Акторське мистецтво в контексті основних технологій сценічного формотворення рольового матеріалу

Размещено на http://allbest.ru

Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського

Акторське мистецтво в контексті основних технологій сценічного формотворення рольового матеріалу

Ніколаєнко Володимир Іванович, народний артист України, доцент,

доцент кафедри оперної підготовки та музичної режисури

Акторська творчість є формотворним явищем театру як виду мистецтва, його аксіологічною сутністю всього візуально-видовищного існування. Вже третє тисячоліття акторська професія залишається на п'єдесталі першості улюблених дійств і бажаних професій людства. «Професійне ремесло актора кожної епохи існування театру ніколи не втрачало своєї актуальності і завжди викликало підвищений інтерес глядачів, театрознавців та науковців, бо секрет досягнення високої майстерності створення всіляких колізій і перипетій у людських взаємовідносинах, застосовуючи сукупність прийомів і операцій пізнання та практичного перетворення персонажа літературного твору у сценічний дієвий образ кожної конкретної вистави залишались не розгаданими до кінця» [2, 227].

Театральне мистецтво, його зародження та існування до теперішнього часу, залежить від дієвості, яка передбачає певну низку подій, людських перипетій і протиріч, що стали постулатом для драми - базового підґрунтя сценічного мистецтво, яке за допомогою свого матеріалу, актора та фактажу запропонованих обставин здійснює певне художнє формотворення - виставу. «Вистава «робиться» з актора, актор - основний будівельний матеріал. І водночас актор - творець вистави, творець сценічного образу. Відштовхуючись від літературного образу п'єси, він розкриває його зі своїм ставленням до дійсності і перетворює на сценічний образ. Матеріал для створення цього образу надходить від різних постачальників. Перший постачальник - п'єса, матеріал ролі. Коли актор чітко уявить собі життя свого героя до початку п'єси, глибоко вивчить його життя в п'єсі, спробує вгадати, як воно складеться після закінчення п'єси, він стане на правильний шлях створення образу» [3, 107].

Запропоновані обставини являють собою певну низку фактів драматичного твору, що містять у собі процеси і явища життєвих подій персонажів, які слугують об'єктом їх психофізичного відображення та форматом певного реагування актором різним емоційним ступенем, художньо-образним, органічно-ігровим існуванням у рольовому матеріалі. Запропоновані обставини в п'єсі та виставі відіграють одне з важливих завдань як у зовнішньому, так й у внутрішньому зображенні малюнка ролі. «Мистецька форма досягається через ідеограми (жести, інтонації), спрямовані до уяви в психіці глядача.

Це схоже на працю скульптора, який різьбить камінь, свідомо використовуючи молот і долото. Наприклад, простежуючи рефлекс руки, який виникає в духовному процесі, - і шляхи розвитку цього елемента через плечі, лікоть, долоні, пальці - та визначення способу, за допомогою якого кожний з тих відкритих елементі може бути виділений у знак. <...> Це такий момент в акторській грі, який споріднює її радше з мистецтвом скульптора, а не мистецтвом живописця.

Живопис створюється різнобарв'ям, тоді як скульптор сколює нашарування з форми, яка віддавна чекає у глибині каміння; не йдеться про те, щоб її відгадати, а про те щоб її знайти» [1, 29].

У театральній практиці існують три кола запропонованих обставин - велике, середнє і мале, які в соціальному проєкті-плані ідентичні: глобальне макросередовище, так звана соціально-економічна формація; локальне макросередовище - суспільна організація; мікросередовище - мала група. Три кола запропонованих обставин, відповідно, розподіляються на внутрішнє та зовнішнє середовище.

Зовнішнє середовище - все те, що є певною обстановкою, у якій перебуває образ-персонаж, його взаємодія з іншими дійовими особами. А от внутрішнє середовище і є тим загадковим об'єктом, який повинен розгадати виконавець у процесі рольової дії за допомогою ігрової партитури й власного надзавдання відповідно до динаміки та перспективи образності персонажа. «В театрі - все конкретне, все має фізичну, матеріальну, наочну форму. Очі глядача бачать справді живих людей, які рухаються і діють; вухо його чує їхні голоси, що не тільки розмовляють між собою, але й висловлюють вголос свої найпотаємніші відчуття і переконання. <.> Виконавці ролей докладають все своє вміння, щоб допомогти автору якнайкраще висвітлити закулісний механізм, бо в ньому криється головна причина всіх сутичок між персонажами, головне джерело всіх колізій їхніх почуттів, головні здобутки тих чи інших вчинків та роз'яснення тих ситуацій, які виникають у п'єсі» [4, 85]. театральний актор рольовий сценічний

Сценічна форма - заявка дійових осіб драматичного твору відбувається з вихідних запропонованих обставин, так би мовити стартової позиції, яка в літературному матеріалі є експозицією драми. Вихідні запропоновані обставини є головним колом глобального середовища, що визначають всю конфліктну ситуацію фабули сценічного твору та розставляють знакові акценти в наскрізній дії партитури ролі.

На початковому творчому етапі актор повинен за допомогою когнітивних вмінь обрати необхідну психофізичну дію, форму активності, особливий вид зміни сценічної ситуації, що мають бути цілеспрямованими, мати обов'язкові якості перетворення і відрізнятися ефектною асоціативністю та видовищністю.

До професійних компетенцій актора належить образно-гіпотетичне мислення, метафоричне сприйняття ситуативних колізій сюжетної складової вистави, володіння методами фіксації емоційної пам'яті для ефективного запровадження її в трактуванні характеру та характерності художнього образу ролі як головного інструментарію артистичності. «Лаконізм - семіотична ознака сучасного мистецтва театру, який намагається бути чіткішим у виразності акторської майстерності, а саме в зовнішньому малюнку її виконавства. Сценічний час стає більш концентрованим і об'ємно-глибинним, і це безмірно підвищує ремісницькі вимоги до актора як майстра сцени. <.> Пошук правильних відповідей на ефективність процесу створення досконалого образу ролі сформулювали митці в різні часові виміри різними професійними мовами, але всі зводяться до засобів реальної дієвості актора як необхідності і головної ознаки мистецтва театру, що існує як живий організм завдяки конкретно-точному малюнку лицедійства» [5, 216-217].

Актор як феномен мистецтва, його професійна діяльність не мають теоретично єдиних критеріїв, принципів, методів, спеціальних технологій виконавського формотворення театрального продукту. Фахова діяльність майстра сцени не має законно визначених алгоритмів, формул, набору інструкцій, що описують порядок виконавства. Пік успішності його художньої творчості забезпечують високий артистизм, талант, які є креативним механізмом митця театру.

Література

1. Гротовський Є. Театр. Ритуал. Перформер / пер. з пол. Львів : Літопис, 1999. 185 с.

2. Донченко Н. П. Структуризація орієнтирів художньо -творчої мотивації створення сценічного образу ролі актором драматичного театру. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2022. № 1. С. 226-230.

3. Неллі В. О. Робота режисера. Робота над виставою в драматичному театрі: нарис. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962. 270 с.

4. Про мистецтво режисера : збірник / упоряд. В. Довбищенко. Київ : Мистецтво, 1948. 284 с.

5. Татаренко М. Г. Художньо-творча дієвість манер акторської гри у процесі виконання ролі. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2022. № 1. С. 213-218.

Размещено на Allbest.ru