Репрезентація української нації у відеомистецтві радянської доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Репрезентація української нації у відеомистецтві радянської доби

Стаднік Оксана Феліксівна, доктор соціологічних наук, доцент, професор кафедри культурології та міжкультурних комунікацій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Тематика створення етностереотипів є однією з найактуальніших проблем сучасності оскільки формує фундамент ієрархії цінностей, системи етнічних уявлень і міжетнічного спілкування. Розв'язання зазначеної проблеми має вагоме значення для сфери соціально-етнічного конструювання, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння та представлена як асиметрія від домінування до дискримінаційних проявів у ставленні до етносу.

Репрезентація нації за допомогою створення спрощених ментальних презентацій, тобто типових образів її жінок, чоловіків, дітей є широко використовуваним прийомом у мистецтві, особливо в популярному масовому мистецтві (кінематографії, мультиплікації). Конструювання етноскладника свідомості та поведінки засобами портретування персонажів у кіно та мультиплікаційній продукції є кроком у розумінні механізмів етностереотипізації свідомості на етапі дитинства, коли відбувається «закладка» першообразів у дитячій психіці та закріплення позицій у дорослому віці. Це має неабияке значення як для розуміння практик соціалізації, так і діяльності культурних індустрій, які через кіно та мультиплікацію створюють патерни для наслідування в етносегменті.

Будь-які моделі створення сюжетів та образів у мультиплікації та кінострічках як способів смислопродукування є взаємопов'язаними з іншими практиками конструювання перфектної ідентичності та можуть мати з ними спільне історичне походження. Інструментом для аналізу етноконструювання на індивідуальному рівні є теорія соціального дисплея І. Гоффмана [1], яка постулює, що при взаємодіях «віч-на-віч» соціальний дисплей (формалізовані та спрощені правила поведінки етносів) є основним механізмом створення та реіфікації етноса і відповідно - етнічних стереотипів. Дослідження національних образів демонструють, що незважаючи на різницю контекстів, механізми створення та функціонування етностереотипів у різних країнах збігаються.

Концептульно образ українського народу вибудовувався в рамках радянської ідеології союзу дружніх народів: «Був другом і братом російський народ». «Тож основною причиною зображати персоніфікований український народ було засвідчення його ставлення до російського народу» [2, 156]. Не зважаючи на загальний принцип презентації в популярній продукції уніфікованого образу «радянської людини», ідентифікації росіянина і українця надавалося особливого місця в сюжетній композиції. Для прочитання образу українця доречно скористатися класифікацією А. Каппелера, який досліджував питання лояльності українців у Російській імперії ХІХ ст. Автор виділяє три групи: «мазепинці», «малороси», «хохли», де перші були більш опозиційні, другі - більш лояльні й інтегровані в імперські структури, а треті - примітивні, хоч і колоритні [3]. Еволюція образу за таким принципом відбувалася і за радянської епохи в дещо осучасненому вигляді «бандеровці», «малороси», «хохли». Але з часом, «хохол» затьмарює попередні образи і залишає їх в історії.

Ідеологічним контекстом створення образу українця, як вже згадувалося, була братерська любов - любов до молодшого, дещо не дозрілого брата. У кінострічках: «Ідеальний росіянин вищий за свого молодшого брата українця, на плече котрого він, як патрон, поклав свою руку. Росіянин також репрезентує радянську модерність, одягаючи класичний костюм з краваткою, в той час як українець одягнений в «етнографічну» вишиту сорочку» [2, 157]. Не вдаючись до загального аналізу кінопродукції, зосередимо увагу на видатних українських радянських акторах які і втілювали в собі «українське» та їхня ролях: Светін М. «Чарівники» чи роль безглуздого музиканта Віктора в «Кохана жінка механіка Гаврілова», Брондуков Б. «Державний кордон» - селянин, «Прем'єра в Соснівці» - тесляр, учасник самодіяльності, «Непотрібні люди» - сторож. Усі ці персонажі веселі, безтурботні, професійно неозначені, які займаються народними промислами та масовою художньою самодіяльністю. Українці зображені в кінематографі як учасники численних фестивалів, конкурсів, святкувань, вони визивають теплі патерналістські відчуття в глядача, стають привидом для дружніх жартів та опікувань.

І на останок декілька штрихів-інтерпретацій до гендерного портрету: маленький на зріст з ознаками ожиріння з бутлем горілки та мискою вареників чоловік і кремезна, велика на зріст дружина зі скалкою в руці є доволі поширеним у масовому уявлені стереотипом щодо українців («Вечори на хуторі біля Диканьки», «Ніч перед Різдвом», «Миргород», «Кайдашева сім'я», «В степах України»). Така презентація рольового розподілу в українській родині, такий матріархально-деспотичний реванш щодо патріархального деспотизму чоловіків пояснюється саме етнічним походженням. Так системно, але з «любов'ю» відбувалося соціальне конструювання в побутовій свідомості етностереотипа «хохла» за радянських часів. репрезентація українська нація відеомистецтво радянський

Класичним прикладом мультиплікаційного витвору є «Казка про Попа і наймита його Балду» за сюжетом віршованої казки О. Пушкіна, яка набуває етнічне наповнення та пізнаванність українців-куркулів. Повнометражні мультиплікації «Як козаки...», «Енеїда», де персонажі наділені слабкими рисами національного характеру та стають об'єктом висміювання і критики. Але ставлення до героїв є доволі поблажливим, критику подано в жартівливому вигляді. Веселі оптимісти, ледарі, нероби, безвідповідальні та хвалькуваті персонажі з карикатурно спотвореними рисами обличчя та фігури, барвисто вдягнені зі специфічно українським колоритом.

Загалом етноконструювання в розглянутих продуктах відеомистецтва розкрито в напрямі створення полярного образу «українця-хохла», який складався з позитивно та негативно забарвлених рис: доброго, веселого, безтурботного та хвалькуватого з однієї сторони та професійно неозначеного, безвідповідального, жадібного, підступного та незадоволеного з іншої. В умовах недостатньої інформації та обмеженого фізичного (власного) досвіду в масової аудиторії через візуальну репрезентацію формувалося стереотипне уявлення про українців та українську націю загалом.

Література

1. Goffman E. Gender Advertisements: Studies in the Antropology of Visual Communication / E. Goffman. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1979. 94 p.

2. Yekelchyk S. Stalin's Empire of Memory: Russian-Ukrainian Relations in the Soviet Historical Imagination. Toronto, Bualo, London : University of Toronto Press, 2004. 231 p.

3. Kappeler A. Mazepintsy, Malorossy, Khokhly: Ukrainians in the Ethnic Hierarchy of the Russian Empire. Culture, nation, and identity: The Ukrainian- Russian encounter, 1600--1945. Edmonton : Canadian Institute of Ukrainian Studies. University of Alberta, 2003. P. 162-181.

Размещено на Allbest.ru