Проблеми розвитку музейного менеджменту в сучасних соціокультурних умовах

У сучасних соціокультурних умовах музею, що у перекладі з давньогрецької означає «місце, присвячене музам» [5, 12 ] належить особлива роль, адже, являючись своєрідною скарбницею культури і мистецтва й по суті унікальним центром культурно-духовного збереження, популяризації й передачі наступним поколінням культурної спадщини, він передовсім має сприяти гуманізації суспільства, утвердженню будь-якої нації як частини світової спільноти. При цьому О. Салата вказує, на таку багатогранну «роль музею як наукового історичного закладу, в якому українську спадщину зосереджено не тільки для зберігання й експонування, але й для проведення науково-дослідної роботи, з подальшим періодичним виданням праць з історії України» [2, 51]. Разом з тим зазначимо, що нині в Україні музеї переважно знаходяться на межі виживання, що не в останню чергу пов'язано з недостатнім використанням організаційно-управлінських інструментів функціонування музейної справи, а отже розвинутого музейного менеджменту як системи знань про теорію та практику управління музеєм та музейним персоналом, що й визначає актуальність нашого дослідження.

Розмірковуючи про сучасний музей як соціальний інститут, що є тією культурною установою, котра координує і організує діяльність значної кількості людей з метою збереження важливих подій та артефактів минулого й сьогодення, а також передачі унікальних знань про них прийдешнім поколінням, вважаємо за необхідне звернутись до наукових розвідок О. Кононюк, яка вважає, що сучасні соціокультурні умови диктують музеям нові правила та умови, а тому музеї «повинні гідно витримати конкуренцію із своїми віртуальними замінниками».

У статті «Музейний менеджмент в сучасному соціокультурному середовищі» дослідниця підкреслює, що нині змінюються не лише форми подачі матеріалу, а й сфера пропонованих музеєм послуг, а тому особливого значення в успішному функціонуванні й розвиткові музею як соціальної інституції набуває стратегічний музейний менеджмент, який покликаний визначати «відносини музею та суспільства» [3, 220], де не важливу роль покликаний відігравати фандрайзінг. Останній своєю чергою виступає комплексом заходів, що дозволяє залучити фінанси з метою реалізації некомерційних музейних проектів. Як вказують М. Рутинський та О. Стецюк «авторитетний імідж музею, інтерес до нього з боку різних соціальних груп дає цим установам можливість «конвертувати» соціальну значущість у фінансові ресурси, отримані від інших економічних суб'єктів». Вчені переконані, що чим вищою є популярність музею, соціальна значущість його місії, суспільна привабливість музейних програм і проектів, тим більше можливостей такий музей має, щоб залучати кошти із зовнішніх джерел. Дослідники доводять, що доступ музею до залучення альтернативних джерел фінансування відкривається через завоювання ним суспільного інтересу та визнання. Показовим виступає і той факт, що розвиток системи фандрайзинга неможливий без відповідного державного сприяння й стимулювання цієї діяльності. Роль держави у становленні системи фандрайзинга проявляється як у створенні сприятливого правового й податкового середовища для фінансування культури, що забезпечує очевидні вигоди для організацій-донорів і стимулює перерозподіл ресурсів у некомерційний сектор, так і у формуванні системи позабюджетних джерел фінансування культурних проектів. історичний науковий український спадщина управлінський музей

Уміння музею виявити інтереси потенційного спонсора і використовувати їх у своїх цілях становить ключовий момент будь-якої фандрайзингової кампанії. Як доводить практика, потенційних спонсорів майже ніколи не вдається знайти в результаті випадкових зустрічей, тому протягом останніх десятиліть зарубіжні музеї стали приділяти час і ресурси на розробку програм по залученню спонсорів і створювати спеціальні відділи розвитку, в яких професіонали займаються залученням джерел додаткового фінансування і так званих «негрошових внесків». Н. Давлєт-Кільдєєва доводить, що фандрайзинг в музеї фактично починається зі створення інформаційної бази даних про потенційних спонсорів - а саме окремих людей і компанії. У вказані бази менеджери музею ретельно збирають та регулярно вносять відомості про предмет діяльності майбутніх спонсорів, сферу їх інтересів, традиції, потенціал, основні дані про адміністрацію, її ціннісні орієнтири. При цьому важливо, щоб дана інформація з періодичністю в кілька місяців перевірялася, оскільки музеям немає сенсу шукати різноманітні підходи до бізнесмена або компанії, чиї доходи впали або ж стали помітно знижуватися. Навпаки, в разі зростання доходів вони можуть виступити як спонсори будь-якого перспективного музейного проекту, особливо якщо отримають при цьому податкові пільги.

Дослідниця слушно зауважує, що у процесі створення інформаційної бази даних про потенційних спонсорів співробітникам музею особливу увагу слід приділяти бізнесу, що має певні точки дотику з музейними реаліями. Цікавим є той факт, що для спонсорів підтримка музейних проектів також може мати чимало привабливих сторін, серед яких варто виділити додаткові можливості для реклами своєї діяльності, товарів і послуг, що часом виявляється набагато вигідніше й ефективніше, ніж придбання ефірного часу або рекламних площ в друкованих виданнях. Крім того, участь в соціально значущих проектах і програмах не тільки демонструє міцне економічне становище спонсорів, а й створює їм привабливий імідж [2, 168 ].

У підсумку нашого дослідження, варто звернутись до роботи М. Бєлікової та С. Гресь-Євреінової «Музейний менеджмент в Україні та світі: проблеми та перспективи», в якій авторитетні вчені серед проблем сучасного музейного менеджменту в нашій державі виокремлюють низку проблем, котрі ще належить вирішити. Поділяючи точку зору дослідників, зазначимо, що нині в Україні слід, зокрема, змінити безпосереднє ставлення керівників музеїв до проблем означених соціокультурних закладів, а крім того, усіляким чином сприяти накопиченню досвіду співробітниками музеїв щодо отримання грантів, котрі би сприяли активному розвитку музеїв. Серед проблем стратегічного менеджменту варто назвати й гостру потребу набуття професійних навичок щодо організації та управління музейною справою серед персоналу музею, оскільки в перспективних планах розвитку музеїв переважають наукові, а не управлінські напрямки. Вирішенню проблем музейного менеджменту в Україні сприяло би збільшення відсотка туристів серед відвідувачів музеїв шляхом створення та розвитку музейного сайту, що постійно би оновлювався, «приваблення інвесторів, спонсорів, благодійників» [1, 135].