». Т. 2: Культура. Київ, 1997. С. 150-156.

32. Скляренко Г. Авангард в Україні: обшири явища, етапи розвитку. Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. пр. Київ : ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. Вип. 9. С. 318-322.

33. Сусак В. Паризький період Михайла Бойчука. ХДАДМ. 2005. №9. С.96-110.

34. Український авангард: перезавантаження. Київ: Центр сучасного мистецтва М17, 2019. С. 124.

35. Авангард. У пошуках четвертого виміру. Каталог. Київ: HUSS, 2019. С. 21.

Размещено на Allbest.Ru