Режисерська діяльність у структурі масового свята

Размещено на http://www.allbest.ru/

Режисерська діяльність у структурі масового свята

Стратієнко Катерина Сергіївна (Stratienko Kateryna), студентка ІІ курсу магістратури групи МСМ-11-9з, спеціальності 026 "Сценічне мистецтво" кафедри режисури та акторської майстерності НАКККіМ (Masters student (group MCM-11-9)) (Department of the direction and acting arts Institute of the modern arts National Academy of Management of Culture and Arts)

Науковий керівник (Supervisor): Матушенко В.Б. (V. Matushenko), кандидат культурології, професор кафедри режисури та акторської майстерності НАКККіМ, професор НАКККіМ, заслужений працівник культури України (Professorof the Department of Directing andacting skills National Academy of Management of Culture and Arts) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

У сучасному розвитку видовищ ми спостерігаємо тенденцію до посилення їх зв'язків з глядачем, що передбачає його творчу співучасть. Така залежність є передумовою і умовою існування і розвитку видовищ, що багато в чому визначає їх роль в гармонійному розвитку особистості, у 459 формуванні її творчих здібностей. Зауважимо, що масове свято - це комплекс заходів різних видів і видовищних форм різних жанрів; багатофункціональне явище, що відбиває епоху, життя суспільства і його культуру; найдавніший і найдієвіший засіб масових комунікацій. Безумовно, сценарно-режисерський задум видовища та масових свят грає важливу роль. Творча робота над задумом всього видовища і розробкою окремих епізодів має свою специфіку. Якщо в пошуку задуму вистави головне завдання - знайти режисерський хід, здатний пов'язати між собою всі взяті для вирішення теми, то в епізодах першорядним завжди залишається питання про те, як постановчо вирішити конкретне завдання, розкрити та реалізувати конкретну тему. В основі режисерського ходу масової постановки на стадіоні завжди лежить ідея, яка, знаходячи своє відображення у відібраному змісті і образному рішенні, пов'язує всі епізоди в єдине художнє ціле [7, с. 76].

Як слушно стверджує Д. Гєнкін, великі труднощі відчуває постановник, коли тематика окремих епізодів вимагає зміни часу дії. Поряд з епізодами сьогоднішнього дня, в постановці бувають необхідні епізоди історичного характеру. Їх поява має бути виправдана логікою переходів від епізоду до епізоду (зв'язок). При цьому важливо, щоб дія завжди сприймалася з позиції сьогоднішнього дня. Інакше глядач буде дезінформований і те, що відбувається на полі стадіону, буде йому не зрозуміло. Вибудовуючи виставу поепізодно, режисер-постановник весь час повинен думати про зв'язок епізодів між собою як в смисловому, так і в пластичному відношенні. Не слід забувати того, що режисер- постановник, вибудовуючи виставу, повинен чітко дотримуватися часових рамок, вміло переводячи дію з одного часу в інший і назад. Епізоди, пов'язані з минулим, повинні будуватися як розповідь або спогад, а епізоди, спрямовані в майбутнє - як фантазія, гра, яку глядач повинен прийняти. Глибина ж розробки окремих епізодів сценарно-режисерського задуму, а потім і плану-сценарію вистави залежить, в першу чергу, від їх місця в ідейно-тематичному плані постановки.

Д. Гєнкін, аналізуючи масові спортивно-художні вистави, виділяє два підходи до створення образу, які найбільш часто зустрічаються: драматургічний та конструктивний. В першому за основу створення образу береться сама дія героя-маси, за допомогою якого розкривається тема. Зміст таких епізодів, як правило, пов'язаний з будь-якою значною подією і вибудовуються вони за певним сюжетом з урахуванням можливостей головного героя - маси. "Драматургія подібних епізодів близька до драматургії балету, де в основі лежать музика і танець. У них так само яскраво і образно можуть стикатися протиборчі сили, створюватися конфліктні ситуації, що активно сприяють розвиткові дії. При цьому конфлікт (якщо він існує) в масовій дії завжди носить узагальнений, глобальний, "надособистий" (за Б. Брехтом) характер. У ньому, як правило, протистоять один одному сили добра і зла, війни і миру тощо" [1, с. 105].

В конструктивному - за основу створення образу береться, як правило, спеціально придуманий предмет або конструкція, які в певних поєднаннях і з урахуванням можливостей головного героя-маси, сприяють образному рішенню епізоду. вистава режисерський образ

Не можна не погодитися із Д. Гєнкіним в тому, що подібна класифікація підходів до образного вирішення епізодів є умовною. Можна говорити лише про переважне використання режисером-постановником певного підходу, тому що при драматургічному образному вирішенні дуже часто застосовуються необхідні предмети і конструкції, а епізоди, де головний акцент при створенні образу робиться на предмет або конструкцію, повинні бути побудовані і драматургічно. Отже, не можна не погодитися з В. Мейєрхольдом у тому, що режисер повинен бути, крім усього іншого, ще й повноправним автором вистави. І особливо ця теза є вірною по відношенню до режисерів - постановників масових заходів,, в основі постановки яких найчастіше лежить не драматургічний матеріал, а режисерський задум, що виникає під впливом актуальних проблем і запитів сучасності. Режисер-постановник на основі власного задуму, естетично об'єднує всіх учасників постановки, виявляє ідейний зміст вистави, його жанр і зовнішню форму, ритм і мізансцени, організовує і узгоджує між собою всі компоненти видовища: учасників заходу, костюми, декорації, музику, світло і створює гармонійно-цілісне видовище, що має художню єдність.

Б. Захава в роботі "Майстерність Актора і Режисера" виділяє вміння, необхідні для сучасного режисера [2]. Це, насамперед, соціокультурні вміння - вміння відгукуватися на актуальні сучасні проблеми у виборі теми і проблеми постановки; вміння наповнити постановку на історико- культурну тему духовно моральним змістом, що відповідає громадянським інтересам народу; вміння дотримуватися традиційних народних цінностей в створенні театралізованої вистави і свята будь-якого виду і жанру. Також режисеру необхідні дослідницькі вміння, адже режисер театралізованих вистав і свят в основному працює над сучасної темою, яка з одного боку є великою творчою радістю, а з іншого - представляє собою і певні труднощі, адже режисер у даному випадку стикається з абсолютно новим матеріалом, який висуває життя, і цей матеріал повинен бути по-новому, свіжо вирішеним. Наступні вміння, які виокремлює Б. Захава - текстові вміння. Тут маються на увазі вміння створювати сценарний текст, здійснювати ціннісно-смислову єдність компонентів тексту, відбирати з зібраного текстового матеріалу для сценарію інформаційні та художньо-естетичні факти, інтерпретувати текстовий матеріал з метою вирішення цілей і завдань постановки. Когнітивно-комунікативні вміння передбачають вміння виділяти ключові слова і словосполучення в аналізованому тексті; вміння визначати тему і головну думку тексту; вміння інтерпретувати документальні та художні тексти з метою переведення їх в подібний план сценарію. Комунікативно- педагогічні вміння - вміння доступно пояснити учасникам постановки мету і завдання автора сценарію і режисерського постановочного задуму, уміння захопити виконавців оригінальністю авторського задуму. Інтегративні вміння - вміння органічно поєднувати основний, узагальнений образ театралізованої вистави або свята з доповнюючими його образами інших видів мистецтв, уточнюючих семантику змісту і форми домінуючого способу. Специфічні здібності режисера театралізованих вистав і свят (здатність до образного мислення, образна пам'ять, прогностичні здібності, артистизм, організаційно-управлінські здібності) - це результат розвитку схильності особистості до режисерсько- постановочної діяльності, вираженої в образному мисленні, в здатності візуально уявити ігрову ситуацію на основі образних асоціацій традиційних і авторських аналогій, індивідуальних художньо-естетичних уявлень в їх неординарних режисерських формах [5, с. 56].

Отже, режисер масових свят повинен мати чітку життєву позицію і життєвий досвід, адже саме він веде діалог з аудиторією. Важливим є вміння приділяти увагу деталям і дрібницям, розуміти і враховувати вікові особливості аудиторії (реципієнтів), адже те, що ідеально для молоді, зовсім не підходить для старшого покоління. В цьому і проявляється досвід і професіоналізм режисера, який зможе правильно побудувати програму для будь-якого глядача. Режисура масового свята - це не тільки створення сценічної дії і розробка декорацій, а й уміння вибудувати ряд епізодів так, щоб в результаті донести потрібний задум до цільової аудиторії через різні художні форми і технології.

Режисура шоу-програм і масових дійств є логічним розвитком і породженням, так би мовити, загальної режисури. Шоу-програми, масові видовища, народні гуляння відбуваються завдяки синтезу різних жанрів і видів мистецтва: слова, музики, хореографії, пантоміми, кіно, театрального дійства, спортивних та гімнастичних вправ. Тривалий час вважали, що мистецтво масового театралізованого дійства - явище тимчасове, позаяк виникає лише в певні моменти людського життя, а відтак, мовляв, і не слід ставитися до нього як до професійного напряму мистецтва [4, с. 88].

Дійсно, режисер масових свят і видовищ - професія відносно нова, але узагальнення досвіду майстрів цієї справи привело не лише до збагачення скарбнички режисерської діяльності, але й до створення у вищій мистецькій школі нової спеціальності - режисер масових свят і театралізованих вистав.

Нині відбувається бурхливий розвиток цього напрямку режисерської діяльності як у теорії, так і на практиці. Заслуга в цьому належить цілій плеяді вітчизняних режисерів, серед яких зіркою першої величини був народний артист України, професор Борис Георгійович Шарварко. Він був великим майстром масового театру і щедрим педагогом, котрий ділився своїми надбаннями, своїми мистецькими здобутками. На превеликий жаль, його передчасна смерть не дала можливості розробити теорію режисури масового театру, якою він захоплювався. Володіючи багатим досвідом, він устиг зафіксувати лише частину своїх найяскравіших постановок.

Що є спільного і що відрізняє режисуру шоу-програм і масових дійств від своєї "матері"? Спільним є: наявність драматургії (п'єси і сценарію); наявність режисерського задуму; робота з виконавцями (акторами, колективами і солістами); робота над художньо-образним рішенням (декорації, костюми); робота над мізансценою і пластикою.

Відмінність у: роботі режисера над концертним номером, створенням епізодів і монтаж у єдине шоу, видовище; відсутності постійної виконавської трупи.

Склад виконавців формують щоразу залежно від характеру видовища і кількість його може варіювати від декількох акторів до декількох тисяч (солістів, художніх колективів, спортсменів, військових, дітей, з участю мото- і автотранспорту, повітроплавних апаратів, коней, військової техніки); відсутності, як правило, свого постійного приміщення, бо сценою є концертні зали, Палаци спорту, стадіони, парки, площі і вулиці міст; якщо вистави в театрі мають, як правило, тривале життя і через них проходять декілька поколінь акторів, то театралізоване дійство частіше за все живе декілька годин і йде у вічність, у небуття чи, у кращому разі, стає частиною історії.

За всіх відмінностей режисерське мистецтво шоу-програм несе ті ж ознаки і функції, що і театральна режисура: творча організація всіх складників для створення єдиного, гармонійного, цілісного художнього твору.

Незмінним для всієї режисури (драми, опери, балету, музичної комедії, кіно, естради і цирку) є знання життя у всіх його проявах.

Оскільки режисерське рішення покликане відтворювати життя в різних театральних формах, то режисер зобов'язаний добре знати його, відчувати на вістрі власного генного коду, глибоко розуміти і мати своє, особисте кредо. А відтак любити життя і бачити його в динаміці, у стані руху, розвитку.

Через те, що режисеру призначено виразити це добре відоме йому життя в певній театральній формі, то в наявності мусить мати місце сукупність знання життя і володіння режисерською технікою [7, с. 65].

Усю режисерську роботу над шоу-програмами і масовими видовищами розділяють на такі послідовні етапи:

1. Режисерський аналіз.

2. Режисерський задум.

3. Робота над сценарієм.

4. Режисер і художник.

5. Музика в постановках.

6. Жанр і форма постановки.

7. Пластика в шоу-програмах і масових дійствах.

8. Спорт у постановках.

9. Робота режисера з виконавцем і творчим колективом.

10. Світло в постановках.

11. Робота режисера над мізансценою.

12. Планування постановочної роботи.

13. Кошторис.

14. Графік репетицій.

Як бачимо, усе ж існує специфіка драматургії та режисури різних типів видовищних мистецтв, що, урешті, й викликає різноманітні підходи до застосування системи виразних засобів. І, як наслідок, тим самим формує у творчому процесі власні, притаманні лише певним видам, особливості та закономірності.

Не є винятком і мистецтво масового дійства, де режисер виступає як громадянин, художник і трибун водночас. Адже здавна відомо, що будь- яке масове дійство присвячується визначним датам у житті суспільства.

Тому творчість режисера, у такому разі, містить у собі багатоструктурну і багатозначну систему, де акумулюються і вступають в активні взаємини різні види мистецтва - література, образотворче і театральне мистецтво. Вони є художніми чинниками, що внаслідок поєднання з фактичним матеріалом створюють зовсім нове, яскраве мистецьке явище театралізованого масового дійства. Звичайно, специфіка режисури полягає в тому, що провідним у створенні широкого художнього полотна є факт, документ.

Зупинимося на проблемі легковажного ставлення до професії режисера шоупрограм і дійств. Сьогодні слово "режисер" розтиражовано в таких розмірах, набуло невиправдано широкого вжитку і його привласнила собі така кількість дилетантів і чужих мистецтву людей, що відчуваєш страх за майбутнє професії і її долю.

Постановку програм, дійств, спектаклів береться здійснити хто завгодно співак, гітарист, танцюрист, ударник, звукорежисер, адміністратор, фокусник, журналіст. Береться тому, що має таку нагоду, а не тому, що має професійні навики і право на це [3, с. 81].

Кожна розумна людина, яка не вміє грати на скрипці, не виставить себе на глум і не попроситься зіграти в Консерваторії концерт з оркестром. Так само і той, хто не вчився в балетній школі, при здоровому глузді, не стане просити дати йому можливість зіграти роль Принца в балеті "Лебедине озеро".

Чому ж режисура стала такою вседозволеною і "відкритою зоною"? Чи не тому, що за допомогою телебачення вся наша країна стала "Полем чудес!", де все так просто і можливо, так "класно і доступно" водночас?

А поява театрів мод?! Для Театру треба драматургії і режисера! А без них - це ходіння манекенниць, дефілювання на сцені під низькосортну сумнівного змісту музику. Отже, знову ми повертаємось до злощасної теми - лагодити чоботи мусить швець! Театр мод може бути, але за неодмінної умови: його створюватиме режисер, а не закрійник!

Основа виробничої діяльності режисера постановка вистави, шоу-програм, видовищ.

Постановка творчий процес побудови вистави. Створити шоу, поставити виставу це означає дати сценічне життя літературному твору, сценарію, примусити зазвучати німий текст, перетворити авторські ремарки на реальні, конкретні обставини, а літературних героїв на живих, конкретно діючих людей.

Режисура це вміння розкрити зміст сценарію через систему художніх образів. Це мистецтво створення вистави цілісного (нерозкладного) твору, єдиного за задумом і художнім розв'язанням.

Режисер керівник колективу primus inter pares перший серед рівних, митець, майстер, який здійснює постановку.

Змістом роботи режисера є процес утілення драматургічного твору, перетворення його на сценічний. Сюди входить робота над сценарієм, самостійне розроблення постановочного плану і допомога акторам в донесенні тексту, у створенні характерів. Тут і репетиційна робота з ними застільна та планувально-мізансценічна; розроблення з художником ескізів декорацій і костюмів, макета тощо. Тут має місце і робота з композитором, балетмейстером, організація допоміжних елементів вистави (освітлення, шуми, кіно, радіо тощо). Головним змістом роботи режисера є об'єднання зусиль усіх творців вистави на розкриття ідеї, що лежить в її основі [6, с. 65].

"Режисер - це не лише той, хто вміє розібратися в сценарії, порадити акторам, як грати, хто вміє розташувати їх на сцені в декораціях, які йому спорудив художник. Режисер - це той, хто вміє спостерігати життя і має максимальну кількість знань у всіх галузях, крім своїх професійно- театральних" (М.М. Горчаков про К.С. Станіславського). Режисер має вміти думати сам і мусить так будувати свою роботу, щоб вона збуджувала в глядача думки, потрібні сучасності" (М.М. Горчаков про К.С. Станіславського).

Режисер шоу-програм і масових дійств є не лише керівником творчим, а й адміністративним. Отже, він змушений займатися рекламою, організацією глядача, транспортом, організацією сценічного майданчика на виїздах і таке інше. Уся ця "технічна" діяльність відбирає в режисера багато часу і часто за рахунок творчої роботи.

А ще, як керівник творчими цехами, він має безпосередньо втручатися у роботу кожного цеху, навчаючи фаху учасників дійства. Треба показати, як готувати перуку, як підключити до освітлювальної мережі "зорі" з лампочками на 1,5 вольта, як користуватися радіовузлом, магнітофоном, як виготовляти бутафорські речі з пап'є-маше, як виготовити "агрегати" для шумів у виставі, як освітити сцену, користуючись примітивними засобами освітлення і таке інше.

Усе це зобов'язує режисера досконало вивчити техніку театральних цехів.

Про роботу режисера в театрі написано багато. А ось про роботу режисера шоу-програм і масових дійств, професійну специфіку підготовки таких фахівців, на жаль, - мало. Нам здається, що це важлива, але недостатньо вивчена тема.

Використані джерела

1. Генкін Д.М. Масові свята. Москва, 1987. 400 с.

2. Захава Б.Е. Мастерство актера и режиссера: Учебное пособие. Москва: РАТИ-ГИТИС, 2008. 432 с.

3. Каргина, З.А. Практическое пособие для педагогов дополнительного образования [Текст]. Санкт-Петербург: Школьная Пресса, 2006. 218 с.

4. Марков О.И. Сценарно-режиссерские основы художественнопедагогической деятельности клуба. Москва: Просвещение, 1988. 219 с.

5. Петров Б.Н. Массовые спортивно-художественные представления (основы режиссуры, технологии, организации и методики). Москва: Искусство, 1998.

6. Петров, Б.Н. Основы режиссуры спортивно-массовых мероприятий [Текст]. Ленинград: ЛГИК, 2008. 256 с.

7. Рубб А.А. Размышления о нетрадиционном театре, или Нетрадиционный театр как он есть. Москва, 2004. 604 с.

Размещено на Allbest.ru