Обласні центри народної творчості як осередки продюсерської діяльності та популяризації традицій, звичаїв і обрядів українського народу

заступник директора Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень Департаменту культури Київської міської державної адміністрації, культурно-мистецького комплексу "Співоче поле", магістр державного управління, здобувач НАКККіМ (м. Київ, Україна)

Історичною основою, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, є народна творчість. Саме це соціально зумовлене явище є однією з основних форм свідомості і суспільної діяльності українського народу. Під впливом конкретної історичної дійсності того чи іншого періоду розвивається видозмінюючись і народна творчість.

Вивчення та дослідження реалій сьогодення через призму народної творчості має неабияке значення у розбудові української суверенної держави. Цю діяльність в Україні здійснюють Обласні центри народної творчості, які об'єднують організаційно-методичні і творчі зусилля для вивчення та координації процесів культурного розвитку регіонів, впровадження нових технологій і методик культурно-освітньої роботи та організації дозвілля, збереження та розвитку народної творчості, аматорського мистецтва, традиційної культури.

Сьогодні, інтегруючись до світової спільноти, виявляючи готовність до прийняття справжнього і вартого уваги, обласні методичні центри народної творчості є культурно-мистецькими осередками, які зберігають багаторічні традиції та впроваджують інноваційні форми роботи з розвитку аматорського мистецтва, народних художніх промислів, вивчають, відроджують і популяризують автентичні звичаї й обряди.

Основна діяльність центрів спрямована на забезпечення всебічної методичної та практичної допомоги клубним установам, аматорським художнім колективам, збереження нематеріальної культурної спадщини, організацію та проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних, обласних культурно-мистецьких заходів, методичне забезпечення та сприяння діяльності мистецьких шкіл.

Упродовж 2008-2018 років в Україні реформовано навчально- методичні кабінети початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів шляхом приєднання їх до обласних методичних центрів народної творчості. Відтак Центри стали головною навчально-методичною базою щодо поліпшення якості підготовки фахівців для підвищення кваліфікації керівних, художньо-творчих працівників та інших спеціалістів, систематизації навчання теоретичних основ української національної культури, духовного відродження, питань прогресивних тенденцій розвитку світової культури, активних форм і методів організації роботи художніх колективів, закладів культури, бібліотек, театрів, мистецьких шкіл та інших культурологічних інституцій, які сприяють національному відродженню держави.

Саме в цьому контексті Центри народної творчості підтверджують свою важливу роль і необхідність у процесі зросту в покликанні, вихованні та формації кожного українця, як свідомого культурно розвиненого громадянина. народний реформування культурний

Гостра необхідність реформ у культурній сфері, стрижнем якої має стати реформування культурної політики, теж стосується Центрів народної творчості. Водночас зрозуміло, що за будь-яких реформ повинні зберегтися державне фінансування як головне джерело підтримки культури (незалежно від форм власності та господарювання), а також переважна частина матеріально-технічної інфраструктури культури.

Процес реформування культурної сфери мав би включати такі складові:

- формування нової законодавчої бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, яка б відповідала сучасним світовим вимогам та українським особливостям і узгоджувалась із законодавством про "неприбуткові" організації як серцевиною такого законодавства;

- реорганізацію державних та регіональних інституцій, які донині "керували культурою", аби спрямувати їхню діяльність на рейки підтримки культури як такої, незалежно від підпорядкування та форми власності;

- заохочення недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (спілок, фундацій, професійних гільдій, творчих колективів), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури.

Досліджуючи роботу Центрів народної творчості, маємо незаперечні факти, того що останні відроджують загальну культуру народу, зберігають та відновлюють втрачені традиції забезпечуючи кожному регіону свою самобутність і неповторність. У кожному з 24 регіонів України та місті Київ на сьогодні повноцінно працюють усі Центри народної творчості, окрім АР Крим.

Продовжуючи далі вивчення діяльності, зазначимо що ЦНТ у кожній області, це державні установи, які частково фінансуються з державного бюджету, працівники не є державними службовцями, вони мають також найнижчу заробітну платню, Центри народної творчості "тримають у своїх руках" усю традиційну народну культуру регіону.

Ще надважливим є людський фактор керівника форматора Центру народної творчості у кожній області, адже саме правильність та ефективність дій, креативність, сучасність та професійний підхід до роботи приносить результати. Саме такі керівники нині очолюють Центри народної творчості - заслужені працівники культури України, заслужені діячі мистецтв України, високопрофесійні фахівці своєї справи.

Центри народної творчості виявляють чимало проблем і вимальовують реальну картину сфери дозвілля у сільській місцевості зокрема. Це фінансування і правовий захист закладів культури, відповідне кадрове, репертуарне і методичне забезпечення в умовах сучасного ринку. Більшість методичних кабінетів районних Будинків культури не забезпечують методичну діяльність сільських закладів культури клубного типу. Як правило, робота методистів зводиться лише до концертної діяльності.

Центр народної творчості на Черкащині, щорічно проводить змагання "Козацькому роду нема переводу" і "Козацькі забави", де кожен житель тутешніх сіл може проявити спритність та силу, поринути в історію звичаїв і традицій козацької доби та поглибити знання козацького побуту [8-10].

В сучасному світі, наповненому протиріччями і напруженістю, все гостріше порушуються питання про місце і значення культури в житті суспільства. Розглядаючи питання про розвиток народної творчості, ще один сегмент у форматорстві - Центрами народної творчості вдається відроджувати загальну культуру народу, зберігати та відновлювати втрачені традиції, які забезпечують кожному регіону свою самобутність і неповторність. Народна творчість приваблює багатьох людей різного віку своєю нерегламентованістю, свободою і добровільністю вибору його видів і форм.

Одне з основних завдань Центрів народної творчості - виховання молодого покоління у формуванні особистості, яка знає і поважає історію і культуру своєї країни, народні традиції і бере участь у духовному розвитку сучасного суспільства. Все це вимагає від Центрів по-новому ставити завдання морального, естетичного та патріотичного виховання та розвитку його соціально-культурних технологій. Відродження та збереження основ традиційної культури є одним з основних чинників духовно-морального виховання.

Одне з головних напрямків у роботі клубних закладів, якими опікуються Центри народної творчості - популяризація у регіонах Фестивалів, оглядів, конкурсів та інших районних проектів та культурно- мистецьких заходів, які сприяють відродженню народних традицій. Саме продюсерська діяльність, якою в повній мірі займаються Центри народної творчості, є сучасною та необхідною формою задля розвитку та масштабування функцій, які покладено на ЦНТ (відродження, збереження й розвиток народної творчості, аматорського мистецтва, координація діяльності осередків культури в регіонах). Тому Центри народної творчості є безпосередньо продюсерами, які здійснюють організаційні, маркетингові, фінансові функції щодо створення та використання результату творчої діяльності усіх видів та жанрів.

Як відомо, слово "продюсер" - англійського походження (від лат. "створювати", "проводити") і означає довірену особу кінокомпанії яка здійснює ідейно-художній та організаційно-фінансовий контроль за постановкою фільму. Якщо звернутися до словника іншомовних слів, то під продюсером розуміється адміністративно-фінансовий організатор діяльності зі здійснення певного комерційного проекту (різних шоу, концертів, телепрограм, запису альбомів, дисків, відеокліпів, тощо) [3]. Великий тлумачний словник визначає продюсера, як адміністративного та фінансового організатора діяльності співака або естрадного ансамблю (концертів, гастролів, музичних альбомів, та ін.) [4]. Як бачимо, на даний час в цивільному праві термін продюсер розглядається достатньо вузько, і лише обмежується діяльністю з виробництва фільму.

Якщо звернутися до міжнародного досвіду, то, наприклад, у США розроблений своєрідний "табель о рангах" продюсерських спеціальностей, за яким розрізняють:

Креативний продюсер - який забезпечує всі етапи виробничого процесу, включаючи вибір кіносценариста, призначення акторів, вибір композитора. Ця людина відповідає перед виробничою компанією за те, щоб фільм не вийшов за рамки бюджету.

Виконавчий продюсер - це особа яка відповідальна за поєднання фінансової і креативної (творчої) складових кіновиробництва.

Лінійний продюсер - у фільмах з великим бюджетом паралельно працюють дві особи: директор картини і лінійний продюсер. Досвідчений лінійний продюсер витрачає стільки часу, скільки необхідно, щоб визначити, в якому саме виробничому моменті бюджет перевищує необхідні витрати, і де фінансування недостатньо, дефіцитне.

Помічник продюсера - ця посада включає в себе широкий круг обов'язків, але звичайно помічник продюсера саме допомагає продюсеру. В деяких випадках, особливо в Європі, помічник продюсера фактично виконує усі обов'язки лінейного продюсера [5, с. 107]. Однак, така розробка продюсерських спеціальностей має більшою мірою організаційне а не юридичне значення.

Необхідно легально визначити поняття "продюсер" шляхом прийняття відповідних правових норм, але виникає питання, чи доцільно вживати у нормативно-правових актах слова іншомовного походження. Існує думка, що при застосуванні термінів у законах, перевагу треба віддавати слову українського походження за винятком випадків, коли український варіант став архаїзмом і в загальновживаній мові не використовується. При конкуренції зі словами іншомовного походження перевага надається більш відомому слову [6, с. 155].

Кожен регіон славиться своїм ексклюзивним надбанням (див. табл. 1).

Таблиця 1