Поп-рок як репрезентативний напрям українського мистецтва

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Поп-рок як репрезентативний напрям українського мистецтва

В. Овсянніков

Нині поп-рок посідає значне місце в музичній культурі України, однак системно цей напрям почав розвиватися лише з 2000-х рр. Перш ніж ми охарактеризуємо основні етапи становлення української рок-музики і поп-року зокрема, попередньо коротко окреслимо віхи розвитку зарубіжного поп-року. На жаль, це можна зробити в загальних рисах, оскільки у світі немає жодної наукової роботи, в якій детально було б висвітлено цей феномен, хоча, як було вже зазначено, у роботах доволі часто трапляються згадки про цей стиль рок-музики.

Найбільш змістовно ємною щодо етапів становлення поп- року є невелика стаття з інтернет-джерел, яка, спираючись на зарубіжну літературу, виділяє три етапи поп-року [138]. Коротко охарактеризуємо кожен з них відповідно до зазначеного джерела. Уперше поп-рок як відгалуження рок-музики було використано на позначення ранньої творчості гурту «The Beatles», а також їх послідовників - гурти «Gary Puckett & The Union Gap», «The Buckinghams», «The Grass Roots», тобто ця назва вперше з'явилася у 60-х рр. ХХ ст. У 70-х рр. ХХ ст. аналогічну музику почали називати софт-роком, а під поп-роком розуміли «важкі» балади гуртів, що працювали у стилях «хард-рок» та «хеві- метал», а також композиції, що виконувалися у більш швидкому темпі, ніж це було у софт-рокових гуртах. Третій етап розвитку поп-року припадає на середину 90-х рр. ХХ ст. і пов'язане з творчістю Аланіс Моріссетт (Alanis Morissette) і Мелісси Етерідж (Melissa Etheridge). Популярність поп-року пов'язана з тим, що час «важкого» року вже минув, і більш актуальними стали напрями хіп-хоп та R&B. Сучасними поп-рок-виконавцями, на думку автора цієї статті, є сольні артисти Келлі Кларксон (Kelly Clarkson), Пінк (Pink), Мелані Сі (Melanie C), Авріл Лавін (Avril Lavigne), Грегорі Лемаршаль (Gregory Lemarchal), Адам Ламберт (Adam Lambert), Стен Буш (Stan Bush), Шакіра (Shakira), Гвен Стефані (Gwen Stefani), LaFee (псевдонім співачки Крістіни Кляйн) та гурти «OneRepublic», «The All-American Rejects», «PMMP», «Roxette», «The Rasmus», «The Veronicas», «Tokio Hotel», «One Direction», «5 Seconds of Summer», «DNCE» [138].

Варто зазначити, що різні дослідники називають представниками поп-року різних виконавців. У вже згадуваній монографії В. Сирова представниками поп-року були названі сольні артисти Пол Маккартні, Елтон Джон, Ерік Клептон та гурти «Bee Gees», «Queen», «Nirvana», «U2», «Linkin Park» [168, с. 37]. Звернемо увагу, що обидва джерела подають зовсім інших виконавців, але музиканти з обох переліків загалом підпадають під основні риси поп-року. Як бачимо, у науковій та довідковій літературі немає чіткого визначення того, який зарубіжний виконавець працює у стилі поп-рок. Це можна пояснити двома причинами:

1) соліст або гурт працюють в кількох стилях, і поп-рок є одним з них;

2) стиль поп-рок немає чіткого окреслення відповідно до своїх двох базових компонентів. Але зазвичай дослідники під стилем поп-рок мають на увазі музику, де поєднано елементи поп- музики (яскрава мелодика з тематичною повторністю) та року (саунд електрогітар, «важкість» та агресивність звучання).

Елементи поп-року, як уже вказувалося, дослідники знаходять ще в ранніх зразках західної рок-музики (1960-ті рр.). Однак в Україні, яка входила до складу СРСР, де рок тривалий час був під забороною, поп-рок у його класичному розумінні сформувався вже після отримання незалежності. Проте його складові можемо знайти у творчості різноманітних ВІА, більшість яких, щоправда, в Україні належали до фольклорного напряму. Тож здійснимо невеликий екскурс в історію української рок-музики, виявимо її пріоритетні напрями заради виокремлення поп-року як складової рок-мистецтва на кожному етапі його розвитку.

Історію української рок-музики можна розпочати із середини 1960-х рр., коли почали з'являтися перші самодіяльні рок- гурти, які намагалися в умовах СРСР, куди ходила у той час і Україна, долучитися до провідних світових трендів, де лідером у той час була рок-музика. Нагадаємо, що всі актуальні музичні течії у Радянському Союзі спочатку були під забороною, проте з часом заборона потроху знімалася, оскільки партійна верхівка СРСР бачила неможливість протистояти стихії молодіжного руху і намагалася використати соціальний та художній потенціал рок-музики відповідно до панівної ідеології.

Знайомство з рок-музикою, її стилем і саундом в СРСР відбувалося двома шляхами - за допомогою заборонених тоді радіостанцій «Голос Америки» та «BBC», де можна було почути цю музику, а також її записів на магнітних альбомах, які в той час були альтернативою офіційній радянській звукозаписувальній індустрії. Саме так у СРСР популяризувалася творчість західної рок-музики, лідером якої у 1960-і рр. був гурт «The Beatles». Наслідуючи стиль і саунд західного року, українські музиканти не могли оминути реалій, які були в СРСР. Як зазначає у своїй дисертації Т. Самая, влада намагалася представників рок-музики спрямувати в «правильне» ідеологічне русло. Саме тоді з'являється абревіатура ВІА - вокально-інструментальний ансамбль, яка «була офіційно введена державою для визначення молодіжних музичних ансамблів, поп-, фольк- і рок-гуртів періоду 1966-

1986 рр. та застосовувалася як термін для мас-медіа того часу» [148, с. 91]. Щодо рок-музики в її західному розумінні, то дослідниця зазначає, що у СРСР існувало два типи колективів: перші виконували оригінальний рок західного зразку, другі - твори радянських композиторів, які різнилися соціальною спрямованістю, музичним стилем та формою функціонування. Останнє передбачало наявність чи відсутність художнього керівника: гурти, що орієнтувалися на західні зразки, його не мали, тоді як «радянські» ВІА його обов'язково повинні були мати, і він був не лише лідером, а й аранжувальником, режисером та директором [148, с. 92].

Розглянемо творчість найбільш популярних у той час українських рок-гуртів «Березень», «Друге Дихання», «Еней» в контексті їх стильових орієнтирів та зазначимо їх місце у становленні й розвитку національної музичної культури.

Біг-бітовий гурт «Березень», створений у 1965 р., орієнтувався не на виконання західних хітів, а на власний репертуар, творцем якого був його лідер Олександр Авагян. Спершу колектив мав назву «Марія-Оранта», за назвою однієї з перших пісень О. Авагяна. У склад ансамблю увійшли гітаристи Олександр Авагян та Юрій Безценний, бас-гітарист Віктор Кушнір, піаніст В'ячеслав Криштафович, ударник Олесь Ольшанський та лідер- вокаліст Валерій Вітер. Ансамблю вдалося створити студійні записи пісень і знятися для телепрограм, однак жодна з них не потрапила до ефіру. Також колективу прийшлося змінити назву з «Марії-Оранти» на «Березень», бо з попередньою їм заборонили виступати. Орієнтиром для творчості гурту стала українська традиція у її міфах, казках та легендах, а сама творчість була просякнута волелюбним українським духом [58, с. 55-56].

Гурт «Друге Дихання» з'явився у 1966 р. До його складу входили лідер гурту, вокаліст та гітарист Олег Слободенко, перкусіоніст Сергій Чаришников, бас-гітарист Михайло Ніколаєв та гітарист Володимир Ткалич. Розпочинали музиканти як виконавці зарубіжних хітів і мали великий успіх у публіки. Гурт отримав перемогу на біг-бітовому фестивалі у 1967 р., проте займатися власною творчістю відповідно до музичних смаків він не міг, оскільки, відповідно до умов існування музикантів у СРСР, колективу треба було бути приписаним до Укрконцерту. Олег Слободенко та Сергій Чаришников утворюють гурт «Веселі шпаки», який також швидко розпадається, бо музиканти прагнули грати «справжній» рок, що викликало негативну реакцію у Москві. Потім вони утворили гурт «Граймо», куди увійшли не лише колишні виконавці «Другого Дихання», а й музиканти з «The Once». Артисти супроводжували виступи Тарапуньки і Штепселя, а також Юлії Пашковської, однак їхні виступи були не простим супроводом, а справжнім повноцінним виступом, послухати який приходили їх прихильники. Стильовими орієнтирами гурту були блюз, рок-н-рол і соул [58, с. 57-59].

«Еней» в історії української рок-музики став творчою лабораторією багатьох музикантів - Тараса Петриненка, Кирила Стеценка, Геннадія Татарченка, які плідно працювали у цьому напрямі у подальші роки. Гурт було створено наприкінці 1960-х рр. тодішніми студентами київської музичної десятирічки. Музиканти виконували різний репертуар - фольклорні твори, радянські пісні та, звісно, репертуар «The Beatles». Пізніше стильові орієнтири гурту розширилися, і «Еней» виконував хард-поп- арт-фолкові композиції, музику у стилі соул, фанк і джаз-рок. Колективу пощастило виступати на телебаченні, тим самим розширивши не лише свою аудиторію, а й давши українським слухачам зразки української рок-музики. І хоча у зв'язку з черговою атакою радянської ідеологічної машини у 1972 р. записи і показ на телебачення виступів гурту (як україномовного і як рокового) блокувалися, цей колектив став один з потужних провісників української рок-музики [58, с. 66-69].

Українська рок-музика в часи СРСР розвивалася не лише в столиці і, відповідно, була представлена й регіональними гуртами. У 1970-1980-х рр. відомими були харківські колективи «Ідоли», «Назавжди», «Арена». Соліст гурту «Ідоли» Сергій Коротков був президентом першого харківського рок-клубу і випускав самвидавом перший український часопис «Біт-Ехо», присвячений рок-музиці. Гурт «Назавжди» 1975 р. став виконавцем великої сюїти-ораторії «Кобзар» на вірші Т. Шевченка [58, с. 16-19].

Отже, творчість українських рок-гуртів середини 19601980-х рр. орієнтувалася передусім на західні зразки рок-музики, однак не могла обійти й традиції національної культури. У той час ще не можна було говорити про сформовану традицію українського року та його стильовий плюралізм, оскільки більшість напрямів були під забороною і розвивалися підпільно, проте підґрунтя українського року почало формуватися саме у той період.

Фольклорні ВІА, серед яких найпопулярнішими були «Кобза», «Світязь», «Смерічка», «Червона рута», належали до колективів другого типу, оскільки вони виконували твори українських авторів і спиралися на національний фольклор. Сьогодні ці колективи зазвичай не розглядають у контексті розвитку рок-музики, оскільки за стилем вони ближчі до популярної музики з мінімальними елементами року (електронний гітарний саунд, гітарні соло). Однак в контексті розвитку рок-музики їх можна вважати радянськими аналогами поп-року в розумінні 1960-1970-х рр., який передбачав «полегшений» варіант рок-музики.

Виділимо риси фольклорних ВІА, що поєднують їх з рок- музикою. По-перше, це формат гурту, де важливу роль відіграє колективна творчість. Навіть якщо у пісні відповідно до вимог художніх рад був композитор та автор слів, то весь колектив міг брати участь в аранжуванні твору, і, звісно, у його виконанні. Зміна учасників не впливала на статус колективу, хоча, безумовно, мала наслідки у творчому обличчі гурту та його саунді. По-друге, інструментарій, вокал і загальний саунд колективів орієнтувався саме на рок-музику, хоча і відтворював його у полегшеній формі. По-третє, імідж виконавців (одяг, зачіски, сценічна поведінка), хоча і був орієнтований на використання національних елементів, все ж таки не міг повністю бути позбавлений атрибутів, що були характерні для західної рок-музики. Отже, фольклорні ВІА у радянські часи були своєрідними аналогами поп-року у СРСР.

Ми усвідомлюємо, що ця аналогія не є зовсім точною, бо поп-рок як стиль рок-музики у цілому не передбачав використання елементів фольклору, оскільки в рок-музиці існував такий напрям як фолк-рок. Але враховуючи реалії СРСР ця аналогія стає більш очевидною відповідно до двох позицій. Перша - підтримка державою саме фольклорних колективів, оскільки вони, на думку ідеологів, були менш небезпечними для радянської ідеології, ніж західно орієнтовані гурти, що пропонували радянській молоді «чистий» рок із його ідеологією нонконформізму або

консьюмеризму, що для СРСР було вкрай небезпечно. У 1980-і рр. у СРСР загрозою стала вже національна складова цих колективів, і у той період спостерігається занепад їх діяльності. Однак у 1970-і рр. фольклорні ВІА були один з найбільш бажаних колективів подібного формату на радянському телебаченні, а тому вони стали найбільш популярним видом рок-музики у СРСР, тобто фактично поп-роком. По-друге, варто відмітити культуро- творчий потенціал фольклорних ВІА, які були справжніми носіями національної культури на теренах СРСР, що й стало причиною їх поступового витискування у 1980-і рр. Як показала історія, про що йтиметься далі у роботі, поп-рок в Україні має важливий культуротворчий потенціал, який розкрився вже пізніше, у пострадянський час. Тому ранні, «некласичні» форми поп-року в СРСР можна розглядати як прототипи більш пізніх, «класичних», що мають світові аналоги. Але, на відміну від західного поп-року, що тяжів до транснаціонального виміру, культуротворчий потенціал, закладений у фольклорних ВІА, в Україні було збережено та трансформовано відповідно до нових реалій.

Отже, у радянські часи рок-музика в Україні не могла розвиватися аналогічно західній, оскільки не всі її напрями відповідали радянській ідеології, а тому стильова палітра радянської рок-музики відносно західної була дещо обмеженою. Поп-рок як напрям в його класичному вигляді не був представлений в українській музиці, однак його соціокультурним аналогом була творчість фольклорних ВІА, які поєднували риси року та популярної музики з фольклорними елементами.

Після отримання незалежності Україною у 1991 р. ситуація міняється. Мистецтво, у тому числі й естрадне, виходить з-під тиску ідеологічних заборон і починає активно розвиватися. У цей час продовжують працювати українські рок-гурти, що почали свою діяльність у часи перебудови, а також з'являються нові. Розглянемо творчість українських рок-гуртів 1990-х рр. крізь призму їх стильового розмаїття. Зазначимо, що на сьогоднішній день уже існує праця, де зібрано інформацію про український рок від його зародження до початку 2000-х рр. - це згадувана вже антологія О. Євтушенка «Легенди химерного краю» [58]. Саме з цієї книги ми беремо основну інформацію щодо найбільш популярних рок-гуртів 1990-х рр. Зазначимо однак, що названа праця не є науковою, а публіцистичною, яка знайомить зацікавленого читача з історією української рок-музики. Відповідно, в ній немає класифікації гуртів по стилях (цей недолік було виправлено у другій книзі автора «Україна In Rock» [59], вже згадуваній у роботі), оскільки історія українського року вибудована за хронологією; в нарисах стиль гурту часто не зазначається; також з тексту книги не завжди зрозуміло, якою мовою той чи інший гурт виконує свої композиції, оскільки усі назви колективів та їхніх творів - і українські, і російські - подано українською мовою. Для нашої роботи два зазначені параметри - мовний та стильовий - є важливими, оскільки історичний огляд української рок-музики, що буде здійснений нижче, має на меті з'ясувати місце поп-року в історії українського рок-мистецтва. Тому ми історичні відомості, взяті з книги О. Євтушенка, уточнюємо та доповнюємо власною інформацією й систематизацією провідних українських рок-гуртів зазначеного періоду.

Серед найбільш національно орієнтованих стильових відгалужень рок-музики у 1990-х рр. був напрям фолк-рок, який репрезентував національний первень у його найвідкритішій формі. Лідером українського фолк-року 1990-х рр. стає гурт «Воплі Відоплясова» (скорочено ВВ). Колектив було створено у 1986 р., у його перший склад входили Юрій Здоренко (гітара), Олександр Піпа (бас-гітара), Олег Скрипка (вокал, баян), Сергій Сахно (ударні) [58, с. 105]. Колектив починав як гурт, що грає панк-рок, але найбільш знані хіти колективу - «Танці», «Весна», «Були на селі», «День народження» - мають виразні риси фолк-року. З усього фольклорного шару учасники гурту обирають найчастіше ліричні або жартівливі пісні, які трактують в іронічному ключі. Гурт «Воплі Відоплясова», як і його соліст Олег Скрипка, на концертах часто виконують народні пісні, а на одну з них - «Горіла сосна» - 1997 р. було знято відеокліп. Фолк-роковість підкреслює інструментарій гурту, саунд якого доповнюється баяном, на якому грає фронтмен. У подальшій творчості «Воплі Відоплясова» притримуються лінії, наміченої в 1990-х рр.

Етно-гурт «Вій» було засновано 1991 р. в Києві. Її засновником став Дмитро Добрий Вечір - автор текстів і музики пісень, соліст-вокаліст, а також інструменталіст (бас-гітара, комуз). Музика гурту поєднує етнічний компонент з психоделікою, де останній компонент грає важливу роль у відтворенні стародавнього язичницького духу, закладеного у фольклорі. Як зазначає лідер «Вія», усі твори гурту - це «віддзеркалення уявлень про українську демонологію та недосліджені паранормальні прояви людської психіки», коли монотонний ритм «спочатку магнетизує, а потім поволі затягує як водограй - на самісіньке дно підсвідомості» [58, с. 96]. Звертанням до архаїки, а не до пізнього фольклору, використання «нерокових» інструментів (комуз, скрипка, флейта) відрізняє гурт «Вій» від ВВ. Втім, різницю ми відчуваємо і в назві: «Воплі Відоплясова» - це фолк-рок, тоді як «Вій» характеризує себе як етно-гурт.

Катя Chilly (справжнє ім'я - Катерина Кондратенко) стала відомою після участі фестивалі «Червона рута», що відбувався у Харкові у 1996 р. Співачка вразила публіку оригінальним поєднанням фольклорної традиції з елементами сучасного саунду. Катя Chilly до виходу на естраду багато років цікавилася фольклором. Як зазначає сама виконавиця, її творчим завданням є роз- кодування «сучасної людини, яка є гвинтиком техногенної цивілізації <...> аби вона (ця людина) відчула себе частиною світу і могла б жити, а не існувати» [58, с. 242]. Співачка сама збирає пісні, які виконує, а також використовує вже зібраний етнографами матеріал. Підкреслимо, що на відміну від ВВ, її творчість важко назвати класичним фолк-роком, оскільки рокова складова її творчості ближча до альтернативи, ніж до класичного рок-н- ролу, а фольклорними джерелами для Каті Chilly, як і для гурту «Вій», став не пізній фольклорний шар, а архаїчний. Автентична архаїка, яку відкриває світу співачка - новий погляд на національну фольклорну традицію, яка характерна скоріше для 2000-х, ніж 1990-х рр.

Отже, поєднання фольклору (архаїчного та більш пізнього) з рок-музикою у 1990-ті рр. стало важливим етапом розвитку українського року в його національних координатах. Кількість гуртів та виконавців, що зверталися до фольклору як до єдиного джерела натхнення, не була надто великою. Це можна пояснити тим, що у цей час доволі активно працювали і фольклорні ВІА, які, хоч і в інший спосіб, поєднували сучасні ритми і народну творчість, і рок-колективи, для яких фольклор був важливим, але не єдиним музичним орієнтиром. Але найкращі твори представників фолк-року напряму стали знаковими для української популярної музичної культури 1990-ті рр.

Якщо поєднання фольклору з популярною музикою не було новим для українського музичного простору, то панк-рок 1990-х рр. - нове для країни явище. Як панк-рокери починали свою творчість музиканти гурту ВВ, але найяскравішими представниками панк-року в Україні стали «Брати Гадюкіни» та Віка Врадій (Сестричка Віка). Актуальності для пострадянської України панкрок набув як символ нонконформізму.

Гурт «Брати Гадюкіни» виник у Львові 1988 р. Оригінальність колективу надав Сергій Кузьмінський, який став автором перших україномовних (з використанням галицького суржику) хітів «Мертвий півень» та «Чуваки, всьо чотко». Пізніше ним було написано ще низку пісень, якій увійшли до їх першого, ще магнітного альбому «Всьо чотко!» (1989). Колектив відразу ж став відомим і в Україні (ІІ місце на «Червоній руті» у Чернівцях, 1989), і в усьому СНД. У стильовому відношенні гурт орієнтувався на різні стилі, включаючи і фольклор, і фанк, і рок-н-рол, і реггі. Однак, на нашу думку, центральним елементом у творчості, його стильовою домінантою стає панк-рок. Цьому сприяли передусім тексти, які є гостросоціальними, повними їдкої іронії та стьобу, що підсилювалося сленговою лексикою та місцевими діалектизмами. На жаль, в обраному форматі гурт проіснував недовго - 1991 р. з'являється другий склад, 1994 р. - третій. Популярність гурту в середині 1990-х рр. падає, і не лише через творчі експерименти Сергія Кузьмінського.

Очевидно, що панк-рок був актуальний у переломні часи на межі 1980-1990-х рр., оскільки був однією з форм протесту, однак у середині 1990-х рр. його культуротворчий потенціал знижується.

Аналогічною була й кар'єра рок-виконавиці Віки Врадій, яка також відома під псевдонімом «Сестричка Віка». Хоча вона як артистка виступала ще з 1976 р., як рок-виконавиця Віка Вра- дій дебютувала на чернівецькій «Червоній руті» у 1989 р. і посіла перше місце як рок-співачка. Вона на фестивалі виконувала пісні, написані лідером гурту «Брати Гадюкіни» Сергієм Кузь- мінським, і саме його твори «Шахтарське бугі», «Ганьба», «Тинди-ринди» зробили Віку Врадій зіркою українського панку [58, с. 132-133]. На початку 1990-х рр. вона записує магнітні альбоми «Мамо, я дурна», «По цимбалах», «Львівський стьоб», які продовжили традицію панк-року в українській музиці. У 1993 р. співачка іде у США, де залишається, і спроба повернутися в Україну і продовжити свою кар'єру у 2004 р. не вдалася. Вочевидь, панк-рок у тому вигляді, який був представлений на початку 1990-х рр. у творчості «Братів Гадюкіних» та Віки Врадій, вже з середини 1990-х рр. втратив актуальність. культуротворчий мистецький український поп рок

Більш широкими і перспективними напрямами українського року стали синтетичні напрями, які поєднували блюз, джаз, альтернативу. Більшість українських рок-гуртів у 1990-х рр. працювали на стику різних стилів.

Львівський гурт «Мертвий півень» було сформовано 1989 р. Упродовж свого існування (гурт перестав виступати у 2011 р.) він часто міняв свій саунд - від акустичного до електронного, а тому визначити стиль гурту доволі важко. Як зазначає О. Евтушенко «“півні” дуже легко і невимушено вписуються в будь-яке “прокрустове ложе”. <...> Вони настільки пристосовані, що можуть зіграти на стелі... (не плутайте з пристосуванням). Всеядність і всепроникливість часом заважала “півням” естетично самовизначитися. <...> Часом хвилі заливали човен, але “півні” трималися “на плаву”» [58, с. 171]. Важливим для гурту є активна громадянська позиція, звертання до творчості класичних та сучасних українських поетів. Широка стильова палітра дає підстави вважати гурт представниками прогресивного року, де поєднуються різні напрями рок-музики. Колектив, окрім традиційних електронних інструментів, використовує й акустичні - скрипку, флейту, сопілку.

«Плач Єремії» є одним із найбільш відомих львівських рок-гуртів. Його історія розпочалася у 1990 р., коли колектив було засновано Тарасом Чубаєм. На другому фестивалі «Червона рута», що проходив у Запоріжжі у 1991 р., він посів друге місце. З тих пір популярність гурту, який на сьогодні вважається культовим, тільки зростала. Колектив позиціонує себе як концептуальний гурт, який поєднує різні стильові напрями. «Плач Єремії» виконує народні пісні, класичні українські хіти, серед яких найбільшу популярність у виконанні гурту отримала пісня В. Івасюка «Я піду в далекі гори». Сильною стороною гурту є й елітарна українська поезія, у тому числі пісні на вірші батька Тараса Чубая - поета Григорія Чубая, репресованого поета- шестидесятника. Унікальний саунд гурту додають використання різних музичних інструментів - скрипки, віолончелі, духовних інструментів [58, с. 175-176].

Гурт з Калуша Івано-Франківської області «Брати Блюзу» був заснований у 1992 р. братами Олегом і Мирославом Левицькими. Оскільки до утворення гурту музиканти виконували музику різних напрямів (Мирослав був вже відомим джазовим музикантом), новий гурт орієнтувався на різноманітні музичні стилі. Колектив став відомим завдяки участі у третій «Червоній руті», що відбувалася у 1993 р. у Донецьку, де музиканти отримали Гран-прі. У стильовому відношенні «Брати Блюзу» поєднували найрізноманітніші стилі - від блюзу і джазу до арт-року, етніки та World music. Як продовження стильових пошуків середини 1990-х рр. виникає проект «Брати Блюзу - музика без кордонів», авторами якого виступив учасник гурту Мирослав Левицький разом з нідерландським піаністом Ренсом Ньюлендом та канадським гітаристом Лайонелом Лоджем [58, с. 75].

Гурт «Королівські зайці» сформовано у Львові 1997 р., хоча його засновниця Леся Герасимчук з початку 1990-х рр. виступала з гуртами «999», «Місто Мемфіс», «Драглайн». Співпраця з останнім колективом сприяла формуванню власного стилю виконавиці, який повністю було втілено в творчості гурту «Королівські зайці» [58, с. 238]. Співачка віддає пріоритети текстам українських класиків - Лесі Українці, В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. У стильовому відношенні творчість гурту можна віднести до напряму альтернативний рок. Проект «Королівські зайці» цікавий поєднанням альтернативного звучання рок-музики та інтонаціями українського мелосу, тому їх перший диск отримав назву «Unplugged. Український альтернативний романс» [58, с. 239].

Ще одним альтернативним рок-виконавцем, також жіночим, стала киянка Юлія Лорд (справжнє ім'я - Юлія Лордкіпанідзе). На українській сцені співачка закріпилася після перемоги на фестивалі «Червона рута» (1997). Творчість того періоду (виконавиця працює й нині, але пік її популярності припадає на межу тисячоліть) відображає стильові орієнтири 1990-х. Пошуки нового, інтелектуального стилю в неакадемічній музиці актуалізували в українському культурному просторі альтернативний рок. У цей час у тому самому стилі працював «Скрябін», який до 2003 р. також орієнтувався на альтернативну рок-музику, і співачка записала з ним композицію «Фото/Брудна як ангел».

Зазначені гурти й виконавці (за винятком Юлії Лорд), які виконували альтернативну або синтетичну музику, є представниками західноукраїнського року. Саме тому уся їхня творчість репрезентувала українську культуру виключно через україномовний репертуар, а виконавці віддавали перевагу класичній або сучасній українській поезії найвищого ґатунку. Однак в українському культурному просторі існувало багато гуртів, які виконували рок не лише українською або традиційного для цього напряму англійською, а й російською мовою. Також були колективи, які писали пісні і російською, й українською мовами, і ті, що створювали виключно російськомовний репертуар. Велика кількість російськомовних гуртів в Україні продовжували розвивати традиції, що виникли у часи пізнього СРСР, коли існували об'єднання рок-музикантів усього Радянського Союзу. У 1990-і рр. ці зв'язки були дуже міцними, тому низка українських рок- колективів працювали на ринку СНД. Очевидно, що вони не могли працювати у напрямі фолк-рок (винятком був гурт ВВ, який до появи «Океану Ельзи» був символом українського року на теренах СНД), бо використання російської мови суперечило самим засадам фолк-року. Панк-рок до середини 1990-х рр. також вже вичерпав свій потенціал, тому російськомовні або двомовні гурти, відповідно до стильових орієнтирів цього періоду, грали або класичний, або експериментальний рок.

Київський гурт «Кому вниз» було створено у 1988 р., після доленосної зустрічі Андрія Середи та Владислава Макарова. На початку своєї творчості, в часи перебудови, музиканти грали російськомовний рок, «замішаний на брутально-жорсткому саунді і дуже-дуже сильних метафоричних текстах» [58, с. 118]. Згодом, після участі на першому фестивалі «Червона рута» у Чернівцях (1989) колектив переорієнтувався на україномовний репертуар, який віднині посідає важливе місце у репертуарі гурту. Також музиканти виконують пісні англійською та німецькою мовами. У стильовому відношенні гурт «Кому вниз» є типовим андеграунд- ним колективом, який поєднує різні стилі - арт-рок, психоделіку, готику, хард та фолк [58, с. 116].

Багатомовним є й київський гурт «Жаба в дирижаблі», що був створений у 1989 р. Богданом Харченком, який на початку своєї творчості прагнув поєднати рок-н-рол з клоунадою. У стильовому відношенні музика гурту на початку творчості була орієнтована на ретро-панк [58, с. 123]. Після приходу до гурту вокалістки Ангеліни Гаврикової музиканти беруть участь у другому фестивалі «Червона рута» у 1991 р. у Запоріжжі, де посідають третє місце у напрямі «рок-музика». Гастролі з лауреатами «Червоної рути» сприяли зростанню в гурті україномовного репертуару. У стильовому відношенні творчість гурту різних періодів є різноманітною, а «родзинкою» гурту у 1990-і рр. було поєднання музичного компонента з видовищним.

До альтернативного року належать два київські гурти - «Раббота Хо» і «Колезький асесор» («Колежский ассесор»). Перший колектив у репертуарі мав в переважній більшості російськомовні пісні, другий був виключно російськомовним.

Гурт «Раббота Хо» заснований 1988 р., хоча більшість його учасників, у тому числі засновник Сергій Попович, почали працювати з 1987 р. у складі гурту «Вавилон». Російськомовний репертуар пояснюється активною співпрацею з різними гуртами СРСР, а пізніше СНД. Відповідно до стильових орієнтирів часів пізньої перебудови, їх саунд носив переважно депресивний характер. У стильовому відношенні музику гурту «Раббота Хо» можна окреслити як експериментальний або альтернативний рок.

«Колезький асесор» заснований у 1987 р., у своїй творчості орієнтувався також на естетику рок-колективів, що працювали у СРСР та СНД. Гурт у 1990-і рр. був лідером пострадянської рок-музики і багато виступав на світових сценах, набувши надзвичайної популярності завдяки оригінальному саунду, який вирізняв колектив з багатьох рок-виконавців з СНД. Як і гурт «Раббота Хо», «Колезький асесор» з точки стильових орієнтирів можна віднести до альтернативного року.

Гурт «Табула раса», як і два попередні, був заснований у Києві. Його лідер Олег Лапоногов, який прийшов до арт-рокового гурту «Абрис» у 1989 р., відповідно до своїх музичних пріоритетів інспірував зміну назви колективу, який відтоді став називатися «Табула раса», що з латини перекладається як чиста дошка. Як більшість київських колективів пізнього СРСР, «Табула раса» віддає перевагу російськомовному репертуару, хоча протягом свого творчого життя музиканти також виконували пісні українською та англійською мовами. Цікаво, що колектив, який до того і після грав передусім російськомовний рок, став відомим в Україні завдяки перемозі на «Червоній руті», де він виконав пісню «Молитва» [58, с. 185-186]. Лідер гурту Олег Лапоногов є творчою та експериментальною людиною як з точки зору тематики й текстів пісень, так і музичного стилю. У стильовому відношенні гурт «Табула раса» можна віднести до альтернативного року, де поєднуються різні популярні у той час музичні стилі.

Не можна оминути й творчість київського гурту «Грін Грей» («Green Grey»), заснований 1993 р. Його ідейним лідером став Андій Яценко (Дізель), а головний вокаліст і обличчя гурту Дмитро Муравицький (Мурік) приєднався до колективу у 1994 р. «Грін Грей» є одним з найпопулярніших гуртів України 1990х рр., проте всі його найбільш популярні пісні є російськомовними. Саме російськомовність у ці роки зробила гурт популярним на теренах СНД - їх пісні не сходили з ротацій московських FM-станцій [58, с. 215]. Колектив також зрідка співає англійською та українською. У стильовому відношенні колектив у 1990-х рр. грав в усіх «модних» тоді стилях, серед яких рейв, хіп-хоп, модерн-рок, ейсид-джаз, і усі стилі гурт подає в пародійному та іронічному ключі [58, с. 214]. «Модний» саунд, що актуалізував в Україні популярні світові тренди, зробили гурт «Грін Грей» одним з найуспішніших проектів на теренах СНД.

Завершуючи огляд стилів рок-музики в Україні 1990-х рр., виділимо основні тенденції її розвитку. Короткий огляд найбільш популярних рок-гуртів показав, що у стильовому відношенні український рок цього періоду відрізняється розмаїттям, а також характеризується послідовним запозиченням та адаптацією найбільш популярних світових музичних стилів.

Для дослідження нашої теми виділимо два ключових моменти. По-перше, для творчості більшості гуртів характерним є змішання різних стилів сучасної популярної музики. Експериментальність українського року цього періоду пов'язана з тим, що численні рок-гурти, які утворилися у пізньому СРСР або після його розпаду, нарешті отримали можливість вільного самовираження. Стильовими пріоритетами для них стали не «чисті» стилі, а саме стильовий мікс, що було характерно для світових музичних трендів. Нонконформістський потенціал року (панк-рок) було вичерпано на початку 1990-х рр., фольклорна течія була представлена фолк-роком, а також етно-складовою різноманітних стильових міксів. Вагоме місце в українському культурному просторі посів альтернативний рок, який був тоді доволі популярним. Зазначимо, що у цей час не було жодного колективу, який би позиціонував себе як поп-рок. Вочевидь, цей стиль для української музики був ще не на часі, і становлення українського року відбувалося в межах інших стилів. Проте саме в середині 1990-х рр. працює співачка Марія Бурмака, яка поєднує традиції бардівської пісні з поп-роком, вперше на сцені з'являється гурт «Океан Ельзи», який з кінця 1990-х рр. і до сьогодні є не лише представником українського поп-року, а й гуртом, який для багатьох уособлює український рок.

Другий момент, на який варто звернути увагу - це національна складова української рок-музики, яка виражається використанням української мови, звертанням української поезії та українського фольклору. Стосовно останнього, то на це вже було вказано, щодо ж української мови, то в той час суто україномовними були лише гурти із Західної України; колективи, що походили з інших регіонів, були російськомовними або двомовними з перевагою російськомовного репертуару. Популярність західноукраїнських гуртів сприяла становленню україномовної рок- музики, однак у цей період рок-колективів, що писали пісні українською мовою, було небагато, хоча з часом їх кількість поступово збільшувалася. У цьому контексті треба також виділити «Океан Ельзи», який на момент появи був лише одним із західноукраїнських гуртів з україномовним репертуаром, а пізніше саме завдяки українським текстам пісень у поєднанні з актуальним у 2000-ті рр. стилем поп-рок цей колектив став головним репрезентантом української рок-музики у світовому просторі.

У 2000-ті рр. стильова палітра українського року зазнає змін. Це було пов'язано передусім із загальними світовими тенденціями, до яких вже більш як десятиліття була долучена і Україна. Цю тенденцію можна охарактеризувати як поступовий відхід рок-музики від експериментальних форм і зосередженням на рок-мейнстрімі, яким у 2000-і рр. стає поп-рок. Саме тому в ці роки в Україні з'являються так багато гуртів, які плідно працюють у стилі поп-рок. Це не означає, що інші стилі були менш затребувані, однак цілком очевидним є те, що поп-рок на українській сцені набуває того ж самого значення, що й альтернативний та експериментальний рок у 1990-х рр.

У 2000-ті рр. повністю розкривається творчий потенціал гурту «Океан Ельзи», який стає провідним рок-колективом України і залишається ним на довгий період. Саме успіх «Океану Ельзи», на нашу думку, спричинив появу інших колективів, які також плідно працюють у стилі поп-рок У 2003 р. вже відомий і популярний гурт «Скрябін» переорієнтується від альтернативного року з посиленим електронним звучанням на поп-рок. Ця переорієнтація була пов'язана не лише зі зміною учасників гурту, а й загально- стильовими тенденціями світової та української рок-музики.

У цей час з'являються або набувають популярності й інші гурти, які працюють у стилі поп-рок. Оскільки в роботі саме їм буде приділена увага, тому для повноти картини ми дамо лише коротку характеристику цих виконавців.

Харків'янка Марійка Бурмака творчу діяльність розпочала наприкінці 1980-х рр., а відомою стала після перемог на музичних фестивалях, у тому числі першій «Червоній руті», де вона посіла друге місце. Співачка, яка на початку 1990-х рр. плідно працювала як музикант і поет, у 2000-і рр. видозмінила свій музичний стиль на актуальний поп-рок, який вдало поєднувала з притаманною їй манерою синтезувати співану поезію з популярною музикою.

Хмельницький гурт «Мотор'ролла» з'явився на початку 1990-х рр. і виконував музику у стилі хард-рок і грандж. Колектив почав набувати популярності завдяки участі у рок- фестивалях, у тому числі «Червоній руті» [58, с. 228]. Однак у 2000-х рр. колектив змінив стиль на більш актуальний, і сьогодні гурт «Мотор'ролла» є яскравим представником напряму поп-рок.

Житомирській гурт «Друга ріка» засновано у 1996 р. Спочатку колектив мав назву «Second River», оскільки спочатку колектив виконував англомовний репертуар. Однак для участі у «Червоній руті» 1999 р., яка проходила у Дніпропетровську, гурт змінив назву на «Друга ріка». Колектив швидко переїхав до Києва, де продовжив свою кар'єру. Спочатку музиканти орієнтувалися на стиль популярного тоді гурту «Depeche Mode», який поєднував рок-музику з електронним звучанням, зблизившись на цьому ґрунті з іншим прихильником британських рокерів - гуртом «Скрябін». Але, як і їх львівські колеги, учасники «Другої ріки», час від часу експериментуючи з різними стильовими відгалуженнями року, нарешті стали працювати у стилі поп-рок.

Тернопільський гурт «СКАЙ» (перша назва - «С.К.А.Й») з'являється у 2001 р., а популярності набуває у 2005 р., взявши участь у передачі «Свіжа кров», що виходила на каналі М1. Стиль гурту на момент створення був вже сформований, і сьогодні гурт «СКАЙ» є одним з найпопулярніших гуртів, що працюють у стилі поп-рок.

Львівський гурт «Lama» було створено Наталею Дзеньків в 2005 р., яка стала його солісткою і до сьогодні є незмінною учасницею. Стиль гурту «Lama» протягом свого існування практично не зазнав змін: основним стильовим вектором у творчості гурту є поп-рок, який у різних композиціях міг поєднуватися з електронною музикою або психоделікою.

Завершуючи огляд найбільш відомих поп-рок-гуртів 2000-х рр., що виконували пісні українською мовою, зауважимо, що всі вони, за винятком М. Бурмаки, походять із західних регіонів, але не лише з Галичини, що говорить про поступове розширення україномовного рок-репертуару. Окрім україномовних, у 2000-і рр. в Україні набувають популярності й російськомовні поп-рок- проекти. Серед них виділимо Альону Вінницьку та Міку Ньютон.

Альона Вінницька почала свою кар'єру як солістка популярного гурту «ВІА Гра», однак у 2003 р. вона покидає його заради власної музичної кар'єри. Стильовими орієнтирами для Альони Вінницької став поп-рок. Співачка у своїй творчості спиралася на традиції близького їй за духом російського року, саме тому більшість пісень виконавиці написано російською мовою.

Ще одним українським російськомовним поп-рок-проектом стала Міка Ньютон (справжнє ім'я - Оксана Грицай), яка стала відомою після перемоги у фестивалі «Чорноморські ігри» у 2002 р. Попри те, що імідж співачки формувався під впливом канадської поп-рок-виконавиці Авріл Лавін, її репертуар за бажанням продюсера Юрія Фальоси, який робив свої музичні проекти, орієнтуючись на російський ринок, став виключно російськомовним.

Отже, поп-рок у 2000-і рр. став одним з провідних напрямів української популярної музики. При цьому він був неоднорідний і представлений проектами, орієнованими як на український, так і на російський музичний ринок.

Окрім поп-рокових, українська рок-музика розвивала й інші музичні стилі. Орієнтованими на фольклор були гурти «Мандри» і «Гайдамаки». Київський гурт «Мандри» було засновано у 1997 р. у Києві. У стильовому відношенні творчість гурту є різноманітною: в ній поєднуються світові музичні стилі (блюз, реггі, ска) з національною етнікою, сплавленою з рок-музикою та українською пісенно-романсовою традицією.

Етнічні мотиви є центральними у творчості київського гурту «Гайдамаки». З часу заснування (1991 р.) до 2001 р. колектив носив назву «Актус». Справжня популярність до колективу приходить у 2002 р., коли музиканти починають співпрацювати з провідними українськими та зарубіжними митцями. У стильовому відношенні «Гайдамаки» сполучають реггі, ска, панк і даб з українською етнікою та фолк-роком.

Харківський гурт «Танок на майдані Конго» («ТНМК») став відомим після участі у «Червоній руті» 1997 р. у Харкові. До того часу колектив виконував пісні російською мовою, але у конкурсі виступив з україномовними піснями. З тих часів і до сьогодні гурт «ТНМК» виконує композиції переважно українською мовою. Музиканти, що працюють у колективі, рок поєднують з іншими музичними стилями, серед яких центральне місце посідає реп, хіп-хоп і фанк.

У стилях хіп-хоп і фанк у поєднанні з роком і реггі працює київський гурт «Бумбокс», створений у 2004 р. У музичному доробку гурту багато композицій, написаних українською, російською та англійською мовами.

Таким чином, в українському музичному просторі у 2000-і рр. працюються багато рок-гуртів, які у своїй творчості поєднують рок-музику з фолком, хіп-хопом, ска, реггі, фанком, продовжуючи традиції стильових міксів, започаткованих у 1990-ті рр. Але, на відміну від попереднього десятиліття, на зміну популярному тоді альтернативному року приходить поп-рок, який стає якщо не центральним, то одним з провідних стилів в українській рок-музиці. Також у 2000-і рр. значно збільшується кількість рок-колективів, що виконують пісні українською мовою, і серед них поп-рок також посідає важливе місце.

2010-ті рр. також добігають кінця, але поки що говорити про зміну стильової парадигми порівняно з 2000-ми ще рано, оскільки відсутня часова дистанція. Тому спробуємо лише вказати на деякі відмінності, які характерні для цього періоду відповідно до предмету нашого дослідження. Поп-рок не втрачає своїх позицій, про що свідчить хоча б той факт, що гурт «Океан Ельзи» й досі вважається не лише культовим, а й залишаєтися гуртом №1 в Україні. Продовжують свою творчість поп-рок гурти «Мотор'ролла», «Друга ріка», «СКАЙ», «Lama», які не змінили своїх стильових орієнтирів. З'являються й нові колективи, які працюють у стилі поп-рок. Серед них виділимо гурти «Антитіла» і «О. Torvald».

Київський гурт «Антитіла» стає відомим у 2008 р. На відміну від ліричного струменя старших представників поп-року, учасники гурту головний акцент у творчості ставлять на іронії, яка пронизує і пісні ліричного змісту, і твори, що підіймають гострі соціальні теми. Сьогодні гурт «Антитіла» є одним з най- популярніших серед виконавців молодої генерації у шоу-бізнесі, активно гастролюючи та беручи участь у багатьох шоу-проектах.

Гурт «O. Torvald» засновано 2005 р. в Полтаві, але вже через рік музиканти переїжджають до Києва. Відомим колектив став 2011 р., однак справжня популярність прийшла до гурту після відбору та участі у Євробаченні, що проходило у 2017 р. у Києві. Попри невисоке місце у загальній таблиці конкурсу, участь в цій акції сприяло популярності колективу. Провідним стилем гурту «О. Torvald» є поп-рок, але музиканти його сполучають і з іншими музичними стилями - альтернативою, гранджем, панком і ню-металом.

Київський гурт «The Hardkiss», заснований 2011 р., не є представником поп-року, а належить, скоріше, до хард-року та альтернативного року, однак деякі композиції у виконанні колективу можна також віднести і до поп-року. Музиканти на початку своєї творчості віддавали перевагу англомовному репертуару, сьогодні у їх доробку вже багато україномовних композицій.

Поп-рок, який був одним з центральних у 2000-х рр., у 2010-х рр. не втрачає своїх позицій, хоча і зазнає трансформацій. Серед нових рис виділимо збільшення україномовних композицій, у стильовому відношенні відбувається поєднання поп-року з іншими музичними стилями. Також спостерігається поступове зближення поп-року з шоу-бізнесом.

Огляд українського року з моменту його появи і до сьогоднішнього дня показав, що цей важливий напрям неакадемічної музики в Україні за півстоліття пройшов великий шлях і сьогодні гідно репрезентує українську музику в світі. Поп-рок як відгалуження рок-музики посідає важливе місце в стильовій палітрі рок- музики, а тому заслуговує спеціального дослідження.

Отже, огляд наукових праць українських та зарубіжних вчених, присвячених рок-мистецтву (роботи І. Вавшко, G. Євтушенка, А. Комлікової, Н. Лівої, Ю. Лошкова, В. Откидача, І. Палкіної, В. Сирова, Д. Терентьєва, А. Цукера та ін.) показав, що на сьогоднішній день в українській та зарубіжній науці відсутні спеціальні праці, присвячені поп-року як стильовому відгалуженню рок-мистецтва.

Для дослідження поп-року як стильового напряму, що поєднує риси року та популярної музики, розглянуто зміст базових для роботи понять «естрадна музика», «масова музика», «популярна музика», «молодіжна музика», «легка музика» («розважальна музика»). Обґрунтовано доцільність використання дефініції «популярна музика», яка є більш відповідною щодо мистецтва доби постмодерну, де нівелюється опозиційність дихотомічної діади «елітарна культура - масова культура».

Запропоновано розглядати популярну музику доби постмодерну у світлі теорії культурних кодів. Зазначено, що поп-рок як культурно-мистецьке явище, яке поєднує протестний потенціал року та розважальну спрямованість поп-музики, містить два опозиційні культурні коди - соціальної заангажованості та соціального конформізму. У роботі відмічається важливість для українського поп-року національного культурного коду.

Здійснено короткий огляд української рок-музики від витоків до сьогодення. Зазначено, що історія українського року розпочалася з середини 1960-х рр. з появою перших самодіяльних рок-гуртів, які у своїй творчості намагалися долучитися до світових трендів. Фольклорні ВІА, а також гурти «Березень», «Друге Дихання», «Еней» стали флагманами українського національно орієнтованого року. У 1990-х рр. стильова палітра вітчизняної рок-музики розширюється: вона представлена фолк-роком («Воплі Відоплясова», «Вій»), панк-роком («Брати Гадюкіни», Віка Врадій), альтернативним роком («Королівські зайці», «Раббота Хо», Юлія Лорд), а також різного роду стильовими мікстами («Мертвий півень», «Плач Єремії», «Брати Блюзу»).

Поп-рок як стильове відгалуження рок-музики в Україні набуває актуальності у 2000-і рр. У цей період низка популярних гуртів, серед яких «Океан Ельзи», «Скрябін», «Друга ріка», «СКАЙ», «Мотор'ролла», трохи пізніше «Антитіла», «Lama», «О. Torvald» стають лідерами вітчизняної рок-музики. Також в українському культурному просторі з'являються й шоу-бізнесові проекти, які позиціонують себе як поп-рок (Альона Вінницька, Міка Ньютон). Поруч з поп-рок-виконавцями на українській сцені у 2000-2010-х рр. працюють й представники інших стилів рок-музики («Гайдамаки», «Мандри», «Танок на майдані Конго», «Бумбокс»). Періоду 2010-х рр. властиві трансформаційні процеси в популярній музиці, зміни стильових пріоритетів, однак найкращі поп-рок-гурти донині залишаються лідерами української сцени.

Размещено на Allbest.Ru