Стан з реституцією та поверненням культурних цінностей в Україну у XXI ст.

Тема реституції та повернення культурних цінностей є без перебільшення дуже актуальною на даний момент в Україні через кілька факторів. Так, новини повідомляють нам одночасно 2 звістки з різних країн про скіфське золото походженням з території нашої країни, що повертається в Україну. [1, 2]. І це є велика перемога для усього народу України, адже культурні цінності повертаються на рідну землю, стануть доступні для глядачів та дослідників і відновлять глибинний родинний зв'язок. Але також ці дві справи стають базою для започатковування справ щодо всіх культурних втрат, що понесла Україна за всю свою багатовікову бурхливу історію й, на жаль, продовжує нести через військову агресію та розкрадання.

Під Поверненням в українському законодавчому полі в контексті культури розуміється процес повернення в країну цінностей вивезених за різних обставини. Цитуючи Закон України № 1068-XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999 р.: «Це сукупність дій, пов'язаних із ввезенням на територію України чи вивезенням із території України на території інших держав культурних цінностей відповідно до позовів і звернень України, інших держав, їх уповноважених органів, рішень судів України або іноземних держав». [3]

З трактуванням поняття Реституції в українському законодавстві в контексті культурного спадку та культурних цінностей не все так чітко та безсумнівно, адже на офіційному сайті https://zakon.rada.gov.ua слово «реституція» згадується в 220 документах, але ці законодавчі акти не пов'язані з культурою. Дослідники цього поняття трактують сутність «реституції» базуючись чи то з міжнародних правових документів - від лат. - відновлення, як обов'язок відновлення стану речей, який існував на момент вчинення протиправної дії чи заподіяння шкоди. Чи то схиляються в змісті до «компенсаторної реституції», що є активно вживаним в пост-радянському правовому полі - найактивніше у законодавстві РФ - і «розуміється як вид матеріальної міжнародно-правової відповідальності держави-агресора, яка застосовується у випадках, якщо здійснення відповідальності цією державою у формі звичайної реституції неможливо, і полягає в обов'язку цієї держави компенсувати заподіяну іншій державі матеріальну шкоду шляхом передачі потерпілій державі (або шляхом вилучення потерпілою державою на свою користь) предметів того ж виду, що і пограбовані та незаконно вивезені нею з окупованої її військами території іншої держави». Як зрозуміло зі змісту чому саме в пост-радянському - через проведені масштабні дії з культурними цінностями по перемозі в 2й світовій війні.

Так відомий український дослідник Сергій Кот наголошує: «У сучасній правовій системі України термін «реституція» не використовується, він не фігурує в жодному з чинних правових актів, у тому числі в тих, що стосуються охорони та збереження культурних цінностей. Та проголошує: Вважаємо, що відсутність закріплення поняття «реституція» (яке, втім, широко застосовується в науковому полі) є одним з найбільших недоліків вітчизняного законодавства.» [4]

Щодо терміну «культурні цінності», українське законодавство при визначенні в цілому спирається на Конвенцію ЮНЕСКО 1970 р. Саме поняття закріплено в Конституції України 1996 року. Так, ст. 54 Конституції встановлює, що культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, які становлять культурну цінність, «вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами» [5]. Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. розкриває і деталізує контекст цього терміну, визначаючи його таким чином: «Культурні цінності -- це об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України».

За професійною думкою дослідника С. Кота перший досвід реалізації державної політики в галузі повернення та реституції культурних цінностей був успішним: “В Україну після здобуття незалежності почали повертатися архіви, історичні реліквії, пам'ятки мистецтва та книжкові зібрання, що вивезені поза її межі представниками кількох поколінь трудової та політичної еміграції українців, що впродовж XX ст. сформували представницьку українську діаспору у світі. В Україну було повернуто значні культурні цінності, втрачені в роки Другої Світової війни, а також архіви Державного центру УНР в екзилі, архіви, наукова та творча спадщина відомих політичних, громадських та наукових діячів, діячів мистецтва та ін. Вперше після 30-х років XX ст. відбулися акти повернення українських культурних цінностей з РФ. До Києва були передані 11 фресок Михайлівського Золотоверхого собору XII ст., які в повоєнні роки опинилися у фондах Державного Ермітажу в Санкт-Петербурзі». [4]

Але ось із яким станом справ держава підійшла до початку резонансної справи «Скіфське золото в Нідерландах» в 2014 році: «Спеціальні уповноважені органи, які у різний час здійснювали завдання державної політики у сфері реституції та повернення -- Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон -- були ліквідовані. Не реалізовано концепцію системних пошукових досліджень, правового та інформаційно-аналітичного забезпечення державних органів. Не забезпечена зовнішня інформаційна стратегія, спрямована на пропаганду в світовій спільноті інтересів України у цій сфері. Не створено загального електронного реєстру втрачених культурних цінностей України. Дотепер не розглянуто питання доцільності приєднання України до Римської Єдиної конвенції ЮНЕСКО та ЮНТДРУА про повернення викрадених чи нелегально експортованих предметів культури від 24 червня 1995 року». [4]

Відомий дослідник Віктор Акуленко вважає, що культурні цінності часто стають розмінною монетою в планах українських політиків, як і не тільки українських, бо всі задокументовані наміри щодо реституції культурних цінностей після розвалу СРСР згодом були відхилені російськими політиками. [6]

Через ці аспекти та через перепони, які були виявлені в досягненні перемоги в судах Нідерландів, а особливо через нові виклики, що постали перед державою України в 2022 році постає надважливе питання щодо збереження скарбів нації, бо як справедливо стверджують - повертати своє важче та дорожче, ніж потурбуватися заздалегідь про збереження. Це якщо не йдеться про повну втрату культурних цінностей та надбань. Тож під час збройних конфліктів потребує нагальної так званої ревізії на державному рівні всі процедури захисту культурних цінностей, евакуації, збереження з кількома можливими планами реагування на загрози, так і процедури звернень до міжнародних інстанцій щодо повернення та реституції культурних надбань, втрачених в ході цього збройного конфлікту та до цього через втрату незалежності. Через вищевказане перед Міністерством культури та урядом України стоїть завдання донести до уряду важливість культурного спадку в збереженні нації, як такої, яка захищається не тільки зброєю, але й внутрішньою духовною міццю, сформованою як родинне дерево та закріпленою душею в рідній землі, здобреною саме матеріальною і нематеріальною спадщиною.

Хоч не всі можливі кроки зроблені, але процес таки йде, бо є інформація щодо створення реєстру культурних цінностей України. Також вважаємо за доцільне починати шлях щодо повернення - репатриації своїх надбань через вироблення державної політики - спеціально розробленого курсу - плану дій, що базується перш за все на національних інтересах, так, щоб національні скарби не ставали в майбутньому розмінною монетою політиків, з орієнтиром тільки на інтереси українського народу та виходячи тільки з попередніх умов і тих викликах, що постають перед Україною зараз. В розробці державної політики до вснаги може стати міжнародний досвід інших країн, таких як Корея та Франція [7, 8], що зробили багато з реституції та повернення культурних цінностей. Також через свою інтернаціональну проблематику корисним може стати вивчення позитивного наявного досвіду з успішних справ щодо реституції та повернення по всьому світу, як і консолідація зусиль декількох державних установ задля однієї мети. Досвід конструктивної критики спеціалістів щодо ведення державними установами України справи Скіфського золота в Нідерландах також вважаємо за доцільне вивчати, як і провальну культурної політики за кордоном в минулому - на прикладі спроби РФ «приватизувати» скіфські надбання за посередництвом Британського музею. Факт розкритий в пресі. [9]

Як висновок ми, як дослідники, пропонуємо консолідовано, професійно та швидко розробити державну програму, спрямовану на повернення культурних цінностей, спираючись на набутий досвід, діючі закони та проєкти законів, здатні змінити ситуацію з поверненням культурних цінностей та надбань народу України на краще. Ми маємо зробити все можливе задля нас самих та майбутніх українців.

Література

реституція повернення культурна цінність

1. Скіфське золото повертається в Україну. Долю кримських скарбів вирішували 9 років. https://www.bbc.com/ukrainian/news-65856335

2. Скіфське золото конфіскували в Іспанії. https://www.bbc.com/ukrainian/articles/ck7wp8k7nz8o

3. Закон України № 1068-XIV «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999 р. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1068-14#Text)

4. Монографія С.Кота. Повернення і реституція культурних цінностей у політичному та культурному житті України (ХХ -- поч. ХХІ ст.): монографія / Сергій Кот. -- Київ: Інститут історії України НАН України, 2020. (ст.103) (ст. 933)

5. Конституція України. Стаття 54 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D 1%80#Text

6. Віктор Акуленко. «Політико-правові проблеми повернення культурних цінностей між державами СНД». 30.08.2016.http://lostart.org.ua/ua/research/748.html

7. Kim, J (2018). Museums and cultural heritage: to examine the loss of cultural heritage during colonial and military occupations with special reference to the Japanese occupation of Korea, and the possibilities for return and restitution. (Unpublished Doctoral thesis, City, University of London).

https://openaccess.city.ac.uk/id/eprint/20813/1/Kim,%20Jongsok.pdf

8. Commission pour l'indemnisation des victimes de spoliations intervenues du fait des legislations antisemites en vigueur pendant l'Occupation. Report on public 2021. Engles. https://www.civs.gouv.fr/news/2021-activity-report-has-just-been-published/

9. Л. Турецький. «Скіфи в заручниках у росіян», 4.11.2017 https://petrimazepa.com/ru/catchedscythians.html

Размещено на Allbest.ru