Взаємодія фольклору і самодіяльної художньої творчості (аматорського мистецтва)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія фольклору і самодіяльної художньої творчості (аматорського мистецтва)

Самодіяльна художня творчість (нині - аматорське мистецтво) як явище історико-культурного освоєння дійсності засобами мистецтва - незмінний супутник та вагома частина духовної культури народу. Вона є ключовим елементом фольклоризму як артефакту фольклору і акцентує увагу на соціальній організації різноманітних втілень фольклору у межах дозвілля та аматорської сцени. Призначення, цього явища, полягає в пробудженні й задоволенні різноманітних потреб суспільства і особистості. Адже для людини завжди актуальним є питання задоволення художньо-естетичних смаків, потреби в самовираженні та комунікації, долученні до культурних цінностей свого народу, дозвілля. Перед сучасною людиною також постають питання: як зробити відпочинок різноманітним, як використовувати для цього надбання світової культурної спадщини, зробити побут естетично привабливим, оформленим за художніми канонами і за участю власної творчості?

У реаліях сьогодення спостерігається інтерес до ідеї національно- культурного відродження: збільшився інтерес до фольклору, до народних традицій, відродження автентичного співу, сценічних костюмів, пошуку і створення нового репертуару творчих колективів. З'явилися нетрадиційні для художньої самодіяльності фольклорні групи несценічного спрямування, численні вокально-інструментальні ансамблі, рок-гурти, театри-студії тощо.

Народний талант у сучасних умовах - це не екзотичний феномен, сублімат національного духу, а творче обличчя, типологічно тотожне професійному поету чи композитору, талант, що заявив про свої права на участь у загальному культурному процесі і потребує активної творчої підтримки. Особи, що пройшли школу самодіяльного (аматорського) мистецтва, назавжди зберігають прагнення до творчості, пошуків краси і її відображення в житті. Весь устрій життя людини, залученої до народної творчості, змінюється. Вона сама як особистість стає цікавішою, яскравішою, глибше і багатогранніше сприймає навколишню дійсність. Зміни в людині екстраполюються на взаємини з природою, мистецтвом, іншими людьми.

В стрімкий час науково-технічного, економічного, інформаційного просування, зсуву ціннісних орієнтирів, соціально-культурних перетворень роль традиційної народної культури, в тому числі художньої самодіяльності, ще більше актуалізується і заслуговує на найпильнішу увагу. Питання творчих процесів у галузі художньої самодіяльності завжди були і залишаються в центрі уваги державних, управлінських органів і окремих фахівців. Значну увагу приділяють їм діячі науки і мистецтва. Як масова форма проведення народної творчості, фольклору ця галузь наукового знання не може залишатися поза увагою і дослідників- суспільствознавців.

Культурологічний аналіз джерельної бази з питань конституювання та розвитку самодіяльної художньої творчості показав, що останніми роками з'явилася назка праць, в яких розглядаються проблеми функціонування сучасної художньої самодіяльності. Науковці C. Макарчук, Л. Носов, І. Романько, О. Устименко-Косоріч та інші вивчають художню самодіяльність у контексті соціально-педагогічних проблем. У дослідженнях Г. Костюшко, Л. Дорогих художня самодіяльність представлена і як підсистема художньої культури, і як форма дозвілля. Існування естрадних музично-інструментальних колективів розглядається в педагогічному й організаційно-методичному аспекті в музичній педагогіці О. Левченко, О. Ігнатович, М. Баяновської. Водночас проблемі функціонування самодіяльних естрадних колективів присвячена порівняно невелика кількість спеціальних досліджень (Л. І. Носов, Г. А. Коваленко, О. О. Бігус, К. М. Чаплик) [61; 298; 428; 587].

Історія розвитку структури та змісту художньої самодіяльності налічує не одне десятиліття. Серед багатьох складних проблем, пов'язаних з аматорством, особливо жвавому обговоренню в пресі й на різного роду зустрічах суспільствознавців, наукових нарадах, сесіях, конференціях є взаємодія фольклору і сучасної самодіяльної художньої творчості. Публікуються численні газетні і журнальні статті, присвячені різним аспектам роботи самодіяльних колективів, їх окремих виконавців і керівників. Однак дотепер немає спеціальних дослідницьких робіт, хоча б про окремі питання взаємодії як українського фольклору, так і фольклору інших народів та самодіяльної художньої творчості. Зростання уваги науковців до феномену останньої як до етнокультурного явища стало спостерігатися з ХІХ століття. Втім активне піднесення самодіяльної художньої творчості припадає на друге десятиліття ХХ сторіччя.

Характеризуючи джерела самодіяльної художньої творчості в Україні, ми виявили, що найбільш розповсюдженими видами художньо- творчої діяльності аматорів упродовж XVIII - ХІХ століть були:

1) авторська самодіяльність (народна музично-поетична творчість: урочисті вітальні пісні, кант-віват, ліричні пісні, імпровізаційні концерти тощо; селянська традиційна творчість та міський ізофольклор: фотомистецтво, прикладне мистецтво, наївне образотворче мистецтво);

2) виконавська самодіяльність (театральна творчість - народний театр, пов'язаний з усною народною творчістю: виступ блазнів і петрушок на ярмарках, лялькові театри, похідні балагани, виступ бродячих акторів; непрофесійний аматорський театр, «театр для народу» - професійні трупи, музично-драматичні кружки, театри-студії; хорові колективи - народні хори, хорові класи, «світський спів», церковний спів; сімейно-побутове виконавство - виконання музики різних жанрів і напрямів фольклорної творчості);

3) ініціативні клуби (клуби за інтересами, численні аматорські неформальні об'єднання, благодійні спільноти та зібрання).

Відзначимо, що самодіяльна творчість - складний, багатогранний і різноплановий прояв дозвіллєвої діяльності людини, що постійно еволюціонує залежно від соціально-історичних і сучасних умов розвитку суспільства. український фольклор культурологічний

Самодіяльне мистецтво радянського періоду з'являється як царина художньої практики, що контролювалася державою, проте воно поступово відокремлювалося від ідеології. У багатьох художніх творах образи політичної пропаганди поєднувалися і перепліталися з фрагментами традиційної народної картини світу, здобували унікальне втілення і переконливу цілісність поетичної фантазії. Такі риси фольклорного світосприйняття, як прославляння краси природи й сили завжди жили в наївних картинах і найчастіше експлуатувалися ідеологами державної самодіяльності. Типовим для народного мистецтва прийомам надавалося конкретне соціально-історичне значення. Цей спосіб інтерпретації аматорства, що з'явився ще в 30-х роках, залишався на озброєнні народних майстрів аж до 80-х років ХХ століття.

У розвитку аматорського мистецтва можна виділити кілька етапів.

Перший етап - Художня самодіяльність 20-х - початку 30-х років. З встановленням радянської влади в Україні (1919) художня самодіяльність була покликана продукувати («сіяти») нові види і жанри творчості, мета і художня стилістка яких надихалися закордонною культурою (карнавали), романтичним туризмом вітчизняних культпоходів та їхнім побутом, ініціювалася постановами партійних органів («червоний віз», «культкомбайн»). У цей період розвиток самодіяльності мав свої особливості. Відбувалося переосмислення у бік класовості та індустріальності дореволюційної аматорської творчості, рух до збагачених новим змістом форм і методів роботи. Провідними музичними жанрами в самодіяльній творчості цього періоду були духові і народні оркестри, народні й академічні хори.

До середини 30-х років уся самодіяльна художня творчість мала яскраво виражений, наступальний та авангардний характер, викривала, критикувала, зривала маски, провокувала новації. Поворот, що відбувся в державній політиці в 30-х роках, відобразився у створенні твердої регламентованої системи в управлінні культурою, в її консервації, що втілилася у відмові від стилізацій авангарду на користь «аполлонівської неокласики сталінського «ампіру» та реанімації канонів античної спадщини. У галузі професійного мистецтва це вилилося у створення творчих союзів, в остаточну відмову від співробітництва з представниками авангардного мистецтва і повернення до академічного натуралізму як основи соціалістичного реалізму.

Художня самодіяльність також одержала чітке централізоване керівництво і регулярні форми функціонування. Для художників це були районні, обласні, республіканські, усі радянські виставки, фестивалі, олімпіади, огляди.

У цей період почав переважати виконаний професійними художниками стиль (суворе оформлення), де домінував символічний червоний колір. Звернення до тематики, відомої їм тільки за газетами і політичними бесідами, для самоучок не було чимось чужорідним. Тут позначилися традиційна для фольклору цікавість до всіляких нових подій і звісток та вплив ідей світової революції. Бажання відобразити у своїх роботах світові проблеми залишилося типовим також і для художньої самодіяльності 70-х -80-х років минулого століття.

Другий етап - Художня самодіяльність 30-х - 60-х років. У розвитку самодіяльної творчості відбулися кардинальні зміни: сформувалася система державного і суспільного керівництва самодіяльністю, підготовки відповідних кадрів. З розвитком великої промисловості почалося масштабне зведення будинків творчості і палаців культури, де в художніх аматорських колективах займалися тисячі робітників та службовців. Змінювалися матеріальні умови діяльності гуртків. Заняття в самодіяльності прирівнювалися до праці й навчання. Самодіяльні митці брали зобов'язання, викликали один одного на змагання. Як писав про самодіяльність один з тогочасних авторів, сам факт існування студій, де навчалися різноманітним видам мистецтва, малюванню, живопису, скульптурі тощо токарі, слюсарі, шофери, вантажники, монтери, педагоги, домогосподарки, було яскравим свідченням тогочасної державної політики, спрямованої на розвиток самодіяльного мистецтва.

У 1936-1937 роках була розгорнута грандіозна підготовка до Всесоюзної виставки самодіяльної творчості. Було розіслано 9 тисяч екземплярів спеціальних методичних посібників. Так вирішувалося завдання «до кінця викоренити уявлення про самодіяльного митця як про митця-самоучку». Розгорнулася боротьба з наївним мистецтвом, яке вже не влаштовувало державних ідеологів. Одночасно йшов процес підміни традиційного народного мистецтва самодіяльною творчістю. Виставка 1937 року була названа виставкою «народного самодіяльного й образотворчого мистецтва». В контексті політики коренізації (українізації) заняття самодіяльністю проголошувалися одним із важливих способів розвитку культури й освіти «раніше пригноблених народів і національностей».

Третій етап - Художня самодіяльність 60-х - початку 90-х років - відрізняється якісним зростанням виконавського рівня самодіяльних колективів. Безліч творчих об'єднань одержали звання «народний». Зросла кількість учасників аматорської творчості. З'явилися нові жанри самодіяльного мистецтва: авторська пісня, вокально-інструментальні

ансамблі, студії вокального академічного співу. У 1977-1987 рр. були проведені регіональні та обласні фестивалі самодіяльної художньої творчості. У 1960-1980 до занять аматорською творчістю звернулися цілі покоління тих наймолодших «будівельників соціалізму», до яких колись апелювала самодіяльність. Значно зросла кількість самодіяльних композиторів, драматургів, поетів, художників. У цей період епітет «самодіяльний», з одного боку, означає рівень розвитку, ступінь володіння тим чи іншим видом творчості, з іншого - форму, спосіб самовираження. Зберігалася діюча система регулярних всесоюзних виставок самодіяльності, адже фінансувалася з боку держави і профспілок. Кращими митцями, завдяки атмосфері, що змінилася, стали вважати саме самодіяльних, незважаючи на низку обмежень (до кінця 80-х років заборонялося, наприклад, виставляти пейзажі з церквами, картини із зображенням оголеної натури). Їх показували на обласних і столичних виставках, присуджували їм дипломи і медалі переможців самодіяльних оглядів. Художня самодіяльність, в якій брали участь мільйони дітей і дорослих, стала усвідомлюватися як важливий чинник соціально-культурного розвитку, що збагачує художній потенціал країни і служить цілям тогочасного комуністичного виховання.

У цей період збільшилася кількість дисертаційних досліджень, які або цілковито були присвячені проблемам художньої самодіяльності, або розглядали їх у зв'язку з аналізом суміжних проблем. У ці роки з питань художньої творчості було захищено 26 дисертацій, у тому числі одна докторська [359]. Подібне кількісне зростання наукового доробку є свідченням посиленої уваги дослідників до цієї сфери практики культурно- освітньої роботи. Зрозуміло, що дисертації були виконані у методологічних координатах історичного матеріалізму, марксистсько-ленінської естетики, соціології, мистецтвознавства (театрознавства). Найбільша кількість досліджень була присвячена проблемам педагогіки, що може бути поясненим специфікою об'єкта, що вивчався, а також особливостями тих науково-дослідних центрів та закладів, переважно в яких виконувалися і захищалися дисертації. Які ж питання, що стосуються художньої самодіяльності, обиралися у цих роботах як об'єкти дослідження в 1971-- 1975 рр.? Це комплексний аналіз художньої самодіяльності різних видів і жанрів; театральна, хорова, музично-інструментальна самодіяльність, удосконалення музичної підготовки керівників і організація їх самоосвіти. У дослідженнях переважно вивчалися діяльність колективів художньої самодіяльності дорослих. Втім у чотирьох дисертаціях проаналізовано проблеми дитячої художньої самодіяльності [359].

Четвертий етап - Аматорське мистецтво (від 1991 р. до нинішніх часів) -- характеризувався, з одного боку, деідеологізацією народної творчості, а з іншого -- тісним зрощуванням самодіяльності з елементами строкатих маргінальних тенденцій розвитку масової культури в постмодерні (побутової магії, езотерики, кримінальних субкультур тощо). Джерелом художніх творів стає життєвий досвід самих народних майстрів: читання популярної літератури з історії, фільми, народні перекази та ін. Народне мистецтво, зберігаючи родовий зв'язок з образами народної культури, підтримує єдність минулого і сьогодення, а стійкий інтерес народних митців до минулого - свого дитинства, юності й історичного минулого України - демонструвало потребу зберігати цілісність культурно- історичної естафети нарощування базової ідентичності.

Пізніше намітилася криза в самодіяльній творчості, пов'язана з плюральністю та релятивацією, привнесеними мультикультуралізмом та неолібералізмом, законами вільного арт-ринку. Трансформація політичної, економічної і соціальної систем не змогла не позначитися на соціально- економічному середовищі функціонування культури. Найважливішими соціальними інститутами «транслювання» надбань культури стали приватні та державні професійні творчі колективи театрів, концертних об'єднань, радіо, телебачення, що невпинно комерціалізуються.

Від кінця 90-х спостерігалася тенденція неухильного зниження чисельності й активності членів самодіяльних організацій. Багато виробничих колективів, що мали будинки і палаци культури, відмовлялися від їх фінансування (у тому числі і матеріальної підтримки творчих колективів) через труднощі, пов'язані з переходом на нові форми управління. Втім народна культура продовжувала розвивається незалежно від того, фінансується вона чи ні. Численні фестивалі, конкурси, огляди художньої самодіяльності, що відбулися в далеко не сприятливих для розвитку культури 90-х роках, переконують у цьому.

У сучасній соціокультурній ситуації у сфері аматорського мистецтва виникло істотне протиріччя між потребами учасників аматорських колективів у різнобічності соціалізації і самореалізації в самодіяльній художній творчості як додатковій відносно інших галузей життєдіяльності людини і спеціальною реалізацією художніх інтересів керівників творчих колективів, орієнтованих на успіх. У нових соціально-економічних умовах, коли аматорський колектив не завжди може розраховувати на бюджетне фінансування, його керівникові важливо володіти відповідними організаційно-педагогічними якостями, виступати менеджером і продюсером свого творчого колективу.

Відповідно до досліджень, статистики і практичних спостережень, існують численні внутрішні процеси в аматорстві, що не можуть не впливати на перспективи його розвитку. По-перше, спостерігається тенденція зменшення участі населення (особливо дорослого) в самодіяльній художній творчості. По-друге, через низку об'єктивних причин ускладнюється організація виступів артистів-аматорів. Проте, процес розвитку аматорства як доповнення професійного мистецтва в регіонах, у сільській місцевості має велике значення в організації культурного обслуговування та естетичного виховання населення. По- третє, змінюється вікова структура клубної самодіяльності: спостерігається зрушення показників у бік розвитку дитячої й молодіжної самодіяльної творчості. Зрозуміло, що це є позитивним фактором, адже однією з актуальних проблем, пов'язаних з моральним оздоровленням суспільства і формуванням його майбуття, є пошук оптимальних варіантів організації вільного часу нового покоління українців.

Спостерігається різна динаміка розвитку сільської і міської художньої самодіяльності. У місті ситуація видається більш стабільною. Відбуваються певні зміни в жанровій структурі клубної самодіяльності. Сучасна художньо-творча діяльність багато в чому успадковує, відроджує і розвиває традиції, виконуючи призначення з повернення онтологічної пам'яті симульованому постмодерному буттю. Дослідники зазначають, що самодіяльні організації особливо затребувані в ситуації так званого соціального дрейфу (Е. Я. Тищенко), коли, відповідно до досліджень Ю. А. Алфьорова, особистість перебуває в ситуації переоцінки норм і механізмів саморегулювання соціальної поведінки. Вони можуть бути відновлені чи сформовані в процесі участі особистості в роботі самодіяльних організацій. В атмосфері кризових ситуацій, що подеколи спіткає сучасну художню культуру, звернення до народних цінностей допомагає колективам художньої самодіяльності вижити, витримати накати і шквали зразків псевдомистецтва масової культури, зберегти обличчя і дух національного мистецтва.

Увесь наявний у цій галузі досвід показує, що художня самодіяльність (аматорське мистецтво) починається там, де заняття мистецтвом вже не є особистою справою, обмеженою сімейним чи дружнім колом, а має дещо ширший суспільний характер і суспільну спрямованість. Іншими словами, самодіяльна художня творчість (аматорське мистецтво) допускає, по- перше, певний ступінь громадської організації і, по-друге, звернення до визначеної аудиторії глядачів-слухачів. А це, своєю чергою, забезпечує такий рівень художньої підготовки, за якого учасники аматорської творчості здатні відповісти своїм мистецтвом на естетичні вимоги часу.

В процесі організації художньої самодіяльності прослідковується певна цільова спільність аматорів, що полягає в об'єднаності загальною метою художнього колективу та керівника, упорядкованості сумісної організаторської діяльності у сфері самодіяльної творчості, доборі репертуару, концертних виступах тощо. Аматорські мистецькі колективи зазвичай мають свою організацію (жорстку чи гнучку, внутрішню чи зовнішню, формальну чи неформальну) і базуються на трьох її рівнях:

а) екстеріорному (суб'єктом організації виступає макросистема: держава, громадські організації, соціальні інститути);

б) інтеріорному (суб'єкт організації: інституціалізовані чи слабо інституціалізовані дозвіллєві спільноти, що утворюють мікросередовище людини);

в) інтроіорному (самоорганізація і саморегуляція діяльності).

Аматорське мистецтво, самодіяльна художня творчість, на наш

погляд, поєднують безліч різнорівневих колективів, індивідуальностей під егідою єдиної програми близьких художніх інтересів і можливостей. У таких колективах закономірними є елементи колективності: один учасник пише текст, інший - музику, обробляє, переписує, переправляє, тому важко знайти автора, що ріднить роботу аматорських колективів з фольклорним началом. Нерідко самодіяльність - це захоплення, улюблений спосіб відпочинку від основної роботи. Провідне завдання аматорства полягає в розвитку соціальної активності і творчого потенціалу особистості, організації різноманітних форм дозвілля і відпочинку, створенні умов повної самореалізації у сфері дозвілля.

Сутнісні ознаки самодіяльної художньої творчості: добровільність участі в аматорському колективі; ініціатива, активність, духовна мотивація учасників самодіяльних колективів; функціонування аматорського мистецтва у сфері вільного часу.

Специфічні ознаки самодіяльної художньої творчості: організованість, відсутність в учасників самодіяльності спеціальної підготовки до діяльності, дещо нижчий (хоча буває по-різному), ніж у професійних колективів рівень виконавства, безоплатність тощо.

Аматорство в Україні представлено широким спектром соціальної активності: аматорськими хорами, капелами, фольклорними гуртами, театрами, хореографічними ансамблями, інструментальними музичними групами, цирковими студіями, клубами за інтересами, майстернями тощо.

Нині йде процес взаємозбагачення, конкуренції різних видів художньої творчості, форм їхньої реалізації, боротьба за «свого» учасника. У сфері аматорського мистецтва відбувається різнобічний розвиток творчих напрямів, видів, жанрів, на основі різних традицій і у зв'язку з різними рівнями художньої, професійної, класичної, фольклорної,

масової, елітарної, авангардної творчості. Аматорське мистецтво можна розглядати як аксіосферу, що об'єднує систему певних функцій, а саме: комунікативна, соціальна, інформаційно-пізнавальна, просвітницька - утримують в художньому продукті естетичні цінності, норми, ідеали, характерні для різних історичних періодів розвитку культури і водночас забезпечують поступальність, здатність транслювати її від покоління до покоління; естетична - несе уявлення про прекрасне у життєдіяльності соціуму, в побуті, мові, пластиці, формах; виховна - впливає на формування й розвиток духовних цінностей і потреб особистості.

Нині самодіяльна художня творчість українців якісно змінилася. Якщо протягом радянського періоду головною функцією самодіяльності було пропагування мистецтва засобами художньої самодіяльності, то нині основою аматорського мистецтва стає задоволення художньо-естетичних потреб особистості, попит в самовираженні, долучення до культурних цінностей. Водночас розвиток нових медіа, процеси інформатизації, підвищення рівня якості освіти знизили значення масової культурно- просвітницької функції аматорства, проте активізували його арт- терапевтичні та педагогічні функції, зокрема такі, як розвиток художніх здібностей, формування певних якостей особистості, їх природна корекція у творчому колективі.

Дедалі важливішою стає функція індивідуалізації формування особистісних якостей конкретної окремої особистості, посилення естетичних аспектів аксіологічного впливу. Новою визначальною функцією аматорського мистецтва у сьогодення стає його орієнтація на сучасну креативну особистість, її самоорганізацію, інтерактивні відносини з однодумцями, спрямованість його учасників на пошук власного креативного «Я» і самореалізацію.

Форми сучасної самодіяльності (аматорського мистецтва) дуже різноманітні. Способів репрезентації аматорського мистецтва у суспільстві торкнулися такі його форми як індивідуалізація та диференціація. Через них відбувається взаємодія фольклору і професійного мистецтва, їх виконавців, розуміння естетичних норм, удосконалення технічних прийомів тощо. Водночас, незалежно від форм, головним і постійним у мистецькому аматорстві залишається його призначення та суть як школи творчості. Відомо чимало випадків, коли окремі люди і творчі колективи досягали в самодіяльності високого рівня майстерності, який виводив їх у сферу професійного мистецтва.

Розглянута динаміка розвитку аматорського мистецтва сприяє розкриттю питання про його співвідношення з автентичним архетипним етнічним джерелом - фольклором та з трансформаціями фольклору у фольклоризмі як з первинними культурними формами.

Не викликає сумнівів, що художня самодіяльність вийшла з фольклору. До середини ХХ століття розбіжностей між цими поняттями не існувало. Фактично художня самодіяльність належала до галузі фольклору, тому що фольклор і народна творчість були поняттями абсолютно тотожними. Зокрема, у фольклорних збірниках 30-50-х років, поряд із власне фольклорними матеріалами, ми можемо знайти і чимало пісень, складених у самодіяльних колективах. В уявленні тодішньої фольклористики всі ці матеріали були фактами народної творчості, без будь-яких додаткових кваліфікацій. Єдине, що було потрібно від твору для того, щоб він потрапив до сфери фольклористичної уваги, - це збіг у певних випадках творчого («традиційність») чи технічного (колективність, анонімність, «шліфування») порядку з творами класичного фольклору. Якщо такий збіг був, то вже ніяких інших сумнівів щодо фольклорності розглянутого твору не виникало. Питання полягало тільки в тому, щоб виявити в самодіяльності виразні ознаки, що дозволяють наблизити її до фольклору.

З часом поняття «фольклор» і «художня самодіяльність» стали відокремлюватися більш виражено. Варто наголосити, що поняття «фольклор» не може бути універсально застосованим до позначення всієї сукупності творчості сучасного народу. Якщо у фольклорі створюються художні твори, що зберігаються і передаються з покоління в покоління, то, на відміну від цього, в самодіяльності пріоритетне місце займає виконавська творчість. Самодіяльність пов'язана як зі створенням, так і з виконанням, при цьому виконуватися можуть і фольклорні, і твори професійних авторів. Якщо автори фольклорних творів, зазвичай, невідомі, то в аматорському мистецтві автори й виконавці відомі і є предметом гордості художніх колективів. Репертуар аматорських мистецьких колективів складається з музичних та поетичних творів, театралізацій, літературних постановок, створених у професійному середовищі чи взятих з фольклорної творчості. Відтак, художня самодіяльність (аматорське мистецтво) в живому виконанні зберігає, відтворює та популяризує фольклор, хоча й інтерпретує його по-своєму.

Зауважимо, що художню самодіяльність від фольклору відрізняє її організованість. Самодіяльність є формою, що припускає не тільки наявність творчості мистецьких виявів, а й певні засоби організації. Фольклор виникає стихійно, «незаплановано» і вже за одним цим не припускає ніякої попередньої організації. Інакше кажучи, виникнення фольклорного твору - непередбачуваний природній процес, адже передбачити, коли і ким його буде створено, в який аспект сучасності буде спрямовано, - за будь-яких обставин неможливо. Тому неможливо уявити організацію чи організації, в завдання яких входило б, скажімо, управління розвитком фольклору чи вивчення творчих потреб фольклорних авторів, тоді як аналогічні завдання стосовно художньої самодіяльності ні в кого не викликають здивування.

Збагачення репертуару самодіяльних колективів справжнім фольклорним матеріалом - як традиційним, так і новим - одна з найважливіших умов їх ціннісно-орієнтаційного і творчого розвитку.

У складних умовах нової соціально-культурної ситуації в країні і регіонах, перспективи подальшого розвитку й удосконалення творчої взаємодії фольклору і виконавської творчості до певної міри залежать від ставлення до них органів місцевої адміністрації та від державної політики у сфері художньої творчості мас.

У виступах народних колективів фольклорні форми мистецтва одержують новий суспільний резонанс, переборюється їхня відома замкнутість у колишніх побутових межах, дедалі більше людей починають розуміти справжню цінність, красу давнього фольклору, активно сприяють його збереженню, відродженню і популяризації. Художня самодіяльність сприяє залученню до культурних надбань аматорів мистецтва, удосконалює творчий рівень їх виконання та піднімає загальний рівень культури суспільства.

Фольклор відіграє практичну роль у сучасному творчому житті, поєднуючи всі ціннісні й цікаві суспільно-культурні надбання. Найважливіше завдання художньої самодіяльності нашого часу - пошук та опрацювання елементів дійсно народного мистецтва в його живих формах побутування, прилучення до самодіяльної сцени носіїв фольклорних традицій: пісенних, мовних, інструментальних,

хореографічних тощо. У такій роботі необхідно використовувати справді наукові, теоретичні і практичні методи та прийоми. В оцінці та вирішенні багатьох тонкощів важливу роль мають відігравати фольклористи, які, досліджуючи фольклорні та інші жанри народного мистецтва зсередини, розкривають сучасникам шляхи пізнання, розуміння та оволодіння методами і прийомами їх виконання у відповідності до народного.

Важливою формою широкої презентації фольклору через аматорське мистецтво є вихід самодіяльної художньої творчості (народних співаків, оповідачів казок, музикантів, танцюристів та ін.) на професійну сцену.

Відзначимо, що елементи обрядовості (показові для розмаїтих його жанрів), елементи прямої вистави, гри, народне вбрання (стрій), атмосфера дії, а також те, що тепер зазвичай називають художнім оформленням, набувають характеру стійкого підмуру і бажання його зберігати, що в сьогодення є назрілою необхідністю. Важливим є проведення фольклорних експедицій з метою польових записів фольклору, його дослідження, збереження, відтворення і подальшого виконання аматорськими колективами на різних сценах.

Завжди актуальними є співпраця і взаємозв'язки фольклористів, методистів Центрів народної творчості з аматорськими колективами, обмін теоретичними та практичними відомостями про фольклор, його регіональні особливості, долучення до розробки творчих, методичних і організаційних питань, котрі стосуються всіх аспектів взаємодії фольклору, сучасного аматорського та професійного мистецтва. Самодіяльна художня творчість, як ключовий елемент фольклоризму, акцентує на соціальній організації різноманітних втілень фольклору в межах дозвілля, аматорської та професійної сцени.

Размещено на Allbest.ru