Франц Коковський як співорганізатор і "пропагандист" музейної діяльності (з регіональних "музеотворчих" традицій 1930-х рр.)

старший науковий співробітник

Важливою складовою, що формувала окремий зміст творчості й життєвої практики Франца Коковського (українського письменника, поета, правника, етнографа, громадського діяча), була музейницька діяльність. Адже він: «Разом з іншими культурними діячами (Левом Гецом, Іриною Добрянською, Іваном Филипчаком, Юліаном Тарновичем та ін.)... брав участь у заснуванні етнографічного музею «Лемківщина» в Сяноку» [11, 156]. Музею, який на багато наступних десятиліть зосередив у собі весь регіональний краєзнавчий, дослідницький та популяризаційний зміст.

Історія музею сягає початку 1930-х рр. На перших Установчих зборах товариства «Лемківщина» (27 лютого 1931 р.) серед його старшин було вибрано Франца Коковського та художника Лева Геца. Головним завданням новоствореного керівного складу була організація та визначення перспектив розвитку регіональної музейної структури [9, 197-198]. Музей Товариства «Лемківщина» очолив Лев Гец. А серед найбільш активних його співробітників було названо й Франца Коковського. Він був відповідальним за збір й опрацювання етнографічного матеріалу та «пропаганду» - планомірне поширення звісток про музей та музейництво [10, 766].

Власне, показовими результатами «пропаганди» Франца Коковського можна назвати його інформаційні статті під рубрикою «Музей «Лемківщина» у Сяноці». Тут подається (коротко) загальна характеристика музею, з акцентуванням на кількість музейних предметів і їх тематичну класифікацію.

Зазначено, що, від часу заснування (з 1931 р.) у музеї зібрано 7515 експонатів, за останній рік - «994 катальогових числа». Серед експонатів: 151 ікона XV-XIX ст., 2783 документи, 450 одиниць нумізматики, 39 зразків медальєрного мистецтва, документів періоду УНР - 232 одиниці, 109 зразків старих тканин, вишивок - 263 числа, книг - 548 (з них - понад сотня рукописів, починаючи з XVI ст.), писанок - 140 одиниць, 250 світлин; а також банкноти, картки, моделі, господарське знаряддя. Представлені окремі археологічні артефакти (переважно крем'яне знаряддя), «зразки зброї з княжих часів і гармату з часів Хмельниччини», кераміка, скло, народний одяг. Акцентує увагу на важку працю Л. Геца, для якого музей - як «укохана дитина» [4, 7-8, 17; 5, 143-146; 7, 153-155].

Також своєрідним покажчиком практичних заходів зі збору музейних предметів, як засобу збереження цілісного сакрального зібрання, була стаття Ф. Коковського «Нова ділянка культурної праці» (опубліковано в часописі «Жінка» за 1937 р.). Заставка має цілком пам'яткоохоронний зміст і мету: «По наших церквах, у глухих закутках провінції, криються невичерпані ще скарби нашого культурного дорібку з минулих століть. Скарби, що на них ніхто не звертає уваги, які валяються та пропадають марно. Не говорю про старовинні образи, чи церковні посуди та знаряддя, бо ними вряди-годи хтось іще поцікавиться».

Речі, на які взагалі не звертають уваги - це старі фелони, єпатрихилі. Автор переглядав їх на старих стріхах і майже завжди бачив понищені, повністю втрачені. Тому, з метою збереження подібного виду сакральних мистецьких творінь, у 1936 р. при музеї «Лемківщина» створено окремий відділ церковних тканин. На час авторської публікації зібрано 80 штук фрагментів, сім цілих фелонів, 21 більших відрізків й одна плащаниця. Окремі зразки визнавалися як дуже цікаві й своєрідні (згідно думки дослідника - «бідермаєрські», як окрема стилістична форма початку ХІХ ст.) [7, 152-153].

Наступний факт також відзначено в окремій публікації Ф. Коковського. До Управи музею «Лемківщина» надійшло повідомлення, що на землях Горличчини (адміністративний регіон - колишня оселя німецьких колоністів й зона нафтового промислу) залишилася бібліотека о. Менцинського (пароха Маластова), убитого бандитами. Для перевірки інформації та, загалом, збору предметів музейного значення, туди поїхали Лев Гец, Франц Коковський та студент Богдан Чайківський. Їх обов'язки були чітко розподілені: Л. Гец вивчав і збирав мистецькі пам'ятки, Ф. Коковський - етнографічні, а Б. Чайковський здійснював фотофіксацію матеріалу [6, 62]. У результаті проведених на місцевості пошукових робіт було здійснено відбір бібліотеки, опис церкви та інших нерухомих пам'яток краю; проведено власне збір музейних предметів (зокрема образів), фіксацію воєнних цвинтарів. Зроблено етносоціальний та господарський опис населених пунктів краю [6, 62-70].

Із середини 1930-х рр. Ф. Коковський повертається у рідні Бережани на Тернопільшині. І також залучається до діяльності по організації крайового українського музею. Ще в 1935 р. підготовлено відозву про створення при місцевій філії Українського педагогічного товариства «Рідна школа» «Українського Національного музею ім. Андрія Чайковського у Бережанах». Одним з ініціаторів, які її підписали, був Ф. Коковський [3, 3]. А 12 листопада 1935 року створено музейне товариство. Франц Коковський - в Управі музею. Для його популяризації та активізації збирацької роботи серед населення краю Управа розробила спеціальний квестіонар, в якому було чітко зазначено, що саме потрібно збирати до музейної збірки. Трактувалося це доволі масштабно: «всі пам'ятки побуту (народна українська ноша, вишивки, писанка), культури (церковне та світське мистецтво, рукописи, книги), археологічні знахідки, матеріали до краєзнавства, народної творчості...» [10, 770].

На початку 1936 р. до Бережанського повітового староства було подане ще одне звернення щодо потреби відкриття українського, за змістом, музею. Серед ініціаторів створення музею, підписи яких поставлено під вищезазначеним зверненням, був і Франц Коковський [1, 2].

Він залишає за собою функцію «пропаганди». Це підтверджує коротка замітка Ф. Коковського «У справі Бережанського музею» (Новий час. 1936. №65. 21 березня) як відповідь на звернення др. Є. Пеленського в 58 числі «Нового часу». Останній заперечував потребу називати музей як «національний» та імені А. Чайковського. Франц Коковський роз'яснює: музей трактується у значенні як «народний». А применшення ролі А. Чайковського як «третьорядного письменника та провінційного діяча» вважав некоректним (нагадуючи, що музей у Сокалі також названо його іменем) [7, 148].

У 1936 р. Ф. Коковський - ще й віцеголова Бережанської повітової філії товариства «Просвіта» ім. А. Чайковського; а з 1937 р. - ще й голова повітової філії товариства «Рідна школа». Власне повітова філія «Просвіти» містилася у будинку «Рідної школи» по вулиці Міцкевича, 3 [2, 1-1 зв.]; тобто там, де й концентрувалася музейна збірка.

Український музей у Бережанах проіснував до 1939 року. Наступна зміна політичних обставин та орієнтацій, на жаль, змела його. А збірки, принаймні окремі з них, поповнили фонди новоствореного обласного краєзнавчого музею у Тернополі.

Як «пропагандист» музейної справи виступав Ф. Коковський на традиційних для 1930-х рр. українських музейних з'їздах. Так, на третьому зібранні музейників, що відбувся у Львові 9 червня 1935 р. (у приміщенні Національного музею), він представляв ще музей «Лемківщина». Його вибрано за секретаря з'їзду, а сам процес роботи цього музейного зібрання висвітлив окремою публікацією [8, 830-831].

А вже на четвертому музейному з'їзді (31 травня - 1 червня 1936 р.), господарем якого був музей товариства «Лемківщина» у Сяноку, уперше було представлено новостворений Бережанський музей. І представником від нього був Ф. Коковський, який виголосив окрему доповідь на тему «Над джерелами Ослави» (короткий нарис матеріальної культури на пограниччі Лемківщини і Бойківщини) [3, 4; 8, 832-833]. А його стаття «Із нагоди з'їзду музеологів у Сяноці» (Новий час. 1936. Ч. 120) містить авторські спогади про організацію музею «Лемківщина», якому виповнювалося п'ять років [7, 148-151]. Зокрема, висвітлюються конкретні факти «веселих поїздок» по Лемківщині з метою збору музейних предметів, в дусі Дмитра Яворницького.

Життя і діяльність Франца Коковського було осмислене, тому що мало мету. Ця мета була дієвою та багатогранною. Музейництво - один з важливих її аспектів. коковський музей пропаганда етнографічний

Література

1. Бережанські вісті. Бережани, 1936. Ч. 2.

2. Державний архів Тернопільської області. Ф. 231. Оп. 2. Спр. 5.

3. Діло. Львів, 1935. Ч. 53.

4. Коковський Ф. Східними межами Лемківщини. Бібліотека Лемківщини. Львів, 1936. Ч. 3.

5. Коковський Ф. Музей «Лемківщина» в Сяноці. Наша Батьківщина. Орґан Українського краєзнавче-туристичного Товариства «Плай» у Львові. Львів, 1937. Ч. 6.