Теоретико-практичні підходи до застосування цифрових технологій для збереження культурного спадку України та їхній вплив на публічне управління у пам'яткоохоронній галузі: політико-правові особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОГО СПАДКУ УКРАЇНИ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У ПАМ'ЯТКООХОРОННІЙ ГАЛУЗІ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Менська Олена Анатоліївна кандидат

юридичних наук, юрист 3 класу, магістр

публічного управління та адміністрування,

позаштатний дослідник

Анотація

Представлена праця є міркуваннями авторки по темі теоретико-практичних підходів до застосування цифрових технологій для збереження культурного спадку України та їхнього впливу на публічне управління в пам'яткоохоронній галузі в аспекті політико-правових особливостей.

Авторка зазначає, що культурна політика України у напрямі цифровізації об'єктів культурного спадку тільки-но починає свій інтеграційний шлях реформ, якому передували надзвичайно складні процеси європеїзації. І ці процеси суттєво посилила збройна агресія країни-окупанта, яка своїми діями створила додаткові проблеми у збереженні вітчизняного культурного надбання. У світлі цього, натепер значущим є осягнення нової незворотної реальності та продиктованих нею сьогочасних викликів, а отже має бути адекватна переоцінка пріоритетів й перегляд державної політики та її стратегій у сфері культури. Це обумовило потребу обговорити питання вітчизняної культурної політики держави у напрямі розробки стратегій по оцифруванню об'єктів історико-культурного спадку й теоретично постулювати новітні онтологічні обриси подальшого існування як самих об'єктів культурної спадщини, так і розвитку всієї вітчизняної пам'яткоохоронної сфери.

Джерельну базу поточної праці становить корпус авторських досліджень різних періодів й розлогої географії апробацій, у яких ґрунтовний аналіз базису дослідницького матеріалу у підсумку підтверджує тезу авторки невід'ємності процесу оцифрування для мети збереження об'єктів культурної спадщини. пам'яткоохоронний культурний політика спадок

Окрім наявних праць авторки, до аналізу представленого дослідження залучено нормативно-правовий матеріал, який дав змогу посилити висновки дослідниці й окреслити уявлення про державну культурну політику за напрямом цифровізації вітчизняних об'єктів культурного спадку станом натепер.

Ключові слова: культурне надбання; державна політика; цифровий простір; цифрові технології; цифрова епоха.

Annotation

Menska Olena Anatoliivna PhD in Law, 3rd class lawyer, Master of Public Management and Administration, freelance researcher

THEORETICAL AND PRACTICAL APPROACHES TO THE USE OF DIGITAL TECHNOLOGIES FOR THE PRESERVATION OF THE CULTURAL HERITAGE OF UKRAINE AND THEIR IMPACT ON PUBLIC ADMINISTRATION IN THE FIELD OF MONUMENT PROTECTION: POLITICAL AND LEGAL FEATURES

This paper presents the author's thoughts on theoretical and practical approaches to the use of digital technologies for the preservation of Ukraine's cultural heritage and their impact on public administration in the field of monument protection in terms of political and legal features.

The author notes that Ukraine's cultural policy in the area of digitalisation of cultural heritage sites is just beginning its integration path of reforms, which was preceded by extremely complex processes of Europeanisation. And these processes have been significantly intensified by the armed aggression of the occupying country, which has created additional problems in the preservation of the national cultural heritage. In light of this, it is now important to understand the new irreversible reality and the current challenges it dictates, and therefore there should be an adequate reassessment of priorities and a review of public policy and its strategies in the field of culture. This has led to the need to discuss the issues of the national digital cultural policy of the state in the direction of developing strategies for the digitisation of historical and cultural heritage objects and to postulate the latest ontological outlines of the further existence of both the cultural heritage objects themselves and the development of the entire national monument protection sphere.

The source base of the current work is a corpus of the author's research of different periods and an extensive geography of testing, in which a thorough analysis of the research material base ultimately confirms the thesis of the integrity of the digitisation process for the preservation of cultural heritage sites.

In addition to the available works of the author, the analysis of the presented research involves regulatory and legal material, which allowed to strengthen the author's conclusions and outline the idea of the state cultural policy in the direction of digitalisation of domestic cultural heritage sites as of today.

Keywords: cultural heritage; state policy; digital space; digital technologies; digital age.

Постановка проблеми

Наукова спільнота, яка консолідує зусилля по боротьбі із загрозами знищення вітчизняного культурного надбання та апологети політики збереження матеріалізованої культурної пам'яті, повсякчас шукали шляхи для вирішення цілого оберемка правових проблем, що безпосередньо позначились на нинішньому науково-літературному ґрунті, а безперервна дослідницька дискусія спричинила появу низки публікацій в річищі подолання проблем зі збереження об'єктів національного культурного спадку за допомогою цифровізації.

Дійсно, з'являються наукові доробки різноманітних дискурсів та аспектів, щоправда, більшість з яких співвідносяться переважно із супутніми питаннями уведення цифрових технологій у сферу культури. Авторка поточної праці жодним чином не ставить це на карб дослідницькій спільноті, проте справедливо вважає, що проблема застосування теоретико-практичних підходів до використання інформаційно-цифрових технологій для збереження вітчизняного культурного надбання проступає якраз у тому, що культура це не та консервативна галузь, яка найменш підвладна впливу новітніх тенденцій. Навпаки - це той осередок, де найбільш повно можливо впровадити інноваційні підходи. Для неї характерним є науковий прогрес, і вважати, що тут держава сягнула неабияких вершин, а відтак прогресувати більше нікуди - неправильно. Це не так! Ми вже неодноразово й надто гірко переконалися, що ідеологічно-аполітична сплячка та наявна від цього прірва електоральної безнадії роз'єднує суспільство, поляризує його, «запліднює» свідомість байдужістю, хибними наративами та у підсумку вкрай негативно впливає на основоположні та життєво важливі процеси у державі, включаючи й ті, які стосуються збереження українського культурного спадку.

Насправді те, що ми бачимо у нижченаведених страшних цифрах - результат такої бездіяльності, який позначився на культурному надбанні й загострився наслідками від повномасштабного вторгнення країною-окупантом. Власне, з огляду на надзвичайно важкий етап, що його нині переживає наша держава, загроза знищення українського культурного надбання зростає пропорційно до того, наскільки довго триватиме військова агресія. Так, за даними Міністерства культури та інформаційної політики за період з 24 лютого 2022 року по 25 грудня 2023 року пошкоджено або зруйновано 872 об'єкти культурної спадщини. Пам'ятки культурної спадщини пошкоджені або зруйновані у 17 областях Дані з Урядового порталу. Детальніше див. покликання: https://www.kmu.gov.ua/news/mkip-cherezrosiisku-ahresiiu-v-ukraini-postrazhdaly-872-pamiatky-kulturnoi-spadshchyny. Разом з цим варто зазначити, що значні частини територій України перебувають у тимчасовій окупації, що унеможливлює обрахунок точної кількості пам'яток культурної спадщини, що постраждали в ході бойових дій та окупації.

Ці вражаючи цифри й раніше наявні проблеми у справі схоронності вітчизняного культурного спадку у сукупності зумовили не тільки ініціювання зміщення дослідницького вектора наукових розвідок у напрямі теоретико-прикладних підходів до застосування цифрових технологій для збереження українського культурного надбання, але й відкрили ширший горизонт затребуваності досліджень у напрямі становлення новітнього цифрового суспільства Незалежної України, а ратифікація Угоди між Україною та Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу «Цифрова Європа» (2021-2027) [1], має сприяти реалізації цифрових проєктів в Україні. Так, підкреслюючи, що цифрова трансформація нашої економіки та суспільства відкриває широкі можливості для зростання, та окрім іншого, може підвищити творчу та культурну різноманітність, створюючи передумови та можливості України для цифрової трансформації певних сфер суспільного життя.

Таким чином, на основі вказаної інформації можна зазначити, що актуальність теми полягає в потребі обговорення політико-правових особливостей й теоретико-практичних підходів застосування цифрових технологій для збереження культурного надбання України та означенні їх впливу на публічне управління в пам'яткоохоронній галузі.

Крім вищезазначеного, актуальність роботи підкріплюється необхідністю обговорення й посутнього аналізу того фундаменту, що регламентує ці питання законодавчим параметром.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання обговорення культурної політики України у напрямі цифровізації об'єктів культурної спадщини неодноразово актуалізовані вченими. Опубліковано чимало наукових праць, у яких тема збереження культурного надбання, шляхом оцифрування хоч і не є головною, проте розглядається як один зі складників ширшого процесу - назагал уберегти українське культурне надбання від фізичного знищення, ментального забуття, історичного спотворення фактів дійсності щодо нього. Тобто, це ті розвідки, де об`єктом, метою та основним лейтмотивом теми постають лише певні аспекти проблемних питань або загальні напрямки, для яких ключовим виступає тільки-но теоретичне обговорення необхідності збереження культурного надбання.

Аналізуючи напрацювання вітчизняних дослідників, авторка виокремлює комплекс дисертаційних робіт, пов'язаних із питаннями упровадження новітніх методик зі збереження різноманітних видів культурного капіталу. Так, найбільш докладний вислід цього питання маємо у працях таких авторів як: Рибачок О. М. (Міжнародні інтегровані цифрові ресурси документальної культурної спадщини архівів, бібліотек, музеїв: етапи створення, стратегії розвитку (80-ті роки ХХ - 10-ті роки ХХІ ст.), 2018); Трач Ю. В. (Цифрові технології у культурі сучасного суспільства: тенденції і перспективи, 2021); Шевченко М. О. (Оцифрування фондів бібліотек України, 2022) та ін.

Воднораз, вивчення вітчизняними науковцями питання нормативно-правового супроводу культурної політики України у напрямі цифровізації культурного надбання чомусь відкладається, а в певних випадках узагалі оминається увагою (імовірно тому, що будь-яка копітка праця може зазнати невдачі, з огляду на нездатність розв'язати ту задачу, яку годі обминути). Тож відповідно до вказаного, метою пропонованого дослідження є власні міркування, які забезпечують хід авторської думки щодо науково-продуктивних ідей на тему теоретико-практичних підходів до застосування цифрових технологій для збереження культурного спадку України та їхнього впливу на публічне управління в пам'яткоохоронній галузі в аспекті політико-правових особливостей.

Виклад основного матеріалу

Оскільки будь-яка найліпша стратегія може гальмувати свою реалізацію непередбачуваними обставинами зовнішніх загроз (чим власне взаємонакладаються й комбінуються додаткові труднощі ефективної вибудови державної політики), напрями її стратегування від самого початку свого зародження мають бути доповнені й узгоджені під чіткий план дій та інструментарій, направлений на подальше подолання цих загроз та їх наслідків. Це стосується й процесу цифровізації.

Дійсно, цифрова революція та сучасні інформаційно-комунікаційні технології пропонують багато нових можливостей для культурного та творчого секторів, щоб зробити контент доступним, зберегти його в цифровому вигляді для майбутніх поколінь, а також залучати аудиторію та відвідувачів онлайн через різні канали, зокрема, підготувавши стратегію Digital4Culture, спрямовану на підтримку культурного та креативного секторів у подоланні викликів, пов'язаних із цифровою трансформацією та глобалізацією, а також на допомогу їм краще використовувати можливості, які надає цифровий зсув. Digital4Culture буде наскрізною стратегією, яка особливо підтримує громадянський вимір Єдиного цифрового ринку. Його мета полягатиме в тому, щоб дозволити культурним і творчим секторам охопити нову аудиторію, адаптуватися до цифрової ери та процвітати на єдиному цифровому ринку [2].

Деяка успішність державної політики України на шляху цифровізації, інформатизації й діджиталізації мала б бути прискорена за допомогою актуалізації в ухваленні управлінських рішень, які стосувалися б регулювання публічного управління у цій сфері. Передовсім потрібно вказати, що важливим й вельми потрібним кроком у процесі, який мав би наблизити цифровізацію від голослівної риторики, гучного алармізму й публічної маніфестації до абсолютно прикладних результатів стала поява новостворених профільних державних суб'єктів, чий правовий статус, повноваження, діяльність й гарантії їх реалізації закріплено у відповідних нормативно-правових актах.

Так, у 2019 році, згідно Постанови Верховної Ради України від 29 серпня 2019 року № 19-ІХ «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання», був створений Комітет Верховної

Ради України з питань цифрової трансформації, предметом відання якого, окрім іншого, є законодавчі засади цифровізації та цифрового суспільства в Україні. Того ж року у структурі нового уряду, з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, реорганізувавши Державне агентство з питань електронного урядування, шляхом перетворення, було утворено Міністерство цифрової трансформації України [3], у Положенні [4] про яке визначено, що Мінцифри є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, окрім іншого, формування та реалізацію державної політики, зокрема, у сферах цифровізації, цифрового розвитку.

Окрім вказаних суб'єктів до процесу збереження об'єктів матеріальної культурної спадщини перманентно були залучені (а з погляду авторки поточної праці, неодмінно повинні, адже мова йде про колективну історію, культуру й пам'ять) не тільки посадовці та професійні працівники мистецької сфери, але і небайдужа й свідома громадськість. Дійсно, громадськість, як повноцінна учасниця, в особі експертів-фахівців, небайдужих лідерів думок, повинна бути не просто по факту поінформована про суспільно значимі процеси з ухвалення належних управлінських рішень, але й активно, своєчасно і публічно доєднано до діалогу та співпраці з державою у питаннях культури. Діалогу та співпраці як необхідності встановлення непереривних взаємовідносин та зусиль у реалізації й виробленні обопільних рішень з досягнення спільної мети на умовах прозорості, ефективності, узгодженості інтересів, компетентності й зрозумілості. Тому надзвичайної вагомості додає не проста декларативна можливість, але й проактивна участь представників громадськості при розробці стратегій по належному урядуванню в культурній політиці [5].

Щобільше, авторка переконана, що творення державної політики у будь-якій зі сфер, наразі невіддільне від впливу інститутів громадянського суспільства. Адже у спільній свідомості громадськість має вагу не тільки у розумінні головного чи другорядного під час формування та реалізації державної політики, але й того, що має бути піддано правильній характеристиці, відкритості й контролю. І це має бути аксіоматично, оскільки, як тільки зникає заінтересованість й контроль від громадськості, так держава, в особі її органів та посадових осіб, починає зловживати власними повноваженнями, заколисуючи суспільну пильність, і як наслідок втрачає гальма, що у підсумку призводить до відсутності стабілізаційного впливу на такі органи й посадові особи. Це значить, що втрачаються можливості для прориву чи нового витку розвитку певної галузі або сфери, і очевидно, що культурна сфера не може бути винятком. А, отже, інститути громадянського суспільства, окрім іншого, могли б бути залучені до оцінки варіантів таких рішень, надавши необхідні дані з власного досвіду своєї діяльності, принаймні для формування регіональної культурної політики [6].

Проте, як не шкода, але описуване йде врозтіч із теперішньою реальністю, у якій вже десять років живе Україна, а тому тут важко не розділити наявну суспільну іронію, яка супроводжується особливо гострими розходженнями риторики політиків саме в царині розуміння окреслених питань й практичних заходів для подолання наявних викликів. Тим більше з огляду на зазначене у Стратегії воєнної безпеки України, затвердженої Указом Президента України № 121/2021 від 25 березня 2021 року [7]. Так, всеохоплююча оборона України - це комплекс заходів, основний зміст яких полягає у використанні для відсічі агресії всього потенціалу держави та суспільства, в тому числі, духовного й культурного.

Водночас не полишаємо поза увагою й вітчизняну законотворчу діяльність, направлену на цей процес. Так, у наслідок проведення реформ, направлених для викорінення такого ганебного явища як депопуляція культурного надбання, здійснюється активна законотворча діяльність, направлена на удосконалення нормативної бази у сфері охорони культурної спадщини, яка повинна усіляко сприяти цьому на законодавчому рівні. Підтвердженням цього є поява низки підготовлених проєктів законів. Зокрема, йдеться про проєкти №№ 4523 Детальніше про це див. Офіційний сайт Верховної Ради України: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=70709 2771 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67935 5733 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72434, 5781 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=72547, 9072 https://itd.rada.gov.ua/biUInfo/BiUs/Card/41472.

Окрім зазначеного, слід вказати, що на основі діяльності міжнародних організацій та їх документів вже не одне десятиліття небайдужа до культурного спадку людства європейська спільнота планомірно розробляла й послідовно реалізовувала низку проєктів, орієнтованих на збереження культурного надбання. До прикладу, однією з головних основ програми Time Machine і бачення Big Data of the Past є спільний збір інформації, наданої людьми та установами, які беруть участь у різних проєктах, пов'язаних з Time Machine. Time Machine прагне приєднатися до багатого минулого Європи за допомогою сучасних цифрових технологій та інфраструктур, створивши колективну цифрову інформаційну систему, яка відображатиме європейську економічну, соціальну, культурну та географічну еволюцію в різні часи. У запропонованому підході оцифрування є лише першим кроком довгої серії процесів вилучення, включаючи сегментацію документів й покращене за допомогою додатків доповненої/ віртуальної реальності (AR/VR), що призводить до моделювання гіпотетичних просторово-часових 4D реконструкцій. Time Machine має на меті розробити великі дані минулого, створивши величезну розподілену цифрову інформаційну систему, яка відображатиме європейську соціальну, культурну та географічну еволюцію в різні часи. Ця широкомасштабна оцифровка та обчислювальна інфраструктура дозволять Європі перетворити свою довгу історію, а також багатомовність та міжкультурність на живий соціальний та економічний ресурс Детальніше про це дивЛшє Machine. URL: https://www.timemachine.eu/about-us/.

Загальні цілі проєкту GRAVITATE полягають у створенні набору програмних інструментів, які дозволять археологам і кураторам реконструювати зруйновані або розбиті культурні об'єкти, які дозволять отримати нові знання та розуміння минулих суспільств. Розробники цього проєкту очікують, що знання, які можна отримати в результаті використання інструментів 3-D сканування, призведуть до швидшої та точнішої реконструкції об'єктів культурної спадщини для вивчення та експонування, до більших можливостей для возз'єднання об'єктів між колекціями та кращого розуміння відносин між минулими суспільствами Детальніше про це Am.GRAVITATE (Geometric Reconstruction And noVel semantic reunificaTion of culturAl heriTage objEcts) project. URL: https://cordis.europa.eu/project/id/665155.

Проєкти Presto - PrestoSpace - PrestoPRIME направлені на сприяння у зберіганні унікального аудіовізуального минулого Детальніше про це див. https://www.proquest.com/openview/8237b3b3f888b9eI816I710d4acf21c9/17pqorigsite=gscholar&cbl=76084.

За інформацією стислого огляду Дослідницької служби Європейського парламенту, платформа Europeana виступила з заявою про підтримку України та відображає оцифровані колекції української культурної спадщини. Проєкт щодо збереження культурної спадщини в цифровому форматі «Збережемо українську культурну спадщину онлайн» (SUCHO) згуртував більш ніж 1 300 бібліотекарів, архівістів, дослідників та програмістів, щоб ідентифікувати та архівувати об'єкти, цифровий контент та дані в установах культурної спадщини України, які є під загрозою Війна Росії проти культурної спадщини України. Дослідницька служба Євродепутатів. Стислий огляд Дослідницької служби Європейського парламенту (квітень 2022 року). Вилучено з: https://ukraine.europarl.europa.eu/ cmsdata/250651/0133_1258078_EPRS-AaG-729377-Russias-war-Ukraine-cultural-heritage-FINAL-ForTrad.pdf..

Недостатня увага, що приділялась у межах вивчення питання відновлення пошкоджених, зруйнованих чи знищених пам'яток після ракетно-бомбових ударів російськими окупантами, спричинила появу доволі дивних, а на погляд авторки цієї праці, примарних висловлювань на межі здорового глузду. Так, певні міркування лунали з боку несвідомої громадськості щодо ухвалення рішень відносно деяких вже зруйнованих об'єктів культурної спадщини, зокрема про їхнє не відновлення. Це намагалися пояснити тим, що полишити їх у стані руйнування продиктовано історичним аспектом, а саме - у якості свідчень істинності нинішніх подій для наступних поколінь українців, і як взірець агресії країни-окупанта знищити українську культуру самобутність, матеріалізовану у цих об'єктах. Втім, поки що це потенційно. Однак ця теза потребує коментування, адже подібні ініціативи виглядають дещо лиховісно у світлі нинішніх подій. Зважаючи на факт масового знищення українського культурного спадку є підстави поширити, в межах сформульованої теми пропонованого дослідження, таке положення. Авторка поточної праці гострокатегорично проти подібних наративів. І якщо вже є суспільне бажання донести до прийдешніх поколінь українців історичну правду про події цієї війни, варто замислитися про активну й повсюдну фіксацію цих пошкоджень, принаймні за допомогою фото та відео засобів. І це не вибір способу донести істину, а необхідність фіксації чергового болючого етапу в українській історії. З наведеного слід прийти до думки, що оцифрування наразі є чи не єдиноможливим способом зберегти і об'єкт, і його історію.

Окрім цього, варто вказати, що під час виконання теоретичної частини раніше представленого апробованого дослідження, авторкою було сформульовано у якості проміжного підсумка таку робочу гіпотезу, яка скеровує дослідницю у науковому стеженні визначення необхідності цифровізації українського культурного спадку. Так, оцифрування в системі заходів з безстрокового фізичного збереження об'єкта вітчизняного культурного надбання, як матеріалізованого носія певної інформації, має містити щонайменше три ключові аспекти (їх є більше, проте авторка, через регламентований обсяг роботи, наголосила лише на трьох фундаментотворчих аспектах)[8].

Перший полягає у безвтратній, неспотвореній й правильно скомпонованій фіксації даних про сам об'єкт, як запобіжник від присвоєння й маніпулювання історичними фактами, приміром, від країни-агресорки (це може бути передісторія його створення, життєвий цикл існування об'єкта тощо, свого роду копіювання його сутності на носій), так і ті історичні, культурні чи ще якісь події, ситуації, постаті абощо, виражені як авторський задум при створенні цього об'єкта. Тобто кожен, хто виявлятиме інтерес до вказаного об'єкта має чітко розуміти, що це за об'єкт, яку саме цінність він несе у собі та чому.

Другий аспект є логічним продовження першого і зводиться до документування відомостей щодо конкретного об'єкта: зібрання, упорядкування, опис й подальше зберігання повної, точної й усебічної інформації про сам об'єкт, його місце розташування. Це означає, що об'єкт має бути атрибутований з хірургічною точністю до найменших подробиць, таких як: колір (чи відтінок, його насиченість, яскравість тощо), оздоблення, форма, рельєф, текстура, використаний матеріал тощо. Цей аспект має ще й цілком практичне значення. Так, у разі виникнення ситуації, за якої матеріальна втіленість як самого об'єкта, так і його частини буде знищена чи пошкоджена, нащадки, у сприятливому для цього майбутньому, матимуть повний технічно-інформаційний пакет даних з детальним описом для полегшення подальшої можливості абсолютно тотожного відтворення як самого об'єкта у цілому, так і відновлення втраченого чи зіпсованого його елемента.

І третій - систематизація та створення єдиного реєстру матеріального культурного спадку з повною каталогізацією його складових, із застосуванням найбільш позитивно зарекомендованих, у практичній площині, європейських стандартизованих взірців атрибуції, на кшталт, Categories for the Description of Works of Art (CDWA) Categories for the Description of Works of Art (Категорії для опису творів мистецтва) описують вміст мистецьких баз даних, формулюючи концептуальну основу для опису та доступу до інформації про твори мистецтва, архітектуру, іншу матеріальну культуру, групи та колекції творів, а також пов'язані зображення. Невелика підмножина категорій вважається основною, оскільки вона містить мінімальну інформацію, необхідну для ідентифікації та опису твору. Вилучено з https://www.getty.edu/research/publications/electronic_publications/cdwa/ чи Object ID Object ID - ОБЛІКОВА ІДЕНТИФІКАЦІЙНА КАРТКА ПРЕДМЕТА - це міжнародний стандарт опису предметів мистецтва, антикваріату і старожитностей. Вона була підготована у співпраці музеїв, організацій, що займаються культурною спадщиною, поліції, митних служб, торговців предметами мистецтва та антикваріату, оцінювачів та страхових компаній. Він встановлює стандартизовану процедуру документування та опису колекцій археологічних, культурних і мистецьких об'єктів, полегшуючи ідентифікацію цих об'єктів. Стандартизований опис може допомогти у їх відновленні в разі втрати. Ідентифікатор об'єкта був визнаний у всьому світі як необхідний і ефективний інструмент під час інвентаризації колекцій. Вилучено з https://icom.museum/wp-content/uploads/2020/12/ObjectID_ukrainian.pdf.

Таке розлоге цитування необхідне, оскільки при описі ролі й місця цифровізації в системі заходів зі збереження об'єктів вітчизняної культурної спадщини, ми керувалися й наміром з'ясувати, які практичні результати матиме цифровізація у цих процесах.

Й не дивлячись на те, що вітчизняна культурна й пам'яткоохоронна сфери нині переживають черговий етап реформування, що означає тотальну, проте абсолютно логічну актуалізацію інтересу до неї науково-дослідницької спільноти, одночасно з цим активізовується діяльність законотворців з різнобічних нормативних пропозицій на ті чи ті зміни в означеній сфері. Приміром, йдеться про ініційований Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про культуру» щодо впровадження та ведення електронних реєстрів обліку та управління культурною спадщиною та культурними цінностями України» від 10 червня 2023 року № 3152-IX, який повинен забезпечити правове врегулювання електронної системи як інформаційно-комунікаційної системи, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних про культурну спадщину (нерухому, нематеріальну та рухому) [9].

І оскільки у своєму нинішньому вигляді всі наявні реєстри поки що залишаються малоінформативними, а відтак і малоефективними документами, принципово нові ідеї має бути втілено в створенні таких реєстрів на основі міжнародних стандартів, на кшталт, CIDOC Conceptual Reference Model (CIDOC CRM) «Об'єктно-орієнтована концептуальна еталонна модель CIDOC» (CRM) була розроблена Групою стандартів документації ICOM/CIDOC. CIDOC CRM розроблено CIDOC CRM Special Interest Group. Це спільнота волонтерів, яка займається розробкою та підтримкою спільного стандарту для інтеграції даних культурної спадщини. SIG працює під егідою CIDOC, Міжнародної ради з документації, яка, у свою чергу, є комітетом Міжнародної ради музеїв (ICOM). CIDOC CRM було розроблено таким чином, щоб сприяти спільному розумінню інформації про культурну спадщину, шляхом надання загальної та розширюваної семантичної основи для інтеграції інформації про культурну спадщину на основі фактів. Він призначений бути загальною мовою для експертів у галузі та розробників, щоб сформулювати вимоги до інформаційних систем і служити керівництвом для ефективної практики концептуального моделювання. Таким чином, він може забезпечити «семантичний клей», необхідний для посередництва між різними джерелами інформації про культурну спадщину, наприклад, опублікованою музеями, бібліотеками та архівами. Детальніше про CIDOC CRM див. https://www.cidoc-crm.org/. CIDOC CRM представляє «онтологію» для інформації про культурну спадщину. Концептуальна еталонна модель CIDOC CRM є теоретичним і практичним інструментом інтеграції інформації у сфері культурної спадщини. Це може допомогти дослідникам і громадськості вивчати складні питання щодо нашого минулого в різноманітних і розрізнених наборах даних. CIDOC CRM досягає цього, надаючи визначення та формальну структуру для опису неявних і явних концепцій і зв'язків, що використовуються в документації культурної спадщини та становлять загальний інтерес для запитів і дослідження таких даних. Такі моделі також відомі як формальні онтології. Ці формальні описи дозволяють інтегрувати дані з багатьох джерел незалежно від програмного забезпечення та схем.

Відповідно до вказаного, збалансованим поглядом на питання ролі й місця цифровізації в системі заходів зі збереження українського культурного надбання є не тільки потреба у впровадженні на законодавчому рівні електронних реєстрів для обліку вітчизняного культурного спадку, але й назагал оцифрування об'єктів національної історико-культурної спадщини як можливої та вкрай потрібної державно-управлінської стратегії для убезпечення як самих пам'яток, так і для розвитку пам'яткоохоронної галузі України назагал [10].

Серед комплексу означених тез та їх наповнення теоретичними ідеями, що підлягають верифікації у процесі подальшої роботи над означеною темою, для представленої праці у якості висновків ключовими з них авторка виокремила такі.

1. Предмет пропонованого дослідження спонукав авторку до спроби відшукати відповідь на цілком утилітарне питання: чи є цифровізація ефективним, повним й всеохопним способом збереження вітчизняної історико-культурної спадщини? Відповідь на нього має бути ствердною. Тож авторка висловлює сподівання, що окреслені у її напрацюваннях власні погляди на означену проблему сприятимуть усуненню теоретичних непорозумінь та неузгодженостей у питаннях подальшого формування державної культурної політики у напрямі цифровізації й назагал використання цифрових технологій у пам'яткоохоронній галузі України. Таким чином, з погляду нинішнього часу та сьогоденних реалій, дослідження означених у темі проблемних питань та підходи до їх розв'язання варто обговорювати й переосмислювати надалі.

2. Унаслідок здійсненого аналізу нормативного матеріалу, в пропонованій праці виявлено, що культурна політика України у напрямі цифровізації об'єктів культурного спадку тільки-но починає свій інтеграційний шлях реформ, якому передували надзвичайно складні процеси європеїзації. І такі складні процеси суттєво посилила збройна агресія країни-окупанта, що своїми діями створила додаткові проблеми у збереженні вітчизняного культурного надбання, яка призвела до значних й невідворотних втрат. Усе це зумовило потребу щонайменше обговорити питання цифрової культурної політики держави у напрямі розробки стратегій по оцифруванню об'єктів історико-культурного спадку, й, принаймні теоретично постулювати новітні онтологічні обриси подальшого існування як самих об'єктів культурної спадщини, так і розвитку всієї вітчизняної пам'яткоохоронної сфери.

З огляду на це, напевно, зайве говорити, що сформульована нами тема, її актуальність та значущість детерміновані чинниками як теоретичної, так і практичної цінності, а її розробка надасть змогу не тільки охарактеризувати нормативно-правове забезпечення культурної політики України, але й діагностувати проблеми у напрямі цифровізації об'єктів культурного надбання та продемонструє можливі шляхи їх розв'язання. І це пояснюється, тим, що об'єкти культурного надбання - не просто матеріальні споруди як витвір людського ремесла та природи, що ілюструють певні епізоди повсякденного суспільного буття чи є невід'ємним елементом культури певної епохи (це вже аксіоматично). Ні! Ці об'єкти a priori мають набагато більш глибинний, міцно закладений у них зміст, як засобу, без якого немає ключового для виховання й взрощення суспільного інтелекту. Вони мають надпотужний вплив як на світогляд будь-якої цивілізованої людини, інтелектуальний потенціал якої ними посилюється, окриляє, й надихає, так і виступають фундаментотворчою інвестицією у капітал національної ідентичності майбутніх поколінь для боротьби з культурно-історичним невіглаством. Іншими словами, це те, що «інфікує» (у винятково позитивному значенні цього слова) істинними історично-культурними іденантами свідомість нащадків.

3. Оскільки різні сегменти культури мають міждисциплінарний дискурс й відповідно не однаковий темп свого розвитку, адепти візії прикладних підходів у проблемі збереження культурного спадку України, котрі є виразниками певних думок (до яких примикає й авторка поточної роботи) вельми часто постулюють тезу про застосування цифрових технологій для збереження української культурної спадщини. І хоча такі візії дослідників не є чимось принципово новим у сучасній науці, існує ґрунтовний дослідницький дискурс з означеного питання, який розпочато вітчизняними науковцями й доволі активно студійовано. Цією проблемою цілком продуктивно займалися історики, народознавці, антропологи, управлінці й інші представники професійних інституцій. Утім, теоретико-практичні підходи до застосування цифрових технологій на шляху цифрової трансформації у питаннях збереження культурного спадку України потребують конкретної змістовної стратегії з усвідомленим баченням й врахуванням поточного стану дійсності, а саме - як і куди рухатись далі (бажано беручи при цьому найкращі вже випробувані практики).

Зважаючи на вже згадані обставини, такі усвідомлення необхідні, оскільки бойові дії тривають і лік часу цієї тривалості вельми складно спрогнозувати, як і неможливо визначити наперед згубність й масштабність наслідків. Однак достеменно відомо одне - кількість знівечених та знищених об'єктів українського культурного спадку, на превеликий жаль, тільки збільшуватиметься. У світлі цього, натепер значущим є осягнення нової незворотної реальності та продиктованих нею сьогочасних викликів, а отже адекватна переоцінка пріоритетів й перегляд державної політики та її стратегій у сфері культури видається абсолютно виправданою, необхідною та нагальною.

І аби не завершувати означену тему на абсолютно прикрій ноті зауважимо, що потреба у сформульованій нами темі, зокрема, тим аспектом, який стосується політико-правових особливостей застосування цифрових технологій для збереження культурного спадку та їхнього впливу на публічне управління у пам'яткоохоронній галузі, не заперечує важливості подальшого вивчення хоча б тому, що ця проблема багатоаспектна, і не є можливим її вирішення винятково на рівні галузевого регулювання. Це означає, що авторські пошуки будуть продовжені у наступних публікаціях, зокрема, тих, які стосуватимуться питання цифровізації як ефективного способу збереження історико-культурної спадщини, що передбачатиме розгляд не тільки національного нормативно-правового забезпечення, але й міжнародного.

Література

1. Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про участь України у програмі Європейського Союзу «Цифрова Європа» (2021-2027)» від 23.о2.2023№ 2926-IX. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2926-IX#Text (дата звернення 29.01.2024).

2. Новий європейський порядок денний для культури. Культурна політика Європейського Союзу. Хрестоматія: навч. посіб. / упорядники: М. К. Кеда, Т.В. Соломенна. Чернігів: Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, 2022. 468 с.

3. Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Постанова Кабінет Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/829-2019-%D0%BF#Text (дата звернення 29.01.2024).

4. Положення про Міністерство цифрової трансформації України: Постанова Кабінету Міністрів України від і8 вересня 2019 р. № 856. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/856-2019⁰/oD0%BF?find=1&text=%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80#Text (дата звернення 29.01.2024).

5. Менська О. А. Значення громадського контролю у пам'яткоохоронній галузі крізь призму взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави. Grundlagen der modernen wissenschaftlichen Forschung der Sammlung wissenschaftlicher Arbeiten «ЛОГОИ» zu den Materialien der V internationalen wissenschaftlich-praktischen Konferenz, Zurich, 27. Oktober, 2023. Zurich-Vinnytsia: BOLESWA Publishers & Europaische Wissenschaftsplattform, 2023. С. 34-36. DOI 10.36074/logos-27.10.2023.09

6. Менська О. А. Інститути громадянського суспільства і держава у сфері охорони культурної спадщини: організаційно-концептуальні й політико-управлінські засади взаємодії та координації. Друкований журнал «Наукові інновації та передові технології» (Серія «Управління та адміністрування»). 2024. № 1(29). С. 101-115. https://doi.org/10.52058/27865274-2024-1 (29)-101-115

7. Стратегія воєнної безпеки України:Указ Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1212021-37661 (дата звернення 29.01.2024).

8. Менська О. А. Оцифрування об'єктів історико-культурної спадщини як необхідна складова державно-управлінської стратегії розвитку пам'яткоохоронної галузі України. Collection of Scientific Papers «A'OrOU», (August 18, 2023; Cambridge, UK), 50-54. https://doi.org/ 10.3 6074/logos-18.08.2023.13

9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про культуру» щодо впровадження та ведення електронних реєстрів обліку та управління культурною спадщиною та культурними цінностями України» від 10.06.2023 № 3152-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3152-IX#Text (дата звернення 29.01.2024).

10. Менська О.А. Роль та місце цифровізації в системі заходів зі збереження культурного надбання України. With proceedings of the II International scientific and theoretical conference «Scientific method: reality and future trends of researching» (August 25, 2023; Zagreb, Republic of Croatia), С. 63-65.

References

1. Zakon Ukrainy «Pro ratyfikatsiiu Uhody mizh Ukrainoiu ta Yevropeiskym Soiuzom pro uchast Ukrainy u prohrami Yevropeiskoho Soiuzu «Tsyfrova Yevropa» (2021-2027)» [The Law of Ukraine «On the ratification of the Agreement between Ukraine and the European Union on Ukraine's participation in the European Union's Digital Europe programme»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2926-IX#Text [in Ukrainian].

2. Keda, M. K. (Eds.). (2022). Novyi yevropeiskyiporiadok dennyi dlia kultury. Kulturna polityka Yevropeiskoho Soiuzu. [A new European agenda for culture. Cultural policy of the European Union], Natsionalnyi universytet «Chernihivskyi kolehium» imeni T. H. Shevchenka [in Ukrainian].

3. Deiaki pytannia optymizatsii systemy tsentralnykh orhaniv vykonavchoi vlady [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Some issues of optimising the system of central executive authorities»]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/829-2019-%D0%BF#Text [in Ukrainian].

4. Polozhennia pro Ministerstvo tsyfrovoi transformatsii Ukrainy [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine «Regulations on the Ministry of Digital Transformation of Ukraine»].(n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/856-2019%D0%BF?find= 1&text=%D0%BA%D 1%83%D0%BB%D 1%8C%D 1%82%D 1%83%D 1%80# Text [in Ukrainian].

5. Menska, O. A. (2023). Znachennia hromadskoho kontroliu u pamiatkookhoronnii haluzi kriz pryzmu vzaiemodii instytutiv hromadianskoho suspilstva i derzhavy [The Importance of Public Control in the Monument Protection Sector through the Prism of Interaction between Civil Society Institutions and the State]. Grundlagen der modernen wissenschaftlichen Forschung der Sammlung wissenschaftlicher Arbeiten «АОГОЕ» zu den Materialien der V intemationalen wissenschaftlich-praktischen Konferenz, Zurich, 27. Oktober, 2023. Zurich-Vinnytsia. (рр. 34-36). BOLESWA Publishers & Europaische Wissenschaftsplattform DOI 10.36074/logos-27.10.2023.09.

6. Menska, O. A. (2024). Instytuty hromadianskoho suspilstva i derzhava u sferi okhorony kulturnoi spadshchyny: orhanizatsiino-kontseptualni y polityko-upravlinski zasady vzaiemodii ta koordynatsii [Civil Society Institutions and the State in the Field of Cultural Heritage Protection: Organisational, Conceptual, Political and Administrative Principles of Interaction and Coordination]. Drukovanyi zhurnal «Naukovi innovatsii ta peredovi tekhnolohii» (Seriia «Upravlinnia ta administruvannia») - Printedjournal "Scientific Innovations and Advanced Technologies " (Series "Management and Administration"), 1(29), 101-115. https://doi.org/10.52058/2786-5274-20241(29)-101-115 [in Ukrainian]

7. Stratehiia voiennoi bezpeky Ukrainy [Decree of the President of Ukraine «Military Security Strategy of Ukraine»]. (n.d.). president.gov.ua Retrieved from https://www.president.gov.ua/ documents/1212021-37661 [in Ukrainian].

8. Menska, O. A. (2023). Otsyfruvannia obiektiv i story ko-kulturnoi spadshchyny yak neobkhidna skladova derzhavno-upravlinskoi stratehii rozvytku pamiatkookhoronnoi haluzi Ukrainy [Digitisation of Historical and Cultural Heritage Objects as a Necessary Component of the Public Administration Strategy for the Development of the Monument Protection Industry in Ukraine]. Collection of Scientific Papers «AOHOU», (August 18, 2023; Cambridge, UK), рр. 50-54). https://doi.org/10.36074/logos-18.08.2023.13

9. Zakon Ukrainy «Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy «Pro kulturu» shchodo vprovadzhennia ta vedennia elektronnykh reiestriv obliku ta upravlinnia kulturnoiu spadshchynoiu ta kulturnymy tsinnostiamy Ukrainy» [The Law of Ukraine «On Amendments to the Law of Ukraine "On Culture" regarding the Implementation and Maintenance of Electronic Registers of Accounting and Management of Cultural Heritage and Cultural Property of Ukraine»].(n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3152-IX#Text [in Ukrainian].

10. Menska, O.A. (2023). Rol ta mistse tsyfrovizatsii v systemi zakhodiv zi zberezhennia kulturnoho nadbannia Ukrainy [The role and place of digitalisation in the system of measures to preserve Ukraine's cultural heritage]. With proceedings of the II International scientific and theoretical conference «Scientific method: reality and future trends of researching», August 25, 2023; Zagreb, Republic of Croatia, (рр. 63-65).

Размещено на Allbest.ru