Стилістичні особливості українських народних танців та їх районування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістичні особливості українських народних танців та їх районування

Мінько Дар'я ОлексанДрівна, магістрантка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Минько Дарья Александровна

(Украина)

СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ

УКРАИНСКИХ НАРОДНЫХ ТАНЦЕВ И ИХ РАЙОНИРОВАНИЕ

Аннотация

Рассмотрены особенности национальных костюмов пяти локальных районов Украины и их значение в хореографии. Описание мужских и женских костюмов разных областей и названия их танцев. Роль костюма для каждого региона Украины.

Ключевые слова: костюм, значение костюма в каждом регионе, хореография и особенности исполнения, украинский танец.

Minko Daria

(Ukraine)

STYLISTIC FEATURES OF UKRAINIAN FOLK DANCES AND THEIR ZONING

Аnnotation

The article focuses on the choreography and features of the national costumes of five local regions of Ukraine. Description of men's and women's costumes, areas and names of their dances. The role of the costume for each region of Ukraine.

Keywords: costume, the meaning of the costume in each region, choreography and performance, Ukrainian dance.

Анотація

Розглянуто особливості національних костюмів п 'яти локальних районів України та їх значення в хореографії. Опис чоловічих і жіночих костюмів різних областей і назви їх танців. Роль костюму в танцювальному мистецтві різних регіонів України.

Ключові слова: костюм, значення костюму в танцювальному мистецтві, хореографія та особливості виконання, український танець.

Стилістичні умови формування того чи іншого виду народного мистецтва залежать від характеру праці, побутових умов, у яких живуть люди того чи іншого регіону, а також від суспільно-економічних і культурних зв'язків сусідніх народів.

На формування стилістичних особливостей народного танцювального мистецтва помітно впливає географічний фактор. Зокрема, танці степових районів у стилістичному аспекті помітно відрізняються від танців гірських районів України. За такою ознакою та їх побутуванням можна виділити окремі райони. Першим локальним районом слід зазначити Центральну Україну, до якої входять Полтавщина, Київщина, Північні райони степової України, більша частина Слобожанщини (Харків, Суми та Східне Поділля) [1, 40-41].

За сучасним адміністративним поділом до першого локального району входять Полтавська, Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Чернігівська, Сумська області; Західна частина Харківської, Північно-Східна частина Житомирської та Східні райони Вінницької області.

У цьому регіоні побутують усі жанри народного танцю, які відображають найхарактерніші риси українського народного мистецтва. Саме тому вони становлять основу української народної хореографії. Рухи танців цього регіону відзначаються пластичною округлістю, що великою мірою залежить від характеру використання рук, голови й тулуба.

Неабияку роль у танцях цього регіону відіграють одяг, взуття, головні убори та прикраси, а також окремі предмети танцювального реквізиту (музичні інструменти тощо). Жіночий одяг складається з вишитої сорочки, плахти, передниці (фартуха, запаски), пояса та корсета. З головних уборів і прикрас слід відзначити, насамперед, стрічки, вінки, а в заміжніх жінок очіпки та хустки. З прикрас найбільш поширене намисто. Взуття здебільшого чобітки червоного, жовтого або зеленого кольору, оздоблені орнаментом на закаблуках, який виготовляють з кольорових цвяхів.

Чоловічий одяг це вишита сорочка, шаровари, пояс (кушак). Іноді літні чоловіки одягаються у довгу свитку. Взуття червоні або чорні чобітки, на голові висока смушева шапка. Прикраси у чоловічому вбранні не використовуються. У чоловічих танцювальних партіях увага глядачів фіксується на чоботах, наприклад, під час виконання присядок, рукою ударяють то по халявах, то по підошвах.

До другого локального району відносять: Закарпатську (Ужгород), Чернівецьку (Чернівці), Івано-Франківську (Івано-Франківськ), південну частину Львівської, Тернопільської області [1, 41-42].

Рельєф району в основному гористий, у зв'язку з чим побут людей, умови і характер їх праці відрізняється від життя в Центральній частині. Усе це відповідним чином знайшло відображення і в їхньому танцювальному мистецтві.

У танцях гірських районів, особливо Прикарпаття та Південного Поділля , танцювальні рухи відрізняються різкою зміною положень ніг, рук, корпусу, голови, що надає їм характерної своєрідності. Під час танцю використовуються вигуки, слова, речення і навіть діалоги, які не тільки впливають на зміну танцювальної фігури, а й посилюють емоційний тонус виконання. Танцювальні рухи в цьому районі виконуються дрібніше, граціозніше, більше на місці та обертаючись.

Стилістичну різницю між танцями степових і гірських районів України легко помітити на прикладі сюжетних танців «Шевчики» й «Опришки» або побутові «Гопак» і «Коломийка».

Значні відмінності спостерігаються і в одязі мешканців цього району. Жіночий костюм складається з двох запасок або горбаток (бойки, лемки одягають широку спідницю, замість чобіт постоли, різноманітні й головні убори та прикраси). Поряд із вінками використовують чільця, із намистом селянки, ґердани, тайстри тощо.

Чоловічий костюм складається з вишитої сорочки, вузьких або широких штанів, вишитих примхливими візерунками кептарів і сардаків, а також шир окого ремінного пояса (череса), оздобленого різними прикрасами. Взуття постоли, на голові крисаня, уквітчана жмутом різнобарвного пір'я. У зимовому одязі гуцули використовують шапку-рогатівку.

Танцюристи гірських районів люблять використовувати прикраси. Вони охоче використовують у танцях реквізит, зокрема тайстри, порошениці, тобівки, різноманітні музичні інструменти (сопілки, флояри, трембіти, дримби та скрипки).

Під час танцю одяг не обігрується. Проте велике значення має активне використання реквізиту, особливо топірця. У танцях другого локального рай ону помітний вплив угорського, словацького, молдавського й особливо румунського танцювального району.

До третього локального району входять: Волинь, Полісся та Північна Галичина, тобто Волинська, Рівненська області, Львівська (північна територія) і більша частина Житомирської області. Сюди ж належать західні та північні райони Київської області [1, 42].

Крім хороводів, козачків, гопачків, коломийок тощо побутують характерні танці, властиві тільки для цього району. Для прикладу «Крутях» та «Волинянка».

У цьому районі танцюють більш м'яко та пластично, підкреслюючи риси свого характеру. Однак у стилістичному аспекті танці в цьому районі більш строкаті, адже наближаються за характером до танців центрального району і, відповідно, зазнають впливу польського та білоруського хореографічного мистецтва.

Жіночий костюм складається із сорочки з домотканого полотна з відкладним коміром. Кофта «кусан», також з домотканої вовняної тканини, шилася зі складками від лінії талії. Костюм яскраво розшитий кольоровими нитками і аплікацією із зеленого сукна. На спідницю червоного кольору, так званий «літник», витканий поздовжніми смугами зеленого, білого і синього кольорів, пов'язувалася вовняна килимова запаска передниця зі складним різнобарвним геометричним орнаментом. Біла хустка з китицями виткана червоним візерунком смужкою. Хустка пов'язується на «кибалку», зроблену з джуту лляної пряжі або луб'яного обідка.

Чоловічий костюм складається із сорочки з домотканого полотна. Комір відкладний. Пазуха, комір, манжети оформлені геометричним тканим орнаментом червоного кольору. Підперезана сорочка багатобарвним тканим поясом з китицями «кутасами». Штани вузькі із суворого домотканого полотна. Жінки і чоловіки носили постоли, які взувалися на полотняні онучі «завої».

До четвертого локального району належать Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Одеська та Миколаївська області. Багато танців існує на Побужжі, менш на Вінниччині й мало на Одещині та в Південних районах Миколаївщини. Тут поширені різні танці: «Гопаки», «Козачки», «Метелиці», «Коломийки» і танці, що характерні для Гуцульщини. Але вже у Вінницькій області можна побачити російські танці «Камаринскую» та «Бариню» [1, 42].

Чоловічий костюм складається із сорочки синього кольору на кокетці з поліхромною вишивкою манишки, манжетів і подолу. Штани темні з фабричної вовняної тканини. Сорочка носиться переважно поверх штанів під пояс.

Дівочий костюм блузка із суцільним вишитим рукавом. Виріз горловини обшитий плетеною сіточкою з різнокольорових ниток. Безрукавка «сердак» обшита по полам тасьмою. Спідниця з вовняної тканини у квіточку.

До п'ятого локального району слід віднести Донбас, Крим, Південну частину Степової України, східні райони Слобожанщини. Це Крим, Донецька і Луганська області, східні райони Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей. Цей район, в основному, промисловий, у ньому проживають люди різних національностей: татари, українці, росіяни, болгари, вірмени, грузини, казахи тощо. Проте переважають росіяни, українці й татари [1, 42-43].

Національний склад відповідним чином позначився на стилістичних особливостях танцювального мистецтва, оскільки в хореографію українських народних танців впроваджуються елементи хореографічного мистецтва інших н ародів.

Велике значення для формування стилістичних особливостей мав російський танець. В українських танцях зустрічаються російські трібушки, прися дки, форма переплясу. Велике місце в житті населення цього району посіли також російські танці: «Камаринська», «Бариня», значно змінені кадрилі та частівки.

Традиційний жіночий одяг Донеччини складається із сорочки з прямими вставками, пришитими по основі (з лиштовочками), з підтичкою або додільні. Низи рукавів збиралися на нитку, іноді пришивали оборки чохли. Вишивка сорочок біла або червоно-чорна; вишивалися рукави, вставки, іноді поділ і комір. Наприкінці ХІХ ст. поширюються сорочки «до лестки», «до талійки» (на кокетці) переважно з фабричного полотна.

Поясним одягом слугували обгортка та дерга чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Плахти носили лише в деяких селах. Пізніше на зміну цим видам вбрання приходять вовняні (кашемірові) або з кубового ситцю рясні спідниці (кількість пілок сягала дев'яти), а також спідниці з оборкою, пришитою до подолу. Фартухи (попередниці чи запони) були двох видів із грудинкою та на паску; перший здебільшого правив за робочий одяг, другий був святковим. Фартухи з грудинкою шили з темної дешевої фабричної тканини, іноді зі скромною обшивкою тасьмою. Фартухи на паску робили з білого полотна й обов'язково прикрашали вишивкою, мережкою або мереживом. Нагрудним жіночим одягом були короткі безрукавки з фабричної тк анини, прямого крою або в талію корсетки до вусів із невідрізною спинкою; карасики, аналогічні за кроєм корсеткам, але значно коротші, і їхні поли не заходили одна на одну.

Верхнє жіноче вбрання білі, а пізніше сірі свити із саморобного сукна до вусів. Коротка свита звалася куциною. Носили також юбки в талію з фабричної тканини, на ваті, з розширеним клинами подолом. Згодом почали носити короткі полушубки прямого крою. Функцію плаща виконував бурнус довгий широкополий одяг із грубої фабричної тканини.

На голову одягали очіпок, в холодну пору носили вовняні або напіввовняні хустки, в теплу погоду з легких фабричних матеріалів, барвисті або білі. український народний танець одяг

Чоловічий одяг тунікоподібні сорочки або на кокетці, зі стоячим або виложистим коміром, рукави закінчувалися манжетами та вільно. Розріз пазухи був по центру або збоку. Вишивалися груди, манжети, комір, іноді поділ. Подекуди вдягали косоворотки. У більшості районів сорочку носили навипуск і підперізували плетеним чи звитим паском червоного або синього кольору з кит ицями. Штани були широкі, з вибійчастого полотна, з ромбовидною вставкою між холошами. Пізніше їх починають шити з фабричних тканин (сукна, пестряді) і значно вужчими. Обов'язковим елементом костюму була жилетка, що вдягалась на сорочку.

Традиційний верхній чоловічий одяг свита до вусів (до фандів). Побутувала також чинарка з фабричної тканини, відрізна по лінії талії, з густими зборами й стоячим коміром. Носили й куцини , за кроєм подібні до чинарки, але значно коротші, а також венгерки довжиною до колін.

Чоловічі кожухи були здебільшого відрізними по лінії талії, зі зборами. У сильний холод одягали широкі тулупи з великим коміром, що закривав плечі. У негоду напинали сіряк із кобкою чи кобеняк-кирею з відлогою.

Головні убори чоловіків хутряні шапки конусоподібної заокругленої форми, влітку брилі. Взуттям слугували чоботи-витяжки, постоли-чарухи, подекуди личаки прямого плетіння, дерев'янники (підошва дерев'яна, верх шкіряний).

Таким чином, на стилістичні особливості костюмів і хореографію українських танців впливають різні фактори. Це і побут, в якому живуть люди, і види їхньої діяльності й, насамперед, географічне положення. Тому Україну умовно поділили на п'ять локальних районів, в яких відрізняються і костюми, і хореографія. На сьогоднішній день український костюм відіграє важливу роль у формуванні репертуарів танців різних регіонів країни. Кожен аксесуар, вишивка тощо мають своє значення.

Література

Голдрич О. Хореографія : посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю. Львів : Край, 2003. 160 с.: 26 іл. URL: https://vseosvita.ua/library/horeografiaogoldric-dokument-word-docx-282476.html (дата доступу: 14.08.2020)

Ніколаєва Т. Комплекси традиційного вбрання Донеччини та Дніпропетровщини. URL: https://gioconda.livejournal.com/428091.html (дата доступу: 01.08.2020)

Кузан Н., Савка Л. Костюм як об'єкт творчості. URL: https://studopedia.

su/11_16474_kostyum-yak-obiekt-tvorchosti.html (дата доступу: 26.09.2020)

Размещено на Allbest.Ru/