Світоглядні та художні парадигми українського народного релігійного живопису

Відтворення взаємовідносини Бога й світу, тіла та духу в українському мистецтві. Розгляд християнських догматів крізь призму народного світогляду. Особливості релігійного живопису України. Візуальне втілення Первообразу за допомогою іконних зображень.

Рубрика Культура и искусство
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 21.06.2024
Размер файла 24,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Світоглядні та художні парадигми українського народного релігійного живопису

Становлення християнства як монотеїстичної релігії трансцендентного типу принесло в релігійне мистецтво низку проблем -- необхідність відображати співвідношення трансцендентного й іманентного, взаємовідносини Бога і світу, Бога і людини, тіла, душі і духу.

Народні майстри вирішують ці задачі, спираючись на головні християнські догмати, однак розглядають їх крізь призму народного світогляду. Вони виходять за межи свого буття, намагаються осягнути трансцендентне, однак тією мірою, якою воно стосується його екзистенції, порушує основи людського існування.

У християнському вченні майстри шукають відповідь на питання щодо сенсу і мети людського буття.

Уся творчість народних майстрів пронизана біблійним духом. В її контексті вони розкривають такі світоглядні аспекти: що таке Всесвіт, як виник світ? Вони виходять із основоположного біблійного твердження, за яким

Бог -- творець Всесвіту, Він створив землю ex nihilo (латин. -- із нічого). Водночас їм доводиться вирішувати дилему: якщо Всесвіт не мав початку, то він є вічним, нескінченним, а якщо у нього був початок, то він -- невічний.

Тому тема очікування кінця світу проходить через усе народне християнське мистецтво. Реальність Бога, Його всеприсутність для людини з народу не викликають сумніву і не потребують обґрунтування; основоположна християнська ідея «Майте віру божу!» (Мр. 11:22) сприймається нею як аксіома. В уявленні народу «Бог підтримує Всесвіт, взаємодіє з ним, але не є його складовою частиною. Він дух, а не матерія, Всесвіт існує як вираз Його свідомості і з метою виконання Його волі [78, с. 18]».

Християнська ідея -- «Бог створив Небо та землю (Бут., 1:1)» сприймається народом як підтвердження існування двох реальностей -- земної та потойбічної. Проте, якщо із земним життям людина знайомиться вже з перших кроків свого існування, потойбічне -- завжди залишалося для неї загадкою. До труднощів його пізнання додається скрутність осмислення границі, що відмежовує і одночасно зв'язує два світи -- видимий і невидимий. За християнським уявленням, цю функцію виконує ікона. Таке тлумачення зробило доступною для народної свідомості ідею присутності у храмі Бога, з яким можна розмовляти, у якого можна просити допомоги або пробачення за гріхи.

Релігійний живопис розширює для віруючих межи видимого світу, він допомагає подолати не лише простір, а й час, роблячи кожну людину свідком подій Священної Історії, життя святих. Звертаючись до ікони, людина відчуває реальність невидимого Бога і всіх Святих, які одночасно існують у двох вимірах, поєднуючи життя земне і потойбічне. А втім, за С. Булгаковим: «Собор зробив догматичне визначення (див. в «Книзі правил» догм. VII Всел. Соб.) про іконошанування і ухвалив, щоб іконам віддавали не богопоклоніння (Хаірєіа, adoratio), а шанувальне поклоніння (npoaxvv^GiC тг/лцхщ) [29, с. 1752]». Іконні зображення виконують лише роль нагадування про первообрази, вони сприяють подоланню перепон між світом видимим і невидимим. живопис християнський іконний україна

Шанування ікони -- найважливіша особливість православ'я. Неправославні конфесії не знають ікони в тому змісті, в якому розуміють її православні. Хоч у католицьких храмах є зображення Христа, Діви Марії, святих, біблійних подій, однак ставлення до цих зображень принципово відрізняється -- вони створюються для прикрашення храмів, живописні образи обтяжені чуттєвою плоттю й індивідуальним баченням художника. «На відміну від живопису, іконопис підпорядковується не стільки законам і правилам художнього ремесла, скільки задачі візуального втілення Первообразу за допомогою іконічного образу, не обмеженого матеріальним, земним буттям [136, с. 165]». Його задача -- створити символічну модель світу невидимого. Західний релігійний живопис реалістичніше, ближче до життєвої подібності, тоді як православні ікони мають цілу систему умовностей (площинність зображення, оборотна перспектива, порушення масштабу, пропорцій тіла тощо). Саме цей погляд став вихідною точкою у творчості народних майстрів.

Разом з цим питання щодо зображення Бога виявилося найскладнішим для народних іконописців, оскільки, згідно із християнським ученням, Бог Отець не має плоті. «Ніхто, окрім Сина і Духа, не бачить Отця [91, с. 111]», -- стверджує св. Іоанн Дамаскін. Виступаючи на Сьомому Вселенському Соборі, св. Григорій II запитував: «Чому ми не зображуємо Отця Господа Ісуса Христа? Тому, що ми не бачили Його... А якщо б ми побачили і пізнали Його, так же, як Сина Його, то подбали би описати і живописно зобразити і Його [306, с. 322]». Отже, незбагненність, невидимість Бога Отця обумовлювала неможливість будь-якого Його зображення.

У народному живопису ця проблема знаходить вирішення через видіння пророків. Так, в композиції «Новий Єрусалим» у церкві св. Параскеви в с. Олександрівці [60, с. 204-206] іконописці опосередковано позначують його присутність, додержуючись свідчень св. Іоанна Богослова: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як невіста, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із престолу, який кликав: “Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними”» (Об., 21: 2-3). І хоч таке посереднє зображення Бога не регламентується постановами Соборів, проте воно міцно ввійшло в народну художню практику.

Інша проблема, з якою зіткнулися народні іконописці, -- зображення Св. Духа як третьої іпостасі Святої Трійці (Бог Отець, Бог Син, Св. Дух). Св. Григорій назіанський так розкриває на Другому Вселенському соборі сутність Святої Трійці: «Докладності же вчення висловлю скорочено: Безначальне, Начало і Суще з Началом -- єдиний Бог. Ім'я Безначальному -- Отець, Началу -- Син, Сущому разом із Началом -- Дух Святий: а єство у Трьох єдине -- Бог [93, с. 108]».

Православна церква суворо дотримується постанов Собору щодо сутності Св. Духа: «Він споконвічно виходить із Бога Отця (Ін. 15:26), перебуває у Сині (Рим. 8:9), посилається у світ від Отця Сином (Ін. 15:26). Він є істинний Бог (Дії 5:3-4), має одне єство (фцo^Q з Богом Отцем, від Якого Він виходить поза часом (Ін. 15:26). За своєю гідністю Він не нижче і не вище Отця і Сина, але рівний їм (Мф. 28:19). Тому Він отримує поклоніння і прославлення разом із Отцем і Сином, і нарівні з Ними [329, с. 371]». Завдяки Святому Духу здійснюється двоєдність небесних первообразів і земних образів. Слід відзначити, що у трактовці західної церкви Св. Дух однаково виходить від Отця і Сина. Незважаючи на розбіжності у розумінні Його сутності, обидві церкви приходять до консенсусу: Св. Дух -- всевідаючий, всемогутній, вічний, але безплотний.

Саме безтілесність Св. Духа спричинила численні богословські дискусії. Перед іконописцями постає питання: яка межа між збагненним і незбагненним, між тим, що зображується, і не може бути зображеним? Народні майстри сприйняли християнське вчення щодо відсутності образу Св. Духа, а також християнську іконографію Його, яка «... формально зводиться до зображення того вигляду, який Він Сам вибирав у кожному окремому випадку Свого теофаничного явлення: вогняні язики у П'ятидесятницю, голуб у Хрещенні Господнім, світло і сяйво у Преображенні [219, с. 12]». Полеміка навколо цих, здавалось би, чисто богословських питань насправді тісно пов'язана із проблемою художнього зображення трансцендентного.

У Біблії народні майстри шукають відповідь на питання: як зародилося життя на землі? У першій книзі Мойсея, в якій наведено опис дій Бога, багаторазово зустрічаємо твердження: «І сказав Бог.» Ця проста фраза спонукає людину сприйняти без доказу думку щодо Божого задуму створити життя на землі. «І сказав Бог: “Хай станеться світло!” І сталося світло» (Бут. 1:3). «І сказав Бог.» -- з'явились день і ніч, потім твердь і вода, трава, дерева, птахи, худоба. У цьому контексті проглядає ідея створення світу за Словом Божім. Сформований на такому уявленні світогляд став підґрунтям народного релігійного живопису.

Іконописці намагаються осмислити синергізм Бога і людини. У народних стінописах часто зустрічається живописна інтерпретація біблійного оповідання про створення першої людини і її гріхопадіння: «І Бог на Свій образ людину створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27). І далі: «І взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та його наглядала. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: ”Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла -- не їж від нього”...» (Бут. 2:15-17). Порушення цієї заповіді було сприйнято Богом як прагнення бути як боги, мати владу над світом, за це Він покарав перших людей і вигнав їх з раю.

А втім, для народу цей акт означав скоріше бажання перших людей прийняти власне рішення, знайти власні критерії добра і зла. Висловлюючи думку, що споконвічно хвилювала людей, Михайло Горянський у нягівському Учительному євангелії (1758) запитує: «Чомъ на сюмъ свътъ не єсть тай не была ньякая правда?... Чомъ лихыи не гадають за братію свою, за убогихъ людій? И за своимъ иманюмъ они суть у чести великуй у другыхъ людій. Якь розумьєме сесе, чомъ тоты люде добрый, они суть пометани, а тоты злыи суть у чести великуй? [46, с. 117]».

Біблія дає відповідь: сам гріх несе у собі покарання. У тому, що змій покараний своєю підступністю, жінка -- чоловіком, чоловік -- землею, простежується роковий взаємозв'язок гріховності й її наслідків. І лише життя Ісуса Христа, страждання і смерть, які Він прийняв за рід людський, спокутували прабатьківський гріх. «Тепер любов Божа може виливатися на людину, не порушуючи Його правди, тому що тепер Бог дарує Своє спілкування грішній і недостойній Йому людині не через вибачливість, що було б визнанням за гріхом права на існування, а через те, що Він дійсно знаходить людину правою і святою через праведність Христову (Рим. 3:26; 2 Кор. 5:19) [329, с. 375]».

Згідно з ученням Отців Церкви, Христос -- Син Бога, в Ньому співіснують дві іпостасі -- видима, яка належить людській природі, що доступна людському зору, і невидима, яка має божественну природу. У зв'язку з цим Іоанн Домаскін пише: «Як зобразити незриме? Як уподібнити неподібне? Як описати те, що не має кількість і величину і необмежене? Як визначити те, що не має форми? Як зобразити фарбами безтілесне?... Очевидно, що, коли побачиш безтілесного, який заради тебе перетворився у людину, тоді зробиш зображення Його людського образу, коли Незримий стане видимим за плоттю, тоді зобразиш подобу Баченого... все пиши -- і словом і фарбами [90, с. 18]».

Плоть Христа, хоч і обожнена, але, за християнським ученням, може бути описана. Пояснюючи цю подвійність, І. Мейендорф підкреслює: «Іпостасна єдність означає, що у Христі і Божество, і людина мають спільне джерело буття; дії або енергії Божества і людства здійснюються однією діючою особою. Через цю іпостасну єдність спільна божественна Іпостась надає людській природі властивості, що в принципі належать одному лише Божеству. Утілюється Іпостась Сина, а не божественна природа [392, с. 230233]». Саме таке розуміння боголюдини вкладав преподобний Феодор Студит, виступаючи на захист іконошанування: «Бо, якщо Господь наш Ісус Христос безсумнівно явився у людському образі і в нашому вигляді, то справедливо Він пишеться і зображується на іконі подібно нам, хоч Божественний образ Його залишається таким, який на можна описати [283, с. 196]». Це твердження особливо важливо для з'ясування меж зображення образу Христа.

Отже, з точки зору св. Отців, на іконі зображується плоть Ісуса, оскільки вона видима. Невидимою залишається Його душа як безтілесне, безсмертне джерело життя фізичного тіла. Душа Христа не може бути зображена, на неї вказують лише символи (німб, золотий фон тощо). Слід відзначити, що у християнській культурі «людське тіло узагалі не може розглядатися окремо від духу, якого воно є умістилищем, образ тіла є також образом духу. Тому ікона є не тільки образ Його людського тіла, яким її вважали іконоборці, а й ікона Його Божества [28, с. 106]». З поділом душі і тіла пов'язують смерть (на противагу ідеї переселення душ в індуїзмі, буддизмі).

Виникає питання: як в такому випадку здійснити подібність образу з первообразом? Щоб створити земний образ боголюдини, народні майстри сприйняли канонічну форму зображення, змістовою основою якої були християнські ідеї. Підкреслимо, що у православ'ї канон є не стільки естетичною категорією, скільки світоглядною. Естетичний бік іконного живопису є лише відбиттям духовної краси. На відміну від західного релігійного живопису, який свідчить лише про людський геній, народний іконопис захоплює ірраціональну глибину душі.

Для іконописця, як зазначає М. Дунаєв, «важлива духовна правда зображення, а не примітивна правдоподібність. Певне викривлення реальних пропорцій обличчя і фігури людини на іконі визнається як несуттєве... То, що важливе для обличчя, несуттєве для лику, і навпаки [104, с. 104]». Зображення Христа для народу було підтвердженням справжнього існування Бога і Його Сина, а події священної історії набули значення реальних подій.

«Взаємодія» людини з боголюдиною стала для іконописців, носіїв народного принципу світосприйняття, свого роду моделлю ставлення до Істини. У своїх творах вони відбивають народне розуміння змісту людського буття. Життєвий шлях Христа вони оцінювали за земними критеріями, життєвими мірками. Народ, який зазнав жахи безперервних воєн, бачив навколо себе спустошення й нищення, у стражданнях Христа відчував власні переживання.

Спокута (апоХтрюоі^, ХтрюогС, redemptio) -- основне поняття, що визначає саму сутність християнства. Христос перший і єдиний із людей показав себе достойним Божої любові, саме з Нього починається любов Бога до грішного роду людського. Однак, за християнським ученням, усвідомлення цього факту покладало на людину обов'язок: упродовж всього свого життя вона повинна відрікатися від гріха і заміняти гріховні справи справами добра, лише тоді вона набуде упевненість у любові Божої.

Перед іконописцями повставало завдання -- розкрити живописними засобами сутність гріха, добра і зла. Саме тому в народному живопису набуває розповсюдження зображення євангельських притч моралістичного змісту, які закликали до доброчинного життя, до відповідальності за нього. Людина завжди була впевнена, що існує деякий причинно-наслідковий зв'язок між життям на землі та після смерті, й намагалася дотримуватися Божих заповітів в надії на майбутнє райське життя. Народ з його здоровим глуздом не бере під сумнів абсолютність релігійних моральних правил, що складалися протягом століть і були закріплені та освячені християнством, але його етика не вміщується у прокрустове ложе десяти заповідей, народ сам встановлює, що є гріхом.

Так, у Данилівському учительному євангелії автор роз'яснює причину сліпоти у людей. На його думку, сліпота буває двояка: одна йде з того, що люди не святкують неділь і свят, не постять, п'ють, «на пятницъ и на недълъ из женами съвокупляют ся, и про такое безаконство родят ся дъти нестаточныи, нездоровый, слъпыи, нъмыи, нерозумныи. Вторая слъпота, що у родъ посагают ся у кръви, у близкости, и который по заходъ солнца слюб берут, и таковых непослушных людій родят ся им дъти злодтєве, разбойници, лотри, блудници, чаровници [320, с. 239]».

Іншим гріхом народ вважає гру в карти, що поширилася у XVIII столітті, особливо у закарпатських селах: «Коли прійдет недъля или празник иншій божій, то мы его не перепровадимо на божій хвалъ, але май мыслимо, як бы єдин другого даяк спотварити, правотити, албо у карты грати а на том вшиток день стратити... А діявол з давна ся научил и учит ся, як бы хвалу божію знищити, и такжей вымислив против четырех євангелистов свою євангелію четверой масти, то ест оных проклятих картов, штобы также люди ловили и до свого панства приводили, до пекла въчного [320, с. 241-242]».

На думку автора цього євангелія, саме через непотребне життя народу латинники перемагають дідову віру в українських землях. Він нарікає, «що ни в єдном народъ такого безчестія не єст, як межи нашим руским народом (маються на увазі русіни, які мешкають у Закарпатті -- П. Герчанівська), що на свои учителъ о их чести никус не смотрят; хот бы межи ними аггел з неба был, єще бы им не догодил». Далі він продовжує: «За що юж и нас господьбог покортал и карет, то ест злыми панами и неурожаем поля и иншими розмаитыми карностями... Можеш то кождый зрозумъти, видячи, што ся дъєт межи нашим народом руским, иж господь-бог узял у них царство и панство, а придал латинъ, котрыи своих учители честуют и им потребности и заслуги платят яко учителем и слугам божіим [320, с. 241]». Перепадає в учительних євангеліях також слугам Божим. Так, автор скотарського учительного євангелія звинувачує нових євангеліків у тому, що «чужеє берут, церквы драпят, много жонъ поймуют, въ чужеложствъ мешкают, на остаток Богу ани людем въры не ховают [46, с. 116]».

Життя і Смерть, Буття і Небуття -- ці великі загадки природи, протилежні полюси, до яких в однаковій мірі тяжіє людське існування, збуджували розум народу протягом всієї його історії. Народження, життя та смерть -- головні фази людського буття -- стали наріжним каменем християнської догматики. Народ мужньо сприймає як тягар життя, так і неминучу смерть. Для нього слова Ісуса: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити (Ів., 11:25)», -- мають глибоке значення, смерть сприймається як крок до воскресіння, перехід в інший світ. Тема Смерті лейтмотивом проходить через весь український народний релігійний живопис. Смерть Христа, Іоанна Хрестителя, Успіня Богородиці, алегорія Смерті -- основні сюжети храмових стінописів та ікон.

Особливості культурно-історичного розвитку різних регіонів України наклали певний відбиток на розуміння акту смерті Христа. Якщо в українському Східному обряді в цілому домінує культ воскресіння Спасителя, то в західних регіонах України розвинутий культ Голгофи, містики Христових страстей. У цьому, безумовно, проглядає вплив із боку католицизму. Ось чому на Закарпатті та в Галичині великої популярності набули читання по неділях і страсному тижні пасій, привнесених Петром Могилою у XVI столітті у ритуальну форму греко-католиків із латинської церкви.

У своїх пасійних промовах проповідники з експресією описували духовну боротьбу людської природи Христа, що страшиться мук, і божественної Його сутності, що дає Йому сили. Вони розповідали про терпіння та мученицьку смерть Спасителя, вплітаючи в канонічну канву пасійних сцен власну фантазію. Яскравим ілюстративним матеріалом до цих читань стали церковні стінописи на тему «Страсті Господні» у виконанні народних іконописців.

Уся історія людства від часів Адама та Єви -- це безперервний ланцюг гріхопадіння, братовбивств та страждань за віру, праведник у цьому житті майже завжди зазнає на собі силу зла. Тому особливе значення в народному мистецтві приділяється темі Страшного суду, яка покликана нагадувати про тлінність світу. В ній відбита квінтесенція християнського вірування щодо Другого Пришестя Христа, який прийде судити живих і мертвих, і після цього праведники підуть у царство небесне, а грішники будуть засуджені на вічні муки у пеклі.

У трактовку Страшного суду народні художники вносять свою життєву концепцію, своє ставлення до людини та її внутрішнього світу. Всю свою увагу вони зосереджують не на канонічному аспекті, а на зображенні грішників та покарань за гріхи. У церковних стінописах це євангелічне оповідання набуває життєвого змісту, віддзеркалюючи різні сторони народного буття, його суспільні та етичні погляди. Поряд із п'яницями, корчмарками, ненажерами, спокусницями і перелюбниками народні майстри зображують у пеклі тих, хто гноблять народ, -- тиранів і царів, панів і несправедливих суддів, сільських старост і осавулів.

Будучи невід'ємною частиною літургії, іконопис виступає посередником між віруючим і первообразом, до якого людина звертає свою молитву. C. Казанцеві пише: «Ікона є тими сходами у небо, якими віруючий духовно зіходить в інший простір і час [136, с. 169]». Звернемо увагу на те, що в народному релігійному живопису примхливо переплелися час і вічність, небесне і земне, видиме і невидиме. Художня мова, якою написана ікона, -- умовно-символічна, за її допомогою народні майстри намагаються виразити єдність божественного і людського, вічного і тимчасового. В їх свідомості уявлення про Божу вічність співіснує разом із часовою обмеженістю людського існування; вони сприймають і зображують Священні події як одночасні відносно вічності. У символічній формі народний іконопис розкриває модель двоєдиної природи буття -- видимого і невидимого.

Узагальнюючи вищесказане, відзначимо, що народний релігійний живопис (ікони, стінопис) відбиває світогляд народу, який не обмежується аспектами суто буденного, утилітарного характеру. При всьому практичному ставленні народу до світу, коло його інтересів охоплює також загальнолюдські проблеми щодо Всесвіту, Бога, місця людини у світі, життя, смерті, безсмертя, моралі та ін. Слід також підкреслити, що релігійний живопис набуває духовної глибини лише в богослужінні, відображуючи християнську ідею двоєдності небесного і земного життя.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Становище українського мистецтва в ХVІІ-ХVІІІ століттях. Класифікація основних портретних типів в мистецькій практиці. Портретний живопис Західної та Східної України, його загальна характеристика, художні особливості та традиції в образотворенні.

    дипломная работа [166,9 K], добавлен 25.06.2011

  • Епоха модерну проіснувала недовго: 20-30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живопису, монументальному мистецтві, графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі.

    контрольная работа [31,8 K], добавлен 28.04.2008

  • Досліджується феномен української ментальності в контексті музичного мистецтва. Аналіз модифікації національної культури в музичному мистецтві як проявів колективного несвідомого. Цитування українського фольклору на текстовому та інтонаційному рівнях.

    статья [19,6 K], добавлен 18.12.2017

  • Язичницькі обряди як коріння народного свята. Особливості режисури та драматургії народного свята. Ідейно-тематичний аналіз сценарію народно-обрядового свята "У нас нині Семик - Трійця". Задум сценарію народного свята "Сонечко червоно, гори, гори ясно".

    курсовая работа [36,6 K], добавлен 12.04.2014

  • Ідейні основи класицизму в мистецтві. Культурно-історичні передумови виникнення українського класицизму. Елементи класицизму у творчості художників України: Д. Левицький, В. Боровиковський. Зародження історичного живопису у творчості А. Лосенко.

    дипломная работа [172,9 K], добавлен 25.06.2011

  • Характеристика стилю модерна. Особливість його в дизайні інтер'єру, художньо-прикладом мистецтві. Неповторний стиль втілення жіночих образів у рекламній творчості Альфонса Мухи. Творчість видатного художника як зразок плакатного живопису ХIХ століття.

    реферат [30,2 K], добавлен 17.12.2013

  • Реалізм в українському пейзажі. Аналіз фахової літератури щодо пейзажного живопису кінець ХІХ — поч. ХХ ст. Темі пейзажного живопису. Мистецтвознавчий аналіз роботи В. Орловського "На березі моря". Пейзажний живопис у творчості В.Д. Орловського.

    курсовая работа [99,7 K], добавлен 13.11.2008

  • Розвиток декоративного мистецтва від часу його виникнення до кінця ХХ століття. Різновиди народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичині, їх художні особливості, порівняльний аналіз в системі загальноукраїнського народного мистецтва.

    дипломная работа [129,2 K], добавлен 23.07.2009

  • Народні художні промисли як одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративного мистецтва. Основні напрямки сучасного народного мистецтва: художні промисли та індивідуальна творчість майстрів. Народне мистецтво поліського регіону.

    контрольная работа [56,2 K], добавлен 01.11.2010

  • Художні особливості споруд в архітектурному мистецтві країн Сходу. Архітектурні особливості мечеті. Основні навчальні дисципліни у медресе. Композиційні елементи житлових будівель Сходу. Архітектурні пам'ятники Сходу. Розгляд найкрасивіших мечетей світу.

    презентация [11,5 M], добавлен 06.05.2019

  • "Вітер свободи" - важливий культурний феномен 80-х років. Аналіз розвитку українського мистецтва, починаючи з 80-х років. Особливості сучасного українського мистецтва. Постмодерністські риси української літератури та живопису 80-90-х років ХХ ст.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 26.09.2010

  • Дослідження архітектурного, живописного та скульптурного мистецтва Київської Русі. Особливості розвитку іконопису, фрескового живопису, мозаїки. Вишивка як одне з найдавніших народних ремесел в Україні. Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 05.02.2013

  • Родрігес де Веласкес як найбільший представник іспанського бароко. Основні теми та мотиви живопису митця. Ранні полотна севільського періоду, створені в жанрі бодегонів. Особливість портретного живопису. Інтерес до зображення пейзажного середовища.

    реферат [43,1 K], добавлен 10.04.2009

  • Дослідження футуризму як авангардистської течії в мистецтві ХХ століття. Форми футуризму в образотворчому мистецтві і літературі. Футуризм в Росії і Україні і його вплив на творчість художників. Творчість Михайла Семенко як лідера українського футуризму.

    реферат [20,0 K], добавлен 22.12.2010

  • Загальна характеристика хореографічного мистецтва як одного із самих масових і дійових засобів естетичного виховання. Джерела виникнення народного танцювального мистецтва, становлення українського народного танцю. Характерний та народно-сценічний танець.

    контрольная работа [28,3 K], добавлен 13.02.2011

  • Аналіз творчого композиторського мислення Г. Верьовки в контексті становлення та формування виконавської репертуарної політики. Специфіка становлення художньо-естетичних принципів функціонування народного хору, формування виконавського репертуару.

    статья [20,0 K], добавлен 24.04.2018

  • Формування традиційного одягу українців. Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Український національний жіночий одяг ХVІ–ХІХ століття. Локальні особливості народного одягу жінок його характерні риси.

    реферат [23,1 K], добавлен 07.10.2010

  • Біографія відомого нідерландського художника рубежу XV-XVI століть, вплив тогочасного світогляду на життєву позицію татворчість Ієроніма Босха. Композиційно-технологічні особливості живопису Босха, алегоричність, символізм та загадки його образів.

    курсовая работа [579,8 K], добавлен 02.03.2016

  • Китайська культура як одна з найдавніших культур Стародавнього Сходу. Китайське образотворче мистецтво. Мальовничи традиції китайського народу. Шедеври живопису Стародавнього Китаю. Світський живопис післяханьского часу. Створення станкового живопису.

    реферат [21,9 K], добавлен 20.03.2009

  • Життєвий шлях та початок творчості Юліана Буцманюка, його духовні і національні особливості у жовківській спадщині. Розписування стінопису катедрального храму св. Йосафата, проект іконостасу. Високий рівень творчості Буцманюка в галузі монументалістики.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 20.07.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.