Розвиток відеокліпів та короткого метру: історичні аспекти

Размещено на http://allbest.ru

Розвиток відеокліпів та короткого метру: історичні аспекти

Development of video clips and short meters: historical aspects

Садовенко Світлана Миколаївна Садовенко Світлана Миколаївна (Sadovenko Svitlana), доктор культурології, доцент, старший науковий співробітник, заступник завідувача, професор кафедри режисури та акторської майстерності НАКККіМ, професор кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури НАКККіМ, заслужений діяч мистецтв України (Doctor of Cultural Studies, Associate Professor, Senior Researcher, Deputy Head, Professor of the Department of Directing and Acting Skills of National Academy of Management of Culture and Arts, Professor of Academic and Variety Vocal and Sound Directing of National Academy of Management of Culture and Arts, Honored Art Worker of Ukraine) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine) , Сімонов Юрій Юрійович Сімонов Юрій Юрійович (Yuriy Simonov), директор ТОВ «Ентузіаст Тайм» (Director of Enthusiast Time LLC) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Вступ

Науково-технічний прогрес, що відбувався наприкінці ХХ ст., продукував широке коло розмаїтих феноменів у сфері культури і мистецтва. Одним з таких феноменів виступає «кліпова культура». В сучасному світі подальший розвиток інформаційних технологій, їх вплив на формування фактично кожної індивідуальності, відкритість інформаційного простору й висока інтенсивність впливу різноманітної інформації на людську свідомість нині проявляються надзвичайно гостро, що й актуалізувало вибір теми дослідження. культура відеокліп свідомість

Актуальність відеокліпів та короткого метру важко переоцінити, адже суспільство у сьогодення не може існувати без інформації та телевізійного простору. Короткі кліпи, особливо в рекламі, намагаються маніпулювати свідомість глядача, при цьому популяризуючи імідж компанії, яка в свою чергу звертає увагу на людські почуття - кохання, дружба, сімейні цінності, рідна земля та патріотизм. При цьому за 3-4 хвилини відбувається справжнє дійство, маленькі шедеври аудіовізуального мистецтва.

Мета статті - розглянути історію розвитку відеокліпів та короткого метру, актуалізувавши підняту у статті проблему.

Виклад основного матеріалу

Історія відеокліпу нараховує понад 30 років, втім за цей час було здійснено лише кілька наукових розвідок у сфері нової екранної форми, до того ж, найчастіше - у контексті більш масштабних досліджень. Так, естетичні особливості відеокліпу вивчали І. Кулик, О. Нікітіна, С. Севастьянова, Е. Совєткіна, С. Соколюк, А. Троїцький. Відеокліп крізь призму мовознавства та літературознавства розглядали Л. Большакова, В. Гавриков, Н. Самутіна; психогенний вплив відеокліпів досліджував О. Орлов та ін.

Дискусії про «кліпову культуру», «кліпове мислення», «кліпову свідомість» точаться з 1990-х рр., виокремивши цю проблему у сфокусований дискурс. Проте феномен кліпової культури доцільно розглядати як складник, невід'ємну частину антропологічних і гносеологічних трансформацій у контексті наступу нового «інформаційного» «постіндустріального» суспільства, що передбачали і описували філософи і соціологи XX століття. Зокрема, М. Маклюен, висуваючи оригінальну теорію розвитку цивілізацій, зазначав: «...суспільство, перебуваючи на сучасному етапі розвитку,

трансформується в «електронне суспільство» або «глобальне село» і задає, за допомогою електронних засобів комунікації, багатовимірне сприйняття світу. Розвиток електронних засобів комунікації повертає людське мислення в дотекстову епоху, і лінійна послідовність знаків перестає бути базою культури» [4].

У перекладі з англійської «clip» - відсікання, уривок. Насамперед під кліпом розуміють відеоряд, що супроводжує музику. Він містить послідовність кадрів, часто не пов'язаних між собою, розділених у часовому і просторовому вимірах, які формують фрагментарний

розріджений образ. Саме ця аналогія і зумовила впровадження терміна «кліпове мислення» [3].

Першим це поняття використав філософ Ф. Гіренок, зазначаючи, що «...ми в собі виховали розуміння картинок. Ми сформували не понятійне мислення, а, як я його називаю, кліпове... що реагує лише на удар» [2].

В даний час ЗМІ активно інтерпретують слово «кліп» в контексті мислення. Сталося це явище не миттєво. Сам термін «кліпове мислення» у філософсько-психологічній літературі, як зазначалося, з'явився ще наприкінці 90-х рр. ХХ ст. і позначав особливість людини сприймати світ за допомогою короткого, яскравого фрагменту, втіленого у формі або відеокліпу (звідси й назва), або теленовини.

В роботах американського футуролога Е. Тоффлера термін «кліпова культура» розуміється як принципово нове явище, і розглядається в якості складової загальної інформаційної культури майбутнього, заснованої на нескінченному мерехтінні інформаційних відрізків і постає комфортною для людей відповідного складу розуму. У своїй роботі «Шок майбутнього» він писав: «Людство захоплює такий психологічний стан, який раніше не був відомий, який за своїм впливом може бути прирівняний до хвороби. Є у цієї хвороби і назва «футурошок» - «шок майбутнього» [7, с. 75]. Аналізуючи ті перипетії які відбувалися в суспільстві, він зазначав, що людство може загинути не від того, що вичерпаються всі ресурси землі, вийде з-під контролю атомна енергія чи загине вся жива природа, а через те, що людство просто не витримає психологічного навантаження.

У своїй книзі «Третя хвиля» Е. Тоффлер кліп-культуру описує наступним чином: «.на особистісному рівні нас осаджують і засліплюють суперечливими фрагментами образного ряду, що до нас і не відносяться, які вибивають грунт з-під ніг наших старих ідей, обстрілюють нас розірваними, позбавленими сенсу «кліпами», миттєвими кадрами» [6].

Протягом усієї історії кіномистецтва короткий метр відіграв важливу роль у кінематографі. По-перше, це форма, у якій пробували свої сили молоді кінематографісти, - адже короткий метр простіше зняти як з творчої, так і з технічної, організаційної точки зору. Практично всі визначні режисери світового кінематографу, від Девіда Гріффіта до Джорджа Лукаса, починали кар'єру з короткометражного кіно. По-друге, короткий метр - це територія експерименту, і досвідчені режисери часто звертаються до цієї форми кіно, аби зняти некомерційний, експериментальний твір з метою пошуку нових виражальних засобів, втілення своїх авторських задумів без огляду на комерційний успіх фільму тощо.

Треба також зазначити, що в сучасному світі короткометражні фільми порівняно з попередніми періодами історії кінематографу є дуже популярними.

По-перше, особливості сучасного інформаційного суспільства, такі як наявність безкінечних розрізнених потоків інформації, її фрагментарність, переважання зорових образів над текстовими посилами зумовили появу людей із кліповою свідомістю. Кліпова свідомість вирізняється швидкістю сприйняття образів, позбавлена акцентуації на деталях, для неї характерні візуальність, емоційність. Уперше цей термін вжив футуролог Елвін Тоффлер у свої праці «Третя хвиля». Він увів поняття «бліцу» - короткого повідомлення. «Люди Третьої хвилі почуваються непогано під бомбардуванням бліців: півторахвилинний кліп з новинами, рекламний ролик...» [6, с. 128].

По-друге, публіка перестала бути виключно глядачем короткометражного кіно, а стала також його творцем. У світі з'явилася велика кількість аматорських короткометражних фільмів. Здешевіння та спрощення знімальної техніки роблять її доступною для широкого кола людей, а це означає, що зняти фільм стало технічно простіше і дешевше - як для професійних кінематографістів, так і для аматорів.

Тобто значно зросла кількість короткометражних фільмів узагалі, і, відповідно, збільшилася кількість людей, що цікавляться цією формою кіно. Це призвело до виникнення ряду фестивалів, що мають справу виключно з короткометражним кіно (як професійним, так і непрофесійним), збільшення кількості шляхів, якими короткометражні фільми потрапляють до глядача (розповсюдження через мережу Інтернет, поява прокатних компаній, що займаються розповсюдженням короткометражних фільмів).

Україна в такій ситуації не є винятком, тут відбуваються приблизно такі ж процеси, як і в усьому світі, але з поправкою на особливості становища місцевого кінематографу. А особливості його такі, що в Україні знімається мало свого короткометражного кіно (втім, як і повнометражних фільмів), а те, що знімається, нечасто знаходить шляхи до широкої аудиторії.

Проте треба відмітити деякі позитивні явища, що спостерігаються в українському кінематографі в останні роки, і дають підстави обережно говорити якщо не про відродження українського кіно, то принаймні про деяке покращення його стану. І короткий метр у цьому плані відіграє далеко не останню роль.

По-перше, короткометражні фільми продовжують гідно представляти Україну на міжнародних фестивалях. Треба відмітити, що навіть у найскрутніші часи українського кіно (у 90-ті роки, на початку 2000-них), коли в Україні знімалася дуже мала кількість фільмів і вони практично не доходили до глядача, короткометражки продовжували з'являтися на міжнародних фестивалях, хоч якось презентуючи український кінематограф світові. В останні роки ця тенденція продовжилася і посилилася.

Перш за все, варто згадати фільм «Крос» режисерки Марини Вроди, що став переможцем у програмі короткого метру Каннського кінофестивалю у 2011 році. Цей фільм розповідає історію про підлітків, які біжать крос у лісі. Кілька героїв відстають від своїх однокласників і шукають собі якихось розваг.

Від цієї групи зрештою відділяється хлопець, за невеселими пригодами якого глядачі й спостерігають до кінця фільму. За інтерпретацією Лариси Брюховецької, в цьому фільмі «маємо кілька різновидів бігу: ви можете бігти за чиїмось наказом - це крос. Ви можете бігти, рятуючись від небезпеки, - це втеча. І, нарешті, ви можете стати заручником модної, нав'язаної вам розваги, - і за цей біг ви ще й платите гроші» [1, с. 3].

Має помітну фестивальну історію також фільм Катерини Кучер «Ізольда» (2010) - він отримав нагороду на міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Пентедатілло (Італія) у програмі «Жіночий погляд», нагороду на міжнародному кінофестивалі у Ванкувері (Канада) та приз глядацьких симпатій на міжнародному кінофестивалі під назвою «Киргизстан - країна короткометражного кіно» в місті Бишкек. Фільм «Ізольда» - це містична історія про літню самотню пані, яка зустрічає маленьку дівчинку, свою тезку. Ця дівчинка починає переслідувати жінку - приходить до неї додому і наполягає, що буде тут жити. Жінка намагається позбутися дівчинки. Але ж ця дівчинка - лише її фантазія, фантом. У цьому фільмі піднімається класична для світового кінематографу, але мало розроблена в українському кіно тема двійника.

Ще один фільм з довгою фестивальною долею - фільм «Глухота» (2010) Мирослава Слабошпицького. Цей фільм розповідає про глухонімого підлітка, з якого міліція вибиває необхідне їй зізнання. Ми не знаємо, що такого зробив цей хлопець, і не знаємо, яке саме зізнання потрібне міліціонерам.

Ця історія є неконкретизованою і узагальненою, тобто подібний випадок міг трапитися з будь-ким іншим. Глухота героя тільки підкреслює його безпомічність перед міліціонерами та неможливість висловити свій протест.

Ця стрічка з яскраво вираженою соціальною спрямованістю брала участь у конкурсній програмі Берлінському міжнародного фестивалю, у кінофестивалі Kinofest NYC (США), у Антарктичному фестивалі короткометражних ігрових, документальних та анімаційних фільмів, у кінофестивалі «Молодість» (Київ) та в ряді інших заходів.

Участь короткометражних фільмів у фестивалях має не тільки представницьку функцію, а й дозволяє налагодити зв'язки для подальшої співпраці з іноземними інституціями. Наприклад, під час останнього Каннського кінофестивалю, на якому одну з нагород здобула стрічка «Крос», була підписана угода про спільне виробництво фільмів між українськими та французькими кіновиробниками [5, с. 2].

Але чи бачить вітчизняне короткометражне кіно звичайний український глядач, а не лише фестивальна публіка? На сьогоднішній день в Україні короткометражні фільми досить часто з'являються в кінотеатрах, особливо в кінотеатрах великих міст. Але це переважно короткометражки закордонного виробництва - підбірки найбільшої у світі дистриб'юторської мережі короткометражних фільмів Future Shorts, програми короткометражних фільмів окремих країн (наприклад, Франції, Іспанії, Німеччини та інших), програми фестивалів (наприклад, Манхеттенського фестивалю короткометражних фільмів).

Проте, у 2010-2012 роках у кінотеатрах починають з'являтися українські короткометражні фільми, чого не було з часів Радянського Союзу (якщо не брати до уваги поодинокі випадки презентацій та показів фестивальних фільмів).

Важливим моментом у розвитку сучасного короткометражного кіно можна назвати тенденцію об'єднання короткометражок в альманахи. Ця форма кіно зарекомендувала себе як успішна й оптимальна для нинішньої ситуації у вітчизняному кінематографі - з одного боку, це дає можливість кінематографістам зняти фільм за невеликі кошти, з другого боку, це зручна форма для прокату. Першим таким проєктом була стрічка «Мудаки. Арабески» (2010).

«Закохані у Київ» (2011) стали другим альманахом українських короткометражних фільмів, що потрапив у кінотеатральний прокат за останні два роки. Фільм «Закохані у Київ» подібний за своєю структурою та ідеєю до альманахів серії «Міста любові» (яка вже має фільми про Париж, Лондон та Нью-Йорк), але не заявляється авторами як продовження цієї серії. Якщо у випадку Парижа та Нью-Йорка в задачу входило зібрати роботи відомих режисерів, то український проєкт, навпаки, акцентував увагу на молодих кінематографістах.

Продюсер та організатор виробництва альманаху «Закохані у Київ» Володимир Хорунжий (inQ Продакшн Студія) декларує мету створення фільму так: «Розповісти про Київ та його мешканців світовому культурному загалові у захопливій формі яскравого та романтичного кінофільму» [8].

Дослідивши основи розвитку відеокліпів та короткого метру, стає очевидно, що українське кіно в останні роки переживає певне пожвавлення. Відеокліпи та короткометражні фільми у цьому процесі відіграють помітну роль, що є природнім і закономірним, адже така форма кінематографу є дешевшою і простішою у виробництві, ніж повнометражний фільм. Також вона є природною для молодих кінематографістів, які зараз активно самоорганізуються та шукають шляхи фінансування своїх проєктів, і налаштовані на те, щоб знімати нехай короткометражні фільми, але працювати в кінематографі, а не освоювати суміжні професії.

Використані джерела

1. Брюховецька Л. Біг як метафора. Кіно-театр, 2011. Вип. №4(96).

2. Гиренок Ф. И. Метафизика пата (косноязычие усталого человека). Москва : Лабиринт, 1995. 201 с.

3. Горлач Д. Феномен «кліпового мислення» в контексті радикалізації перетворень інформаційного середовища. Вісник Книжкової палати. Серія: Політика. Культура. Мистецтво, 2016. Вип. 5. С. 45-46.

4. Маклюэн М. Галактика Гуттенберга: Становление человека

печатающего (The Gutenberg Galaxy: The Making of Typographic Man). Москва : Академический проєкт, 2005. 496 с.

5. Тетерюк М. Український «Крос» в Каннах. Кіно-театр, 2011. Вип. №4(96).

6. Тоффлер Э. Третья волна. Москва : АСТ, 2009. 795 ст.

7. Тоффлер Э. Шок будущего. Москва : АСТ, 2002. 557 с.

8. Хорунжий В. Про фільм // Закохані у Київ. URL : http://loversinkiev.com/ua/pro-film (дата звернення: 14.09.2021).

Размещено на Allbest.ru