Українські музиканти в Польській королівській придворній капелі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Українські музиканти в Польській королівській придворній капелі

Бєлявіна Н.Д.

Польська королівська придворна капела у XVI ст. формувалась під час «процесу космополітизації польської музики» [5, с. 72]. При королівському дворі активно розвивались умови для розвитку мистецтв: здійснювалась будова та реконструкція королівських палаців та резиденцій, утворювались придворні капели - світська Королівська придворна капела (реорганізація у 1520 р.) та храмова придворна Kapela Rorantystow (1543). До них запрошувались музиканти з різних країн: італійські, німецькі та польські музиканти, а також музиканти з українських земель інкорпорованих до Речі Посполитої. І не дивно, що серед них були українці - представники колишнього Галицько-волинського князівства, а у XVII ст. Руського та Белзького воєводств, де вже існували осередки розвитку професійного музикування - музичні братства.

Центром «культу католицької церковної музики у її найвищих традиційних формах меси та мотету» [5, с. 72] був придворний співацький колегіум під назвою Kapela Rorantystow, який розпочав діяти у Кракові у 1540 р., а перший виступ відбувся у 1543 р. у придворній Kapelli на Вавелі (1530 р.). Kapela Rorantystow складалась з дуже майстерних співаків (чоловічий хор з 10 осіб) і була за задумом подібна до Сікстинської капели у Римі, в якій на той час було біля 20 співаків) [1].

До репертуару Kapeli Rorantystow включались твори відомих європейських композиторів, стилістичною ознакою яких була нідерландська поліфонія строгого стилю. Представниками цієї музики були поляк Вацлав з Шамотул (1533 чи 1534-1568) і галичанин Марцин Леополіта (1540-1589). Цікаво, що учителем Марцина Леополіти та Вацлава з Шамотул був Себастіан з Фельштина (бл. 1490 - бл. 1544) - теоретик, педагог, композитор - майстер поліфонії у техніці cantus firmus, який у 1536 р. отримав приход в українському місті Сяноку (власницею міста була польська королева Бона).

Марцин Леополіта у 1560-1564 рр. був придворним композитором - «compositor cantus» Польської придворної капели, а після у 1564 р. повернувся у рідний Львів, де був викладачем. Л. Мазепа відзначає, що «важко уявити собі, що освічений музикант стояв осторонь музичного життя міста, не мав жодного відношення до справи організації “Музичного братства”, яке зароджувалось на його очах» [4, с. 201]. Адже «Музичне братство» Львова займалось навчанням та підготовкою музикантів, а Леополіта був учителем музики, а також у складі братства була т. зв. «італійська музика», тобто музика, в якій він був обізнаний і майстерно володів контрапунктичною технікою.

З органних табулатур відомі його мотети з циклу піснеспівів церковного року та його п'ятиголосна «Missa paschalis», написана на теми чотирьох народних пісень в якості cantus firmus: в «Agnus Dei» - на фоні теми йдуть імітації на мотив з теми, в «Gloria» - всі чотири народні теми об'єднуються у контрапункті [1, с. 420].

Віртуоз-лютніст - «центральна фігура польської художньої культури часів Відродження», - відмічає Р. Грубер [3, с. 413]. А при польському дворі перебували досить відомі лютнярі різних національностей: поляки, угорці, італійці, а також українці.

Войцех Адальберт Длугограй - відомий як український бандурист Войташко (бл. 1550 - після 1619) - лютніст-бандурист, співак та інтерпретатор. Цікаво, що Войташко спочатку працював бандуристом у магната коронного ротмістра, обраного Гетьмана війська Запорізького Самійла Зборовського (пом. 1584 рр.) з відомого роду Зборовських, засновників та власників міста Зборів, а також Зборівського замку. А вже пізніше В. Длугограй служив у 1583-1585 рр. у Королівській придворній капелі. Саме король Стефан Баторій (1533-1586) повернув Длугограя до капели і платив йому дуже високе жалування.

У відомій «Табулатурі Длугограя» представлені транскрипції творів західноєвропейських композиторів, а також твори самого Длугограя, у тому числі польські та українські танцювальні мелодії. Твори В. Длугограя увійшли до сучасних йому відомих збірок, що свідчить про їх виняткову популярність: табулатури Ж.Б. Безарда, лютнярів Йоахіма ван ден Хове (1612), Г.Л. Фурмана (1615), Н. Валле [1].

Миколай Гомулка (бл. 1535 - бл. 1591) був хлопчиком-хористом, який виховувався у королівській капелі на Вавелі в Кракові, у 1549 р. був на навчанні у фістулятора-флейтиста капели Яна Кляуса, потім служив у капелі трубачем та фістулятором. Цікаво, що М. Гомулка грав на багатьох інструментах (орган, труба, флейта, лютня, можливо скрипка), співав, знав теорію музики та композицію.

Наприкінці життя у 1590-1591 рр. Миколай Гомулка був лютнярем політичного діяча, великого коронного гетьмана Яна Замойського (1542-1605). Ян Замойський - засновник Замостя (1594), замка-фортеці та Академії у Замості з факультетом вільних мистецтв, де вчились діти з відомих сімей (Сангушки, Кисилі, Сагайдачні тощо), а ректорами були відомі львів'яни - філософ Андрій Арбек, філософ, математик і медик, бургомістр Львова Валеріан Альнпек. Сам Ян Замойський був високоосвіченою людиною: вивчав мови та юриспруденцію у Падуанському університеті і навіть був обраний у 1563 р. його ректором.

Син Миколая Гомулки - Михайло Гомулка - теж служив у капелі Яна Замойського у Замості, а наприкінці життя - капельмейстером при дворі воєначальника, воєводи подільського Ієроніма Язловецького (1570-1609) у відновленому Язловецькому замку (1550-1607), батько якого Єжи (Юрій) Монастирський Язловецький (1510-1575) - великий коронний гетьман у 1569-1575 рр. та воєвода Руський.

У 1580 р. у збірці «Melodiae na Psalterz Polski, przez Mikolaia Gomolke vczynione» було видано 150 псалмів на музику М. Гомулки. Це чотириголосні псалми для змішаного хору без супроводу, які «характеризуються як гармонічними вертикалями, так і поліфонічною імітаційністю» [1, с. 419; 2]. У передмові до псалмів проголошено творче кредо М. Гомулки, де він відзначив, що він творив «не для влахів (тобто співаків професіоналів)», а для простих «domacow» [5, с. 81].

Отже, професійні музиканти з України, які були відомими музикантами свого часу і працювали не тільки в українських землях, але й у європейських країнах, наприклад, у Польській королівській придворній капелі у Кракові. Серед них: лютняр віртуоз-інтерпретатор Войцех Адальберт Длугограй - бандурист Войташко, лютнярі Миколай Гомулка та його син Михайло, теоретик, педагог, композитор в техніці cantus firmus Себастіан з Фельштина; композитор - майстер поліфонії строго стилю, музичний педагог Марцин Леополіта. їх твори видавались у відомих європейських збірках того часу, що свідчить про їх високий професіоналізм, вплив на формування музичних смаків при польському дворі та популярність в світі.

Особливо слід відзначити розвиток ними норм багатоголосного поліфонічного співу a'cappella та поліфонічної техніці cantus firmus у сакральній музиці, розвиток світських жанрів, особливо інструментальних, введення нових виразних музичних технік лютневого виконавства, видання авторських збірок - табулятур.

галицький музикант польський багатоголосний придворний капела

Список використаних джерел

1. Бєлявіна Н.Д. Польська королівська придворна капела у XVI ст.: історія розвитку, творчі особистості, концертний стиль // Spheres of Culture. Lublin: Ingvarr, 2018. Т. XVII. S. 414-421.

2. Бэлза И.Ф. История польской музыкальной культуры. Т. 1. Москва: Музгиз, 1954. 335 с.

3. Грубер Р.И. Всеобщая история искусств. Ч.1. Москва: Музыка, 1965. 484 с.

4. Мазепа Л. Документальні пам'ятки про музичне братство у Львові XVI-XVII ст. // Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка. Том CCXXVI. Праці муз. комісії. Львів, 1993. С. 199-212.

5. Lissa Z., Chominski J. Muzyka polskiego Odrodzenia. Warszawa: PIW, 1953. 120 s.

Размещено на Allbest.Ru