Хореографічна культура західних регіонів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хореографічна культура західних регіонів України

Сілаков Михайло Віталійович,

здобувач Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Сьогодні в умовах глобалізаційних та євроінтеграційних процесів актуальною проблемою мистецтвознавчої науки є осмислення розвитку численних видів культурно-мистецької творчості різних регіонів України, зокрема західних, яким властиві особливий колорит та народне багатство. Серед різноманіття мистецьких жанрів цих регіонів яскравим феноменом представлена народна хореографічна культура, яка займає окреме й особливе місце серед культурної спадщини, адже притаманними саме їй виразовими засобами розкривається сутність і характер нашого народу; в художніх формах відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці; репрезентується багатство народної моралі, повага до родових традицій своїх предків з їх духовною поетикою, красою та ідеалами.

Метою дослідження став теоретичний аналіз особливостей хореографічної культури західних регіонів України.

У сучасних наукових дослідженнях поняття «хореографічна культура» трактується як «багатомірний феномен, що формується внаслідок утвердження тих чи інших галузей танцювального мистецтва» [3, 58]; «масштабний конгломерат усього, що пов'язано з танцем у мистецькій, педагогічній, науковій та соціальній площинах» [5, 207].

Народна хореографічна культура є неоціненним багатством українського народу, багатогранним явищем національної культури, утвореним хореографічним мистецтвом різних регіонів, кожен з яких володіє специфічними особливостями побудови та виконання танців.

Хореографічна культура західних регіонів України поєднує притаманні усім українським танцям характерні особливості, а також деякі риси молдавської, угорської, словацької, польської та румунської танцювальних культур, які здійснили на неї вагомий вплив. Тому вважаємо за необхідне розглянути окремо танці окреслених регіонів, щоб виявити ті джерела, на основі яких розвивалися фольклорні танці.

У західній Україні історично сформувалося три найбільші етнографічні групи: гуцули (Івано-Франківська область, Рахівський район Закарпатської області, Чернівецька область), бойки (Львівська область, Міжгірський район Закарпатської області), лемки (крайньо-західні терени України). Хореографія цих народностей володіє низкою спільних рис, зокрема особливостей композиційної структури та прийомів виконання танців, однак у ній відрізняється манера виконання та національне походження рухів, їх морфологічна конструкція, метроритмічна структура [1, 15]. Проаналізуємо детальніше особливості хореографічної культури означених народностей.

Гуцульська хореографічна культура найменше зазнала впливу сусідніх країн. Ця народність, зберігаючи основну структуру українських танців, створила власні особливі хореографічні риси, серед яких обов'язкові притупи, підскоки, дрібні переступання, висока, присядка-гайдук, свердло, тропі- ток та інші рухи, не притаманні в такому вигляді танцям інших регіонів.

Чоловічі та жіночі танці гуцулів здебільшого вирізняються контрастністю рухів, масовістю, жвавістю, темпераментністю. Основною їх побудови є колова закрита фігура, в якій виконавці тримають один одного за плечі або за руки. Серед найпоширеніших гуцульських танців виокремлюють «Аркан», «Раківчанку», «Гуцулку», «Тропотянку», «Опришки», «Коло», «Гайдук» тощо.

Хореографічна культура бойків сформувалася під впливом сусідніх народів - словаків, угорців, поляків. Від словаків бойками взято характер і манеру виконання (певні рухи, притупи, переступання через ногу, присідання - м'яке пліє при виконанні певних круток у парних танцях), а також стилізовані елементи танцю «Полька» (словацький варіант) у парних танцях та масових композиціях, які у поєднанні з лексичними елементами прадавніх етнічних танців сформували новий, регіональний варіант виконання відомого європейського танцю. З угорської танцювальної культури бойки запозичили характерний синкопований ритм, а також певні кроки та рухи (перехресні кроки, жіночі невеликі стрибки, підняті вгору руки (або рука), завороти корпусу). Спостерігаються у танцях цієї народності деякі елементи польських народних танців, але у змінених варіантах [4, 30].

Відмітимо, що для народних танців бойків характерними є особливе положення корпусу та голови (відповідно до манери виконання - гордовитої), рухи (спокійні, легкі та плавні) на ледь зігнутих колінах; композиційні особливості характеризуються досить цікавим складанням фігур, використанням повторень, а також поперечними лініями в малюнку хореографічних композицій [2, 63]. Найпопулярнішими танцями цього регіону є «Вивива- нець», «Верховина», «Керечанка», «Тополя», «Чабан».

На формування хореографічне культури лемків значний вплив здійснили угорські, чеські, словацькі та польські танці. Проте, окреслена народність завжди боролася за збереження своєї визначеності, що дозволило перетворити ці нашарування у нову самобутню культурну якість, яка вражає своєю красою і мистецькою неповторністю.

Хореографічне мистецтво лемків вирізняються стриманістю, особливою легкістю, наявністю поворотів корпуса праворуч -ліворуч. Виконавська манера характеризується танцем на сильно зігнутих колінах; зберіганням однієї точки, на яку орієнтується виконавець у процесі танцю; виконанням рухів у складному тридольному ритмі при акценті на слабку долю. Лемки створили низку народних танців, зокрема «Чардаш», «Вербункош», «Пантазоо», «Рівна», «Коломийка» тощо [2, 167].

Крім гулів, бойків і лемків, на території західної України існує низка малих народностей, серед яких верховинці, буковинці, станіславці, поліщуки та інші. Цікавим мистецьким районом є Буковина, яка займає Чернівецьку область та розташована на межі двох різних етнографічних регіонів - Гуцульщини та Поділля. Це позначилося на характері народного побуту: фольклорі, одязі, вишивці.

Буковина межує з Румунією та Молдавією і певний час була у їхньому складі, що спричинило переселення на цю землю частини населення окреслених країн та інтеграцію їх хореографічних культур з українською. Характерними для буковинських танців є підскоки, тропітка, трясунка, різновиди потрійних кроків. Помітний вплив румунської хореографії відчувається у зміщенні акцентів у буковинських рухах: дробітках, вибиванцях, притупах.

Отже, хореографічна культура західних регіонів України є органічним поєднанням танцювальних традицій різних етнічних груп, серед яких гуцули, бойки, лемки, буковинці, станіславці, поліщуки та інші. Танці цих народностей володіють специфічними лексичними особливостями, характером, манерою виконання, посідають чільне місце у національному хореографічному мистецтві.

Література

хореографічна культура західний регіон

1. Балог К. Танці Закарпаття. Ужгород, 1998. 144 с.

2. Гарасимчук Р. Народні танці українців Карпат. Кн 2: Бойківські і лемківські танці. Львів, 2008. 318 с.

3. Загайкевич М. Про танцювальну культуру України. Студії мистецтвознавчі. 2004. Вип. № 4. С. 58-63.

4. Квецко О. Хореографічна культура бойків на Прикарпатті кінця ХХ - початку ХХІ століть : дис. ... канд. мистецт. : 26.00.01. Київ, 2021. 249 с.

5. Підлипська А. Тенденції розвитку наукових досліджень у галузі хореографічної культури в Україні. Культура і сучасність. 2011. Вип. № 2. С. 207-210.

Размещено на Allbest.ru