Творча діяльність бандуриста Григорія Китастого в західній діаспорі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Творча діяльність бандуриста Григорія Китастого в західній діаспорі

Димань Т.Ю., аспірантка

Українська діаспора одна з найбільших у світі. До західної діаспори належать люди українського походження, які проживають у країнах Європи (Німеччина, Франція, Австрія), США й Австралії. Обставини переселення людей були різні: війни, економічні негаразди, примусова депортація та ін.

Питання збереження етнічної ідентичності українських емігрантів, котрі опинилися на чужині, завжди було актуальним. Бандурне мистецтво стало тим чинником, який вплинув на процес взаємодії міжкультурних відносин і допоміг українцям не зневіритися в житті.

Бандурне мистецтво є складником вокально-інструментального виконавства. Витоки українського бандурного мистецтва закладені в кобзарській грі, пов'язані з усвідомленням національних традицій, відданістю ідеї, захисту рідної землі, зі свободою мислення та боротьбою проти чужоземного поневолення. У різні періоди історії було знищено багато кобзарів. У страшний час Голодомору загинули мільйони українців, серед яких були бандуристи. Не зважаючи на це, бандурне мистецтво відродилося та інтегрувало у світову культуру. Бандура для українців була голосом народу та носієм історії. Для українських емігрантів бандура стала виразником непохитності духу.

Григорій Китастий (1907-1984) - бандурист, композитор, диригент українського походження. Він опинився в Америці після Другої світової війни з третьою хвилею емігрантів. До переселення за кордон Григорій Китастий жив звичайним поміркованим життям. Спочатку закінчив Полтавський музичний технікум (вокально-хорове відділення), 1930 р. вступив до Київського музично-драматичного інституту імені М. Лисенка на диригентсько-капельмейстерський факультет, а через три роки, за порадою викладача, перейшов на композиторський відділ. З 1934 р. музикант стає дійсним членом Київської капели бандуристів. 1935 р. відбулося об'єднання Київської та Полтавської капел у Державну зразкову капелу бандуристів України, де згодом Григорій працював концертмейстером, а наприкінці 1941 р. заступником керівника колективу.

Друга світова війна принесла неочікувані зміни. Григорій пішов на фронт. Там він потрапив у полон, згодом втік і повернувся до Києва. Організував капелу бандуристів з тих, хто залишився живим і розпочав концертну діяльність. Свій новий колектив Китастий іменував на честь Тараса Шевченка. 1942 р. Григорія разом із капелою примусово вивозять до табору остарбайтерів. Після робочої зміни у військовому цеху Китастий повертався до улюбленої бандури, яка надихала його жити й творити. З дозволу окупантів Григорій організував концертну бригаду, з якою виступав перед полоненими. Протягом війни він концертував з капелою бандуристів по Україні: у містах Західної України та, при нагоді, у лісах перед вояками УПА. Під час поїздок артист зустрів поета Івана Багряного та зближується з ним на все життя. Багряний пише декілька патріотичних віршів, які включають до репертуару колективу, а 1946 р. Китастий пише на вірш поета «Пісню про Тютюнника» - генерала-хорунжої армії УНР.

Після війни, разом з капелою бандуристів імені Т. Шевченка, Григорій Трохимович перебував у таборі переміщених осіб. Питання повернення до України було не на часі. Ще 1926 р. Сталін розпочав боротьбу з «націоналістами» в Україні. Підло та жорстоко було репресовано понад 500 українських письменників, потім «настала черга художників, акторів і режисерів, музикантів. <...>. Але й ті, які залишились, постійно тремтіли за своє життя». бандурний мистецтво китастий український західний діаспора

Григорій Китастий оселився в Сполучених Штатах Америки, жив у Детройті - найбільшому місті в штаті Мічіган. Певний час мешкав у Каліфорнії. 1953 р. в Нью-Йорку при Українському музичному інституті Америки митець заснував клас бандури, де і працював викладачем, а потім знову повернувся до Детройту. З 1964 р. Китастий жив у Чикаго. Там він очолив ансамбль бандуристів Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ). Наприкінці 1967 р. Григорій Трохимович переїхав до Клівлінду, але продовжив керувати капелою бандуристів імені Т. Шевченка у Детройті, приїжджаючи на репетиції автомобілем. Свою любов до бандури Григорій Китастий проніс через океан.

У повоєнні роки до Америки прибувало багато українців, які прагнули зберегти духовні коріння своєї нації та докладали численні зусилля до відродження української культури на континенті. Як зазначає доктор мистецтвознавства Валерія Шульгіна: «Традиція, звичай є основним механізмом стабілізації та інтеграції народів, спадкоємності від покоління до покоління духовних цінностей, ідеалів, які лежать в основі національного характеру». [3, 18 ]. Свій національний характер проявляє і Григорій Китастий - музикант з Полтавщини. Він активізує творчу й організаційну роботу: керує капелою бандуристів імені Т. Шевченка, пожвавлює концертну діяльність, пропагує українську музику, дбає про навчання та виховання молоді, влаштовує обмін досвідом, систематизує матеріали про діяльність бандуристів в еміграції.

Як член осередку Української революційної демократичної партії (УРДП) Китастий налагоджує міжкультурні взаємозв'язки. Любов Обух зазначає: «Члени капели бандуристів імені Т. Шевченка з Детройта, піклуючись про майбутнє, у 1980-х рр. зорганізовують кобзарські табори для молоді. <...>. Усі доповідачі були капелянами, а колектив інструкторів очолював Григорій Китастий, який керував співом. <...>. Курси для інструкторів гри на бандурі з різних країн Європи, Аргентини, Канади і США відбуваються в 1988 р. в Нью-Йорку. Їх організаторами виступають Товариство українських бандуристів, Капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта та Рада мистецтв штату Нью- Йорк» [2, 64 ]. Авторка зауважує, що великою популярністю користувалися літні кобзарські табори в Онтаріо, а в Сен-Теодор-де-Шертсі (Квебек), навіть, «спробували відновити давній кобзарський ритуал «вінчання з бандурою» [2, 65].

Для популяризації діяльності капели бандуристів імені Т. Шевченка було розроблено сторінку UBC - Ukrainian Bandurist Chorus, на якій висвітлювали питання діяльності колективу - видання освітньої літератури, творчі здобутки виконавців, функціонування навчальних шкіл і таборів, технічну характеристику бандур та ін. Ця необхідна Internet-сторінка сприяла консолідації музикантів і розвитку їхньої освіти.

1984 р. Григорій Китастий несподівано захворів і пішов з життя. Похований у штаті Нью-Джерсі, на українському православному кладовищі. 2008 р. за вагомий внесок у справу національного та духовного відродження України Григорію Трохимовичу Китастому посмертно присвоєно звання Герой України.

Діяльність українських митців за кордоном, серед яких чільне місце займає Григорій Китастий, сприяла формуванню національної свідомості молоді, поширенню бандурного мистецтва, збереженню, збагаченню та популяризації українських традицій на теренах західної діаспори.

Література

1. Кияновська Л.О. Українська музична культура: навч. посіб. Львів: Гріада плюс, 2009. 354 с.

2. Обух Л.В. Провідні тенденції української музичної освіти західної діаспори. (XXXXI ст.): дис. ... канд. мистецтвознавства. Івано-Франківськ, 2013. 272 с.

3. Шульгіна В.Д. Українська музична педагогіка: підручник. Київ, 2016. 26 с.

Размещено на Allbest.Ru