Режисер, педагог Леонід Олійник - представник української театральної школи

Размещено на http://www.allbest.ru

Режисер, педагог Леонід Олійник - представник української театральної школи

Director, teacher Leonid Oliynyk - representative of the ukrainian theater school

Недін Лариса Миколаївна (Larysa Nedin),

заслужена артистка України (Honored Artist of Ukraine), доцент кафедри акторського мистецтва і режисури драми,

доцент кафедри сценічної мови Київського Національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

(Kyiv National University theater, film and television named after I.K. Karpenko-Kary)

Українська театральна педагогіка бере свій початок з часів народження українського професійного театру і впродовж всього свого існування невід'ємно пов'язана з його розвитком, кращими традиціями, набутками.

Ще задовго до створення школи М. Лисенка в українському театрі відбувався інтенсивний педагогічний процес. Родоначальником української професійної педагогіки, очевидно, слід вважати Марка Лукича Кропивницького, оскільки заснувавши перший професійний театр, став і вихователем молодих, талановитих, але недосвідчених акторів-аматорів, якими на той час були Садовський, Саксаганський, Заньковецька, Затиркевич та інші члени трупи . Саме М. Л. Кропивницький відшукав цих молодих людей, розпізнав їхній самобутній талант, зумів згуртувати, об'єднати. Це було результатом творчого пошуку, невтомної праці і педагогічного таланту. В свою чергу, учні Кропивницького, досягши високого професіоналізму і визнання, були вихователями наступних поколінь акторів.

В 1904 році була відкрита музично-драматична школа М. Лисенка - перший український театральний заклад в Україні. На відділ української драми набирали не більше 15 учнів та учениць. Цей відділ очолила донька Михайла Старицького - Марія Михайлівна, яка свого часу працювала в трупі батька, згодом закінчила театральну школу Московського філармонічного товариства, де викладав В. Немирович-Данченко. Саме ці обставини визначили педагогічний напрямок, в якому Старицька викладала дисципліни «Майстерність актора», «Дикція», «Художнє читання».

Театр - містичне та ефемерне явище - продовжує себе в часі, фіксує свої міфологеми і буде доти, доки це буде цікаво майбутнім поколінням. Саме тому існує потреба залишати у спадок найцінніші думки педагогів, теоретиків, рефлексійні повідомлення практиків, які формують питання школи, традиції, методології.

В ряду визнаних, знакових педагогів української театральної школи стоїть ім'я режисера, заслуженого діяча мистецтв УРСР (1973 р.), професора Леоніда Артемовича Олійника (15(28).05.1913 р., с. Деревичі, нині Великі Деревичі Житомирської обл. - 02.10.1996 р., Київ). У 1940 році він закінчив Київський театральний інститут, курс І. Чабаненка, встиг до початку Другої світової війни попрацювати у Волинському музично-драматичному театрі (м. Луцьк), де поставив вистави «Неспокійна старість» Л. Рахманова, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка, кілька вистав для дітей. Пройшов дорогами війни. Від 1946р. - викладач Київського (згодом державного) інституту театрального мистецтва. Випустив 11 курсів, 12-й не довчив, хвороба забрала життя Вчителя.

Серед учнів Л.А. Олійника народні й заслужені артисти, заслужені працівники культури, заслужені діячі мистецтва, режисери, театральні педагоги: Е. Бистрицька, І. Тарапата, С. Данченко, В. Сумський, В. Конопацький, С. Олексенко, М. Герасименко, Б. Яроцький, В. Зозуля, Малахов, С. Проскурня, В. Лінецький, Л. Яремчук, І. Дука, В. Баша, Л. Баша, О. Шаварський, О. Паламаренко, З. Віхарева, Ю. Марчак, Г. Волинець, А. Чумаченко, О. Ступка, Л. Самаєва, Ю. Горбунов Мойсеєв, П. Ільченко, П. Панчук, О. Богданович, В. Сікорський, Л. Недін (авторка статті), М. Воробйов (режисер фільму «Леонід Олійник. Крилач із Великих Деревичів», 2013) та багато інших талановитих митців, які творили і творять історію українського театру, української театральної школи. Багато років другим педагогом в майстерні Леоніда Артемовича була А. Роговцева, яка вважає себе частково теж його ученицею.

Надважливого значення Л.А. Олійник надавав спільному вихованню акторів і режисерів. Режисер - організатор творчості актора. Вміння працювати з актором - основа режисерського покликання. Завдання педагога - виховати режисера, який розуміє театр, уміє спрямувати творчі зусилля акторів відповідно до законів творчості. В акторові треба виховати розуміння ролі режисера в колективній творчості трупи. Спільне виховання режисера й актора - закономірна і єдино правильна методологія. Коли говорять: «акторська» вистава, «режисерська» вистава - це сумнівний комплімент щодо художньої якості сценічного твору. Вистава - це результат спільної, колективної роботи як режисера, так і актора. Протягом всього навчання педагог має керуватись тим, що режисерське й акторське мистецтво - це мистецтво синтезу, а не аналізу, що режисер і актор своєрідні будівельники і монтажники, які створюють нову будову, а не розбирають стару. Тому не можна відокремлювати аналіз від синтезу. Повноцінний творчий процес - це коли залучено весь творчий апарат митця: розум, воля, почуття (за системою К. Станіславського). олійник театральний режисер

Педагог має виховати розуміння, усвідомлення майбутнім режисером, що створення вистави без акторів-однодумців - не можливе. А майбутній актор має усвідомлювати, розуміти, що не можливе створення високохудожнього сценічного образу-ролі поза загальною концепцією вистави, поза ансамблем, без єдиної мети, до якої всіх веде режисер.

У своїй педагогічній практиці Леонід Артемович Олійник виокремлював ще одну проблему, яка не подолана і до нині. На першому курсі навчання існують систематичні тренувальні вправи, тренінги, розминки. На другому курсі в навчальному процесі їм відведено значно менше часу. На старших курсах тренувальних занять взагалі не передбачається. К.С. Станіславський, чия система лягла в основу театральної школи, вимагає щоденних вправ не лише в період навчання, а й у повсякденному професійному житті актора. Розминки, тренінги, вправи-етюди «на роль» - необхідні! Коли йдеться про внутрішню характерність, актор може комбінувати, «народжувати» лише зі своїх власних внутрішніх елементів. Але ж їх треба «знайти» в собі. Необхідно відшукати в ролі свої власні, аналогічні з нею людські «елементи», і тільки тоді вдається скомбінувати їх у відповідності з внутрішнім складом душі дійової особи. При такій методології душевний матеріал для внутрішньої характерності буде живий, трепетний, а не штучний, «заштампований». Досягається це лише в один спосіб - постійним, систематичним тренуванням, вправами для пошуку своїх «модельних елементів», з яких складається «душевний» матеріал ролі.

Питання школи, традиції, методу - складні, дискусійні. Леонід Артемович Олійник знайшов свій шлях, розробив свою методологію викладання, виховав для Українського Театру гроно талановитих, самобутніх акторів, режисерів, педагогів.

Размещено на Allbest.ru