Творчість режисерів-авторів у контексті продюсерських моделей фільмовиробництва

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Кафедра режисури та акторської майстерності

Творчість режисерів-авторів у контексті продюсерських моделей фільмовиробництва

Погребняк Г.П., д. мистецтв., професор

National Academy of Management of Culture and Arts

Directing and Acting

Creativity of directors-authors in the context of producer models of film production

G. Pogrebnyiak, Dr of Arts, Ass. Professor

Розмірковуючи над одним із численних визначень авторського кінематографу як специфічної кіномоделі, у якій режисер як повноправний автор кінотвору і як «особа, що несе відповідальність за фільм загалом» [3, с. 47], резонно виникає непросте й мало не «вічне» запитання: у якій площині перебуває вказана «відповідальність»? Очевидно, вона торкається передовсім глибини фільмового змісту, тих меседжів, котрі митець прагне донести до глядача, високої (чи то принаймні несподіваної у своїй оригінальності) зображально-виражальної культури, обов'язкового авторського контролю «результатів глядацького сприйняття» [3, с. 49]. Однак відкритою залишається проблема як виробництва, так і демонстрації (а отже, дистриб'юції чи то розповсюдження) авторських кінострічок як кінотеатральним способом, так і засобами телебачення, інтернету, розв'язання котрої (достатньою мірою ризикуючи) беруть на себе продюсери. Адже нині, на переконання О. Роднянського, глядачі можуть спостерігати, як неухильно минає епоха визначних режисерів-одинаків, видатних творців: Ф. Фелліні, І. Бергмана, М. Антоніоні. «Таких уже немає < ... >, і саме продюсер стає головним і єдиним центром прийняття рішень», - пише в книзі «Виходить продюсер» відомий підприємець [4]. Тоді як, на думку успішного російського кіновиробника Євгена Гілдіса, завдання продюсера авторського кіномистецтва, котре має виконувати специфічну не бізнесову, а передовсім культурну місію, полягає в тому, щоби знайти для автора- режисера зі своїм специфічним баченням світу оптимальні способи реалізації його проекту. При цьому продюсер, беручись підтримувати певний кінопроект, має враховувати той факт, що існують автори з досить вузькою аудиторією, а є і такі, світ яких можна схарактеризувати як доволі закритий, герметичний: вони взагалі не потребують контакту з глядачем й усіляким чином декларують це.

На переконання Є. Гілдіса, приміром, Олексію Герману-старшому не потрібно було прагнути того, щоби бути близьким і зрозумілим публіці, оскільки той глядач, який виявляв потребу зрозуміти його твори, повинен був докласти значних зусиль і провести певну внутрішню роботу. Тож суть проблеми фінансування авторського кінопроекту полягає в тому, щоби знайшлись такі продюсери, котрі би змогли відповідати тим завданням, які ставлять перед ними автори-режисери (і навпаки), оскільки робота в цьому сегменті кінотворчості передбачає інший рівень інтересів і цілеспрямування [1]. режисер продюсер мистецький прибутковий фільмовиробництво

Серед численних проблем, котрі стоять нині перед українським кінематографом з його розгалуженою, однак нечіткою і значною мірою поруйнованою інфраструктурою, проблема налагодження продюсування - одна з найважливіших. Це дійсно питання виживання національного кіномистецтва, зокрема авторського, де слід враховувати той факт, що зазвичай «автори мають досить чітку уяву про те, чого вони хочуть досягнути та вбачають у кіно єдино можливий спосіб самореалізації, вираження своїх думок, поглядів й уявлень про світ». Крім того, необхідно враховувати той факт, що режисери-автори з великою «настороженістю і недовірою ставляться до навколишнього соціуму, оскільки звикли вислуховувати звинувачення в безглуздості, нераціональності й приреченості знімати “складне” кіно». Отож і виходить, що досвідченому продюсерові в підтримці авторського проекту «логічним було би вибудовувати з автором довгострокові стосунки, щоби зрозуміти, яка він людина, який його стиль, хід думок, як він сприймає світ, що слухає, читає, які механізми формують у нього бажання створити саме цей фільм, а не інший». Таким чином, тільки в такій лояльній системі стосунків продюсер - кіноавтор «продюсер отримує шанс спрямовувати автора в бік успішних з точки зору продюсера рішень» [4] і бути в авторському кінопроекті другом режисерського задуму.

Підтримка продюсером певного кінопроекту передбачає використання відповідної виробничої моделі. Однак яку саме модель продюсування кіно обрати за зразок українському кінематографу - американську чи то європейську (так звану бюджетну), що значною мірою відрізняються ставленням до дистриб'юцїї кінопродукту, адже перша передбачає успішний кінопрокат, зокрема й широкий світовий показ, а друга, по суті, являє собою передовсім отримання грошей саме на безпосередню реалізацію кінопроекту?

Успішний український продюсер О. Кохан, розмірковуючи про те, яка продюсерська модель є оптимальною для національного кіновиробництва, зазначає, що всі намагання використати американський зразок у реаліях фільмування в Україні є хибними. Оскільки кінопродюсерові, що скоріш виступає своєрідним підприємцем шоу- бізнесу, котрий «здатен залучати до кінопроекту кошти з різних джерел (державних, кошти телеканалів, спонсорів, меценатів), не обов'язково вкладати власні гроші в кіно, тим паче авторське, визнане у світі й здатне відобразити стан культурного життя, становище країни загалом і бере участь у діалозі націй». Переймаючись недолугістю реформ у сфері кінематографії України, продюсер вказує на наявність спеціального дотаційного фонду в США, що опікується виробництвом і дистриб'юцією авторського кіномистецтва, що не є темою для дискусій, а скоріш аксіомою: необхідно виробляти й демонструвати авторське кіно, адже за наявності лише розваг глядач втрачає вміння мислити. При цьому в Україні тривалий час ведуться нескінченні дискусії, яке саме кіно слід виробляти [2] - авторське чи комерційне мейнстримове.

Отже, нині в Україні на досить хиткий кін сучасного кіновиробництва й кінопрокату (з великим запізненням і ніби навздогін міжнародному досвіду) висунуто досить жорстку продюсерську модель, запозичену як з американського, так і європейського досвіду (до якої, на жаль, значна кількість українських митців виявилась неготовою). Однак не варто залишати поза увагою і той прикрий факт, що кіноринок в Україні ще не готовий (за незначним винятком) окупати національний кінопродукт. Цій поки що не втішній ситуації можна зарадити, поступово й планомірно вкладаючи як кошти, так і мистецький потенціал у новий бренд «українське кіно», «українське авторське кіно» тим самим налаштовуючи моделі функціонування кінопродукту в медіапросторі країни.

Використані джерела

1. Гилдис Е. Авторское кино - это культурная миссия.

2. Десятерик Д. Олег Кохан: У наших силах дати світові український новий кінематограф.

3. Роднянский А. Выходит продюсер.

4. Самутина Н. Авторский интеллектуальный кинематограф как европейская идея // Киноведческие записки. 2002. №60. С. 45-54.

Размещено на Allbest.Ru