Нова концепція діяльності музею як феномен та гарантія національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нова концепція діяльності музею як феномен та гарантія національної безпеки України

Гамалія Катерина Миколаївна, доктор мистецтвознавства, доцент кафедри теорії та історії мистецтва НАОМА, Артеменко Євгенія Олегівна, старший науковий співробітник Національного музею «Київська картинна галерея»

Агресія Росії проти України відбувається у формі гібридної війни, що передбачає наявність, окрім військового терору, також економічний, інформаційний та загальнокультурний. Одна з основоположних засад імперського вкорінення полягає у знеособленні захопленого та підкореного народу шляхом знищення, або привласнення, його культурного спадку. Подальше насадження чужорідної культури загарбника, що пропагується метрополією, може створюватися штучно в результаті приєднання культурного надбання, привласнення чи запозичення традицій завойованих народів. За таким сценарієм в 2007 р. указом президента Росії був заснований Фонд «Русский мир», що стало першою спробою інституційно переорієнтувати публічну та культурну дипломатію зовнішньої політики країни після поразки на пострадянському просторі (Революція троянд в Грузії 2003 р., та, особливо, Помаранчева революція 2004-2005 рр.) [3, 5]. Фонд не поділяє цінностей та духу аналогічних західних структур: не відповідає принципам відкритості та взаємного культурного обміну, його ідеологія спрямована на експансію та відзначається агресивним несприйняттям інших культур. Ключовими критеріями приналежності до «російського світу» є російська мова, російська культура та православ'я.

Варто підкреслити, що пограбування музеїв України окупантами- «братами» стало найбільшим з часів Другої світової війни [6]. Загарбники протизаконно вилучили з музеїв на тимчасово окупованих територіях України десятки тисяч експонатів, зруйнували понад 446 пам'яток архітектури та мистецтва [5]. Метою цього розкрадання та знищення є не лише захопити матеріальні та історичні цінності, а й позбавити Україну її культурної спадщини. Попри все культура України не лише вистояла, а й пролунала на весь світ, заручившись його підтримкою. Виходячи з цього, вбачається важливим введення Сезонів української культури за кордоном, а для внутрішнього споживача -- представлення виставкових проєктів, на кшталт «Обережно! Руzzкій мір» в Національному музеї історії України у Другій світовій війні, що продемонстрував тиск і засилля пропаганди на окупованих територіях.

Очевидно, що в боротьбі з російськими наративами ефективніше діяти тим музеям, що володіють збірками творів українського мистецтва, або чия діяльність безпосередньо висвітлює негативний аспект наявності російського подразника в українському культурному середовищі. Втім, на теренах України представлені музеї, до складу колекцій яких входять роботи представників російської художньої школи, або, поготів, -- вони є основою зібрання, як у Національному музеї «Київська картинна галерея», де понад 13 тис. одиниць зберігання [2, 9] майже повністю належить до вищезгаданої художньої школи. У цьому контексті постає проблема зваженої оцінки історичного минулого та справедливого подання мистецтвознавчого матеріалу українській публіці, без елементів проросійської пропаганди.

За словами американського політолога Джозефа Ная, держава володіє «м'якою силою», заснованою на привабливості культури, цінностей, політичних і соціальних програм [4, 268]. Вона пов'язана з культивуванням почуття симпатії та позитивного прикладу. Зауважмо, заявлена сила бере свій початок саме з культури. Кожна країна, як і кожна людина або група людей, має потенціал «м'якої» влади [4, 269]. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, увесь прогресивний світ почав активно цікавитися нашою Батьківщиною, вивчати її історію, побут, географію, мистецтво. На жаль, саме війна посприяла тому, щоб ми нарешті застосували всі ресурси «м'якої сили» і заявили світові, що Україна -- не Росія: у нас своя мова і держава, свої традиції, свої видатні діячі культури й мистецтв, ми поступово повертаємо собі ті імена й пам'ятки, які були вкрадені та переглядаємо постаті тих, хто має хибну, або навіть руйнівну приналежність до України.

Оскільки музеї -- здебільшого державні інституції, доцільно було б розробити для післявоєнного часу стратегію подальшого впровадження «м'якої сили» в культурну політику країни. Важливо, не обмежуючись демонстрацією «привабливості» української культури, зробити акцент на нашій «окремішності» від Росії, досліджувати ті рухи й події, що замовчувалися довгий час, або не одержали всеосяжного трактування.

Національний музей «Київська картинна галерея» має підстави стати флагманом у цьому поступі, перетворившись на актуальний майданчик з дискусій в рамках презентацій книг, що презентують російсько-українські відносини; виставкових діалогів сучасних митців з видатними класиками XVIII-XIX ст. в постійній та тимчасовій експозиціях; лекцій за участю не лише наукових співробітників музею, а й запрошених гостей, експертів у галузях етнографії, моди, психології, політтехнологій тощо.

Вважаємо за необхідне декларувати кілька основних моментів музейної діяльності в Україні:

— заявити себе локацією для зустрічей та обміну думками (інтенсифікація двосторонньої та багатосторонньої комунікації необхідна для подолання постколоніального та пострадянського синдрому, а також для утвердження у свідомості та почуттях особистості патріотичних цінностей);

— працювати над насиченням екскурсійного матеріалу українським історичним контекстом (це допоможе осягнути розвиток мистецтва певної доби з точки зору того, в яких обставинах на той період перебувала Україна, а також сприятиме позбавленню певних кліше та стереотипів, фокусуванню на художниках українського походження або тих, хто надихався Україною);

— залучаючи новітні інформаційні технології до просвітницької та дослідницької роботи, надати музею популярності серед різних верств населення та авторитетності досліджень серед колег у наукових колах (сучасна держава -- це демократична, інноваційна, креативна країна).

Слід наголосити на тому, що в жодному разі, дотримуючись нової культурної доктрини, не варто послуговуватися спотворенням фактів, фальсифікацією та фабрикацією інформації. Шлях правди -- найкращий спосіб здобути довіру співвітчизників та іноземців.

У перший період повоєнного часу сприятливою видається виставкова діяльність з фондів музею, змістовно не обтяжена конкретними історичними іпостасями, а звернена до таких жанрів, як: пейзаж, натюрморт, побутовий жанр. Не менш цікавим підходом до діяльності Національного музею «Київська картинна галерея» може бути ґрунтовний порівняльний аналіз російського та західноєвропейського рококо, романтизму, імпресіонізму, з виваженим підходом до питомого внеску в розвиток українського мистецтва, що найкраще втілити в широкий курс лекцій. Окрім цього, колекція музею вирізняється роботами французьких, польських художників, представників держав Бал- тії та інших країн пострадянського простору, які є не лише блискучими прикладами стилістичного різноманіття та полікультурної образно- пластичної мови, а й взірцями класичного мистецтва народів, близьких по духу Україні. Не останнє місце в трансформації концепції музею належить віддати дослідженню італійського (тобто, європейського) періоду творчості митців російської художньої школи.

Російська стратегічна культура не є чимось сучасним, вона формувалася протягом багатьох століть та наразі повністю відображає бачення тамтешньої «еліти»: месіанство, антизахідна спрямованість, розуміння свободи як хаосу (бунту) унеможливлюють демократичний розвиток держави, тримаючи курс на перманентний антагонізм до опонентів. Натомість, для української стратегічної культури найбільшою цінністю є соборність -- єдність нації. Іншою ознакою соборності є єдність територій. Щоб забезпечити об'єднання (реінтеграцію) територій, варто здійснити відповідне цілепокладання та обрати способи досягнення цього. Одним із таких може бути нова ідеологічна стратегія музейної діяльності, особливо в умовах післявоєнної відбудови Батьківщини.

Стояти перед твором мистецтва і розглядати його -- не обов'язково те саме, що розуміти твір. Найскладніше завдання художнього музею -- створити осмислену взаємодію між мистецькими об'єктами та відвідувачами [1, 31], нарешті завершити війну пам'ятей та ідентичностей, остаточно усвідомивши, хто ми є.

1. Ідема Й. Як ходити до музею. Поради для справді результативного візиту / пер. з англ. О. Якименко. Харків: Видавництво «Ранок» : Фабула, 2019. 132 с.

2. Національний музей «Київська картинна галерея» : путівник / уклад. Ю. Вакуленко. Київ : Видавничий дім «Антиквар», 2020. 272 с.

3. «Російський прапор буде там, де є російська мова» : Фонд «Русский мир»: аналітична записка / Ю. Масієнко та ін. Київ: Український інститут, 2022. 56 с.

4. Семченко О. «М'яка сила» держави як потенціал іміджу України. Інформаційне суспільство. Серія «Політичний менеджмент». 2012. № 4-5. С. 265-272.

5. Ткачук С. Культурний фронт довів свою користь, тому він потребує подальшої підтримки: інтерв'ю з міністром культури та інформаційної політики України О. Ткаченком. Укрінформ. Культура. 2023.

6. Gettleman J., Mykolyshyn O. As Russians Steal Ukraine's Art, They Attack Its Identity, Too. The New York Times. Russia-Ukraine War. 2023

Размещено на Allbest.ru