Театралізація як творчий метод в режисурі масових свят та видовищ

Размещено на http://allbest.ru

Театралізація як творчий метод в режисурі масових свят та видовищ

Вероніка Хлівнюк

Актуальність дослідження театралізації як творчого методу в режисурі масових свят та видовищ пов'язана з необхідністю з'ясування феномену театралізації, визначення її меж, місця та впливу через художній образ на свідомість глядачів і формування їхнього світогляду.

Питання театралізації в режисурі і драматургії розглядається у працях М. Євреїнова, Ю. Лотмана, Й. Туманова, О. Клековкіна, А. Коновича, А. Чечетіна, О. Рубба, Ю. Барбая, Д. Генкіна, І. Шаро- єва, А. Горбова, А. Житницького та ін. Можна констатувати недостатню кількість фундаментальних досліджень, які б допомогли зрозуміти явище театралізації.

Розглянемо деякі значення терміну «театральність» і «театралізація». Як стверджує О. Клековкін, «театральність -- ключова категорія театру, що активно починає застосовуватися з початку ХХ ст. і змістом якої визначається розуміння специфіки театру, його мови, засобів виразності тощо в межах конкретного художнього напряму і театральної системи, а також відмежування театру, як особливої форми мистецтва, від драматичної літератури та інших артистичних практик» [1, с. 722]. Лесь Курбас вважав, що «театральність завжди була найвищою стороною українського театру. А без театральності нема й театру, театр завжди потребує якогось підкреслення, якихось котурнів» [2, с. 25-26].

Існують два види театралізації: сценарна і режисерська. Сценарна театралізація -- це творчий спосіб перетворення життєвого, документального матеріалу в художній сценарій.

Натомість режисерська театралізація -- це творчий спосіб доведення сценарію до художньо - образної форми видовища через систему образотворчих, виражальних і алегоричних засобів.

Сутність методу театралізації в сучасних до - звіллєвих програмах полягає у з'єднанні звуків, кольору, мелодії у просторі та часі, що розкривають образ в різних варіаціях, проносячи їх через єдину «наскрізну дію», яка об'єднує і підпорядковує собі усі компоненти, що використовуються за законами сценарію.

Практика дає змогу виділити три види сценарно-режисерської театралізації.

1. Театралізація компільованого (комбінованого) виду -- це тематичний відбір і використання готових художніх образів із різних видів мистецтв і поєднання їх між собою сценарно-режисерським ходом. Головне завдання сценариста в роботі з цим методом полягає у визначенні сценарно-смислового стрижня усієї програми, епізоду або блоку, у композиційній чіткості усього сценарію, у монтажі епізоду та блоку. У використанні цього виду театралізації режисерові важливо пам'ятати головний закон художньої доцільності, який вимагає виправданості появи номера, його жанрової відповідності темі.

2. Театралізація оригінального виду -- створення сценаристом нових художніх образів згідно зі сценарно-режисерським задумом. Цей вид театралізації широко використовується при створенні сценаріїв документального жанру, в основі яких лежить інсценізація документа, органічне поєднання документального й художнього.

Документальний ряд набуває сучасного публіцистичного звучання, якщо факт має суспільну значимість. Основні вимоги: злободенність і актуальність.

3. Театралізація змішаного виду -- використання першого і другого виду. Включає компіляцію готового і створення нового. Побудо - вана за принципом тематичного відбору і зведення їх в композиційну цілісність за допомогою наскрізного сценарно-режисерського ходу і привнесення до цієї основи свого авторського оригінального бачення і рішення. Включає компіляцію готових текстів і номерів та оригінальне створення готових текстів і номерів.

Провідними виражальними засобами, що створюють особливу мову театралізації, є символ, алегорія і метафора, за допомогою яких режисер створює в масових святах та видовищах повнокровний і багатоманітний світ естетичних цінностей.

Символ (гр. symbolon -- умовний знак, натяк) -- предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Умовним театраль - ним символом стає нейтральний візуальний (рідше акустичний) об'єкт, значення якого формується за допомогою метафоричного зв'язку через посередництво смислових фізичних дій акторів, що сприймаються як символічні. Умовний символ пробуджує творче начало у глядача, загострює увагу до того, що відбувається і стимулює інтерес до прихованого смислу.

Алегорія (гр. аі^огіа -- інакомовлення) -- це зображення абстрактної ідеї або нематеріальної ознаки у вигляді конкретного образу. Алегорія прочитується однозначно і тому зрозуміла всім, вона ніби «зашифровується» митцем і потім «розшифровується» публікою. Натомість символ можна насичувати різним змістом і трактувати більш вільно. Найпростіші приклади алегорій є в байках, де лисиця позначає хитрість, ягня -- беззахисність, вовк -- нахабну і грубу силу. театралізація сценарій режисура свято

Метафора (гр. metaphor -- перенесення) -- розкриття сутності одного предмета чи явища через особливості іншого. Метафора -- дуже важливий засіб емоційної дії в режисурі. В основі побудови метафори лежить принцип порівняння предмета з яким-небудь іншим предметом на підставі загальної для них ознаки. Розрізняються три типи метафор: 1) метафори-порівняння, в яких об'єкт зіставляється з іншим об'єктом; 2) метафори-загадки, в яких об'єкт заміщений іншим об'єктом; 3) метафори, в яких об'єкту приписуються властивості інших предметів.

Діапазон використання метафори у постановках величезний: від зовнішнього оформлення до образного звучання усього спектаклю. Ще більше значення має метафора для режисури масового театру як театру великих соціальних узагальнень, що має справу з художнім осмисленням і оформленням повсякденного реального життя. Саме метафора може надати реальному факту аспект художнього осмислення, тлумачення, може допомогти упізнанню реального героя.

Шляхи створення образу через метафору в театрально-декораційному оформленні вистави різні. Думка, ідея можуть бути виражені через планування, конструкцію, оформлення, деталі, світло, через їх співвідношення і поєднання. Метафорична мізансцена вимагає особливо ретельної розробки пластичних рухів і словесної дії для створення узагальненого художнього образу режисерської думки. Метафора в акторській грі продовжує залишатися дієвим образним засобом театру, і з її допомогою режисер масового дійства може створювати образи великих узагальнень.

Використання символу, метафори, алегорії в театралізації -- це насущна необхідність, що народжується в процесі вирішення режисером нових завдань, але в той же час -- це всього лише прийом, а будь-який прийом доречний лише тоді, коли є непомітний. Глядач має сприймати не прийом, не форму, а через прийом і форму розуміти зміст і, сприймаючи його, зовсім не має помічати тих засобів, які цей зміст доносять до його свідомості. Треба пам'ятати, що усі засоби іносказання в режисурі мають бути нерозривно пов'язані з життєвим досвідом реальної аудиторії, для якої здійснюється постановка масового свята чи театралізованого видовища.

Література

1. Клековкін О. Ю. THEATRICA: Лексикон. Київ: Фенікс, 2012. 800 с.

2. Курбас Л. Театральні закони і акценти / вступ і впоряд. Б. М. Козака. Львів: Логос, 1996. 48 с.

Размещено на Allbest.ru