Діяльність інтерактивного театру в сучасному культурному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність інтерактивного театру в сучасному культурному просторі

Activities of interactive theater in the modern cultural space

Кратко Юлія Володимирівна (Kratko Julia), старший викладач кафедри режисури та акторської майстерності, заступник директора з виховної роботи Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Senior Lecturer of the Department Directing and Acting Skills, Deputy Director for Educational Work of the Institute contemporary art National Academy of Management of Culture and Arts) м. Київ, Україна

У сучасному культурному просторі інтерактивний театр слід розглядати як форму театрального взаємодії, яка передбачає активну участь аудиторії, адже глядачі перестають бути лише спостерігачами й перетворюються на повноправних учасників творення художніх образів. Інтерактивні форми сценічної взаємодії мають свої переваги перед іншими формами: «мають високу результативність у засвоєнні знань та формуванні практичних вмінь і навичок; дозволяють за той самий проміжок часу збільшити обсяг виконаної роботи; сприяють формування вміння співпрацювати в команді; розвивають гуманні, толерантні стосунки між учасниками процесу; активізують власний досвід, знання та вміння учасників процесу, розвивають пам'ять та здатність до самоконтролю» [3, с. 14].

На сьогоднішній день інтерактив набув особливої популярності в умовах сучасної комунікації. Театральні художні практики другої половини XX - початку XXI ст. містять багато напрямів інтерактиву, серед яких назвемо: театральну техніку «verbatim», «перфоманс», «standup show», «імпровізацію» [2]. Для цих напрямків характерна, по-перше, пряма взаємодія з глядачем з метою залучення його до процесу створення вистави; по-друге, немає ані слова про художність, чіткість форми, драми в традиційному розумінні; по-третє, стислість події що відбувається на сценічному майданчику і, нарешті, по-четверте, драматурги обирають для самовираження не літературний тип мовної культури.

Нагадаємо, що основними функціями інтерактивного театру є пізнавальна, комунікативна, профілактична, корекційна, терапевтична тощо. Реалізація цих функцій сприяє становленню соціальної компетентності особистості, кращому розумінню соціальних ролей, а отже, їх сприйняттю та кращій творчій обробці, виробленню внутрішніх механізмів для запобігання тим життєвим чинникам, що призводять до життєвої некомпетентності, дезадаптації та маргіналізації особистості [1].

Інтерактивний театр має досить визначену соціальну спрямованість, оскільки вистави з інтерактивними елементами спрямовані в першу чергу на висвітлення та розв'язання соціокультурних, гендерних та інших проблем сучасного соціуму. В цьому сенсі важливо відзначити, що спрямовується діяльність інтерактивного театру в першу чергу на формування правильних світоглядних та соціокультурних орієнтирів дітей та молоді, які є як правило основною аудиторією і учасниками подібних дійств [2, с. 66].

В сценаріїв для інтерактивних вистав, зазвичай, обирають літературні твори, які яскраво ілюструють негативні риси людини а також різноманітні конфліктні ситуації. В ході інтерактивної вистави, учасники мають змогу самостійно змінювати характери персонажів і на власному прикладі визначити, які зміни ходу дій це може викликати. Учасник проектує для негативного героя твору позитивні моделі поведінки, а також демонструє власні позитивні сторони і має змогу побороти власні недоліки. Переживаючи зміну характеру персонажів і моделі його поведінки, учасник інтерактивної вистави привносить ці зміни і до свого внутрішнього світу, працюючи, таким чином, над собою і своїми недоліками, і знаходить сили подолати свої моральні проблеми, а, моделюючи поведінку персонажів, людина здатна самостійно вирішити і свою складну життєву ситуацію [4].

Різні форми інтерактивного театру, покликані вирішувати важливі соціокультурні завдання у сучасному світі. І однією з таких форм є соціально-психологічний театр, що є своєрідним результат аналізу і трансформації проблеми на рівні цільової групи. Тобто та яскрава картинка, яка, зрештою, стає доступною глядачам і є мистецьким продуктом, створеним завдяки пережитим і висловленим почуттям, думкам та ідеям дітей і їхніх керівників у процесі психологічної та педагогічної групової корекції. Що ближчою і зрозумілішою є тема вистави, то якісніше актори можуть її втілити на сцені. Тоді актори і глядачі у процесі перегляду вистави здатні відчути ефект особистісного включення у події, які зображуються, повірити у їх реальність.

У сучасних соціокультурних умовах діяльність інтерактивних театрів та постановки відповідних вистав набирає неабиякої актуальності. Техніки та методики інтерактивної взаємодії в Україні реалізуються, перш за все, у середовищі малих театральних закладів, не пов'язаних з діяльністю великих і державних театрів - лабораторій, студій і творчих проєктів, таких як: «Театр життя» (м. Житомир), «МІСТ» (м. Київ), «Казанок» (м. Харків), Арт-центр «На Тираспольській» (м. Одеса), і «Товариш Горх Фок» Центру ім. Вс. Мейерхольда (м. Херсон), та «Ctrl CV» Центру культури і мистецтв «Тотем» (м. Херсон), «PostPlayТеатр» (м. Київ) інші. Усі ці театральні осередки були створені на хвилі прагнення реформування театру й розширення мапи сучасних сценічних форм. Деякі з них присвячені молодій режисурі або сучасній українській драматургії, новим театральним формам, інші - соціальному і політичному мистецтву, його терапевтичній і пізнавальній функціям.

Отже, інтерактивний театр у культурному просторі ХХІ століття - це театр взаємодії і активного втручання в реалії життя, осмислення фактів і формування перспектив, театр, який співзвучний з ритмом сучасного суспільства і не обмежується жорсткими рамками і сценічним майданчиком. Відрадно, що сама парадигматика театру як мистецької форми істотно змінилася під впливом сучасного візуального мистецтва, філософських дискурсів, цифрових технологій та мас-медіа. Наголосимо, що явище інтерактивного театру для України нове і маловивчене, що уможливлює дослідницькі практики у так званому «on-line-режимі», надаючи можливість спостерігати його процес створення і формування. При цьому потенційно цікавими є компаративні дослідження, адже в різних суспільствах розвиток інтерактивного театру відбувається по-різному, а тому наукові розвідки можуть вивести дослідників не лише на рівень прикладних або галузевих наук, а й рівень загальної теорії вказаного явища.

Використані джерела

інтерактивний театр культурний

1. Капська А. Й. Соціальна робота. Технологічний аспект. Київ: Центр навч. літератури, 2004. 352 с.

2. Короткова Р. І. Соціально-психологічний театр як сучасний вектор соціально-виховної роботи з дітьми та молоддю // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 11: Соціальна робота. Соціальна педагогіка: зб. наук. праць. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2018. Вип. 24 (І том). С. 64-71.

3. Наконечна О.В. Детермінанти створення і втілення сценічного образу в театральному мистецтві: монографія. Одеса: Астропринт, 2006. 248 с.

4. Полякова О.М. Театральні технології як засіб професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів // Вісник Запорізького національного університету. 2011. № 1(14). С. 80-85.

Размещено на Allbest.ru