Особливості розвитку народного та самодіяльного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії мистецтв України

Особливості розвитку народного та самодіяльного мистецтва

Полтавська Юлія Віталіївна,

науковий співробітник

За радянських часів виставки творів українського народного декоративно-прикладного мистецтва майже завжди були виставками творів художників-професіоналів, які працювали в художній промисловості (на текстильних комбінатах та керамічних заводах), а народні майстри були вимушені демонстрували свої твори на виставках самодіяльного мистецтва.

Після створення в 1999 році Національної спілки майстрів народного мистецтва України з'явилася можливість відокремити творчість народних майстрів від творчості художників- аматорів, хоча певні проблеми залишилися. Тому, не торкаючись питань творчості професійних художників, необхідно визначитися з критеріями художньої якості для творів самодіяльних і народних майстрів [1]. художник аматор творчість

Всім зрозуміло, що народне мистецтво - це прояв багатьох поколінь майстрів, що залишали свій індивідуальний слід, який протягом віків, вливаючись у загальний творчий потік, відшліфовувався і ставав колективною творчістю. Народний майстер досконало володіє матеріалом, технічними прийомами обробки. Важко назвати такий матеріал, який обійшло б увагою народне мистецтво. Вміння показати його природну красу, використати пластичні можливості і втілити з їх допомогою той чи інший художній образ притаманні саме народному мистецтву, хоча твори народного мистецтва ніколи не створювалися тільки заради того, щоб продемонструвати можливості та красу того чи іншого матеріалу. Завдяки постійному вдосконаленню майстерності загальний художній рівень творів народного мистецтва весь час підвищувався. Необхідність висловлювати своє розуміння краси спонукало людей прикрашати побутові речі, і тільки останнім часом з'явилися речі декоративно-прикладного мистецтва, які не пов'язані з побутом, з ужитком за своїм призначенням, а виступають як суто декоративні. Кожен твір народного мистецтва ніс в собі доцільність, яка виявлялась у формі, декоративному рішенні, кольорі і завжди сприймалась як природна. Тому у творах народних митців вражає цілісність, гармонійність, врівноваженість, пропорційність конструктивних і орнаментальних елементів, органічність зв'язку орнаменту з пластичною формою, закономірність кольорових співвідношень, які, у свою чергу, були продиктовані тим середовищем, у якому жив той чи інший майстер: природою, ландшафтом, рослинними барвниками, традицією у використанні інструментів. Усі твори народного мистецтва нерозривно пов'язані з потребами життя, розраховані на смаки споживача, що живе поряд з майстром. Народний майстер користується загальною скарбницею: прийомами, формами, канонами, органічно поєднує корисне та естетичне, вносить щось своє і це нове передає наступним поколінням народних майстрів. Він володіє запасом набутих поколіннями знань, досвіду, для нього творчість - заняття професійне. І хоча народний майстер не закінчує навчальних закладів, вражає такою довершеністю художнього образу, майстерним виконанням, своєрідною інтерпретацією того чи іншого мотиву, що не завжди зустрічається у творах художників з паховою освітою.

Народне мистецтво несе у собі традиції, але воно не є догматичним, раз і назавжди сталим, канонічним. Традиції змінюються, виникають та розвиваються. Так колись «мальовка» відірвалася від стіни і стала самостійним видом декоративного розпису [2]. Ці зміни в мистецтві пов'язані зі змінами соціальними, політичними, інформативними. Кожна епоха, мистецький стиль залишають слід у народному мистецтві. Змінюється предметне середовище, зникають застарілі предмети, форми, мотиви, сюжети, матеріали, інструменти, але залишаються основи декоративності: відношення до колорита, різноманітність та багатство емоційних трактувань у роботах народних майстрів.

Щодо аматора, який намагається оволодіти самотужки знаннями в галузі декоративноприкладного мистецтва, то тут дуже багато проблем. Самодіяльна творчість, на відміну від народної, не є продовженням чи розвитком творчості інших людей. Це вияв певної індивідуальності. Добре, якщо ця індивідуальність дійсно талановита та обдарована. На жаль, не так багато імен самоуків, які залишили значний слід в історії нашого мистецтва. Винятком є творчість Катерини Білокур, яка дуже страждала через те, що не було в неї можливості набути освіту. У одному зі своїх листів вона писала: «Було й до мого часу багато художників- самоуків, але тих доля інакша: їх здібності ще з-за молоду помічали і давали допомогу: одних забирали в школи, другим допомагали поодинокі художники. А мені, бачте, як судилось: що я в той час, як училась, то ні з якими знавцями мистецтва й не зустрілась» [3].

Індивідуальна творчість необхідна певній людині як прояв свого бачення світу, але не завжди це може стати справжнім мистецтвом. Творчість аматора цілком пов'язана з оточуючим середовищем та побутом. Він звертається до різних видів та жанрів мистецтва - від живопису до різьблення. Мотиви, сюжети, форми - випадкові. Говорити про якісь вироблені традиційні прийоми, про певний усталений стиль в роботі з тим чи іншим матеріалом неможливо. Якщо про народну творчість ми говоримо як про національну, то твори самодіяльних митців можуть мати національні ознаки, а можуть і не мати.

Людині, що все життя жила серед сталого середовища, традиційної архітектури, ландшафту, користувалося природними барвниками, що притаманні саме цій місцевості, було легше зберігати традиції. Досі в орнаментації вишивок, розпису, писанок зберігаються прадавні елементи - солярні знаки, «дерево життя» тощо. Навколишнє життя змінювалося дуже повільно. Можливо, тільки подорож на ярмарки, де зустрічалися культури різних регіонів, вносила якісь незначні зміни в художні смаки того чи іншого села.

Втручання у традиційні види народного мистецтва ззовні не завжди приносило користь. Саме так наприкінці ХІХ століття увійшла в український побут вишивка хрестиком «брокар», яка була більш проста та швидка за технікою виконання і, фактично, витіснила традиційні техніки вишивки у східних та центральних регіонах України. Традиційні орнаменти замінили троянди та виноград, які виконували в натуралістичній манері. На щастя, згодом ці орнаментальні мотиви трансформувалися у більш площинні й декоративні і сприймаються зараз як традиційні українські [4].

Розділення на професійне, народне і самодіяльне мистецтво не є штучним, воно ґрунтується на якісній різниці художньої мови цих мистецтв. Тільки розуміння народних традицій та професійне поєднання їх зі своїм світобаченням, глибоке знання техніки та матеріалу, в яких виконується твір, творчий пошук свого гласного шляху в мистецтві відрізняє професійного художника від аматора, а також від народного майстра, який завжди залишається у межах народних традицій.

Література

1. Полтавська Ю. Володимир Прядка: До 70-річчя від дня народження. Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки. 2012. Вип. 4. С. 63-64..

2. Глухенька Н. О. Майстер розпису Тетяна Пата. Народна творчість та етнографія. 1977. N° 4.

3. Білокур Катерина: мистецтво та образ крізь призму часу : наук. зб. за матер. наук.-практ. конф. до 110-річчя від дня народження К. Білокур / редкол.: А. Ф. Вялець (голова) та ін. Київ : Адеф-Україна, 2012. 220 с.

4. Самойлова Надія. Французьке мило, що зіпсувало українську вишивку.

Размещено на Allbest.ru