"Погляд з-за лаштунків": вуаєризм у римській культурі

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

«Погляд з-за лаштунків»: вуаєризм у римській культурі

Федченко Євгенія Едуардівна Ph.D., асистент кафедри історії мистецтв

Анотація

У цій статті досліджується феномен візіонізму у римській культурі скрізь призму психоаналітичної теорії (Ж. Лакан) та феміністичної критики (Дж. Бергер, Л. Мальва). На основі аналізу комплексу джерел з'ясовано, що право «погляду» та «зорового контакту» напряму узгоджувалось з тендерно-соціальною стратифікацією римлян. Згідно з цим девіантним «Іншим» (рабам, вільновідпущеникам, маргінальним професіям, безправним іноземцям) було відмовлено від права захисту їх тіл від вуаєристичного/скопофільного погляду. Напротивагу цьому сексуальність та тілесність еліти була суворо врегульована та захищена від посягань. Саме тому низка латинських авторів моралізували та висміювали трансгресивність практики підглядання, і навіть прирівнювали до чоловічого безсилля (імпотенції).

Звертаючись до іконографічної інтерпретації мистецьких пам'яток (фресок, мозаїк та декоративно-ужиткових предметів), авторка розглядає їх як з позиції «внутрішнього» (візіоністський акт всередині сюжету), так і «зовнішнього» (роль обсерватора зовні) вуаєризму. Визначено, що у більшості сюжетів такого характеру у ролі вуаєриста виступають раби або маргінальні «Інші», що пояснюється з точки зору концепції Ж. Лакана «Стадія дзеркала», як прагнення до самовизнання та ідентичності всередині ієрархічного суспільства. погляд римський культура

Також відповідно до «позиції обсерватора» встановлена прерогатива «чоловічого погляду» та об'єктивізація жінок різними культурно- специфічними засобами. У ряді наративних та візуальних пластів джерел жіночі постаті репрезентуються оголеними, пасивними, з «екстрадієге- тичним зверненням», яке закликає до скопофільного задоволення чоловіків. Подібні іконографічні типи зображень прозоро зчитувались відвідувачами та членами родини, що тільки підкреслювало владу та контроль домінуса (власника) над своєю родиною.

Ключові слова: давньоримська культура, вуаєризм, гендер та сексуальність, психоаналіз.

Fedchenko Yevheniia Eduardivna Ph.D, Assistant, Department of Art History, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kiev

«VIEW FROM THE BEHIND THE SCENES»: VOYERISM IN

ROMAN CULTURE

Abstract

This article examines the phenomenon of visionism in Roman culture everywhere through the prism of psychoanalytic theory (J. Lacan) and feminist criticism (J. Berger, L. Mulvey). Based on the analysis of a complex of sources, it was found that the right to "look" and "eye contact" was directly consistent with the gender and social stratification of the Romans. According to this deviant "Other" (slaves, freedmen, marginal professions, disenfranchised foreigners) were denied the right to protect their bodies from the voyeuristic/scopophilic gaze. In contrast, the sexuality and corporeality of the elite was strictly regulated and protected from encroachment. As a result, a number of Latin authors moralized and ridiculed the transgressiveness of the practice of spying, and even equated it to male impotence.

Turning to the iconographic interpretation of artistic monuments (frescoes, mosaics and decorative and utilitarian objects), the author examines them from the standpoint of both "internal" (a visionary act within the plot) and "external" (the role of an observer outside) voyeurism. It was determined that in almost the majority of plots of this nature, slaves or marginal "Others" act as voyeurs, which is explained from the point of view of J. Lacan's concept "Mirror Stage" as a desire for self-recognition and identity within a hierarchical society.

Also, in accordance with the "position of the observer", the prerogative of the "male gaze" and the objectification of women by various culturally specific means are established. In a number of narrative and visual layers of the sources, female figures are represented naked, passive, with an "extradiegetic appeal" that calls for the scopophilic pleasure of men. Similar iconographic types of images were transparently read by visitors and family members, which only emphasized the power and control of the dominus (owner) over his family.

Keywords: ancient Roman culture, voyeurism, gender and sexuality, psychoanalysis.

Постановка проблеми. На теперішній час широке використання новітніх інформаційних технологій гарантує нам відсутність самотності та конфіденційності, як результат, кожен із нас у певні моменти життя сам стає мимовільним вуаєристом. А чи замислювались ми звідки бере коріння цей культурний феномен? І тут варто звернутись до античної спадщини, адже давньоримська культура у вищій мірі була вуаєристичною, «суспільний погляд» існував на всіх соціокультурних рівнях. Саме римляни згенерували «принцип бачення» як сталу модель для всієї європейської культури. Це та модель, яка у XX столітті, і ляже в основу названої М. Фуко «паноптиконічної» [1, с. 291-334], за якою «Всевидяче око» влади непомітно керує всіма сферами життя: від інтимної до політичної. Стосовно цього доволі влучно зазначила американська дослідниця К. Бартон, що: «бути для римлянина позначало бути побаченим» [2, с. 216-236], і навіть сам латинський прикметник spectatus, позначав того, хто підпадав під уважний погляд громадськості та з честю витримував його. Це вказує на те, що, можливо, є найбільш важливою та відмінною рисою римської візуальності: використання її як важеля влади. Сенат, суди, форум, інститут цензури, та навіть публічні розваги - були створені для колективного зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорія погляду цікавила вчених від давніх часів та до сучасності. Активне вивчення візуальної трансгресії набуло особливого імпульсу і нового концептуального переосмислення лише в XIX ст. з приходом психоаналітичної ери. Саме завдяки психоаналізу - вченню відомого австро-німецького психіатра З. Фройда, поняття скопофілія/вуаєризм вводяться у західноєвропейський дискурс XX ст. [3]. Теоретичні основи для дослідження скопофілії були розроблені психоаналітиком О. Феніхелем, зокрема процеси та етапи психологічної ідентифікації [4]. Згодом цей феномен знаходить своє осмислення у роботах французьких філософів Ж.-П. Сартра [5] та Ж. Лакана [6]. Погляди останнього особливо важливі у цьому контексті, ґрунтуючись на ідеях екзистенціалізму, і зокрема свого попередника Ж.-П. Сартра, він проголосив тезу, що існує «Інший» погляд чи радше погляд окрім погляду самого суб'єкта. На основі цієї думки «дивитись» та «бути глядачем» являють собою взаємні стосунки. У зв'язку з цим Ж. Лакан пов'язав явище вуаєризму із концепцією «скопофільного потягу», яка є частиною людської сексуальності, узгодженою з баченням. Він припустив, що скопофільне прагнення включає як бажання бачити, так і бажання бути побаченим, ще більше підкреслюючи роль «Іншого» [7, с. 86]. Паралельно проблематика «зовнішнього погляду» також постала у працях французького філософа М. Фуко, але він аналізував її виключно з позиції дискурсу влади [1].

Нарешті англійський мистецтвознавець Дж. Берджер змістив вектор досліджень «трансгресивних візуальних практик» на гендерне поле, і навіть у своїй вікопомній праці «Як ми бачимо» проголосив тезу: «...чоловіки діють, жінки удають. Чоловіки дивляться на жінок. Жінки спостерігають як на них дивляться...» [8, с. 51]. Після цього проблематика погляду стала наскрізною у феміністичній кінокритиці [9], [10], а основи заклала Л. Мальва, яка й ввела таке поняття як «male gaze» - «чоловічий погляд», яке стосується жіночої об'єктивації у візуальному мистецтві. У своїх працях на прикладі низки фільмів вона доводить, що жінок неодноразово зображували таким чином, щоб вони виглядали вразливими, бажаними, спокусливими та підкореними. Намір, що стоїть за принизливим представленням жінки, полягав не в чому іншому, як в

догоді чоловікам-глядачам, колекціонерам або в останні століття, навіть чоловікам-споживачам. І що особливо є важливим для нашої розвідки це те, що вчену цікавлять такі питання як вуаєризм/скопофілія та фетишизм. Вона розрізняє два способи пошуку глядачів: вуаєристський і

фетишистський, які представляє в термінах словника З. Фройда як відповіді на чоловічу «тривогу кастрації» [11, с. 748-750].

Ця проблематика, зі свого боку, зацікавила й дослідників давньоримської культури, де значної популярності набули розвідки у царині міфології [12], [13], [14].

Мета статті. А втім, навіть якщо взяти до уваги той факт, що ця тема знаходиться на хвилі мейнстріму світової науки, існує ряд питань, які вимагають відповіді чи редемаркації. У цій статті ми спробуємо проаналізувати декілька значущих аспектів, пов'язаних із візуальною парафілією (вуаєризмом/скопофілією), і звернемося до проблеми погляду в контексті римської культури. Як відомо, дана тематика розглядалася дослідниками насамперед на прикладі міфологічних сюжетів, але ми спробуємо поглянути на неї саме з позиції повсякденного життя. Під час аналізу цих важливих питань, ми також звернемося до психоаналітичної теорії (Ж. Лакан, О. Феніхель та інші) та феміністичної критики («male gaze») (Дж. Берджер, Л. Мальва), щоб дослідити взаємозв'язок між «вуаєристським поглядом» та римською гендерно-соціальною моделлю.

Виклад основного матеріалу. Почати цей розгляд варто із загальної дефініції явища вуаєризм. Так, вуаєризм/скопофілія/візіонізм [15, с. 364] - це форма девіантної сексуальної поведінки, при якій сексуальну насолоду людина отримує у процесі підглядання за роздягненими людьми або статевими актами [16, с. 684]. Одразу слід наголосити на основних відмінностях у трактуванні цієї парафілії античною традицією, щодо цього точно зауважив американський вчений Дж. Грегорі: «...в той час, як сучасний дискурс стосовно вуаєризму зосереджується на душевному стані вуаєра й розглядає це в ключі сексуальних аберацій, давньоримське суспільство більш схильне було підкреслювати сам «вуаєристичний акт» та його згубні наслідки» [17, с. 24]. Отож, з точки зору римлян, головна трансгресія полягала не в тому, що людина мала якісь психічні вади, а саме в тому, що вона порушила якесь табу (соціальне чи релігійне), і повинна зазнати кари. Накшталт ситуації, яка трапилась з головним героєм роману Петронія «Сатирикон» - Енклопієм (Petron. Sat. 16-26).

Однак, це не позначає, що деякі риси конкретної дії, яка наразі визнається візіоністською, не прослідковувались в античності. Цілком очевидно, що римські громадяни були добре знайомі зі стимулюючою дією еротичного видовища або переглядом «порнографічної» продукції (NH XXXIV. 82; Svet. Tib. XLIII). Проте ці візуальні втіхи мали свою межу, оскільки при певних умовах «бачення» могло стати фактом «порушення». Ці аспекти регулювались як на законодавчому рівні, так і mas maiorum («звичаєвим правом») згідно з тендерно-соціальних норм. Таким чином сексуальність римських громадян, права та тіла яких були абсолютно захищеними від посягань, протиставлялась девіантним «Іншим» (рабам, вільновідпущеникам та тому подібним) [18, с. 106-128]. Між тим, останні могли в будь-який момент стати об'єктом пильної уваги вуаєриста без поганих наслідків. Літератор Светоній з жахом переповідав, що імператор Тиберій мав на Капрі особливі: «кубікулуми, гнізда потаємного розбрату, де зібрані натовпами з різних місць дівки та юнаки - навперебій злягались перед ним по троє, збуджуючи видовищем його згасаючу хіть...» (Svet. Tib. XLIII). Напротивагу цьому інтимні стосунки та тіла еліти повинні були бути суворо схованими від сторонніх очей. Показовий випадок згадував античний біограф Плутарх у своїх життєписах, про те як політик Катон Старший вигнав із сенату якогось Манілія за те, що він серед білого дня, та ще й у присутності дочки, поцілував свою дружину (Plut. Cato. XVII. 19). Отже, навіть такий мінімальний прояв інтимних емоцій на публіці вважався неприйнятним для поважних членів суспільства. Загалом у латинських джерелах, люди, які любили підглядати, мали лише негативні конотації. Яскравим прикладом є шоста сатира Ювенала, де він активно моралізував, та з огидою розповідав, як одна матрона допомагала дочці у перелюбі: остання скидаючись хворою, запрошувала лікаря-гінеколога для огляду. Водночас її коханець-вуаєрист з потаємного місця спостерігав за цим процесом, і займався самозадоволенням (Juven. VI. 231-241). Так само варто згадати скандал та судові процеси пов'язані із сумнозвісною постаттю трибуну Аппія Пульхра, який порушив релігійне дійство та таємно проник на жіночу церемонію на честь Доброї Богині (Cic. Att. I. 13; Plut. Caes. X; Dio Cass. XXXVII. 45; Sen. Ep. XCVII; Suet. Div. Iul. VI. 2). Такого роду невтішні свідчення зустрічаються в ряді інших текстів (Mart. XI.45; XII.86) та епіграфіці (CIL IV. 4977).

До того ж часто інформація про цю перверсію поєднувалась зі звинуваченням в імпотенції, та висміюванням втрати чоловічої сили (Petr. Sat. 140.8). І це не є дивним, адже за римською «проникаючою парадигмою», vir (римський елітний громадянин) завжди повинен був бути активним у статевому акті, а це напряму суперечило вуаєристичній практиці. Така стигматизація могла торкатись різні стани, та не обходила, навіть впливові родини (Svet. Cal. XXXVI). Скажімо, моралізатор Сенека не стидався засуджувати багатія Гостія Квадру за його візіоністські збочення (Sen. Nat. Q. I.16). Проте такі згадки стосовно еліти були радше виключенням, аніж традицією.

Візуальна парафілія відобразилась і у давньоримському мистецтві, перед усім - фресковому, а також в мозаїці, скульптурі та витворах декоративно-ужиткових. Розповсюдження зазнали декілька основних іконографічних типів вуаєристичних зображень. Перший: «реальний / з повсякденного життя», де раби споглядають за еротичною прелюдією господарів. Другий: «міфологічний», де певне божество (Пан/Сатир/ Пріап/Зевс чи інші) підглядає за різними особами під час відпочинку/ купання/сну (у цій статті ми свідомо не торкаємось міфологічних сюжетів з причин зазначених вище).

Першочергово варто підкреслити, що майже всі зображення скопофільного характеру мали ряд характерних рис.

Перша з них - це стандартний набір персонажів: vir (елітний римський чоловік), matronae (елітна жінка) / в рідкісних випадках cinaedus (гендерний девіант), та cubicularius (раб/рабиня/раби); друга - місце, де відбувались дії - cubiculum (спальня). Наступною типовою рисою був сюжет. Пара зайнята любовною грою (зазвичай це не конкретно статевий акт), а служники в цьому випадку беруть на себе скопофільну роль, адже їх погляд або спрямований на головних героїв, або на нас (тобто на глядача).

Розпочнемо огляд із позиції «внутрішнього вуаєризму» [19, с. 265-295], тобто безпосередньо з аналізу сексуальної трансгресії, яка відбувається всередині самого зображення.

Певною мірою ідентифікація погляду раба складає одну з ключових проблем. Щодо цього існують різні точки зору [20, с. 63], [21, с. 153-161]. Найбільш розповсюдженою є версія, що служники в цьому випадку аж ніяк не вуаєристи, ба більше абсолютно пасивні об'єкти, як інтер'єр/ підкреслення соціального статусу [22, с. 403-408], [23, с. 149], а американська вчена Дж. Лінн взагалі прирівнює їх до домашніх тварин [24, с. 81]. Щоб спростувати це твердження звернемось до аналізу фрески з кубікулума В вілли Фарнезіни, на якій зображено еротичну сцену між елітним римським чоловіком та матроною (про що свідчить їх вбрання та інтер'єр кімнати), яких обслуговують рабині (рис. 1). Вже у цьому розписі прослідковується певна дихотомія між служницею на передньому плані, яка дійсно зайнята своєю роботою, та двома її співслужбовцями, які активно підглядають за сексуальною прелюдією пари. Ідентичний сюжет присутній, і на мозаїці із римської вілли Ченточелле (рис. 2).

Рис. 1. Еротична сцена. (20р. доР.Х.) кубікулум В., Вілла Фарнезіна. Національний музей, Палагщо Массімо алле Терме, Рим. ©John К Clarke: Ars Erotica. Darmstadt: Primus 2009.

Рис. 2. Еротична сцена. (I cm. після Р.Х.), Вілла Ченточелле. Музей історії мистецтв, Відень. © Kunsthistorisches Museum.

Ще більш наглядною ілюстрацією з декоративно-ужиткового мистецтва є загальновідомий кубок Уоррена (рис. 3). Формально він диференційований вченими на дві частини: А (коїтус зрілий чоловік та зрілий чоловік плюс підглядач) й В (коїтус зрілий чоловік та юнак раб (риег)) [25, с. 275]. Відповідно нас цікавить сцена А, а саме постать хлопчика-раба, якого науковці Дж. Полліні [26, с. 21-52] та Дж. Кларк називають «вуаєристом» [21, с. 88]. І, дійсно, цей герой формує внутрішню позицію спостерігача - вуаєра та суб'єкт бачення, навколо якого вибудовується основний принцип сенсоутворення та сюжету на кубку. Очевидно, що хлопчик не присутній на витворі мистецтва, як випадковий глядач, домашня тварина або декоративний елемент, він спеціально визирає із-за драпірування, щоб підгледіти інтимний акт.

Рис. 3. Сторона А кубка Уоррена. (5 - 15 р. після Р.Х.) Британський музей, Лондон.

©The British Museum.

Якщо говорити про римські наративи, то раб-вуаєрист також не є у них випадковим персонажем (Ovid. Am. I. 6.70.). Щоб продемонструвати дане твердження, звернемось хоча б до епіграм Марціала, зокрема його одинадцятої книги (Mart. XI. 104. 13-14), в якій він обіграв у гумористичному контексті пікантну історію про те, як раби героя

Гектора підглядали за їх сексуальними втіхами з дружиною, та паралельно мастурбували. Не менш розповсюдженою була й фабула такого характеру у римській драматургії (Plaut. Poen. 208-209, Cas. 133143, Cur. 188). Виходячи з цього, ми можемо константувати факт, що девіантні «Інші» (в нашому випадку раби) були насправді схильні до скопофільних розладів.

Проте тут на перший план виходять інші питання: Чому ж нижчих соціальних прошарків так цікавили сексуальні дії господарів? І чому вони найчастіше в сюжетах з повсякденного життя займають позицію вуаєриста?

Це доволі легко пояснити, якщо звернутися до психоаналітичної теорії Ж. Лакана та безпосередньо до введеного ним поняття «Стадія дзеркала» за яким людина долає критичну фазу формування ідентичності, пізнаючи себе у дзеркалі [27, с. 1-6]. Так само й вуаєрист генерує свою особистість, ототожнюючи себе з жертвою без прямої взаємодії. Проте ця ідентифікація може також включати об'єктивацію, яка зводиться до простого об'єкта бажання, а не визнання його суб'єктивності. У цьому сенсі, акт підглядання раба-вуаєриста можна розглядати як прагнення до самовизнання чи ствердження особистості у рамках обмежень ієрархічного суспільства. Адже як зазначав Дж. Шредер: «дивитися означає більше, ніж дивитись, це означає психологічний зв'язок влади, у якому той, хто дивиться, є вищим за об'єкт погляду» [28, с. 208]. Тут прослідковується складна динаміка влади. Значною мірою скопофілія, сексуалізація підглядання складають аналогію усвідомленого еротизму. Служники бажали спостерігати за сексуальним актом їх заможних господарів, ідентифікуючи себе з одним з них чи навіть з обома. В наслідок цього, хоча б у цю хвилину, доки господар повністю зайнятий актом кохання, він міг відчути себе на верхівці «споглядання»/ верхівці «влади», він керував процесом, мав домінанту.

Тепер варто подивитись на ці візуальні сюжети з іншого ракурсу, а саме з позиції глядача (тобто «зовнішнього вуаєриста»). І тут актуалізується ряд логічних питань: які ж функції виконував цей живопис для римського обсерватора, та які почуття мав викликати?

Загальновідомий факт, що елітний будинок римлян вважався не тільки місцем проживання та відпочинку domim (господаря) і його родини, але й також виступав символом підкреслення громадянського та генеалогічного статусу. Саме тому, очевидно, що мистецтво та декор несли в першу чергу соціальний функціонал (Vitr. De Arch. VI. 5. 1-3). Адже протягом дня велика кількість людей бачили та оцінювали його: від мешканців будинку до гостей.

У світлі цього, цікавим є те, що на більшості римських сюжетів вуаєристичного характеру присутнє «екстрадієгетичне звернення» [29, с. 208] до глядача. Яскравим прикладом є сексуальні фрески з будинку Цецилія Юкунда (рис. 4) або вілли Фарнезіни (рис. 5, 6).

Рис. 4. Фрагмент настінного розпису, на якому зображено двох коханців у ліжку, (бл. 50-79р. після Р.Х.) Будинок Цецилія Юкунда, Помпеї. Нагцональний археологічний музей, Неаполь. €> Naples National Archaeological Museum.

Рис. 5. Пара у ліжку або «Перша шлюбна ніч» (20 р. доР.Х.) кубікулум D., Вілла Фарнезіна. Нагцональний музей, Палагщо Массімо алле Терме, Рим. ©JohnR. Clarke:

Ars Erotica. Darmstadt: Primus 2009.

Рис. 6. Пара у ліжку II. (20 р. доР.Х.) кубікулум D., Вілла Фарнезіна. Нагцональний музей, Палагщо Массімо алле Терме, Рим. €>JohnR. Clarke: Ars Erotica. Darmstadt: Primus 2009.

На всіх них стандартна фабула: любовна прелюдія елітної пари, попри це з'являється фігура, яка дивиться «поза кадром», тобто напряму на нас. Її поява на зображеннях говорить про те, що римляни розуміли важливість спостереження за такими діями - навіть враховували це при створенні еротичних зображень - і водночас привертали увагу до інтимності таких статусних уявлень. Адже так само виразно це прослідковується у римській елегії (Proper. І.З., Ovid. Am. II.5, 11.15.). Латинські елегісти Проперцій та Овідій повсякчас у барвах описували спостереження за своїми коханими, та ту владу, яку воно надавало їм. Саме тому, показово, що той хто звертається до нас поза оповідальним чи дієгетичним контекстом зображуваної сцени, був або жінкою/або рабом. І ця традиція присутня й на сьогодні, адже як зазначали К. Лутц і Дж. Коллінз у своїй статті: «статистично ті, кого західне патріархальне суспільство визначає як слабких (жінки, діти та інші) частіше дивляться напряму у камеру...»[30, с. 140]. Чому ж? Щодо цього твердження науковців розходяться. Частина дослідників, серед яких зокрема Б. Гукс, кажуть про те, що цей погляд може бути конфронтаційним/опозиційним, він може казати нам: «Я бачу, що ти дивишся на мене, тому ти не можеш вкрасти хоча б цей погляд» [31, с. 94-105]. Проте нам здається доцільним підтримати іншу половину, яка апелює до того, що погляд визнає глядача, однак включає більш відкритий вуаєризм: погляд у відповідь не суперечить праву глядача дивитись і фактично може бути витлумачений як згоду суб'єкта на спостереження [30, с. 139]. Завдяки цьому, більш ймовірно, що впливові члени суспільства, в нашому випадку viri, будуть дивитись на щось інше всередині самого твору, символізуючи себе як менш доступні. Зоровий контакт благає почуття сили, римський раб/рабиня заохочує нас подивитись на центральну постать - постать римської жінки (така техніка активно використовується у сучасному кінематографі). Її тіло розташоване саме так, щоб виставити його на огляд чоловіка зовні та всередині. Фрески створено, щоб звертатись до її сексуальності. На них у жінки повністю пасивний погляд (або вниз, або в інший бік від чоловіка), ініціативу та владу на себе приймає чоловік. Тут явно, як писав Дж. Берджер: «жінка присутня, щоб задовольнити апетит глядача, а не свій власний.» [8, с. 51]. Особливо це помітно на фресці з кубікулуму D вілли Фарнезіни (Рис. 6), де матрона цілеспрямовано під час прелюдії відводить погляд і дивиться за рамки картини, «на того хто вважає себе її справжнім коханням - на глядача власника.» [8, с. 60]. Ця іконографія прозоро демонструє твердження феміністської кінокритики та зокрема Л. Мальви, згідно з яким чоловік-глядач отримує задоволення від перегляду тому, що оповідальна подача фактично захищає його від будь-якого можливого почуття неповноцінності у своїй владі та статусі [9, c. 12]. І один із засобів насолодитись своєю могутністю, це якраз стати вуаєром під час перегляду такого твору мистецтва. Таким чином, один погляд залучав римського чоловіка до «безпосереднього скопофільного контакту з жіночою формою» [11, с. 750], тоді як інший дозволяв ототожнювати себе з виконавцями-чоловіками всередині картини, які контролювали дію та жінку.

Висновки

У якості підсумків цієї наукової розвідки ми можемо відзначити, що «право погляду» напряму корелювалось із гендерно- соціальною моделлю римлян. Згідно з цим на законодавчому та звичаєвому рівні, тіла римських громадян були захищені від візуальної трансгресії на відміну від маргінальних «Інших» (рабів, вільновідпущеників, девіантних професій). Можна констатувати, що більшість латинських джерел стигматизувало та висміювало практику підглядання як сексуально-пасивну та ту, яка не виконувала репродуктивну функцію. Аналізуючи іконографію візуальних сюжетів з позиції «внутрішнього» вуаєризму ми можемо стверджувати, що у більшості з них у головній ролі-вуаєриста виступали нижчі соціальні прошарки та девіанти. Що у рамках психоаналітичної теорії Ж. Лакана свідчить про незадоволені підсвідомі бажання цих категорій суспільства, пов'язані з візіонізмом, владою та контролем. За таких умов, прозоро прослідковується двоїстість раба-вуаєриста: ідентифікація себе з призначеною роллю, та одночасно усвідомлене протистояння з потенційною об'єктивацією та підкоренням елітою.

Звертаючись до розгляду «зовнішнього вуаєризму» (ролі глядача) у культурі римлян, нами виявлена гендерна динаміка з головним акцентом на «чоловічому погляді». Патріархальне римське суспільство ставило на верхівку тендерно-соціальної стратифікації чоловіків-громадян із певним статусом, тому не є дивним, що й мистецтво слугувало першочергово для задоволення їх. Спираючись на теорію феміністичної критики, зокрема Дж. Бергера та Л. Мальви, ми можемо стверджувати, що перегляд еротичних сцен такого характеру надавав глядачу-чоловіку певне візіоністське задоволення та контроль, захищаючи від можливої втрати влади й умовної «кастрації». Натомість екстрадієгетичне звернення (поза кадром) властиве рабам або жінкам існувало як дозвіл для ще більш відкритого вуаєристичного діалогу.

Отже, використовуючи міждисциплінарний підхід для дослідження цієї проблеми, нами пролито нове світло на гендерну динаміку Давнього Риму, і на те, як сексуальна мораль одного суспільства є змінною й постійно адаптується згідно з положенням влади та престижу.

Література

Фуко М. Наглядати й карати. Київ: Основа, 1998. 392 с.

Barton K. Being in the Eyes: Shame and Sight in Ancient Rome / D. Fredrick, K. Barton, C. Benton, J. Clarke, A. Sharrock, P. Gordon et al. // Roman Gaze. Vision, Power and the Body. Baltimore, 2002. P. 216-236.

Freud Z. Three Essays on the Theory of Sexuality. The 1905 Edition. Verso, 2017. 208 p.

Fenichel O. The scopophilic instinct and identification. The International Journal of Psychoanalysis. 1937. Vol. 18. P. 6-34.

Сартр Ж-П. Буття і ніщо: нарис феноменологічної онтології. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. 855 с.

Lacan J. The Four Fundamental Concepts of Psycho-Analysis. London: Routledge, 1997.

304 p.

Lacan J. Television. New York: Norton, 1990. 135 p.

Берджер Д. Як ми бачимо. Київ: IST Publishing, 2020. 176 с.

Mulvey L. Visual and Other Pleasures. Bloomington: University of Indiana Press, 1989. 215 p.

Clover С. Men, Women, and Chainsaws: Gender and the Modern Horror Film. Princeton: Princeton University Press, 1992. 280 р.

Mulvey L. Visual Pleasure and Narrative Cinema / L. Braudy, M. Cohen, L. Mulvey // Film Theory and Criticism: Introductory Readings. New York: Oxford UP, 1999. P. 746-757.

Fredrick D. Beyond the Atrium to Ariadne: Erotic Painting and Visual Pleasure in the Roman House. Classical Antiquity. 1995. Vol. 14. P. 266-87.

Severy-Hoven В. Master Narratives and the Wall Painting of the House of the Vettii, Pompeii. Gender & History. 2012. Vol. 24/3. № 3. P. 540-580.

Pollini J. Lovemaking and Voyeurism in Roman Art and Culture: The House of the Centenary at Pompeii. Romische Mitteilungen. 2010. Vol. 116. P. 289-319.

Максименко С., Коваль І., Максименко К., Папуча М. Медична психологія. Вінниця: Нова Книга, 2008. 520 с. Терміни «вуаєризм», «скопофілія» та «візіонізм» ми вживаємо у синонімічному значенні.

Campbell R. Campbell's Psychiatric Dictionary. Oxford: Oxford University Press, 2004. 701 р.

Gregory J. Some Aspects of Seeing in Euripides' `Bacchae'. Greece & Rome. 1985. Vol. 32. P. 23-31.

Федченко Є. Гендер та сексуальність у релігійних і соціально-політичних практиках та візуальній культурі Давнього Риму (I ст. до Р.Х. - I ст. після Р.Х.) : дис. ... доктора філ. : 032 / Федченко Євгенія Едуардівна. Київ : Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2021. 276 c. Див. дет. щодо римської тендерно-соціальної схеми.

Sharrock А. Looking at Looking: Can You Resist a Reading? / D. Fredrick, K. Barton, C. Benton, J. Clarke, A. Sharrock, P. Gordon et al. // Roman Gaze. Vision, Power and the Body. Baltimore, 2002. P. 216-236.

Veyne P. Slavery / P. Veyne, P. Aries, G. Duby // A History of Private Life. Vol. 1. Cambridge: Belknap Press, Harvard University Press, 1985. 670 p.

Clarke J. Looking at Lovemaking Constructions of Sexuality in Roman Art, 100 B.C. - A.D. 250. Berkeley: University of California Press, 1998. 372 р.

George M. Slavery and Roman Material Culture / K. Bradley, P. Cartledge // Cambridge World History of Slavery. Vol. 1. Cambridge: Cambridge University Press, 2011. P. 385-413.

Green M. Witnesses and Participants in the Shadows: The Sexual Lives of Enslaved Women and Boys. Helios. 2015. Vol. 42. №1. P. 143-162.

Linn J. The Dark Side of Rome: A Social History of Nighttime in Ancient Rome : dis. ... Ph.D. / Jason Linn. California: University of California, 2014. 139 р.

Clarke J. The Warren Cup and the Contexts for Representations of Male-to-Male Lovemaking in Augustan and Early Julio-Claudian Art. The Art Bulletin. 1993. Vol. 75. № 2. P. 275-294.

Pollini J. The Warren Cup: Homoerotic Love and Symposial Rhetoric in Silver. The Art Bulletin. 1999. Vol. 81. P. 21-52.

Lacan J. Ecrits: A Selection. London: Routledge, 2001. 376 p.

Stern B. Representing Consumers: Voices, Views and Visions. London: Routledge, 1999. 416 p.

Дет. див. Elkins J. The Object Stares Back: On the Nature of Seeing. New York: Simon & Schuster, 1996. 272 p. Екстрадієгетичне звернення в картині включає елементи, які впізнають глядача за межами зображеної сцени, руйнують ілюзію і безпосередньо взаємодіють з глядачем.

Lutz C., Collins J. The Photograph as an Intersection of Gazes: The Example of National Geographic. Visual Anthropology Review. 1991. Vol. 7. P. 134-149.

Hooks B. The Oppositional Gaze: Black Female Spectator / A. Jones, B. Hooks // The Feminism and Visual Cultural Reader. New York: Routledge, 1992. P. 94-105.

References

Fuko, M. (1998). Nahliadaty y karaty [Monitor and punish]. Kyiv: Osnova [in Ukrainian].

Barton, K., Benton, С., Clarke, J., Sharrock, А., Gordon, P., Fredrick, D., & et al. (2002). Being in the Eyes: Shame and Sight in Ancient Rome. Roman Gaze. Vision, Power and the Body. (pp. 216-236). Baltimore. [in English].

Freud, Z. (2017). Three Essays on the Theory of Sexuality. The 1905 Edition. Verso. [in English].

Fenichel, O. (1937). The scopophilic instinct and identification. The International Journal of Psychoanalysis, 18, 6-34 [in English].

Sartr, Zh-P. (2001). Buttia i nishcho: narys fenomenolohichnoi ontolohii. [Being and Nothingness: An Essay on Phenomenological Ontology]. Kyiv: Osnova. [in Ukrainian].

Lacan, J. (1997). The Four Fundamental Concepts of Psycho-Analysis. London: Routledge. [in English].

Lacan, J. (1990). Television. New York: Norton. [in English].

Berdzher, D. (2020). Yak my bachymo. [As we see]. Kyiv: IST Publishing. [in Ukrainian].

Mulvey, L. (1989). Visual and Other Pleasures. Bloomington: University of Indiana Press. [in English].

Clover, С. (1992). Men, Women, and Chainsaws: Gender and the Modern Horror Film. Princeton: Princeton University Press. [in English].

Mulvey, L., Braudy, L., & Cohen, M. (1999 ). Visual Pleasure and Narrative Cinema. Film Theory and Criticism : Introductory Readings. (pp. 746-757). New York: Oxford UP. [in English].

Fredrick, D. (1995). Beyond the Atrium to Ariadne. Erotic Painting and Visual Pleasure in the Roman House. ClAnt, 14, 266-287. [in English].

Severy-Hoven, B. (2012). Master Narratives and the Wall Painting of the House of the Vettii, Pompeii. Gender & History, 24, 3, 540-80. [in English].

Pollini, J. (2010). Lovemaking and Voyeurism in Roman Art and Culture: The House of the Centenary at Pompeii. RomischeMitteilungen. 116, 289-319. [in English].

Maksymenko, S., Koval, I., Maksymenko, K., Papucha, M. (2008). Medychna psykholohiia. [Medicalpsychology]. Vinnytsia: Nova Knyha. [in Ukrainian].

Campbell, R. (2004). Campbell's Psychiatric Dictionary. Oxford: Oxford University Press. [in English].

Gregory, J. (1985). Some Aspects of Seeing in Euripides'`Bacchae'. Greece & Rome, 32, 1, 23-31. [in English].

Fedchenko, Ye. (2021). Hender ta seksualnist u relihiinykh i sotsialno-politychnykh praktykakh ta vizualnii kulturi Davnoho Rymu (I st. do R.Kh. - I st. pislia R.Kh.). [Gender and sexuality in religious and socio-political practices and visual culture of Ancient Rome (1st century BC - 1st century AD) ]. Doctor's of Philosophy thesis. Kyiv: Kyiv. nats. un-t im. Tarasa Shevchenka [in Ukrainian].

Sharrock, А., Barton, K., Benton, С., Clarke, J., Gordon, P., Fredrick, D., & et al. (2002). Looking at Looking: Can You Resist a Reading? Roman Gaze. Vision, Power and the Body. (pp. 265-295). Baltimore. [in English].

Veyne, P. (1985). Slavery. A History of Private Life (Vols. 1.), (pp. 51-71). Cambridge: Belknap Press, Harvard University Press. [in English].

Clarke, J. (1998). Looking at Lovemaking Constructions of Sexuality in Roman Art, 100 B.C. - A.D. 250. Berkeley: University of California Press. [in English].

George, M., Bradley, K., & Cartledge, P. Slavery and Roman Material Culture. Cambridge World History of Slavery (Vols. 1.), (pp. 385-413). Cambridge: Cambridge University Press. [in English].

Green, M. (2015). Witnesses and Participants in the Shadows: The Sexual Lives of Enslaved Women and Boys. Helios, 42, 1, 143-162. [in English].

Linn, J. (2014). The Dark Side of Rome: A Social History of Nighttime in Ancient Rome. Doctor's of Philosophy thesis. California: University of California. [in English].

Clarke, J. (1993) The Warren Cup and the Contexts for Representations of Male-to-Male Lovemaking in Augustan and Early Julio-Claudian Art. The Art Bulletin, 75, 2, 275-294. [in English].

Pollini, J. (1999). The Warren Cup: Homoerotic Love and Symposial Rhetoric in Silver. The Art Bulletin, 81, 21-52. [in English].

Lacan, J. (2001). Ecrits: A Selection. London: Routledge. [in English].

Stern, B. (1999). Representing Consumers: Voices, Views and Visions. London: Routledge. [in English].

Elkins, J. (1996). The Object Stares Back: On the Nature of Seeing. New York: Simon & Schuster. [in English].

Lutz, C., & Collins J. (1991). The Photograph as an Intersection of Gazes: The Example of National Geographic. Visual Anthropology Review, 7, 1, 134-149. [in English].

Hooks, B. (1992). The Oppositional Gaze: Black Female Spectator. The Feminism and Visual Cultural Reader, (pp. 94-105). New York: Routledge. [in English].

Размещено на Allbest.ru