Збереження кращих традицій кіровоградської хореографічної школи

Размещено на http://allbest.ru

Збереження кращих традицій кіровоградської хореографічної школи

Печененко Максим Валерійович Печененко Максим Валерійович, заслужений діяч мистецтв України, викладач кафедри мистецької освіти Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, в.о. голови Кіровоградського обласного осередку Національної хореографічної спілки України, засновник і художній керівник народного хореографічного ансамблю «Світанок» Комунального закладу «Ліцей «Європейська освіта» Кропивницькоїміської ради

Народний танець є пластичним портретом народу. Фольклор - безцінна криниця народного досвіду, яка увібрала та зберегла все, що було винайдено та відкрито й стало фундаментом для нестримного зростання світової культури.

Народно-сценічний танець є найціннішим матеріалом для художнього розвитку особистості, адже він є основою для формування поваги до народної творчості та зафіксованих у танці народних традицій і цілих пластів народного життя в різні історичні епохи. Він знайомить з національним побутом, костюмом, пластичними та музичними особливостями культури народів світу. Щодо становлення хореографічної школи Кіровоградщини розпочнемо з основи, яка об'єднувала всі наявні мистецтва. Це був театр, який тримається на синтезі мистецтв: слова, музики, пластики та художнього оформлення. Слово розкривало причинність сценічної дії, музика створювала певний настрій за сприйняттям, пластика доповнювала слово виразністю руху та пози, а художнє оформлення відповідало на питання , де і коли відбувалась ця подія. На початку нашої ери греки подарували світовій цивілізації театр разом з першим трактатом про нього. І сьогодні тисячоліттями живуть їх вистави, переживши своїх авторів.

У 30-х роках у Кіровограді Микола Анкудінов уперше в Україні ставив балетні вистави та концертні програми із самодіяльним колективом, якого він підготував. Як пригадує патріарх української хореографії Анатолій Кривохижа: «Якось давно, ще в сімдесяті роки, в області проходили масові заходи за участі кількох десятків провідних письменників України. Після виступів у містах і районах вони всі з'їхалися на хутір Надію, потім були запрошені на виступ ансамблю «Ятрань». А на заключній вечері, як прийнято в таких випадках, почалися тости - подяки, і в кінці Віталій Коротич сказав: «Кіровоград за своїми можливостями не найкраще місто в Україні, але чомусь саме тут збираються люди, які у свій час дали нації театр, а сьогодні - попереду в розвитку українського народно-сценічного танцю. Я не думаю, що це випадково, скоріш за все тут якийсь, посланий зверху, особливий клімат» [2, 15]. А «на початку 80-х років, після виступу ансамблю «Ятрань» на одному з урядових концертів у Києві, відбулася зустріч виконавців з керівництвом України. Дуже високо була оцінена робота постановчої групи концерту та окремих виконавців. Коли дійшла черга до оцінки нашого колективу, режисер спецконцертів Борис Шароварко сказав: «Виступ ансамблю «Ятрань», як завжди на високому рівні, бо Кіровоград - це танцювальна столиця України». Можливо, не всі знали, що танцювальна столиця України починалася на хуторі Надія, де відбувся перший український театр, у виставах якого і народився український народно-сценічний танець» [5].

З 1957 року почалась епоха «Ятрані». Було поставлено більше сотні танцювальних номерів, з яких будувалися варіанти програм. Виступи на столичних сценах у Києві, закордонні гастролі і світове визнання в Америці. Кращі ятранці А. Коротков та В. Похиленко успішно продовжували набуті традиції в ансамблі «Пролісок», а їх хореографічний комплекс підготував багато успішних хореографів, які створили до пів сотні танцювальних колективів у нашому місті та області. Серед них: «Росинка», «Світанок», «В гостях у казки», «Барвінок», «Лілея», «Час Пік», «Алегро», «Вікторія», «Анюта», «Метелиця», «Надія» та ін. [5].

Ми з дружиною як вихованці «Проліска» у 2004 році розпочали життя нового колективу, основним завданням якого і є збереження та розвиток кращих традицій унікальної ятранської школи. З першого дня заснування «Світанку» ми почали працювати над створенням програми, яка би поєднувала хореографію і театр та була цікавою сучасним дітям і глядачам. Багато років перебували у творчому пошуку. Почали ставити новорічні та різдвяні театралізовано-хореографічні вистави «Різдво іде , добро в кожну хату несе», «Новорічний дивосвіт», «Святкова містерія», «Пригоди в ніч перед Різдвом» та ін. З приходом пандемії у 2020 році всі були змушені повністю змінювати підходи до репетицій, концертів і взагалі роботи колективів. Готуючись до традиційних різдвяних концертів, ми вирішили створити театралізоване дійство Rizdvo modern show [1], у якому спробувати поєднати народний танець з театром тіней та сучасним балетом і неоновим шоу. За основу взяли книгу Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», осучаснили, додали нових персонажів. Але найголовнішим викликом для нас стало використання театру тіней. Не створюючи окремі номери, а вплітаючи їх у хореографічні постановки, відкривали єдину цілісну картину з кількома сюжетними лініями. Ці вистави відбулись тричі з аншлагами в Кропивницькому, у Трускавці та Хмельницькому. Приємною несподіванкою для нас став телефонний дзвінок від Анатолія Кривохижі, який після побаченої вистави в YouTube вирішив поділитись емоціями: «Мені важко зараз говорити, я настільки схвильований, те, що зробив ти, оцей синтез мистецький: тіні, пластика і все, все... Це настільки професійно, настільки перспективо, я навіть не знаю, чи ти сам р озу- мієш, що ви зробили?! Це те, що має бути, це перспектива народного колективу. Бо театр народився за багато років до нашої ери. З театру все починалось, і те, що ви робите, ви вертаєтесь, як кажуть, на круги свої. Дякую дуже! Я радий за тебе і, Слава Богу, є надія, що український танець не вмре!» [1].

Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну ми знову вирішили створити творчу колаборацію з театром тіней «Візоріум», але в цей раз створили театралізовано-хореографічну виставу «Тінь Весни», у якій хотіли показати всьому світові, як переживали початок війни діти з Кро- пивницького, а глядачам вселити віру в перемогу та незламність духу українського народу. Вистави «Тінь Весни» [4] відбулись на головних сценах нашого міста «Театр корифеїв», в обласній філармонії та бомбосховищах у центрі міста. Всі вистави були благодійними, під час яких збирали донати на потреби ЗСУ та вимушенопереселеним дітям, які під час війни приїхали до нашого міста. україна кіровоградщина янтарь танець хореографічний

Література

1. Rizdvo Modern Show. Вечори на хуторі біля Диканьки. URL: https://www.youtube. com/watch?v=f0oxYgK9CZU (дата звернення: 15.05.2023).

2. Кривохижа А. М. Роздуми про мистецтво танцю. Записки балетмейстера. Кіровоград : Центрально-Українське видавництво, 2012. 172 с.

3. Похиленко В. Ф. Танець між Небом і Землею. Імекс, 2012. 352 с.

4. Тінь весни. Благодійна театралізовано-хореографічна вистава. URL: https://www. youtube.com/watch?v=XfqpfPNrMzE (дата доступу 10.05.2023).

5. Чи збережуться творчі традиції танцювальної столиці України? URL: https:// topnews.kr.ua/society/2019/07/19/146027.html (дата звернення: 15.05.2023).

Размещено на Allbest.ru