Творчість Марка Кропивницького в театрально-культурному просторі кінця ХІХ - початку ХХ століття

Останнім часом активізовано наукову увагу до життя й творчості фундатора театру корифеїв, відомого українського актора, режисера та драматурга Марка Кропивницького. Зокрема це зумовлено тим, що у липні 2016 року в рамках декомунізації колишній Кіровоград здобув ім'я вказаної видатної особистості.

Важлива жанрова особливість творів М. Кропивницького - позитивність. Зміни у комедійному жанрі в українській драматургії наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть наповнює інноваційним змістом комедійні жанрові різновиди. Тому поділ комедійних творів М. Кропивницького на комедії характерів та комедії ситуацій має досить умовний характер. Насамперед мова йде про комплексне поєднання комічних становищ та рельєфних характерів. В основу п'єс майстра, де більшу вагу має ситуативний комізм, покладені непередбачені й мало пов'язані події. Важливою рисою комедій, де домінує комізм характерів, являється те, що у розвитку драматичної дії, її перебігу вагоме місце відведено характеру, внутрішній закономірності його емоційної сфери, а не сюжету як ланцюгу зовнішніх подій та явищ [6, с. 216].

Драматичний конфлікт у комедіях М. Кропивницького визначається мистецькими новаціями кінця ХІХ - початку ХХ століть. Особливості доби обумовлюють перенесення центру конфлікту в духовне життя персонажів. За пластом буденних подій розміщується напруга особистісних станів. Зміна тональності конфліктної схеми обмежує вагу активних дій, інтриги, а також зовнішньої динаміки. У комедії фіксується протистояння між розумом й почуттями, конфлікт світобачень. Мова йде не про одну подієву лінію зримих сутичок між дійовими особами, а про поліфонічну сукупність конфліктів, обумовлену життєвими колізіями.

Для української комедії на зламі століть характерні чітко визначена ідейність, позитивна спрямованість, а також всебічне зацікавлення повсякденністю. Окреслені чинники визначають спектр індивідуальних характеристик персонажів, їхню вагому роль на сторінках п'єс М. Кропивницького.

В українській комедії кінця ХІХ - початку ХХ ст. переважає весела іронія, життєрадісний сміх, а також вишуканий народний гумор. Тут поєднані ефектні комічні ситуації, влучні побутові спостереження й рельєфні психологічні характеристики. М. Кропивницький змалював багатогранний образ людини в її духовній неповторності, розкрив внутрішній світ дійових персонажів, їхній характер засобами позитивного гумору. Цей гумор відрізняється від безжалісної сатири. Про це зазначає дослідник А. Щербина: «Хоч гумор і не зводиться лише до лагідної посмішки, а може бути і гострим, уїдливим тощо, все ж таки загалом він відрізняється від сатири тональністю сміху: у гуморі - більш м'яка, стримана, у сатирі - гнівна, безжальна, уїдлива, презирлива, особливо у формі сарказму. Гумор - це критика, яка не заперечує свого об'єкта, а сатира заперечує» [7, 32].

У п'єсах М. Кропивницького зображені колоритні характери міщан, дрібних чиновників, а також влучно висміяна їхня мораль та звички. Увагою до вказаних верств суспільства характеризується етюд «По ревізії» М. Кропивницького - оригінальний взірець соціальної сатири. Як слушно вказує В. Здоровега, «сатирична комедія, як свідчить сама назва, це п'єса, в якій суспільні і людські пороки висміюються за допомогою гострих сатиричних засобів» [1, 26]. Зображення духовної порожнечі старшини та писаря, під владою котрих знаходяться сотні людей, виявляє споріднений характер творчої манери драматурга із сатиричною традицією М.Гоголя. «Бурхлива діяльність» старшини Василя Мироновича та писаря Севастьяна Савватьєвича є схожими із поведінкою Естрагона і Владимира - персонажів п'єси С. Беккета «Чекаючи на Годо». Вигадки дійових осіб вказаних творів формують позірний уклад життя. Разом із тим, історія сварки баби Риндички і солдатки Пріськи, їхнє примирення за участю керівництва представляє театралізований народний анекдот. З огляду на вказане, п'єса є найбільш близькою до свого пражанру - інтермедії, де використовувалися кумедні історії, а також оповіді й анекдоти.

У водевілі «Помирились» М. Кропивницького характерною є тенденція автора до узагальнень соціального характеру. Традиційний сюжет ХІХ століття про спритного слугу та простакуватого пана використано драматургом у сатиричному контексті в «шутці-оперетці» «Пошились у дурні». Сутність трагікомічної ситуації у комедії «Чмир» М. Кропивницького виявляється у соціальній й духовній несумісності трудівників та людей, котрі живуть із праці інших. Незаможний селянин Демко Пшінка був відповідальним, працьовитим до тих пір, поки не одержав велике багатство у спадок. Прагнучи перейняти панські повадки й манеру спілкування, Демко, так як і персонажі комедії О. Островського «Не в свої сани не сідай», у подальшому опиняється у неприємному становищі. У подальшому його, неписьменного, обкрадає хитрий крамар. Що стосується п'єси «Мамаша» М. Кропивницького, то вона належить до «нового типу» комедії, де значною мірою виражені трагічні елементи.

Комедійні твори М. Кропивницького на комплексній основі відображають напрями руху української драматургічної думки, її направленість на якісну модернізацію й збагачення. Творчість драматурга «80-90-х років відзначається широтою і різноманітністю тематики, актуальністю порушених соціальних, побутових, моральних проблем, багатством жанрів і винятковою яскравістю та колоритністю людських типів, характерів, образів» [4, 324]. кропивницький художнє мислення комедія

Художнє мислення М. Кропивницького характеризується багатоплощинним розглядом національної тематики, на підставі якої письменник зобразив розмаїті історичні проекції духовного життя українця. Драматург «так само, як і Шевченко, пишався славною історією рідного краю, протестував проти соціального і національного гноблення, відчував пекучий біль за безталання знедолених, мріяв про краще життя для них. Він глибоко вірив у творчі сили народу, в його світле майбутнє» [2, 3].

У художньому спадку М. Кропивницького - особистість із народу як домінанта взаємозв'язку «реальна дійсність - людина», вивчаючи, розвиваючись у напрямі до поглиблення комплексного та правдивого, а водночас комічного змалювання.

Актуальні моделі формування жартівливої картини дійсності наповнено універсальним художнім змістом у комедії «Пошились у дурні» М. Кропивницького. Ця комедія є яскравим свідченням трансформації традиційних комедійних норм й приписів на національному ґрунті. У вказаній комедії «автор використовує традиційні прийоми побудови комедійних сюжетів, зокрема відомі ще з часів Мольєра, в п'єсах якого спритні, дотепні слуги лишають у дурнях своїх господарів. У цій п'єсі два наймити зуміли «пошити у дурні» багатіїв і одружитися з їхніми дочками» [3, 7].

Комедія «Пошились у дурні» створена згідно із класичних жанрологічних взірців. Відповідно до канонічних вимог, твір насичений неординарними хитрощами і лестощами дійових осіб, активними протистояннями опозиційних боків, чуттєвою інтригою, яку вінчає поєднання закоханих, природною динамікою емоційних реакцій. Розвиток сюжетної лінії активізується побутовими конфліктами між Максимом Куксою, Степаном Дранком, з одного боку, а також їхніми наймитами - з іншого. Звідси випливає цілеспрямованість лінійного і наскрізного протистояння і це надає веселому дійству пріоритетних рис сміхової культури [5, 105].

У п'єсі «Пошились у дурні» присутні досить багато мелодраматичних епізодів, несподіваних сюжетних ходів, а також збігів обставин, що характеризуються гумористичним відтінком. У даному випадку комізм ситуацій успішно поєднується із комізмом характерів.

Отже, у комедії «Пошились у дурні» М. Кропивницького чітко виявляється орієнтація автора на сталі зразки національної комедіографії. Сюжет твору, його композиція, перебіг драматичної дії й сутність конфлікту, добір персонажів, побудова діалогів, засоби створення комічного ефекту свідчать про їхню типовість, побутовість, а також приналежність до традиційних канонів.

1. Здоровега В. Сучасна українська комедія. Київ : Радянський письменник, 1959. 326 с.