Хореографічне вирішення образів у п’есі Г. Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хореографічне вирішення образів у п'есі Г. Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці»

Рябець Тетяна Олександрівна, здобувачка Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Хореографічне мистецтво продовжує розвиватись та вдосконалюватись, щодня встановлюються новітні форми та канони його прояву на сценічному просторі, створюються нові хореографічні вистави створені за сюжетом літературного першоджерела, а отже, й актуальною залишається проблема доцільного вираження і відображення літературно-сюжетних образів героїв хореографічного твору. Головними завданнями цієї статті є визначити роль та особливості функціонування танцю, а саме підкреслити значення цілісності передачі літературно-сценічного образу засобами танцювально -пластичної та емоційно-драматичної побудови як аспекту для розкриття різносторонності образу героя, що є допоміжними чинниками у вирішенні цієї проблеми [1, 1].

Сценічний образ, що втілений зразками хореографічної лексики, - це цілісне вираження в танці почуття і думки, людського характеру. Образний танець сповнений емоційним та внутрішнім змістом. Щоб створити сценічний образ, балетмейстер-постановник має змалювати через танець дію, характер, втілити на основі правдивого вираження почуттів певну ідею [2, 22].

Образний початок присутній у найпростіших побутових та народних танцях, проявляється в їх емоційності, змістовній хар актерності, а інколи і в зображальних елементах. У хореографічний виставі сценічний образ - це дійова особа, персонаж балету. Її танцювально -пластична характеристика формується упродовж дії з різних епізодів, які допомагають розкрити різносто- ронність характеру. Балетна вистава - це система художніх образів, взаємопов'язаних у єдиному драматичному конфлікті. Головним засобом створення сценічного образу є дійовий танець, але важливу роль можуть відіграти також пантоміма й жестикуляція. Основою передачі образу є текст, який створив балетмейстер, проте під час відтворення виконавцями цей текст набуває тієї чи іншої інтерпретації. Водночас сценічний образ не довільний, він існує як розкриття балетмейстерського задуму, втіленого в танцювальних малюнках [2, 23].

Обробка та збереження оригіналу фольклорного танцю - одна з найактуальніших проблем, що хвилює не тільки балетмейстерів, фольклористів, а й численних шанувальників хореографічного мистецтва.

Дотримання граничної достовірності (звичайно, без повторів у лексиці та композиції фольклорно-етнографічного першоджерела і перенесення його в незайманому вигляді зі збереженням музики, поетичного тексту, композиції, атрибуції, елементів акторської гри, манери виконання, костюма та народної режисури на сцену) - основа першого принципу обробки фольклорного танцю.

З огляду на це постає важливе завдання - розкрити ту роль, яку відіграли в становленні та розвитку українського народно-сценічного танцю фундатор, дослідник української хореографічної фольклористки В. Верховинець та його учень В. Авраменко.

В. М. Верховинець (Костів) - штатний український актор, композитор, фольклорист, дослідник народної хореографії, учень і послідовник славнозвісного композитора Миколи Лисенка, народився 5 січня 1880 року. Став народним учителем, він захоплювався театром, музикою, танцем. Усе це привело його до трупи Миколи Садовського. Використовуючи фольклорні першоджерела у виставах Миколи Садовського і підпорядковуючи їх дії, режисерському рішенню, Василь Верховинець значно збагатив сценічну палітру танцю, переніс на сцену хореографічно-фольклорні замальовки й обряди, звичаї і традиції, піснями, атрибуцією розробив стилістичну лексику. Автор працював над музикою для українських танців. У результаті цього з'явилися його «Гопак на Олімпі», гумористичний танець грацій, козачок з «Енеїди» Івана Котляревського, у яких використана істинно народна лексика. Не обмежуючись роботою над суто театральним народно-сценічним танцем, Василь Верховинець багато уваги приділяв фольклорним першоджерелам: «21 квітня 1912 року було показано танцювальний вечір - дивертисмент, на якому представлено третю дію «Гальки», першу дію «Пісні в лицях» і веснянки. Складовими частинами були: у першій п'єсі - «Аркан», а в другій - «Роман», «Гопак» села Кривого і два танки херсонські» [1, 104-105].

Григорій Квітка-Основ'яненко відомий як талановитий письменник. Його драматичні твори теж мають велике значення для української літератури, для розвитку театру. У свої творах він порушував вагомі сучасні йому проблеми, зокрема проблему соціальної нерівності в драмі «Сватання на Гончарівці», та змальовував живих, реальних людей.

У центрі драми - любовний трикутник. Уляна за наказом матері зобов'язана одружитися із дурнем Стецьком, але вона давно вже закохана в кріпака Олексія. Він і сам до вподоби Одарці, але їй не дають умиротворіння волики Стецька.

Звичайно, Стецько з усіма його грошима поступається Олексієві, змальовуючи якого, автор показує фактичний образ трудівника. Одарка, мати Оксани, хоч не хоче видавати доньку заміж за кріпака, але мусить визнати: «Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п'є, з бурлаками не гуля, проти мене звичайний - усе правда».

Ці її слова мають підтвердження фактами. Олексій, хоч і відноситься до кріпаків, а, вивчившись на коваля, заробляє гроші на заводі. Він має підробіток і в селі, а саме матері Уляни зварив і кочергу, і чаплію. Тож є трудолюбивим хлопцем.

Найголовніше - це кохання Олексія до Уляни. Довідавшись про те, що до неї прийдуть старости від Стецька, він спочатку засмучується, бо вважає, що вона зрадила його, але, осягнувши, що Уляну силують, будь -що намагається відвести ці обставини. Олексій є планомірною, сильною людиною, що в біді не опускає руки і докладає всі зусилля, аби вибороти своє щастя. Більше того, він вірний і порядний. І якщо він зізнався в коханні, побожившись у вірності, то не може відмовитися від коханої, не сприймає поради Одарки знайти якусь іншу дівчину. З іншого боку, він настільки поважає старших, що не може пропонувати Уляні піти проти волі матері і втекти з ним. Хлопець живе за народною мораллю, тому непокірливість батькам сприймає як гріх. Олексій спроможний і накласти руки на себе, і вбити Стецька. Безперечно, його мораль не дозволить йому цього зробити. Розуміючи це, він вирішує ступати в солдати, а це значить, погубити собі життя, покинути стареньку матір і раз і назавжди відступитися від сімейного щастя. Але всі його позитивні якості не позначаються на матір Уляни, бо він - не рівний дівчині. Олексій - кріпак, а отже, невільна людина.

Зрештою, різноманітними хитрощами вдалося умовити Одарку видати дочку заміж за кріпака. Отже, нерівність не повинна перешкоджати на шляху до щастя. Потрібно оцінювати людину за її особистими якостями, а не за кількістю майна. А Олексій показаний як ідеальний образ чоловіка - працьовитий, відданий, глибоко моральний.

Література

сценічний образ хореографічний п'еса квітки-основ'яненка

1. Василенко К. ІО. Український танець : Підручник. Київ : ІПКГ1К, 1997. 282 с.

2. Лань О. Мистецтво балетмейстера: хореографія великої форми. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2019. 197 с.

3. Шутяк Н., Маркевич С. Сучасне хореографічне мистецтво: підґрунтя, тенденції, перспективи розвитку : навч.-метод. посіб. 2020. Ч. ІІІ. С. 9.

Размещено на Allbest.ru