Тематично-жанровий діапазон фільмів "Укркінохроніки" 2011-2013 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тематично-жанровий діапазон фільмів «Укркінохроніки» 2011-2013 років

Олена Москаленко-Висоцька

У середині «нульових» років ХХІ століття в Україні з'явилась певна критична маса вітчизняних ігрових, анімаційних, а також документальних фільмів, за якої вже можна стверджувати, що поступово кінопроцес в країні набирає обертів. Одна з небагатьох нині державних студій у вітчизняному кінопросторі -- Державне підприємство «Українська студія хронікально-документальних фільмів» -- відчула це на собі. За 2,5 роки було створено п'ять документальних фільмів, не рахуючи кінолітописних сюжетів. У стрічках відбулося поєднання кількох жанрів, що, взагалі, на слушну думку кінокритика Л. Брюховецької, є ознакою доброї якості кінотвору: «В кіномистецтві кращі зразки фільмів протистоять елементарності у різний спосіб, в тому числі, органічним поєднанням різних жанрів, іноді відмовою від жанру, візуальною вишуканістю, інтелектуальною наповненістю» [1, с. 15].

Після вимушеної дворічної перерви першою «ластівкою» на студії став документальний фільм «Хронікер на хвилях хроніки» (режисер Д. Шевчук, оператор В. Петренко, 2011 р.), основою якого послужила творчість відомого кінооператора, талановитого режисера спортивних фільмів Яна Григоровича Мєстєчкіна. Матеріал знімався складно, оскільки Я. Мєстєчкін був за хвороби у тяжкому стані, але, відчуваючи, що це може бути його останньою роботою в кіно, йшов кіногрупі назустріч -- розповідав найцікавіше зі свого багатого життя, як свідок епохи, що відійшла. Структура фільму, створеного у жанрі фільму-портрету, складалася з кількох новел, кожна з яких мала назву від слів, якими завершувалася розповідь героя у попередній новелі. Монолог Я. Мєстєчкіна підкріплювався кінокадрами воєнної хроніки, знятої ним та його колегами упродовж війни.

Зважаючи на те, що сучасною тенденцією мистецтва передбачається поєднання кількох жанрів у одному творі, дослідження нових документальних фільмів підтверджують ці змагання. Фільм Д. Шевчука поєднав у собі хронікальний жанр, жанр фільму-портрету, а також жанр воєнно-біографічного фільму.

Режисер М. Кондратьєва разом з оператором В. Варшавцем у 2012 р. на «Укркінохроніці», створили повнометражний фільм «Ательє». Картина у науково-просвітницькому жанрі, значною мірою зроблена на фільмотечному матеріалі, містить у собі ознаки ще одного жанру -- фільму-відкриття. Він торкається досить екзотичної теми про перших винахідників фотографії -- Жозефа Нісефора Ньєпса, Германа Вільгельма Фогеля та Франца де Мезера. Оповідь про їхню творчість першопрохідників у створенні мистецтва фотографії відбувалася через розкриття епохи, в якій вони жили. Фільм драматургічно складається з трьох частин: Частина перша «ЗНАЙОМСТВО», Частина друга «АТЕЛЬЄ», Частина третя «ЧАС» і містить в собі значну кількість нової реципієнтської інформації. Головна ідея фільму, закладена автором, -- це доведення творчої спорідненості між першими вітчизняними фотографами та їхніми закордонними колегами, котрі зробили винаходи у фотографічній справі майже одночасно в Берліні, Парижі та Києві.

«Польові випробування української вдачі» -- таку назву мав повнометражний документальний фільм про заслуженого діяча мистецтв України, кінорежисера, колишнього учня корифея українського радянського кіно Миколи Мащенка, В.М. Артеменка (автор сценарію О. Азарова, режисер-оператор В. Васильєв, оператор С. Артеменко).

Жанр кінопортрету найбільш вживаний кінодокументалістами. Саме в форматі цього жанру автори побудували розповідь про людину, за плечима якої десятки кінопортретів у його документальних фільмах. Не випадково вершиною творчості режисера В. Артеменка став фільм «Солдатські вдови», який в багатьох країнах світу виокремлений як знаковий екранний твір на всі часи, адже він розповідав про колективний портрет жінок із свого рідного села, в якому майже всі жінки після війни залишилися вдовами. Цей факт уможливив органічне використання жанру біографічного фільму у стрічці «Польові випробування української вдачі». Рефреном через увесь фільм проходить пісня В. Івасюка «Я піду в далекі гори», яку любив В. Артеменко. Ця пісня вмотивована в тло стрічки ще й тому, що останні зйомки режисер здійснював саме в горах українських Карпат. Його авторські кадри, безперечно, увійшли до фільму, і в поєднанні з глибоким чуттєвим виконанням цієї пісні американською співачкою українського походження Квіткою Цісик, створили драматичний контекст оповіді, долучаючи жанрові ознаки драми.

Для студії «Укркінохроніка» людина на екрані завжди була центром драматургії. Наступний багатожанровий проект, в центрі якого знаходилася людина з непростою долею, був фільм у жанрі документальної драми з пронизливою назвою «Один» (оператор І. Павелко, 2013 р.), задуманий автором-режисером А. Головіною як історія ідеальної людини в неідеальному суспільстві. Це стрічка про історію людини, яку доля скривдила вже при народженні, -- він інвалід, але його головною рисою є непереборне бажання допомагати людям. Найбільше молоду режисерку цікавила тема відношення такої людини до світу, який її не прийняв. Фільм «Один» увібрав у собі елементи багатьох жанрів: трагедії, драми і мелодрами. Автор означила досить цікаву палітру свого кінотвору: як образну компоненту фільму придумавши образ вікна. Введення у фільм образу порожнього вікна, у якому не горить світло, -- це ілюстрація самотності та нездійсненної мрії. Така образність притаманна філософському жанру авторського кіно. Через авторське бачення режисери, невибагливий жанр фільму-портрету всотав у себе багатошарові пласти інших жанрів, засобами яких розкривались складні екзистенційні теми.

На перехресті жанрів створена і документальна містерія «Село, в якому народжуються казки» автора-режисера В. Образа та оператора Г. Кривошеєва (2013). На екрані постає портрет жителів Закарпатського села, в якому кожен другий -- Андерсен, тобто природний казкар. Режисер розкриває тему через філософське спостереження за життям селян, придумує цікаве вирішення через художню анімацію, яка ніби оживлює образи давніх переказів, досліджує таїну природи казки самобутнього українського села Горінчово. Фільм створений у жанрі документальної містерії як таїнства, за умови якого народжуються казки, як хімічний симбіоз містичних вірувань і здорового сільського скепсису, обрядово-релігійних традицій і техногенного буття сучасних жителів Карпат. Вдало сумістивши декілька видів кінематографу (документального, анімаційного, ігрового), а також міксування жанрів (кінорепортаж, етно-казка, містерія, комедія), режисер домігся цікавого результату.

Жанри кіно -- це дуже умовні категорії внутрішньовидової диференціації фільмів, що виділяються на підставі зіставлення за сюжетами, темами, образами та характерами героїв. Завдяки жанровості фільми, як і інші твори мистецтва, набувають особливий тип художньої форми, яка розгортається в часі і активно впливає на реципієнта.

художній кінофільм містерія

1. Брюховецька Л.І. Кіномистецтво: навч. посіб. Київ: Логос, 2011. 391 с.

Размещено на Allbest.ru