Автентичний танцювальний фольклор міста Бориспіль
Оцінка вкладу сучасних хореографів у збереження культурної спадщини та народних традицій України. Танцювальний фольклор як невід’ємна частина світосприйняття та світовідчування українського народу. Популяризація національних танців, пісень і обрядів.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.05.2024 |
| Размер файла | 25,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Автентичний танцювальний фольклор міста Бориспіль
Авдєєва Ірина Володимирівна Авдєєва Ірина Володимирівна, магістрантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, член Національної хореографічної спілки України, балетмейстер Бориспільського міського управління культури молоді та спорту
Бориспіль, Україна
Анотація
Порушено питання дослідження витоків і збереження автентичного танцювального фольклору одного з давніх міст Центральної України Київщини, а саме Борисполя. Визначено, що український танцювальний фольклор невід'ємна частина світосприйняття і світовідчування українця. Зазначено, що зразки танцювального автентичного фольклору Борисполя є у творах етнографів П. Кубинського та М. Лисенка. Відмічено вклад сучасних хореографів у збереженні народних традицій.
Ключові слова: танець, фольклор, запис танцю, культура, Бориспіль, етнохореографія, етнограф.
Український народний танець разом із піснею, обрядом, релігією становлять культурну спадщину народу, формують його ментальність. Тому український танцювальний фольклор невід'ємна частина світосприйняття і світовідчування нашого народу. Без танцювального фольклору українська нація втратить часточку своєї душі, самобутності, що своєю чергою негативно вплине на культурно-історичний розвиток народу, на збереження його самобутньої і неповторної духовності. Ми отримали від предків безцінний фольклорний танцювальний скарб, тому повинні зберігати та популяризувати його.
Фольклор народні пісні, танці, обряди з кожним роком зникає із побуту людей і не замінюється нічим рівноцінним. Реальним показником життя танцювального фольклору є не кількість професійних чи аматорських колективів Робота над збереженням народної хореографії розпочалася півтора століття тому, хоча випадкові записи окремих танців зустрічаємо й раніше в подорожніх описах з України австрійського дипломата Еріха Лясоти (XVI ст.), арабського мандрівника Павла Алеппського (XVII ст.), в «Описі України» французького військового інженера Гійома Боплана (XVII ст.), у творах давніх українських і польських письменників. Але усвідомлена, повноцінна практика обробки танцювального фольклору явище XIX-XX століть.
Ми порушимо питання дослідження витоків і збереження автентичного танцювального фольклору одного з найдавніших міст Центральної України Київщини, а саме Борисполя. Зараз місто активно розвивається в усіх сферах свого життя, є основними «повітряними воротами» України. Також у Борисполя дуже давня та цікава історія із не менш колоритною культурою, видатними людьми, а також сучасними містянами, для яких важливо знати свої витоки, стародавні звичаї, танці, пісні, обряди. У місто приїздить на постійне проживання багато людей з усього світу зі своєю культурою та традиціями, тому для бориспільців важливо зберегти та передати нащадкам свої надбання в усіх галузях життя, а головне в культурі.
У зв'язку з виникненням у місті великої кількості різних хореографічних гуртків та аматорських танцювальних колективів необхідно приділити увагу питанню відродження та визнання етнохореографії міста. Потрібно відновити місцевий танцювальний фольклор. Ще півтора століття тому видатний етнограф Павло Платонович Чубинський (1839-1884), який народився і жив в м. Бориспіль, дослідив і записав багато танців, зокрема хороводних, пісень і танцювальних ігор, які побутували в той час у місті. П. Чубинський також є автором гімну нашої держави «Ще не вмерла Україна» (1862). хореограф танець фольклор україна
Місто пишається своїм земляком і своїми культурно-історичними цінностями. Тому важливо виховувати шанобливе ставлення до танцювальних традицій у контексті культури, історії та освіти міста, знати та популяризувати їх зразки на місцевих народних фестивалях, концертах, заходах, у місцевих народних ансамблях, а також упроваджувати у школах міста, навчаючи дітей на уроках хореографії.
Бориспіль одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього зафіксована на початку XI ст., коли в братовбивчій війні (1015-1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, якого 1072 року канонізували як одного з перших святих Київської Русі. З того часу місто пережило багато воєн, руйнувань, купівель і перепродажу землі Бориспільської князям і магнатам. Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами Переяславською, Київською та кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами. У XVIII ст. Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ Полтава. Поступово в Борисполі розвинулася культура зі своїми традиціями обрядами, звичаями, піснями, танцями [4].
У другій половині XIX ст. багато сил для поширенню культури й освіти серед народних мас віддав уродженець Борисполя Павло Чубинський. Він вивчав етнографію, проводив статистичні дослідження Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені золотою медаллю Російського географічного товариства і премією Академії наук, а 1875 року золотою медаллю на Міжнародному конгресі в Парижі.
П. П. Чубинський захопився етнографією і фольклором ще в студентські роки, побачивши в народних танцях, піснях, звичаях та обрядах «основу українського народного права». Фольклорно-етнографічні дослідження П. П. Чубинського стали ледь не енциклопедичним посібником з народної духовної культури. Його книга «Мудрість віків» увібрала в себе міфологію, вірування, народний календар, загадки, звичаї, обрядовість українського народу. У ній, наприклад, описано бориспільський весільний обряд з танцями [10]. Саме Павло Чубинський став тим першим ученим, котрий упритул наблизився до народної хореографії. Він уперше запропонував власний метод запису танцю, що став основою, з наступними відповідними уточненнями, для сучасної описової системи [2, 24].
Учений-народознавець збирав та опрацьовував фольклор, значно розширивши межі етнографічних досліджень, запропонувавши детальний опис танцю за його складовими елементами. Його авторський метод запису танців згодом став орієнтиром для тогочасної описової системи. Результати «етнографічно статистичної експедиції», організованої Павлом Платоновичем у 1869-1870 роках, утілились у семитомному виданні «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». Розглядаючи танець як невід'ємну частину обрядового дійства, П. П. Чубинський опублікував: 587 хороводних пісень, значна кількість яких відбиває стародавню культуру Борисполя; обрядів календарних народних свят; описів родинних звичаїв, колискових і дитячих ігор, відтворивши їх хореографію та змістове наповнення [8].
Це «Весняні танцювальні ігри» «Король», «Кривий танець», «Горобейко», «Огірочки», де етнограф описав малюнок і рухи учасників, а також до деяких додав записані ним ноти. Також записані «Веснянки» хороводи, з описом, як дівчата та молодиці , співаючи, ходили за певним малюнком , формуючи кола, змійки, лінії , часто утворюючи із рук учасниць ворота. Окремий розділ праці він присвятив весільним обрядам українського народу, зібравши 1943 тексти та 4000 обрядових зразків (найповніше зібрання весільних обрядів). Серед них весільний обряд із Борисполя із давніми звичаями, піснями й танцями [9, 544].
Пов'язав свою долю з Борисполем і видатний український композитор Микола Віталійович Лисенко. Зимові канікули 1861 року він провів у товариша по університету П. П. Чубинського. У Борисполі композитор відкрив для себе справжню скарбницю фольклору, записавши тут чи не найбільшу кількість фольклорних творів. Прекрасна соковита мова, незвичайна для України тих часів освіченість бориспільців надовго прихилили до себе серце композитора. У Борисполі він познайомився з Антоном Калитою, який став вірним помічником М. В. Лисенка. А. Калита був надзвичайно музично обдарованою людиною, знав чимало пісень, сам фіксував тексти пісень і передавав їх композиторові.
У першій частині книги «Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка», що видана 1990 року, зібрано багато музичного матеріалу саме з Борисполя [8]. Піонером у нотуванні українських інструментальних народних мелодій був М. Лисенко. Тому викликають інтерес ті 22 інструментальні мелодії, які є серед недрукованих записів Лисенка. Більшість цих мелодій композитор записав переважно в м. Борисполі на Полтавщині, одна мелодія із села Гоголева від А. Калити. Серед надрукованих зараз інструментальних мелодій до танців є і такі, що до цього часу ніколи ще не видавали, наприклад низка весільних маршів, 4 варіації до танцю «Рак», циганський і єврейський танці, що виконували під час весілля, й інші інструментальні мелодії [6].
Метод запису хореографії, запропонований П. Чубинським, із певними уточненнями зберігся до нашого часу, зокрема, його наслідував М. Лисенко в збірці «Молодощі» (1875). Безперечно, фольклорні матеріали, які увійшли до «Молодощів», Лисенко збирав і пізніше. Про це свідчить паспортизація пісень, зокрема, вказівки міст м. Бориспіль, Іванків Переяслівського повіту, с. Будище Кролевецького повіту й ін. Лисенко не лише увів до збірки пісенні мелодії з текстами, але й зафіксував зразки танцювальної музики та подав коментар різноманітних весняних ігор. Отже, митець зберіг народну сценографію, з якої в уяві виникають своєрідні мізансцени. У нотному запису дотримано передачу автентичного звучання в унісон чи двоголосся. Композитор прагнув репрезентувати фольклор різних регіонів України. У збірці вміщені пісні, що походять з Чернігівщини, Полтавщини, Київщини, Харківщини, Херсонщини, Таврії, Волині, Подільщини, із вказівками самого композитора.
Записану етнографами музику, яка побутували в Борисполі, виконували троїсті музики зазвичай на весіллях, гуляннях на леваді та на вулицях-«кутках» з історичними цікавими назвами: Козирівка, Олексянка, Гульківка. Люди збирались у неділю, спілкувалися між собою, співали пісні, танцювали.
Саме в Борисполі М. В. Лисенко записав бориспільську дівочу гру-танок «Плету, плету лісочку», хороводні танки «Веснянка», « Ходить сорока коло болота», «Кривий танець», «Галка», «Плету, плету плетеницю» та ще багато інших [7].
У 30-40 роках ХХ ст., у довоєнні роки, коли музиканти грали й на гармоні, з'явилась мелодія, а згодом і придуманий людьми танець «Бориспільська полька», який місцеві жителі із задоволенням виконували на весіллях, вулицях та околицях міста. Танцювали парами, спочатку переступами на місці, мінялись місцями, а потім кружляючи парами по колу і знову все повторювали. Зараз у Борисполі проживає музикант Юрій Васильович Бурчак керівник Народного ансамблю пісні «Барви України» Бориспільського районного відділу культури, який і досі знає та виконує мелодію «Бориспільської польки». Щодо танцювальних рухів, то їх знає в оригіналі Світлана Вікторівна Новодворська почесна громадянка міста Бориспіль, відмінник освіти України, керівник народних аматорських ансамблів танцю «Міленіум» і «Бориспільські молодички» управління культури, молоді та спорту м. Бориспіль. Саме вони можуть відродити цей давній побутовий танець для теперішніх і майбутніх поколінь, що є зразком історичної спадщини міста.
У післявоєнні роки, за розповіддю С. В. Новодворської, у місті існувала цікава традиція. Побутував своєрідний культурний відпочинок у центрі та парку міста. Кожної неділі молоді дівчата одягали свої українські костюми (з вишневими та чорними вишитими корсетками та сорочками, диргами та спідницями), вінки зі стрічками й навіть червоні чи чорні чоботи, виходили в центр міста, ставали в ряди уздовж усієї дороги, брались усі під руки та проходили головною вулицею, співаючи українських пісень аж до краю Борисполя і так само повертались назад. Містяни із сім'ями, пари та всі охочі виходили теж на прогулянку містом. Потім усі йшли до центрального парку, де на той час уже був облаштований танцмайданчик. Там грав місцевий духовий оркестр, а згодом підключались гармоністи. Усі танцювали «Вальс», «Краков'як», «Українську кадриль», «Бориспільську польку», «Ой-ру». Люди знайомились, спілкувались між собою, раділи життю та будували плани на майбутнє. Жителі Борисполя дуже любили такий відпочинок і завжди готувались до нього ретельно, з нетерпінням чекаючи цих днів.
Ще багато існує таких цікавих, але не повною мірою досліджених відомостей про розвиток танцювальної культури Борисполя.
Танець завжди відігравав важливу культурну роль у житті міста. Але зараз усе менше приділяють увагу місцевому фольклору, забуваючи, який вагомий внесок зробили минулі покоління жителів Борисполя в українську культуру, зокрема в мистецтво танцю. А ще більший вклад здійснили українські етнографи, які старанно зберегли зразки танцювальної спадщини міста для нас нащадків. Час плине, знавці старіють і помирають, а разом з ними зникають і традиційні зразки українського танцювального фольклору. Тому сьогодні, як ніколи, актуальним є питання дослідження та поширення традицій танцювальної культури кожного міста та села нашої держави , аби збагатити свідомість молодого покоління духовно-культурними, морально-естетичними, історичними цінностями. Самобутні зразки танцювального фольклору певної місцевості потрібно впровадити в плани навчальних і культурних закладів міста чи села. Керівники танцювальних народних гуртків та ансамблів мають ознайомлювати учасників з автентичними, фольклорними танцями свого регіону, а вже потім розширювати їх знання вивченням широкої палітри українського та світового танцювального мистецтва.
У контексті нашого дослідження необхідно наголосити на тому, що:
- сучасні темпи розвитку суспільства та необхідність ідентифікувати свою національну приналежність зумовлюють потребу у вивченні фольклорних традицій з їх регіональними особливостями;
- звернення до результатів етнографічних експедицій, досліджень, а також до літературних творів, де висвітлено тему танцю, може збагатити ментальність і культурний смак сучасних українців;
- діяльність видатних етнохореографів, що розпочата ще у XIX ст., і сьогодні є зразком ретельної дослідницької роботи в галузі танцювального мистецтва. Їхній вагомий внесок у збереження, систематизацію та популяризацію народного українського танцю в Україні та за її межами допомагає відтворювати традиційну культуру в сучасному житті суспільства.
Сьогодні молодь виконує «українські» танці тільки на сцені; усі ці танці, створені професійними балетмейстерами або просто аматорами, продовжують і досі помилково називати «народними», хоча жоден з них танців не побутував і не побутує в природному середовищі: на весіллях та інших гуляннях народу.
Тема є дуже актуальною на сьогодні, бо, за статистикою, молодь переважно віддає перевагу сучасному танцювальному мистецтву. Не будемо заперечувати специфіку, багатогранність і цікавість сучасного танцю. Проте народне танцювальне мистецтво (та ще й таке багате, як українське) зовсім не поступається красою і колоритом першому. Немає нічого поганого у їх співіснуванні. Як казав наш геніальний Кобзар: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Але коли сучасне мистецтво витісняє наше рідне, то потрібно вживати певних заходів. Адже якщо ми втратимо надбання своєї культури, то загубимо свою унікальність. Оскільки мистецтво це те, що яскраво вирізняє одну націю зпоміж інших [1, 11-17].
Народний танець може стати другорядним, а то й зовсім втратити своє місце в культурному середовищі народу, чого не можна допустити. Це призведе до зміни у свідомості людей. Тому кожен, хто пропагує народне танцювальне мистецтво, повинен запитати себе: чи з повною віддачею він це робить; чи горить він тим настільки, щоб запалити любов'ю до народної культури інших? Кожна людина, яка працює у сфері культури , повинна бути митцем. А справжній митець це той, хто віддає себе справі цілком, а не викону є роботу лише технічно. За словами однієї української журналістки, митець це той, хто не дає мистецтву заснути. Тож не даймо нашому мистецтву впасти в сон і бути поглинутим іншими культурами. А невтомно працюймо над збагаченням, відновленням і збереженням українського народного танцювального мистецтва.
Усе починається з дитинства, коли закладається основа характеру, формується особистість майбутньої свідомої людини. Якщо звернутися до психології, то дитина має здатність вбирати в себе інформацію: чи то позитивну, чи негативну. І зазвичай їй подобається те, що її вчать любити. Отже, коли мати чи батько співають дитині українських пісень, горнуть її до українського (зокрема й танцювального) мистецтва, то не дивно, що дитина вважатиме його привабливим. Проте якщо вдома дитина не отримує інформації про різні, зокрема національні, естетичні поняття, вона черпає таку інформацію із інших, менш надійних джерел. У такому разі молодь вважатиме українську культуру не модною.
Що ж робити, коли навіть у батьків не виховали любов і повагу до рідної культури? Було б добре, щоб при гуртках, колективах чи інших закладах, де навчають дітей народній хореографії , існували спеціальні курси-лекції народного мистецтва для батьків. А також організовували різноманітні родинні свята, де б у розважальний спосіб навчалися тато, мама й дитина. Це могли би бути, наприклад, майстер-класи з виготовлення певних елементів костюмів різних регіонів нашої країни , які можна було б у майбутньому використати на сцені.
Варто визнати, що основним чинником зацікавлення дитини є безпосередньо уроки танців. Учитель повинен бути креативним, аби його заняття було цікавими. Введення до уроку народних танцювальних ігор значно пожвавлює заняття. Такі заходи повинні бути регулярними. Це можуть здійснювати організатори в школах і закладах культури, керівники у своїх танцювальних колективах. Лише в масштабній реалізації такий підхід зумовить помітні зміни [5].
Національний танець разом із піснею, обрядом, релігією і ландшафтом становлять геокультуру народу, формують його ментальність. Український танцювальний фольклор, у якому «український народ промовляв свою душу» (Василь Авраменко), невід'ємна частина світосприйняття і світовідчування українця. Відродження прадавніх українських звичаїв, обрядів і свят, у яких народний танець необхідний елемент, можливе лише за усвідомлення важливості цього кроку. Тож потрібно узагальнити історичні відомості про виникнення, розвиток та сучасні здобутки хореографічного мистецтва, зокрема й у місті Борисполі. Це дослідження допоможе зберегти та більше розкрити красу танцю Центральної України. А сучасним і майбутнім поколінням ці знання дадуть змогу пишатись своїм рідним краєм.
Література
1. Богород А. Українські народні танці в писемних джерелах. Дивослово. 1997. № 7. С. 11-17.
2. Василенко К. Ю. Украинский танец. Москва : Исскуство, 1981. 160 с.
3. Зиль А. Народознавець Павло Чубинський і його доба. Київ : Казка, 2009. 395 с.
4. Історія міста Бориспіль URL: НйрзУ/ик.'Мкіредіа.огд/'Мкі/Бориспіль (дата звернення: 15.04.2020).
5. Традиційні танці українців : каталог. URL: http://dumka.ho.ua/ttu.htm (дата звернення: 15.04.2020).
6. Українські народні мелодії в невиданих записах М. Лисенка. URL: http://sm. etnolog.org.ua/zmist/2013/3-4/160.pdf (дата звернення: 15.04.2020).
7. Лисенко М. В. Молодощі : збірка танків та веснянок; збірка народних пісень: у хоровому розкладі : ноти. Київ : Муз. Україна, 1990. 144 с.
8. Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка. Ч. 1 / упоряд. Л. Ефремова. Київ : Муз. Україна, 1990. 341 с.
9. Українці : історико-етнографічна монографія : у 2 кн. Кн. 1 / за наук. ред.А. Пономарьова. Опішне : Укр. народознавство, 1999. 528 с.; іл. Кн. 2. 544 с.
10. Мудрість віків: українське народознавство у творчій спадщині П. Чубинського : у 2 кн. Київ Мистецтво 1995. 224 с.
11. Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в ЗападноРусский край. Санкт-Петербург, 1872-1878. Т. 1-7.
Аннотация
Аутентичный танцевальный фольклор города Борисполь
Авдеева Ирина Владимировна
(Украина)
Затронуты вопросы исследования истоков и сохранения аутентичного танцевального фольклора одного из древних городов Центральной Украины Борисполя. Определено, что украинский танцевальный фольклор неотъемлемая часть мировосприятия и мироощущения украинца. Отмечено, что образцы танцевального фольклора Борисполя есть в произведениях этнографов П. Чубинского и Н. Лысенко. Отмечено вклад современных хореографов в сохранении народных традиций.
Ключевые слова: танец, фольклор, запись танца, культура, Борисполь, этнохореография, этнограф.
Annotation
Authentic dance folklore cities Borispil
Avdieieva Iryna
(Ukraine)
The article is devoted to the study of the origins and preservation of authentic dance folklore of one of the ancient cities of Central Ukraine, Kyiv region, and. Namely the city of Boryspil. Ukrainian dance folklore has been studied as an integral part of the Ukrainian worldview and worldview. Samples of dancing authentic folklore of Boryspil in the works of ethnographers P. Chubynsky and M. Lysenko.
Keywords: dance, folklore, dance record, culture, Boryspil, ethno-choreography, ethnographer.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Розвиток культурної спадщини Прибузького краю. Дослідження популярності танцювального мистецтва на Півдні України. Показ національного характеру народу за допомогою танцю. Використання кубанської фантазії на теми південноукраїнських козацьких мелодій.
статья [21,2 K], добавлен 24.11.2017Народний костюм як символ духовної культури українського народу, стародавніх традицій, обрядів, звичаїв. Використання для оздоблення геометричного, рослинного, зооморфного, геральдичного орнаментів. Сучасний одяг, у якому використані народні мотиви.
контрольная работа [16,3 K], добавлен 12.06.2010Визначення особливостей жестикуляції при виконанні пісень. Значення українського фольклору як однієї з найважливіших і вагомих складових національної культури народу. Весняна календарно-обрядова поезія українців: регіональна специфіка та жанрова динаміка.
статья [18,9 K], добавлен 07.02.2018Внесок М. Максимовича, П. Куліша у вивчення української поезії. Український фольклор у працях І. Срезнєвського. Фольклористична спадщина Микола Костомарова. Записи українських пісень Зоріана Доленги-Ходаковського. П.Я. Лукашевич і народна творчість.
контрольная работа [32,1 K], добавлен 20.07.2011Вплив культурної спадщини на процес формування національної ідентичності (НІ). Особливості НІ мешканців Канади. Приклади фольклорної спадщини народів Канади і аборигенного населення. Роль національних свят у процесі виховання рис національного характеру.
статья [21,7 K], добавлен 27.08.2017Народне декоративно-прикладне мистецтво як органічна складова національної культури, що базується на етнічній специфіці та народності. Історія розвитку та традицій писанки, як атрибуту культових народних обрядів, пов'язаних із весняним пробудженням землі.
статья [14,9 K], добавлен 09.11.2010Специфіка дитячого фольклору. Характеристика та зміст понять "дитячий фольклор", "сучасний дитячий фольклор". Жанрово-тематичні групи дитячого фольклору. Жанрові особливості колисанок та їх роль у формуванні світу дитини. Забавлянки, пестушки, потішки.
курсовая работа [158,2 K], добавлен 12.05.2012Зародження і становлення кобзарства. Кобзарі й лірники – особлива елітна частина українського народу. Особливості звичаїв і традицій, кобзарського середовища. Особливе ставлення до музичного інструменту. Творчість Т. Шевченка. Історія знищення мистецтва.
методичка [32,8 K], добавлен 15.10.2014Характеристика жанрових особливостей одного з регіональних різновидів танечних пісень - шумок. Основні мотиви шумкових моностроф та їхня ритмомелодична специфіка. Порівняльний аспект спорідненості шумок з іншими жанровими різновидами танцювальної лірики.
статья [19,6 K], добавлен 27.08.2017Становлення українського народного танцю. Конструктивна цілісність композиції українського народно-сценічного танцю. Поняття і принципи педагогічної танцювальної виконавської культури. Вплив екзерсису класичного танцю на формування виконавської культури.
курсовая работа [3,9 M], добавлен 30.11.2016Характеристика визначних пам’яток історії та культури України. Першочергові заходи для збереження й популяризації визначних історичних будівель і культових споруд. Огляд визначних писемних пам’яток, історико-археологічних ансамблів, музейних комплексів.
презентация [6,0 M], добавлен 27.10.2013Зростання ролі культурної політики як фактора економічної та соціальної інтеграції Європи. Діяльність Європейського Союзу з метою збереження культурної спадщини народів, розвитку мистецтва. Цілі створення та характеристики нової європейської ідентичності.
статья [29,9 K], добавлен 20.08.2013Поняття "етнічна культура". Деякі проблеми і особливості етногенезу українського народу. Формування етнічної культури з формуванням народу (етногенез). Своєрідність регіонів, культурно-історичні зони України. Становлення української літературної мови.
реферат [13,1 K], добавлен 02.12.2010Умови розвитку культури українського народу в другій половині XVII – кінці XVIII ст., вплив на неї національно-визвольної боротьби. Становлення літератури, театральної та музичної творчості. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України.
лекция [17,4 K], добавлен 01.07.2009Побутування скомороства в Київській Русі і в Україні, згадки про них у билинах та літописах, зображення на фресках, пластинчатих браслетах. Розігрування комедійних імпровізованих сцен. Народна творчість, музичний фольклор як джерело мистецтва скоморохів.
доклад [16,5 K], добавлен 11.11.2010Живопис, архітектура, скульптура, література, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, театр, кіно як культурна спадщина. Роль бібліотек в збиранні, організації зберігання й громадського користування друкованими творами. Найвідоміші музеї та галереї.
презентация [25,4 M], добавлен 04.04.2018Усна нематеріальна традиційна культура, специфіка та етапи її становлення та розвитку в Україні. Феномени традиційної народної культури, що були актуалізовані в ХХ сторіччі. Зусилля держави і громадськості, спрямовані на підтримку етнокультури.
реферат [17,8 K], добавлен 23.12.2010Процесс формирования произведений народного творчества. Народное творчество как историческая основа художественной культуры, его коллективность. Музыкальный фольклор, его виды и жанровое разнообразие. Календарные праздники и обряды, их характеристика.
реферат [29,4 K], добавлен 10.05.2009Культура XIV–XV вв. Развитие фольклора, литератури, зодчества, живописи. Культура конца XV–начала XVI вв. и ее особенности: фольклор, просвещение, становление науки. Литературные шедевры. Историческая и поэтическая мысль. Архитектура. Живопись.
реферат [34,2 K], добавлен 17.11.2007Історія розвитку індійського народного та племінного танцю як унікальної спадщини світової культури. Дослідження ролі виконавчого виду мистецтва у суспільному житті народу, ритуалах та обрядах. Особливості святкування початку та завершення збору врожаю.
статья [17,7 K], добавлен 31.01.2011
