Школа художнього металу Вижницького коледжу прикладного мистецтва в першій чверті ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Школа художнього металу Вижницького коледжу прикладного мистецтва в першій чверті ХХІ століття

Поп'юк Ілля Остапович, аспірант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Про існування художнього металу на Буковині досліджень небагато. Побіжно про це згадано в працях таких дослідників, як С. Боньковська [1] і Р. Шмагало [7]. Відомості про підготовку фахівців з художнього металу на Буковині наведені в працях Т. Бушиної [2, 120], О. Невойси [5], Л. Пасічник [6], Д. Козубовського [4], І. Задорожного [3], однак ці дописи не висвітлюють докладно розвиток цього різновиду декоративного мистецтва на території краю.

На початку ХХІ століття в умовах кардинальних і глобальних змін та невпинного розвитку інформаційних технологій зростає роль мистецької освіти та вимоги до рівня фахових знань. Водночас у швидко змінюваному світі постає питання збереження традицій якісного навчання майбутніх художників. Одним із закладів освіти, де втілюють ідею трансформації традицій художньої обробки металу впродовж другої половини ХХ - на початку ХХІ століття, є Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка (ВКПМ ім. В. Шкрібляка). метал мистецький освіта

Саме у Вижниці, цьому буковинському містечку, наприкінці ХІХ століття сформувалось сприятливе культурне середовище для відкриття цієї освітньої установи. Ідею її створення активно підтримував відомий громадський діяч, депутат Крайового та Австрійського сеймів М. Василько, якому вдалося переконати Крайовий сейм Буковини в доцільності виділити кошти для організації фахового закладу у Вижниці. Тож 1905 року тут відкрили Крайовий научний заклад для різьбярства та металевої орнаментики, який мав "учити синів" мешканців навколишніх сіл та регіону [4, 9]. Після низки перейменувань навчальний заклад у 1956 році отримав назву - Вижницьке училище прикладного мистецтва.

Відділ художньої обробки металу (ХОМ) був створений в училищі 1955 року, адже на той час потреба в митцях з відповідною фаховою підготовкою на теренах СРСР була дуже гострою. Від 1956 року тут працювали Зоя та Олексій Шишкіни - випускники Красносельського технікуму художньої обробки металу (Костромська область Росії), Едуард Жуковський - один з перших випускників відділу ХОМ цього училища. Молодим викладачам необхідно було не тільки зберегти наявні традиції, а й завдяки вдосконаленню методики викладання спеціальних дисциплін створити сприятливе середовище для майбутнього розвитку художньої обробки металу на буковинській землі й в Україні загалом. Протягом часу існування закладу сформувались риси, що дозволяють стверджувати про специфіку Вижницької школи художнього металу. Серед ознак, що вирізняють цю школу з-поміж інших - традиція поєднання в одній композиції притаманного Гуцульщині геометричного орнаменту з характерними для Буковини рослинними й орнітоморфними візерунками, стилізація і трансформація мотивів залежно від виду сировини, привнесення незвичних сполучень елементів та технік виконання у композицію виробів, експериментування з різноманітними матеріалами.

На початку 1980-х років до викладання на відділі ХОМ долучилось молодше покоління художників (Л. Беренфельд, В. Воронюк, І. Поп'юк, П. Прокопчик, С. Луцька, І. Задорожний), які здобули освіту у Вижницькому училищі та не лише продовжили підтримувати традиції й наявні методики навчання, а й принесли зміни, що забезпечили осучаснення процесу підготовки митців. Була розроблена основна стратегія засвоєння студентами спеціальних дисциплін не тільки технічного (навички з литва алюмінію, бронзи, срібла та ін.), а й творчого характеру (композиції, роботи в матеріалі, професійної майстерності, матеріалознавства, формотворення), що сприяє вихованню художників високого рівня, які володіють усіма технічними засобами, необхідними для втілення творчого задуму в металі, та які могли б мислити й творити в контексті сучасного мистецтва, спираючись при цьому на спадщину як української національної, так і світової культури.

У перші десятиліття ХХІ століття викладацький склад відділу ХОМ Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка на чолі з досвідченим керівником І. Задорожним, викладачами К. Большаковою, С. Карчевським, І. Кольцовою, Т. Боєчко, І. Дуркіною, майстром В. Танасійчуком продовжує напрацьовану десятиліттями практику розвитку ювелірного напряму, підготовку митців, затребуваних виробничими базами відповідного профілю (Львівський, Київський, Одеський ювелірні заводи, приватні фірми "Класичний ювелірний Дім Lobortas" та ТОВ "Лото Золото 777" (Київ), ювелірні фабрики "Мальва", "Кристал" у Вінниці та ін.).

1999 року до програми підготовки студентів коледжу було внесене, окрім застосовуваного раніше холодного кування, гаряче кування, а з 2005 року художнє ковальство стало окремою спеціалізацією, якої навчають відомі майстри О. Жебчук, Я. Гулій, І. Труфен, І. В. Попюк, А. Муржак. Нині студенти й викладачі закладу є постійними учасниками всеукраїнських та міжнародних ковальських фестивалів, зокрема: "День міста" (Чернівці, з 2006 р.), "Свято ковалів" (Івано-Франківськ, з 2004 р.), Hefaiston у Гельфштині (Чехія) та ін.

Викладач відділу ХОМ І. Задорожний зазначає, що "за час існування відділу ХОМ було підготовлено близько 800 висококваліфікованих фахівців. Спеціалізація переживала й злети, і падіння, а останніми роками завойовує все більший авторитет у ювелірній та ковальській галузі в Україні та за її межами" [3, 54]. Сьогодні відділ ХОМ ВКПМ ім. В. Шкрібляка готує фахівців ювелірної справи та художнього ковальства, що не тільки розуміються на різноманітних прийомах виконання виробів, а й спроможні, використовуючи традиції Буковини та Гуцульщини та сучасні тенденції розвитку декоративного мистецтва, 171 вирішити складні формально-композиційні завдання, створити мистецькі речі для різноманітних конкурсів та виставок, малу архітектурну пластики тощо. Розвиткові Вижницької школи художнього металу сприяли запровадження викладачами нових методик навчання, експерименти під час технічного виконання роботи в матеріалі, пошук нових композиційних рішень, глибоке розуміння народних традицій і виважене застосування давніх та сучасних прийомів обробки, декоративних мотивів і формальних знахідок.

Література

1. Боньковська С.М. Ковальство на Україні (ХІХ - початок ХХ ст.). Київ: Наукова думка, 1991. 112 с.

2. Бушина Т. Декоративно-прикладне мистецтво Радянської Буковини. Київ: Мистецтво,1986. 127 с.

3. Задорожний І. Д. Особливості методики підготовки фахівців художньої обробки металу. Форми і методи викладання композиції в навчальних закладах у контексті сучасних наукових та практичних реалій: матер. наук.-теорет. конф., Вижниця, 2007. Вижниця: ВКПМ ім. В. Шкрібляка, 2007. С. 54.

4. Козубовський Д.О. Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В.Ю. Шкрібляка. Чернівці : Митець, 1997. 120 с.

5. Невойса О. Два крила художньої обробки металу. Ковальська майстерня. 2017. № 1 (44). С. 32-35.

6. Пасічник Л.В. Ювелірне мистецтво України ХХ-ХХІ століть. Київ: Наукова думка, 2017. С. 106.

7. Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ - середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції. Львів: Апріорі, 2005. 528 с.

Размещено на Allbest.ru