Історія виникнення та джерельна база естрадного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія виникнення та джерельна база естрадного мистецтва

Матушенко Валерій Борисович (Matushenko Valery),

кандидат культурології, професор НАКККіМ, професор кафедри режисури та акторської майстерності Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ, заслужений працівник культури України (Professorof the Department of Directing andacting skills National Academy of Management of Culture and Arts) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Своїм корінням естрадне мистецтво сягає в далеке минуле: проглядається в мистецтві Єгипту, Греції, древнього Риму. Елементи естради були присутні в уявленнях мандрівників - ярмаркових дідів (Україна), скоморохів (Росія), шпільманів (Німеччина), жонглерів (Франція), подорожуючих лицарів (Іспанія) і так далі. Трубадурський рух у Франції (кінець ХШ ст.) виступив носієм нової суспільної ідеї. Його особливістю було написання музики під замовлення, жанрове розмаїття пісень від сюжетів любовної лірики до оспівування бойових подвигів воєначальників. Поширювали музичну творчість наймані співаки та бродячі артисти.

Сатира на міський побут і звичаї, гострі жарти на політичні теми, критичне ставлення до влади, куплети, комічні сценки, гуморинки, ігри, музична ексцентрика стали поштовхом, джерельною базою для зародження майбутніх естрадних жанрів, що народилися в шумі карнавальних і майданних веселощів. Зазивали, які за допомогою жартів, дотепів, веселих куплетів збували будь-який товар на площах, ринках були попередниками конферансу. Все це носило масовий і дотепний характер, що і стало обов'язковою умовою існування всіх естрадних жанрів.

Всі середньовічні карнавальні артисти не грали вистав. Основою постановки була мініатюра, що відрізнялась від театру, головною особливістю якого є елементи, що зв'язують дію воєдино. Ці артісти не зображали персонажів, а завжди виступали від власного імені, безпосередньо спілкуючись з глядачем. Це і зараз основна, характерна риса сучасного шоу-бізнесу, а також масових і естрадних свят.

А саме поняття «театр» вперше з'явилося в Стародавній Греції: від слова «теаомай» (дивлюся). А слово театр означало раніше місця для видовища (видовищем - спочатку називалися глядацькі місця, а потім назва поширилася на театральне дійство як таке).

Театр - вид мистецтва, в якому головним засобом самовираження є сценічна дія перед публікою.

У процесі становлення і розвитку сформувалися певні види театрального і естрадного мистецтва. В драматичному театрі одним з перших ставляться твори так званого розмовного жанру (трагедії, драми, комедії); в оперному - вокальні; в ляльковому театрі актори-ляльководи залишаються поза видимого сценічного простору - усю дію розігрують ляльки; одними з останніх з'явилися балет, театр пантоміми, в яких дія- сюжет передається пластикою акторів, які танцюють під музику, або рухом міма. На зламі драматичного, вокального та балетного мистецтва народилися такі «легкі» театральні жанри, як оперета і сучасний мюзикл, отримали визначення «демократичних».

У різні епохи і періоди драматичний театр віддавав перевагу трагедії, власне, драмі, комедії. Тому виділяють і такі функції театру, як виховна, моральна, естетична, освітня, комунікативна та інші. Театр володіє багатими засобами виразності, які націлені на всепоглинаючий вплив на глядача. Це важлива особливість театру, яка притаманна і всіма видам виконавського мистецтва.

У театрі слово і мова займають першорядне місце в ряді інших засобів виразності. Літературний твір перекладається театром в живе втілення - створюєтьсяя сценічна дія. При цьому головними засобами виразності стають мовлення (монолог, діалог, полілог), акторська гра, які цілком підкоряються законам драматичної дії. Основним завданням при постановці драматичного твору на сцені є створення гармонії, або художнього єдності всіх елементів.

Зачатки естрадного і театрального мистецтва існували ще в первісному суспільстві, до появи ранніх цивілізацій. Вони як мистецтво виникли на Сході і в Стародавній Греції та Римі, а потім продовжили розвиватися в середні віки і в ренесансній Західній Європі та Російській імперії, до складу якої входила Україна.

Історичні передумови формування естрадно-театрального дійства з'являються в первісний період. Як правило, ці обряди супроводжувалися заклинаннями, співом, танцями, грою на давніх музичних інструментах. В ритуали передбачалися і різні інсценівки, безпосередньо пов'язані з життям племен. Важлива роль відводилася атрибутам і одягові чаклуна чи шамана, які теж створювали звукові ефекти, посилюючи вплив на глядачів та учасників дійства. Свята з елементами театралізації влаштовувалися на честь богів, які ототожнювались із силами природи, природних явищ та стихій. Так з'явилися перші уявлення, що носять естрадно-театральний характер.

Все дійство було спрямоване на залучення великої кількості людей, всі ставали учасниками того, що відбувається. Масовість відбувалася залежно від призначення дійства, тобто це були обряди і ритуали, звернені до богів, - передбачалося, що боги все бачать і включені в те, що відбувається. Первісні уявлення, як правило, здійснювалися жерцями, які, як вважалося, були наділені магічною силою і могли просити милості у богів: вдалого полювання, дощу в посуху і т. п. Деякі жерці «вступали в контакт» з божествами прямо під час здійснення обряду, або ритуалу. Так створювалося відчуття обираності, яке знайшло відображення не тільки в естрадних жанрах, а і у творах театру і наскального живопису, що зафіксував все, що відбувається. З'явилося розуміння свого роду «професіоналізації» деяких елементів театральної вистави. Здавалося, що довести своє визнання богам можна було з допомогою вдосконалення діалогу, або монологу. Таким чином, першими «професіоналами» архаїчних естрадних театралізованих форм були жерці і шамани. Пізніше їх змінили плакальники, співаки, танцюристи, скоморохи, весільні діди. Вони прославляли древніх єгипетських, грецьких, римських, слов'янських богів: Осіріса, Діоніса, Астарту, Ваала, Сатурна, Ярилу, Коляду та інших.

Жерці і шамани, усвідомивши вплив обрядів та ритуалів на суспільство, шліфували свою майстерність, завойовували владу і авторитет, і ритуальні дії з театралізацією стали використовуватися жерцями як найважливіший засіб для керування громадською думкою і підтримки порядку. Поступово починають формуватися функції театру: соціальна, релігійна, ідеологічна. Це досягалося за рахунок великої кількості учасників обряду і високого ступеню емоційної включеності в нього кожного члена колективу. Виникає потреба в інших видах мистецтва (наскальний живопис, дрібна скульптура - фігурки Матері- землі, тотемних тварин тощо, костюми або шати беруть участь в обряді), які збагачували театралізовані дійства та допомагали створювати ефект масового переживання. Тому давно поширена думка, що естрада і театр є потужним засобом маніпуляції суспільною свідомістю, з допомогою якого вселяються політичні, правові, соціальні та інші ідеї.

А велика популярність естрадного мистецтва пов'язана з бажанням людини до досконалості, до дива, до відтворення мрії, що веде за межі звичайного життя і відкриває нові можливості. Артисти естради демонструють силу, спритність, сміливість, витривалість, які недоступні звичайному глядачу. І ще одна, не менш важлива причина популярності естрадного мистецтва криється в актуальності та злободенності окремих його жанрів, і особливо - клоунади. «Шут», «гаєр», «арлекін», «паяц», «дурень», «скоморох» - це, по суті, синоніми слова «клоун». До речі, є дві версії походженні слова «скоморох». За першою, воно йде від грецької мови як «майстер жарту». За іншою версією, це запозичення з арабської мови терміну «блазень». Хоча офіційно визнаною головною функцією даного персонажа була розвага публіки, традиційно скоморохи привласнювали собі право говорити правду про найскладніші та актуальніші проблеми сучасності. При цьому, вони мали можливість звертатися практично до будь-яких категорій населення: від прибиральників до царів і імператорів, так як виступали на великих площах міст, де проходили ярмарки, базари, карнавали за участю перших осіб держав.

Заходи проходили святково і урочисто (як і зараз) на вулицях, базарах, площах, іноді супроводжувалися музикою, співом, танцями, іграми, жартами, вікторинами, фокусами та мали масовий і дотепний характер, що й стало обов'язковою умовою існування всіх сучасних естрадних жанрів.

Використані джерела

естрадне мистецтво театральне

1. Матушенко В.Б. Розвиток естрадного мистецтва: підручник. Київ : НАКККіМ, 2016. С. 17-20.

Размещено на Allbest.ru