Історичні витоки народного танцювального мистецтва України

Размещено на http://www.allbest.ru

Історичні витоки народного танцювального мистецтва України

Клим 'юк Юрій-Станіслав В'ячеславович, магістрант кафедри хореографії Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова (м. Київ, Україна)

Клымюк Юрий-Станислав Вячеславович

(Украина) ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОКИ

НАРОДНОГО ТАНЦЕВАЛЬНОГО ИСКУССТВА УКРАИНЫ

Аннотация

Народный танец это базис хореографического искусства, тесно связанный с историей украинского народа. Это яркое, красочное творение, что является эмоциональным, художественным отражением многовековой жизни украинского народа, воплощенной в его творческой фантазии.

Ключевые слова: культурное наследие, народный танец, хореографическое искусство, творчество, балетмейстер, украинский народно-сценический танец.

Klymiuk Yurii-Stanislav

(Ukraine)

HISTORICAL ORIGINS

FOLK DANCE ART OF UKRAINE

Annotation

Folk dance is the basis of choreographic art; it is closely connected with the history of the Ukrainian people. This bright, colorful creation is an emotional, artistic reflection of the centuries-old life of the Ukrainian people, which provoked him into creative imagination. The folk dance reflects the traditions associated with the life, thoughts and feelings of the people.

Keywords: cultural heritage, folk dance, choreographic art, creativity, choreographer, Ukrainian folk stage dance.

Анотація

Народний танець це базис хореографічного мистецтва, тісно пов'язаний з історією українського народу. Це яскраве, барвисте творіння, що є емоційним, художнім відображенням багатовікового життя українського народу, утіленням його творчої фантазії.

Ключові слова: культурна спадщина, народний танець, хореографічне мистецтво, творчість, балетмейстер, український народно-сценічний танець.

народний танець український

Глибокий гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному саморозвитку та світовій цивілізації зумовили об'єктивне перетворення її на цілісну систему духовного світу українців [3, 13].

Українське народне мистецтво своїм корінням сягає в глибину століть і водночас є невід'ємною частиною культури наших днів. Розвиваючись тільки в межах трапродовжувача мистецької традиції П. Вірського в сучасній українській народносценічній хореографії.

Традиційних цінностей, народне мистецтво аж ніяк не може стати несучасним; воно сучасне за всіх епох, у чому й проявляється сила його народності. Народне мистецтво, тісно пов'язане з національним характером, пронизує творчість усіх прошарків населення і визначає зв'язок часів.

Український танець має тільки йому властиву лексику, прийоми, манеру й стиль виконання, засоби виразності в переплетенні рук, техніці ніг у поєднанні з ритмом і мелодикою музичного супроводу. Щоб зберегти сьогодні культурну спадщину та передати традиції молодому поколінню, необхідно робити акцент на вивчення народної хореографії у творчості видатних вітчизняних балетмейстерів: Василя Авраменка основоположника українського народносценічного танцю; Василя Верховинця, який теоретично та практично обґрунтував український народно-сценічний танець; Павла Вірського, що є безперечним реформатором українського народно-сценічного танцю; Мирослава Вантуха -

Особливості українського феномену культури в європейському контексті вивчали провідні діячі мистецтва: Ю. Богуцький, В. Андрущенко, Ж. Безвершук, Л. Новохатько, Д. Антонович, О. Гриценко, Т. Денісова, І. Крип'якевич, О. Ковалевський, С. Кримський, О. Рудницька, В. Наулко, О. Тимошенко, Д. Чижевський, В. Шаян та ін.

Фольклорні обереги духовності українського народу доступні сучасникам завдяки дослідникам: В. Губ'як, О. Воропай, Г. Лозко, Л. Орел, Р. Свирида, О. Степовий, Л. Черкашина й ін.

Культурно-історичні передумови становлення українського народно-сценічного танцю аналізували: В. Авраменко, О. Бойко, Л. Бондаренко, О. Борзова, К. Василенко, Н. Вашкевич, В. Верховинець, П. Вірський, А. Гуменюк, Д. Демків, Н. Дем'янко, Я. Чуперчук, Л. Косаківський, О. Чекалов, Л. Козинко, А. Кривохижа, В. Куплянник, С. Кухта, С. Легка, В. Литвиненко, Ю. Станішевський, О. Толочко, С. Худеков, В. Шкоріненко й ін.

Значення творчості видатних вітчизняних балетмейстерів для розвитку українського народно-сценічного танцю розглянуто в літературних доробках видатних діячів мистецтва: Г. Боримської, О. Бурковского, Н. Вадясової, О. Ковальчук, О. Колоска, Л. Косаковської, Ю. Вернигора, Є. Досенка, О. Рутковської, Т. Павлюк та ін.

Глибокий гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному саморозвитку та світовій цивілізації зумовили об'єктивне перетворення її на цілісну систему духовного світу українців [3, 13].

Роль культури як складника людського розвитку окреслено такими головними напрямами: збереження культурно-історичної спадщини, забезпечення доступу до всього культурного надбання , розвиток творчого потенціалу суспільства, сприяння культурному різноманіттю в сучасних суспільствах.

Сучасна держава має гарантувати свободу творчості й не обмежувати свою підтримку, дбати про різноманіття творчих проявів у суспільстві, про збереження та збагачення всього культурного, духовного потенціалу, про якнайширший доступ до нього, особливо молодих поколінь. При цьому в сучасну, постіндустріальну, інформаційну добу дедалі більшого значення набувають нові форми творчої діяльності, пов'язані з так званими креативними (творчими) інтелектуальними індустріями, котрі виходять на провідні місця в економічному житті розвинених суспільств [3, 363].

Здобутки хореографічного мистецтва впливають на загальний процес етнокультуротворення, що, за М. Грушевським, має дві складові. З одного боку, мовотворення: «Сей процес творення мови, її висортовування, у результаті котрого вона зійшла кінець кінцем на те, чим стала для нас збіркою зовсім конвенціональних виразів, сей процес ... був заразом великою школою поетичного мислення і поетичної творчості». З другого боку, ритмотворення і рухотворення: «Розвій поетичних форм стояв в тіснім контакті з розвоєм іншого мистецтва власне того, яке так само, як і мистецтво словесне, основується на ритмовім руху: на ритмі в часу, а не в просторові. Се, крім поезії в широкім значенні, тоніка взагалі: музика, спів і танець». [5, 60-61]

Історія мистецтва знає, що слово «ритм» походить від грец. ри0цо^, що означає впорядкованість, співрозмірність. У письменах «Про танці» Лукіан так описував зародження танцю: «. це одне з найбільш прекрасних утілень впорядкованості та краси світу». [1, 216-217] Тому танець вважають таким давнім, як і світ.

Наука стверджує, що спочатку був ритм, що є первинним елементом хороводів, у яких, на думку дослідників, слід шукати початки хореографічної етнокультури.

Народний танок у давні часи називали «пляс», ця назва означала групові ігри з піснями. Термін «танець» запозичили в народів Західної Європи, і він означає композицію ритмічних кроків і рухів, частіше до музики. Танці доби Київської Русі виконували в супроводі співу, музики (гуслі, сопілки, труби, бубни) і плескання в долоні, коли люди збирались на майдані (вулиці) на загальному святі. Загальнонародні танці відбувалися під час весіль, вечорниць, на свята русалій, наприклад уночі на Івана Купала. До професійних танцюристів на Русі відносили скоморохів, які здебільшого жили при княжих дворах і своїми мімічними танцями розважали гостей на банкетах, родинних святах та обрядових церемоніях.

Народні танці на Русі поділяли на три групи: перша й найпоширеніша хороводи; друга народний танець; третя сольні танці.

Хоровод це народна гра за танцювальними ритмами й ілюстрацією змісту пісні рухами; масові танці, у яких виділяють провідні партії та солістів. Хороводи переважно складалися з ритмічних кроків, бігу, зміни місць, переходу попід з'єднаними руками пар. Характер хороводів мали веснянки, гагілки, ігри й танці в купальську ніч, танець «Журавель».

Народний танець група виконавців, поділених на пари, за змістом залицяння і пантомімічне визнання кохання. Жіночі кроки здебільшого були іншими, ніж чоловічі, їх об'єднував лише спільний ритм.

Сольні танці за характером це танці-змагання в різнорідності кроків і жестів. У групі танцювала одна або дві особи: жінки, чоловіки або ж мішана пара [3, 73].

Український народний танець дивовижно багатий і розмаїтий. Окрім відмінностей регіональних: танці Поділля, Полісся, Волині тощо, мало не кожне село, у якому збереглася танцювальна традиція, може додати якісь свої барви до загальної картини національного пластичного мистецтва. Кожен регіон України зберігає різні фрагменти найдавніших форм хореографії народу, що дає змогу методом зіставлення елементів реконструювати шлях еволю ції народного танцю від найдавніших часів до сьогодення.

Як влучно писав давньогрецький письменник Лукіан: «Танок загалом є не що інше, як історія далекого минулого» [6, 64]. Танцювальне мистецтво проукраїнців поступово еволюціонувало через низку причин, серед яких і міграційні процеси.

М. Грушевський вважає значним фактом поширення слов'янських племен Чорногорії у ІV столітті: «... з розселенням, яке було частиною великого слов'янського розселення, розривались безпосередні зв'язки, що зв'язували досі слов'янську групу, слов'янську спільноту. Східнослов'янські племена починали своє окреме буття. На чолі його географічні й культурні обставини виставили наші, українські “антські” племена, найбільш висунені на полудні, найближче поставлені до джерел культури» [5, 86]. Так слов'янське розселення найактивніше стало контактувати з греко -римськими колоніями та поступово переймати культуру цього регіону. Уже тоді фольклорне танцювальне мистецтво пращурів зазнало впливу з боку розвиненої професійної греко римської хореографії.

За дослідженнями М. Грушевського, на різні пласти фольклорної культури українців вплинули західні, східні та візантійські культури:

запозичення з балкано-романських сатурналій і новорічних свят на календарні обрядовості слов'ян;

мистецтва професіоналів «веселі люди», «скоморохи», «актори шпільмани».

Це доводить, що відбулась взаємодія народного мистецтва з професійним, що дає змогу зрозуміти деякі ранні форми фольклорної хореографії.

Історик проводить глибокий аналіз і показує картину еволюції народного синкретичного мистецтва, увиразнюючи історичні поштовхи, що спричинили народження його нових етапів і циклів «з новими мотивами, з новими формами і новою психологічною закраскою: новими підходами і новими методами розв'язання проблем краси» [5, 168].

Після того, як у Київській Русі запровадили християнство, культура народу опинилась під постійним тиском з боку агресивної християнської культури. Науковець Д. Антонович у дослідженні «Передхристиянська релігія українського народу» зазначає: «Дати характеристику української дохристиянської релігії надзвичайно складно. Відомостей про дохристиянську релігію дійшло до нас дуже мало, і то в джерелах дуже сумнівних. Почнемо з того, що автори всіх старих літературних пам'яток були християнами і з ненавистю ставилися до віри старих часів, передхристиянських. Крім того, часто буває важко встановити, які фрагменти в пізніших списках старих часів є автентичними, а які пізнішими вставками переписувачів, які також, як християни, згущували фарби щодо “нечестія і поганства” старих часів. Ці переписувачі могли давати вставки від себе до старих текстів, найменше журячись правдоподібністю своїх полемічних випадів проти поганства. Так само діяли й пізніші редактори, що перередаговували старіші літописні списки» [2, 189].

З поширенням християнства попередні вподобання народної культури, а особливо танець, почали називати поганством: «бісівське», «бісівське ігрище», «скакання» і «плясання».

За Кімом Василенком, «побутові танці, це логічне продовження третьої групи хороводів (побутова тематика) зі значним розширенням тематики та пори виникнення, позаяк відомо, що хороводи водили в суворо визначений час (весняні, літні), і саме це дало їм означення: обрядові, або ж цикл календарно -обрядових творів. Побутові танці виникли в результаті виконання численних танцювальних пісень, що з часом втратили свій сенс у понятійному означенні поетичного слова, окремих ритмізованих вигуків, примовок, триндичок. Вони поступово окреслили певні чітко визначені різновиди: гопаки, козачки, метелиці, гуцулки тощо, значно розширили амплітуду лексики, композиції, мелодійну та метроритмічну музичну структуру» [4, 11-12]. Танець за своїм наповненням і значенням більше ніж просто рух під музичний супровід. Хоровод це своєрідна художня модель світу, виражена в пластично-вокально-ігровій формі, формі, що відтворила знання народу про довколишню дійсність, суспільство, людину.

Структура хороводу архаїчно-орнаментальна: по колу, що на явно підкреслює прадавнє поклоніння культу сонця та землі; лінійне пересування танцівників відповідно до військових дій; за квадратом «поле» це поклоніння сільськогосподарській діяльності; симетричне пересування це ритм і порядок [7, 14].

Архаїка хороводу містить у собі закодовані символи, у які так щиро вірили наші предки. Кожен рух, пластика танцю це послання-оберіг минулого, спрямоване в майбутнє. Але чи можемо ми зараз достовірно розкодувати ці символи глибокої сивини? Слушно вказала Ю. Чурко: «Для повного розшифрування умовної символіки народного танцю знадобились би роки й роки роботи представників різних наук, та й навряд чи це можливо. Адже кожен танцювальних рух є концентрацією художньої діяльності багатьох поколінь. Складна структура хореографічного образу, його елементи й рівні практично ще не вивчені.

У нашому хореографознавстві поки що навіть не порушено питання про дослідження зв'язків танцю із загальними законами природи, хоч вони очевидні: танок пульсує відповідно до ритмів, властивих людському організму; регламентований канонами симетрії і гармонії; спирається на правила й норми музики.

Усі ці об'єктивні закони, що перевіряються математичною логікою (досить згадати хоча б пропорції “золотого перетину” в образотворчому мистецтві, зв'язок між сімома нотами, сімома октавами, сімома кольорами спектра й ін.), матеріалізуються і в танцювальному мистецтві, але рідко потрапляють у поле зору дослідників, та й то частіш за все не хореографів» [7, 13].

Тлумачення архаїчного хореографічного образу й донині чекає якщо не на всебічне, то хоча б на різнобічне розшифрування та пояснення. Семантику художніх образів народного танцю вітчизняній хореографічній науці достовірно розкодувати неможливо, тому що наукове забезпечення хореографічного мистецтва ще не достатнє.

Стратегічні напрями державної політики у сфері хореографії це розвиток національного хореографічного академічного мистецтва, підтримка колективів академічного спрямування, активізація концертно-гастрольної діяльності, підтримка мистецької молоді, адже саме в ній зосереджений морально-етичний і творчий потенціал нашого народу [3, 376].

Часи змінюються і світ разом з ними, але цивілізація, людство залишаються. Зміна вподобань постійний і невідворотній процес. Однак безболісно він відбувається там, де люди не втрачають тремтливого ставлення до вічних цінностей , золотого правила моральності, не забувають про зв'язок часів, традиційної культури та людської цілісності [3, 360].

Література

Античность : иллюстрированная энциклопедия. Москва : АСТ; Санкт-Петербург : Северо-Запад Пресс, 2002. 500, [4] с.: ил.

Антонович Д. Передхристиянська релігія українського народу. Українська культура. Київ : Либідь, 1993. С. 189-196.

Богуцький Ю. П., Андрущенко В. П., Безвершук Ж. О., Новохатько Л. М. Українська культура в європейському контексті / за ред. Ю. П. Богуцького. Київ : Знання, 2007. 679 с.

Василенко К. Український танець. Київ : ІПК ПК, 1997. 282 с.

Грушевський М. Історія української літератури. Київ : Либідь, 1993. Т. 1.

Лукіан. О пляске. Лукиан. Собрание сочинений. Москва; Ленинград, 1935. Т. 2.

Чурко Ю. Белорусский хореографический фольклор. Мінськ : Вишейша школа, 1990.

Размещено на Allbest.ru