Український народний танець у хронотопі народної художньої культури: культурологічний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Український народний танець у хронотопі народної художньої культури: культурологічний вимір

Садовенко Світлана Миколаївна, кандидат педагогічних наук, доктор філософії (PhD, музична педагогіка), старший дослідник (с.н.с.), доцент,професор, заступник завідувача кафедри режисури та акторської майстерності, професор кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури, заслужений діяч мистецтв України

м. Київ, Україна

Анотація

Народний танець розглянуто як один із доступних, зрозумілих, сприйнятливих, а тому популярних і найулюбленіших видів мистецтва, в якому магістральним модусом створення образу є рух і положення людського тіла. Здійснено культурологічний вимір українського народного танцю у хронотопі української народної художньої культури. Наголошено, що в складних соціально-культурних умовах сучасної України народна традиція, як продукт масової культури, стає об'єктом споживання, відбувається трансформація характеру функціонування різних елементів культури, чиниться переосмислення її символів, способів культурного спадкування і комунікацій. Формування нових традицій відбиває драматичні соціальні події на макрорівні суспільних регуляцій і мікро- рівні повсякденних культурних практик. Підкреслюється, що незмінним залишається кордоцен- тризм української ментальності - посилання на серце як джерело індивідуальності та моралі сфери українства.

Ключові слова: український народний танець, кордоцентризм, хронотоп, українська народна художня культура, традиції, національна спадщина, інновації.

Аннотация

Садовенко Светлана Николаевна

(Украина)

УКРАИНСКИЙ НАРОДНЫЙ ТАНЕЦ В ХРОНОТОПЕ НАРОДНОЙ ХУДОЖЕСТВЕННОЙ КУЛЬТУРЫ: КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ

Украинский народный танец рассмотрен как один из доступных, понятных, восприимчивых, а потому популярных и любимых видов искусства, в котором магистральным модусом создания образа является движение и положение человеческого тела. Осуществлено культурологическое измерение украинского народного танца в хронотопе украинской народной художественной культуры. Отмечено, что в сложных социально-культурных условиях современной Украины народная традиция, как продукт массовой культуры, становится объектом потребления, происходит трансформация характера функционирования различных элементов культуры, вершится переосмысление ее символов, способов культурного наследования и коммуникаций. Формирование новых традиций отражает драматические социальные события на макроуровне общественных регуляций и микроуровне повседневных культурных практик. Подчеркивается, что неизменным остается кор- доцентризм украинской ментальности - ссылка на сердце, культ «сердечности» как источник индивидуальности и морали сферы украинства.

Ключевые слова: украинский народный танец, кордоцентризм, хронотоп, украинская народная художественная культура, традиции, национальное наследие, инновации.

Annotation

Sadovenko Svitlana

(Ukraine)

UKRAINIAN FOLK DANCE IN THE CHRONOTOPE OF FOLK ART CULTURE: CULTURAL DIMENSION

The article considers Ukrainian folk dance as one of the accessible, understandable, receptive, and therefore popular and most popular arts, in which the main mode of image creation is the movement and position of the human body. The culturological dimension of Ukrainian folk dance in the chronotope of Ukrainian folk art culture is carried out. It is emphasized that in the difficult socio-cultural conditions of modern Ukraine folk tradition, as a product of mass culture, becomes an object of consumption, the nature of the functioning of various elements of culture is transformed, its symbols, ways of cultural heritage and communications are rethought. The formation of new traditions reflects dramatic social events at the macro level of social regulations and the micro level of everyday cultural practices. It is emphasized that the cordocentrism of the Ukrainian mentality remains unchanged - a reference to the heart, the cult of «cordiality», as a source of individuality and morality in the sphere of Ukrainian's.

Keywords: Ukrainian folk dance, cordocentrism, chronotope, Ukrainian folk art culture, traditions, national heritage, innovations.

Аналіз досліджень та публікацій

Людина перманентно прагне до створення оптимальної системи передавання життєвого й естетичного досвіду від старшого покоління до молодшого. Системою, що сформувалась у процесі довгої еволюції на основі єдності й боротьби традицій і новацій, є народна культура - мова, національні традиції, обряди, звичаї, сакральне мистецтво, фольклор, хореографія, народне вбрання, символи тощо. Важливою складовою цієї системи є народна художня культура, яка вбирає архаїчно-автентичний (уснопоетичний і музично-драматичний) фольклор, що становить її основу, архетипні структури, фольклор субкультур (зокрема, дитячий фольклор), об'єктивації фольклорних форм у культурних артефактах (фольклоризм, тобто вторинний, сценічний фольклор); неофольклоризм; художня самодіяльність, або аматорське мистецтво як соціально організована творчість), поєднання етнічних і сучасних складових (етно-хаос, фольк-рок, ет- но-фольк-рок, фреш-фольк тощо), що є її постмодерними складовими, а також етнохореографію, традиційні види народного образотворчого мистецтва (живопис, скульптура, графіка), декоративно-прикладну творчість (народне декоративно-ужиткове й художньо-прикладне мистецтво), народну архітектуру, постфольклор тощо (див. Схему 1 [6, 36]).

Відомо, що танець є тим видом мистецтва, в якому магістральним модусом створення образу є рух і положення людського тіла. В. Верховинець відзначував, що «цілком зрозуміло, що молодь іде на танці не для того, щоб сумувати, а щоб розважитись, погуляти. Хвиля танців - це хвиля радощів, розваг» [1, 13]. За рахунок ритмічного биття серця та рівномірного дихання живуть усі істоти. Ю. Чурко у книзі «Білоруський хореографічний фольклор» спостерігав: «танець пульсує у відповідності з ритмами, які властиві людському організму, регламентується канонами симетрії і гарм о- нії, спирається на правила й норми музики» [9].

Танець є одним із доступних, зрозумілих, сприйнятливих, а тому популярних і найулюбленіших видів мистецтва. Стремління виразити себе в мистецтві незалежно від віку людини, набутої професії, або яку, приміром, молода особистість збирається набути, є природним, відтак завжди актуальним. Розгляд українського народного танцю як загальнодоступного виду мистецтва у хронотопі української народної художньої культури , в якому провідним засобом створення образу є рух й динаміка людського тіла, також вбачається актуальним. народний танець культурологічний художній

Досліджуючи хореографічну народну творчість, В. Верховинець продемонстрував, як людина готує себе до танцю. «Підготовчі рухи ми знайдемо, коли будемо уважно слідкувати за молоддю, як музика почне грати до танцю, як почуються перші веселі дрібні звуки скрипочки. <...>. Прийнявши до уваги те, що не вся молодь іде в танець відразу, а починають , перш за все, сміливіші, поглянемо на гурт та простежимо за його поведінкою. Як тільки озвались перші звуки скрипочки та гучні закличні удари барабана, а хтось із сміливіших пішов у танок, певно, не знайдеться в гурті жодної людини, яка віднеслася б байдуже до танцю. Одне стоїть і, усміхаючись, хитає в такт головою то направо, то наліво, друге поводить плечима, третє плесне в долоні, тупне ногою об землю, пере - ступить з ноги на ногу, інше зведеться на пальці та ненароком вдарить по плечу сусіда - і все те в такт музики. Оці більш чи менш помітні рухи можемо вважати за підготовчі рухи до танцю» [1, 13-14]. Отже, мистецтво танцю виникло з емоційного сприйняття оточуючого середовища, імітацій трудових процесів, обрядів, ритуалів за допомогою різноманітних рухів, жестів, переміщень, дин амік.

У кожного народу - свій танець, його розвиток, танцювальні традиції тощо. «Танець надихається ритмом життя, що пульсує в людині та у всесвіті. Більшість людських почуттів - це інстинкти, які є спільними у ерудованих інтелектуалів і менш освічених людей - тих, що живуть у ХХІ сторіччі і тих, що жили 20 000 років тому» [7]. Грецький письменник пізньої античності Лукіан із Са- мосати ще у ІІІ ст. н. е. підкреслював, що «танок у цілому є не що інше, як історія далекого минулого» [5, 64]. Маючи «такий самий вік, як і перша людина, що виражала свої почуття радості або смутку ритмічними рухами 25 000 років то- му» [7], мистецтво танцю в людині запрограмоване самою природою. Виникаючи у просторі й часі в певних умовах і середовищі, хореографічне мистецтво поширювалось, трансформувалось, збагачуючись, давало життя новим танцям і його видам.

У складних соціально-культурних умовах сучасної України народна традиція, як продукт масової культури, стає об'єктом споживання. Внаслідок цього відбувається трансформація характеру функціонування різних елементів культури, переосмислення її символів, перевизначення способів культурного спадкування і комунікацій, формування нових традицій, що відбивають драматичні соціальні події на макрорівні суспільних регуляцій і мікрорівні повсякденних культурних практик. Утім, незмінним залишається кордоцентризм української ментальності, культ «сердечності», який «буттєво укорінювався православним способом життя з його посиланням на серце як джерело індивідуальності та моралі, а також уособленням хутора як «сердечної» сфери українства та практикою символізації влади й культури барочним образом «палаючого серця» в гербах та театральних виставах» [6, 131]. Вагомим внеском в українську софіо- логію стала концепція «внутрішньої людини» Г. С. Сковороди. На його думку, «внутрішня людина» - це той осередок мікрокосму, який здатний втілювати символічне буття. У кордоцентризмі взаємодія людини з Богом становить входження до світу мови, яка має здатність трансцендувати смисли (Софія-Логос) [там само].

Культурні норми та зразки поведінки збігаються з особистими якостями людини, з глибиною її колективної пам'яті. Індивід набуває цінності у контексті спільноти й одночасно реалізує себе через колективну пам'ять як самість. У його серці сходяться малий і великий горизонти, а саме: через реалізацію людства індивід реалізує себе, реалізуючи себе, творить людство. Те саме, мовою пост- модерних категорій, пізніше анонсуватимуть адепти транскультури, діалогу, глокалізму, неофольклоризму, етнофутуризму, альтермодерну [6, 192].

Людина в «софійному» космосі вже не так щільно «сповита» ієрархізов а- ними «обручами» буття. Вона не перебуває під тиском концентричних кіл з ем- ної та небесної влади, а вбирає їх у себе за принципом «матрьошки» [3]. Видатний письменник Микола Гоголь у своєму літературному доробку, як паладин (прихильник) реалістичного віддзеркалення життя, у тому числі й у хореогр а- фічному мистецтві, стверджував, що основою є «не зовнішня його сторона (декорації та костюми), а внутрішній зміст, який повною мірою має відображати характер народу, його життя і образ занять» [4, 149]. Як носій «імені» (духовного статусу), людина/народ на основі єдності макрокосмосу та мікрокосмосу, вираженого у «віруючому» знанні, в екзистенційній антропології серця (корд о- центризм) поєднує зовнішній і внутрішній хронотопи, макро- та мікроісторію, подібно до фокусу, що всотує всю аксіосферу й все ментально-семантичне поле, через яке вона реалізується. Цікаво, що як архетип цей принцип імпліцитно міститься у фольклорних матеріалах, зокрема, в українських народних казках, піснях, танцях тощо. Приміром, за сюжетом народної української казки, таємниця смерті Кощія Невмирущого знаходилася на кінчику голки, голка була захована у качці, качка - в зайці тощо. Якщо ж узяти український народний танок «Картоплю копала, в корзину складала» то можемо зауважити, що це хоровод парами. Учасники хороводу не тільки співають, вони рухаються, пританцьовують і розігрують дію. Танець, пританцьовування, гра і пісня в хороводі нерозривно пов'язані між собою. Дуже точно говорять про це в народі: «Пісня, гра і танець в хороводі нерозлучні, як крила у воді завжди проявляється почуття єднання, дружби, товариства. Його учасники тримаються за руки, іноді за один палець - мізинець, часто - за хустку, пояс, вінок. Хоровод є поширеним на території всієї України. Кожна область, кожен регіон вносить щось своє в стилі, композиції і манеру виконання птаха». Основою хороводу є спільне його виконання усіма учасниками. У хоро

Слова, присвячені опису конкретно народних танців під час критичних висловлювань М. Гоголя щодо недоліків балетмейстерських і режисерських постановочних робіт його сучасників, й сьогодні звучать влучно і сучасно. Акцентуючи на недостатньому відображенні в інсценуваннях останніх правдивості буття, пропонуючи принцип широкого залучення структурно -композиційних прийомів українського народного танцю в систему академічної хореографії, він писав: «Подивіться, народні танці є в різних частинах світу: іспанець танцює не так, як швейцарець, шотландець, як німець, росіянин не так, як француз, як азіат. Навіть у провінціях однієї держави змінюється танець. Північний рус не так танцює, як малорос, як слов'янин південний, як поляк, як фін: у одного танець говорить - у іншого він бездушний; у одного скажений, розгульний - у другого спокійний; у одного напружений, важкий - у іншого легкий, повітряний. Звідки народилася така різноманітність танців? Вона народилася з характеру народу, його життя і способу занять. Народ, який провів гордовите і войовниче життя, висловлює ту саму гордість у своєму танці; у народу безтурботного і вільного в танцях відбиваються та ж сама безмежна воля і поетичне самозабуття; народ гарячого клімату залишив у своєму національному танці тужність, пристрасть і ревнощі. Керуючись чуйною розбірливістю, творець балету може брати з них , скільки захоче для визначення характерів своїх танцюючих героїв. Зрозуміло, що, схопивши в них першу стихію, він може розвинути її і піднестися незрівнянно вище оригіналу, як музичний геній з простої, почутої на вулиці пісні створює цілу поему. Принаймні, танці матимуть тоді більше сенсу, збагатиться їх легка, повітряна і полум'яна мова, яка досі ще обмежена і стиснута» [3, 184185]. Отже, «світова балетна гоголіана» (термін М. Загайкевич, «Студії мистецтвознавчі», 2009, № 4) продовжує набирати ваги.

Описи народного танцю дослідниками, письменниками, поетами перек он- ливо доповнюють численні картини, гравюри, літографії цього періоду, що відобразили виконання хороводів, танців, танків й ігрових сцен у яскравих, барвистих народних костюмах.

У художній культурі, порівняно з наукою або правовою культурою, особливе значення має національна природа. Вона виступає найбільш адекватним і яскравим відображенням неповторного габітусу нації, її звичаїв, обрядів, тр а- дицій, національного характеру народу. Сегментом художньої культури, що відображує етнокультурні архетипи нації, є народна художня культура. Розгляд народного танцю у хронотопі української народної культури продемонстрував, що людина, передаючи красу своїх відчуттів у танці, вивільняється від повсякденності з її одноманітним ритмом буденності й механічністю рухів, стає веселою, щасливою. «Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія», - визнавав Г. Сковорода [8].

Українські народні танці, попри метаморфози старих форм у добу постмодерну, спрямування історичного мистецького досвіду на створення нових, динамічних, оригінальних, змістовних художніх творів, що вражають сучасників оригінальним синтезом, симбіозом різних типів, форм, інтерпретацій народних традицій та інновацій, продовжують зберігати етнокультурну символіку, берегти традиції глибинного «коріння» й пластичного коду українців. Отже, народне мистецтво видобуває із глибин людської душі найкоштовніше, що стає надбанням нащадків.

Вивчення розглянутої наукової проблеми потребує продовження глибокого дослідницького аналізу й чергових оприлюднень щодо отриманих результатів.

Література

1. Верховинець В. Теорія українського народного танцю. Київ : Мистецтво, 1968. С. 13-14.

2. Гоголь Н. В. Петербургские записки 1836 года // Полное собрание сочинений. Т. 8. Москва-Ленинград : Издательство АН СССР, 1952. 740 с.

3. Головко Б. А. Культура українського села в період соціальних трансформацій // Діалог культур: дослідження, практики, виклики: Зб. матеріалів наук.-теорет. конф., Київ, 3-5 жовтня 2011 р. Київ : НАКККіМ, 2012. 208 с. С. 33-35.

4. Гресь О. І. Літературна спадщина Миколи Гоголя у світовому балетному мистецтві // Київський національний університет культури і мистецтв. Електронний ресурс.

5. Лукиан Самосатский. Сочинения в двух томах. Серия «Античная библиотека». Том II. СПб. : Алетейя, 2001. 538 с.

6. Садовенко С. М. Хронотопи аксіосфери української народної художньої культури: Монографія. Київ: НАКККіМ, 2019. 356 с

7. Українські народні танці / Спадщина Предків. Електронний ресурс.

8. Чижевський Д. Українська філософія // Українська культура. Київ : Либідь, 1993. С. 171.

9. Чурко Ю. Белорусский хореографический фольклор. Минск : Вышейшая школа, 1990. С. 13.

Размещено на Allbest.ru